Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №645/5427/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/5427/26

Провадження № 2/645/3527/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 вересня 2026 р. м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Федорової О.В.,

за участю секретаря судового засідання Жорняк А.Ю.,

сторони по справі:

представник позивача - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом:

ОСОБА_3

до ОСОБА_2

про припинення стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до Немишлянського районного суду міста Харкова із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить припинити стягнення з нього аліментів на утримання відповідачки в розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів (заробітку) щомісячно від 22.04.2026 року. В обґрунтування позову посилався на те, що рішенням Київського районного суд м. Харкова від 01.09.2025 року по справі №953/6214/25 н/п 2/953/2784/25 було вирішено стягнути з нього аліменти на утримання дружини ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів (заробітку) щомісячно, починаючи з 20 червня 2025 року і до досягнення неповнолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач наголосив, що на момент розгляду справи та винесення рішення він був діючим військовослужбовцем і отримував заробітну плату, тому міг сплачувати аліменти на утримання відповідачки. Але від 22 квітня 2026 року він звільнений з військової служби, має інвалідність за висновками комісії і потребує догляду. На цей час він не працює і не має можливості сплачувати аліменти на утримання відповідачки. У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовну заяву та припинити стягнення з нього аліментів на утримання колишньої дружини.

Ухвалою від 18 червня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників.

Через систему "Електронний суд" 06.07.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що звільнення позивача з військової служби не є безумовною підставою для припинення обов`язку щодо надання утримання, оскільки для вирішення питання про припинення стягнення аліментів суд повинен встановити фактичну відсутність у позивача можливості надавати матеріальну допомогу, враховуючи всі види його доходів, майновий стан, наявність майна, соціальних виплат, компенсаційних виплат та інших джерел існування. Так, позивачем не надано доказів на підтвердження наявних обов`язкових витрат або фінансових зобов`язань, що об`єктивно унеможливлюють виконання рішення суду щодо сплати аліментів на утримання відповідачки. Зокрема, матеріали позовної заяви не містять доказів наявності у позивача інших осіб на утриманні, зобов`язань зі сплати аліментів на користь інших осіб, витрат на постійне лікування, погашення кредитних зобов`язань, витрат на оренду житла у разі відсутності власного житла, інших документально підтверджених обставин, які б свідчили про істотне погіршення його матеріального становища, чи наявність сторонніх грошових зобов`язань. Також позивачем не надано доказів перебування у скрутному матеріальному становищі, розміру отриманих ним доходів після звільнення зі служби, довідок з органів Пенсійного фонду України, органів соціального захисту населення, Державного реєстру фізичних осіб — платників податків або інших документів, які б підтверджували неможливість виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 01.09.2025 року. На думку відповідачки, позивач фактично обмежився посиланням на звільнення з військової служби та встановлення інвалідності, однак не довів, що матеріальний стан або наявні фінансові зобов`язання істотно змінилися, внаслідок чого повністю втрачена можливість виконувати покладений на нього рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01.09.2025 року обов`язок щодо утримання дружини.

Відповідачка наголосила, що право матері бути матеріально забезпеченою є похідним від інтересів дитини, оскільки сплачені кошти по аліментним зобов`язанням використовуються, зокрема, для утримання дитини, забезпечення гідних умов існування. Встановленням права матері на аліментне утримання законодавець виходить з того, що один із батьків, з яким фактично проживає дитина віком до трьох років, обмежений у можливості повноцінно реалізовувати своє право на працю та отримання доходу, оскільки значну частину часу присвячує догляду за дитиною, її вихованню та забезпеченню повсякденних потреб. Саме тому право дружини на утримання до досягнення дитиною трирічного віку є не лише особистою гарантією її матеріального забезпечення, а й законодавчим механізмом захисту прав та інтересів малолітньої дитини, яка потребує постійного догляду та піклування. Фактично кошти, що стягуються на утримання матері дитини, створюють необхідні умови для належного догляду за дитиною, забезпечують можливість матері здійснювати її виховання та догляд без необхідності дострокового виходу на роботу виключно з метою власного утримання. Водночас позивач просить припинити стягнення аліментів майже за дев`ять місяців до досягнення дитиною трирічного віку, не довівши при цьому належними та допустимими доказами власної неспроможності надавати матеріальну допомогу. Така позиція фактично спрямована на позбавлення відповідачки передбачених законом гарантій матеріального забезпечення у період догляду за малолітньою дитиною та не відповідає меті правового регулювання, що закріплена ст. 84 СК України.

Також відповідачка наголосила, що позивач намагається переконати суд у майновій спроможності відповідати по аліментним зобов`язанням на момент розгляду справи № 953/6214/25 виключно як аргумент на підтвердження істотності зміни обставин, проте замовчує, що навіть за наявності цієї спроможності не виконував рішення суду належним чином. На думку відповідачки, така поведінка свідчить про непослідовність правової позиції позивача, ставить під сумнів добросовісність заявлених ним доводів щодо неможливості виконувати аліментні зобов`язання на момент поточного звернення до суду, оскільки звертаючись до суду з дійсним позовом позивач обмежився посиланням на факт звільнення з військової служби та встановлення інвалідності, проте не надав повної та достовірної інформації щодо свого актуального майнового стану, джерел доходів та наявних активів. Так, матеріали справи не містять доказів повної втрати можливості надавати матеріальну допомогу, позивач не повідомляє суд про наявність чи відсутність пенсійного забезпечення, соціальних виплат, грошових компенсацій, одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби, інших доходів або майна, які можуть свідчити про його реальний майновий стан. Окремо слід звернути увагу, що наявність групи інвалідності не передбачена сімейним законодавством як обставина, що скасовує обов`язок відповідати за аліментними зобов`язаннями перед дитиною та матір`ю, з якою проживає дитина. Крім того, трудовим законодавством не передбачено обмежень щодо працевлаштування осіб, які мають встановлену групу інвалідності. Праця відповідної категорії осіб навпаки стимулюється державою і передбачає окремі пільгові режими, що не встановлюються для працівників загальної групи. Відмова в укладенні трудового договору або у просуванні по службі, звільнення за ініціативою роботодавця, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускаються у розумінні статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Зокрема, за невиконання нормативу (квоти) робочих місць для осіб з інвалідністю передбачена адміністративна та фінансова відповідальність для роботодавців. Таким чином, на думку відповідачки, позивач не позбавлений можливості у працевлаштуванні за іншою роботою, яка не пов`язана із несенням військової служби, а викладені позивачем обставини не відповідають фактичній дійсності.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити. Додатково надала суду Довідку Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про доходи позивача, стверджуючи, що останній з 13.05.2026 року не отримував жодних доходів.

Відповідачка у судовому засіданні заперечувала проти позову з підстав, викладених у відзиві на позов, та просила суд відмовити у його задоволенні.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, позивача та відповідачки, суд встановив наступне.

Позивач та відповідачка мають спільного неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 05.02.2024 року Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Рішенням Київського районного суд м. Харкова від 01.09.2025 року по справі № 953/6214/25 н/п 2/953/2784/25 з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дружини ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів (заробітку) щомісячно, починаючи з 20 червня 2025 року і до досягнення неповнолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За твердженням сторін шлюб між ними розірвано, однак матеріали справи не містять доказів укладення та розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався на те, що 22 квітня 2026 року він звільнений з військової служби, має інвалідність за висновками комісії і потребує догляду. На цей час він не працює і не має можливості сплачувати аліменти на утримання відповідачки.

На підтвердження проходження військової служби у складі Збройних Сил України позивачем до позовної заяви додано копію військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого ОСОБА_3 , який містить відповідні відомості про проходження ним військової служби.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 119 від 22.04.2026 року солдата ОСОБА_3 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 , колишнього стрільця-помічника гранатометника протитанкового взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_4 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від "01” квітня 2026 року №63-РС у запас за підпунктом “б” (за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, вирішено вважати таким, що вибув, та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 . З 22 квітня 2026 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення знято з 23 квітня 2026 року.

Крім того, зі змісту цього витягу з наказу випливає, що ОСОБА_3 було наказано виплатити посадовий оклад за посадою та оклад за військове звання, щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 624% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 100% посадового окладу, окладу за військове звання: та надбавки за вислугу років за період з “01” по “31” березня 2026 року та “01” по “22” квітня 2026 року. А також - додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень за час лікування, у зв`язку з отриманням пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, відповідно пункту 11, 12 розділу XXXIV наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” (зі змінами), пропорційну часу перебування на стаціонарному лікуванні за періоди: з 25 лютого 2026 року по 31 березня 2026 року.

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 184/26/2600/В від 26.02.2026 номер рішення 184/2600/Р, за результатами оцінювання експертною командою прийнято таке обґрунтування рішення:

«Наслідки вибухової травми (08.02.2025): акубаротравми у вигляді лівобічного нейросенсорного порушення слуху середньо-тяжкого ступеня, при нормальному сприйнятті на протилежній стороні; закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку у вигляді цефалгічного синдрому без порушення функції центральної нервової системи; множинних вогнепальних осколкових сліпих поранень лівої верхньої та обох нижніх кінцівок, лікованих хірургічно: невроліз прaвого великогомілкового нерва на рівні гомілково-ступневого суглоба, видалення інтраневрального стороннього тіла; висічення внутрішньостовбурової невроми правого литкового нерва на рівні середньої третини гомілки (14.05.2025); декомпресії ліктьового нерва на рівні кубітального каналу зліва; невроліз лівого малогомілкового нерва на рівні голівки малогомілкової кiстки, видалення периневральних сторонніх тіл; невроліз литкового нерва середньої третини гомілки зліва(31.10.2025); видалення осколків лівого плеча, лівого стегна та сідниці (15.01.2026) у вигляді зміцнілих шкірних рубців, післятравматичної невропатії лівого ліктьового та лівого литкового нервів з незначно вираженими чутливими розладами, правого литкового, великогомілкового та малогомілкового нервів з чутливими та руховими розладами, помірним порушенням функцій правої нижньої кінцівки. Посттравматичний стресовий розлад у вигляді астено-невротичного синдрому та інсомнії. Хронічний цистопростатит у фазі нестійкої ремісії з незначним порушенням функцї. Потстромбофлебітична хвороба лівої нижньої кінцівки без порушення кровообігу та функцій. Простий короткозорий астигматизм ступеня 0.5Д обох очей при гостроті зору з корекцією1.0 на кожне око. Наявна у пацієнта патологія вказує на стійке виражене порушення статико-динамічної та опорно-рухової функції, призводить до обмеження трудової діяльності 2 ст., пересування 2ст., самообслуговування 1-2 ст. Тому згідно з постановою КMУ N 1338 вiд 15.11.2024 встановлена II (друга) група інвалідності на 2 роки ВЛК No 2026-0120-1737-1399-3 від 21.01.2026 поранення, травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини».

Крім того представником позивача у судовому засіданні надано довідку Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про доходи позивача на підтвердження того, що останній з 13.05.2026 року не отримував жодних доходів.

Разом з тим, суд зазначає, що інформація у вказаній вище довідці Банку після 13.05.2026 року до цього часу взагалі не зазначена, зокрема, щодо неотримання за цей період жодних доходів.

При цьому, клопотань про витребування доказів на підтвердження цієї інформації стороною позивача в ході розгляду справи заявлено не було.

Крім того, відповідно до копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, сформованого 15.07.2026 року державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа № 953/6214/25, виданого 03.11.2025 року Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів, станом на 01.07.2026 року заборгованість по сплаті аліментів з період з червня 2025 року по червень 2026 року становить 170591,57 грн..

В ході розгляду справи сторона позивача наголосила, що позивач потребує довготривалого лікування та реабілітації, на що необхідно багато грошових коштів, отже утримувати відповідачку до досягнення дитиною трьох років він позбавлений можливості.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.2 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За загальним правилом, що передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачем заявлено вимогу про припинення стягнення з нього аліментів на утримання дружини, як на підставу її задоволення, посилаючись на зміни свого матеріального стану у зв`язку з погіршенням здоров`я через отриману травму під час виконання обов`язків військової служби.

Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Сімейного кодексу України.

Частиною 2 ст. 84 СК України визначено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 СК України право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Частиною 1 ст. 273 СК України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Аналізом вище вказаних норм чинного законодавства встановлено, що платник аліментів при зверненні з позовом про звільнення його від сплаті аліментів на утримання дружини зобов`язаний довести належними, допустимими та достатніми доказами ті обставини, на які він посилається та які спричинили виникнення підстав неможливості платника аліментів сплачувати їх у розмірі, визначеному рішенням суду.

Позивач в позовній заяві посилається на те, що він позбавлений можливості сплачувати аліменти на утримання відповідачки у зв`язку з тим, що отримав тяжке поранення під час виконання військового обов`язку, для чого додав до позовної заяви копії відповідних письмових доказів, якими підтверджено отримання позивачем тяжкого бойового поранення, необхідності тривалої реабілітації та лікування. Крім того сторона позивача наголосила, що у зв`язку з тривалою реабілітацією та лікуванням позивач несе значні фінансові витрати, через що він позбавлений можливості сплачувати аліменти на утримання відповідачки до досягнення дитиною трьох років.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що позивач отримав поранення під час виконання бойового завдання та отримані ним травми пов`язані із захистом Батьківщини, має ІІ групу інвалідності на 2 роки та дійсно потребує лікуванні та реабілітації.

Разом з тим, згідно з чинним законодавством поранені військовослужбовці отримують безоплатну медичну допомогу у військових та цивільних закладах, всі витрати на лікування протезування і реабілітацію фінансуються з державного бюджету. Крім того, військовослужбовці, які зазнали травми під час захисту Батьківщини, продовжують отримувати грошове забезпечення за останньою посадою та додаткову винагороду в розмірі 100000 гривень на час лікування та реабілітації, мають право на отримання додаткових виплати в розмірі місячного грошового забезпечення, а також одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Відповідно до п/п 12 п.1 Постанови КМУ №168 від 28 лютого 2022 року в редакції 2025 року виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у п.п.1 та 11, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Таким чином твердження сторони позивача про неможливість подальшої сплати аліментів на утриманні відповідачки до досягнення дитиною трьох років у зв`язку із необхідністю проходження лікування та отримання реабілітаційної допомоги за рахунок позивача, що може призвести до значного погіршення його матеріального становища, спростовуються та не підтверджуються жодними доказами.

Посилання позивача у позові на те, що він на цей час не працює і не має можливості сплачувати аліменти також не підтверджено жодними належними і допустимими доказами по справі. Крім того, стороною позивача не надано суду доказів неотримання позивачем доходу у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності.

Відтак, позивач не надав суду достатніх та належних доказів щодо зміни матеріального стану, перебування у скрутному матеріальному становищі, неможливості сплати аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, доказів того, що лікування та реабілітаційна допомога відбуваються безпосередньо за рахунок позивача, та такі витрати позбавляють його можливості сплачувати аліменти на утримання відповідачки у розмірі, визначеному рішенням суду.

Таким чином позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та не доведеними, а тому не підлягають задоволенню, оскільки не доведено неможливість надання матеріальної допомоги колишній дружині, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трирічного віку.

Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 76, 81, 133, 141, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання дружини відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідачка - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 25 вересня 2026 року.

Суддя Федорова О.В.