Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №391/520/26 — Компаніївський районний суд Кіровоградської області

Компаніївський районний суд Кіровоградської області

Справа № 391/520/26

Провадження № 2/391/472/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.09.2026р.селище Компаніївка

Компаніївський районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді - Козюменської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулся до суду із вказаним вище позовом, посилаючись на наступні обставини. ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 17.09.2024 року уклали Кредитний договір (оферти) № 28.10.2025-100000344. Відповідно до умов даного Договору, Позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 28.10.2025, на строк, вказаний в заявці.

Відповідач не виконував належним чином зобов`язання за договором, в результаті чого виникла заборгованість за договором, яку позивач просить стягнути у розмірі 35200 грн., що складається з: тіла кредиту - 10000 грн.; процентів - 18200 грн.; комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 2000 грн. відсотків, нараховані по 625 ст. ЦК України – 5000 грн. та понесені судові витрати за справою.

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30.06.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб, ухвалу надіслано відповідачу ОСОБА_1 , (а.с.41), яку остання отримала 03.07.2026 (а.с.44). Відзив на позов, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін, ні будь-якого іншого клопотання до суду подано не було.

Згідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з тим, що належним чином повідомлений про розгляд справи відповідач відзиву на позовну заяву не подав, представник позивача у позовній заяві не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд вважає можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

28.10.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 28.10.2025-100000344, відповідно до п.3.1 якого Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію(ї) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором).

Згідно п.3.3. даного договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах, які встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

Відповідно до п.4.1 договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-50XX-XXXX-5144.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі, з договорів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги та підставу для стягнення заборгованості по кредитному договору у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач посилається на те, що кредитодавцем свої договірні зобов`язання виконані належним чином та відповідачу надано обумовлену договором суму кредитних коштів у строкове та платне користування. Проте, дані посилання позивача наявними у матеріалах справи доказами не підтверджуються.

Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 по справі № 686/19271/19 провадження № 61-9459св20, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а лише свідчить про наміри виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. В той час, як первинні документи, складаються лише за фактом надання послуг. А про факт отримання та повернення коштів свідчить не договір, а банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси кредитора.

Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 12 червня 2020 року по справі № 169/506/17 провадження № 61-37213св18.

Отже, наданий позивачем кредитний договір свідчать лише про наміри сторін здійснювати кредитні операції в майбутньому та не засвідчує факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, як і факт їх отримання останнім.

При цьому слід зазначити, що лише документи первинного бухгалтерського обліку свідчать про здійснення фінансової операції, на що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Згідно правового висновку Верховного Суду України викладеного у Постанові №336/4796/18 від 20.05.2022 р., для стягнення боргу мало надати суду кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно ще надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 490/10008/17 (провадження № 61-11855св19). Та у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 757/39906/15-ц (провадження № 61-12781св19). В яких було зазначено, що для стягнення заборгованості за кредитним договором, кредитор, зобов`язаний довести не лише факт укладення договору, а й факт надання кредитних коштів, що має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Так, судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору, способом перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту є перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-50ХХ-ХХХХ-5144. Відповідно до заявки кредитного договору № 28.10.2025-100000344 від 28.10.2025 укладеного між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 сума кредиту 10 000 грн (а.с.22).

Проте, первинний фінансовий документ, який би підтвердив факт списання коштів з рахунку кредитодавця для їх подальшого перерахування на рахунок позичальника в якості кредиту, в матеріалах справи відсутній.

Позивач, в якості доказу перерахування кредитодавцем кредитних коштів на рахунок позичальника, надав інформаційну довідку від третьої особи ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» №1-1906 від 19.06.2026р., в якій зазначається про суму переказу у розмірі 5 000,00 грн. на номер платіжної картки НОМЕР_1 за кредитним договором №28.09.2025-100001263 (а.с.26).

Тобто номер та дата договору - №28.09.2025-100001263, реквізити електронного платіжного засобу – 4323345017250672 та сума кредиту – 5000 грн., які зазначені в довідці про переказ кредитних коштів від 19.06.2026 р. не співпадають з номером та датою договору, який було укладено між сторонами, а саме № 28.10.2025-100000344, реквізитами електронного платіжного засобу відповідно до договору № 28.10.2025-100000344 - 4149-50XX-XXXX-5144 та сумою кредиту – 10 000 грн.

Тобто доказів надання відповідачеві кредитних коштів в сумі 10 000 грн. відповідно до умов договору № 28.10.2025-100000344 шляхом використання електронного платіжного засобу споживача 4149-50ХХ-ХХХХ-5144 суду не надано.

За таких обставин, судом не встановлено у процесі розгляду справи, а позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, а саме - відповідача.

Будь-яких клопотань у процесі розгляду даної справи, у тому числі щодо витребування доказів, від позивача не надходило.

При цьому слід зазначити, що в силу принципу змагальності та диспозитивності, виключно на сторін покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. У той час як збирання доказів не є обов`язком суду.

У Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту ч. 1 ст.1050 ЦК України з урахуванням ст.ст.526,527,530 ЦК України, саме банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

За таких обставин, позивачем не надано суду доказів того, що ОСОБА_1 згідно з умовами вищевказаного договору, було видано кредит саме в сумі заявлених позовних вимог. Визначення даної суми в договорі не свідчить про її отримання відповідачем та саме в такому розмірі.

Враховуючи відсутність доказів про перерахування кредитних коштів відповідачу, відсутні підстави вважати, що кредитор виконав умови вищевказаного договору.

Водночас, долучений до матеріалів справи розрахунок заборгованості позовних вимог не може вважатися достатнім та належним доказом на підтвердження перерахування кредитодавцем грошових коштів на рахунок відповідача з огляду на наступне.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку.

Розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є лише похідним від первинної бухгалтерської документації та може містити відомості про господарську операцію. Проте саме банківська виписка за картковими рахунками може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, що споживач користувався кредитною карткою, ним вносились кошти на погашення заборгованості, або ні.

Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування коштами, а є односторонніми арифметичним розрахунком стягуваних сум, які повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), а отже не є належними доказами існування боргу.

Наявність розрахунку заборгованості за кредитними договором не є достатнім для висновку про надання кредиту чи існування боргу та у заявленому позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Отже, позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх тверджень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вищезазначеним кредитним договором не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.

Нормою частин 1,2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

За таких обставин, понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 77, 81, 141, 247, 259, 263-268, 280-282 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України.

Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Учасники за справою:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 Адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя В.В. Козюменська