Вирок від 23 вересня 2026 р. у справі №183/4654/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4654/26

№ 1-кп/183/1838/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження №12026221180000135 стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, із середньою професійною освітою, неодруженого, військовослужбовця у військовому званні солдат, перебуваючого на посаді пиляра лісопильного відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти інженерного забезпечення ВЧ НОМЕР_1 , не маючого зареєстрованого місця проживання, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, а саме:

- вироком Харківського апеляційного суду від 16.07.2026 року за ст. 126-1 КК України до покарання у виді у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 185 КК України,

встановив:

20.11.2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 60 (по стройовій частині) солдат ОСОБА_4 призначений на посаду пиляра лісопильного відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, відповідно до ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», останній вважається військовослужбовцем військової служби за мобілізацією.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.

Відповідно до вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст.11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові.

Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Так, солдат ОСОБА_4 16.01.2025 не повернувся з лікувального закладу до розташування військової частини НОМЕР_1 , яке знаходилось у АДРЕСА_2 , у порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст.11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів і начальників, без поважних причин, в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 не повернувся з лікувального закладу до розташування військової частини НОМЕР_1 , яке знаходилось у АДРЕСА_2 , та у період часу з 16.01.2025 по 26.03.2026 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд.

Крім того, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами від 14.07.2025 №478/2023), в Україні з 05:30 24.02.2022 введено воєнний стан.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2024, солдата ОСОБА_4 призначено на посаду пиляра лісопильного відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Солдат, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , на посаді пиляра лісопильного відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Проте, пиляр лісопильного відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та скоїв кримінальне правопорушення – злочин, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

02.01.2026 року, приблизно о 23:00, ОСОБА_4 перебував за адресою: АДРЕСА_3 , де у нього раптово виник умисел направлений на таємне викрадення грошових коштів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з належної їй банківської картки АТ «ПУМБ» № НОМЕР_2 .

Так, 03.01.2026 року, о 08:02:34, ОСОБА_4 , маючи у користуванні раніше отриману від ОСОБА_6 банківську картку АТ «ПУМБ» № НОМЕР_2 , без дозволу останньої, достовірно знаючи пароль від вказаної банківської картки, діючи з єдиним умислом направленим на таємне викрадення невизначеної суми грошових коштів з вказаної банківської картки, без дозволу останньої, умисно, протиправно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення, шляхом зняття грошових коштів, будучи впевненим, що за його діями ніхто не спостерігає, 03.01.2026 року о 08:02:24 здійснив зняття грошових коштів в банкоматі CAHF9408 АТ КБ «Приватбанк» на суму 4000 грн.

Отже, 03.01.2026 року, о 08:02:34, ОСОБА_4 таємно викрав грошові кошти з банківської картки № НОМЕР_2 , емітованої АТ «ПУМБ», належної потерпілій ОСОБА_6 , на загальну суму 4000 грн., розпорядившись коштами на власний розсуд, спричинивши своїми умисними протиправними діями потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на вказану суму.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю та зазначив, що обставини, викладені в обвинувальному акті, не оспорює та повністю визнає себе винним у пред`явленому обвинуваченні. Пояснив, що дійсно у період часу з 16.01.2025 по 26.03.2026 перебував поза службою та не заперечував розмір викрадених грошових коштів у розмірі 4000 гривень. Зазначив, що кається у вчиненому, готовий нести покарання, а також бажає продовжувати проходити військову службу.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції.

Оскільки учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, не оспорювали в судовому засіданні обставини, при яких скоєно злочини, суд, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, вважає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і учасники судового провадження проти цього не заперечують.

Також в судовому засіданні суд роз`яснив учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Судом було з`ясовано, що учасники судового процесу правильно розуміють вищенаведені обставини та наслідки такого порядку дослідження доказів, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.

Отже суд, не виходячи за межі пред`явленого обвинувачення, яке прокурор підтримав в судовому засіданні, приходить до однозначного висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, а також таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчинене в умовах воєнного стану, доведена у повному обсязі, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 185 КК України відповідно.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому, суд керується ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, сукупність усіх обставин у справі.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив тяжкі злочини.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд визнає його щире каяття.

Обставиною, що обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлені.

Крім того, суд враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, свою вину визнав повністю, розкаявся у вчиненому, має бажання продовжити проходити військову службу, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

За таких обставин, враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, а також відсутність підстав для призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України, а саме нижче від найнижчої межі чи звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд вважає, що покарання повинно бути призначено у виді позбавлення волі на певний строк у межах, визначених відповідними санкціями статей КК України, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину, конкретним його обставинам, обставинам, що пом`якшують покарання та обтяжують його, даним про особу обвинуваченого.

Таке покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Також судом встановлено, що вироком Харківського апеляційного суду від 16.07.2026 року ОСОБА_4 засуджений за ст. 126-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням (з іспитовим строком 1 (один) рік). На підставі п.п.1,2 ч. 1 п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_4 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. На підставі п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосовано до ОСОБА_4 обмежувальні заходи та покладено на нього обов`язки: заборонити ОСОБА_4 перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства, а саме ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_4 на строк 3 (три) місяці; направити ОСОБА_4 для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці, виконання якої покласти на Департамент у справах сім`ї, молоді та спорту Харківської міської ради. Вирок набрав законної сили 16.07.2026 року.

Відповідно до висновку щодо застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України сформованого Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2021 року (справа № 760/26543/17), якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку. У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально - виконуються самостійно.

Отже, вирок Харківського апеляційного суду від 16.07.2026 року, який залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, підлягає самостійному виконанню.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні, цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 371, 374 КПК України суд,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

- за ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Строк відбування покарання рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання за даним вироком строк тримання під вартою з 27 березня 2026 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок Харківського апеляційного суду від 16 липня 2026 року, яким ОСОБА_4 за ст. 126-1 КК України засуджено до покарання у виді у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, виконувати самостійно.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити у вигляді тримання під вартою.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1