Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №208/7989/26 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/7989/26

провадження № 2/208/6078/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

22 вересня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського Дніпропетровської області у складі: Головуючого судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Золотоноші А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23 липня 2025 року за допомогою платіжного терміналу POS Terminal S1DD020E, розташованого за адресою: проспект Свободи, 65 у м. Кам`янському, у магазині «Дружба», ним було здійснено оплату на рахунок ФОП ОСОБА_2 у розмірі 27 000,00 грн.як оплату вартості твердопаливного котла.

Крім того, у період з 23 липня 2025 року по 05 серпня 2025 року позивач передав відповідачу грошові кошти на загальну суму 51 200,00 грн.як оплату вартості радіаторів та запасних частин, необхідних для монтажу системи опалення, а саме:

28 липня 2025 року — 22 000,00 грн.;

30 липня 2025 року — 11 000,00 грн.;

02 серпня 2025 року — 16 000,00 грн.;

05 серпня 2025 року — 2 200,00 грн.

Таким чином, загальний розмір переданих відповідачу коштів, за твердженням позивача, становить 78 200,00 грн.

Позивач зазначив, що сторони домовилися про передачу придбаного товару протягом двох тижнів з дати здійснення оплати, тобто не пізніше 19 серпня 2025 року.

Однак у погоджений строк відповідач товар позивачу не передав, а отримані від позивача грошові кошти не повернув.

17 листопада 2025 року позивач звернувся до органу поліції із заявою щодо неправомірного заволодіння його грошовими коштами.

27 листопада 2025 року, як зазначає позивач, йому було повідомлено про отримання відповідачем грошових коштів у сумі 42 000,00 грн.

22 червня 2026 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення отриманих коштів.

25 червня 2026 року позивач додатково направив відповідачу через месенджер «Viber» платіжні реквізити для повернення грошових коштів.

Проте відповідач грошові кошти не повернув.

У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача: 78 200,00 грн. основного боргу; 5 304,53 грн. інфляційних втрат; 1 960,35 грн. — три проценти річних; а також понесені судові витрати.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача Шевченко Людмили Миколаївна не з`явились, представник надала до суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за їх відсутністю.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 , не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами фактично виникли цивільні правовідносини, пов`язані з придбанням товарів для системи опалення, а саме твердопаливного котла, радіаторів та запасних частин.

Факт передачі позивачем відповідачу грошових коштів підтверджується платіжними документами, електронними повідомленнями, листуванням сторін та іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Зокрема, судом встановлено здійснення позивачем таких платежів:

23 липня 2025 року — 27 000,00 грн.;

28 липня 2025 року — 22 000,00 грн.;

30 липня 2025 року — 11 000,00 грн.;

02 серпня 2025 року — 16 000,00 грн.;

05 серпня 2025 року — 2 200,00 грн.

Загальна сума зазначених платежів становить: 27 000,00 + 22 000,00 + 11 000,00 + 16 000,00 + 2 200,00 = 78 200,00 грн.

Судом також встановлено, що відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що оплачений позивачем товар був фактично переданий останньому.

Так само відповідачем не надано доказів повернення позивачу отриманих грошових коштів у сумі 78 200,00 грн.

Належних доказів, які б підтверджували припинення грошового обов`язку відповідача перед позивачем іншим передбаченим законом способом, матеріали справи також не містять.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

При цьому жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, а оцінці підлягають належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У даній справі факт передачі грошових коштів підтверджується не одним доказом, а сукупністю доказів, зокрема платіжними документами та матеріалами листування сторін.

Водночас відповідачем не подано доказів, які б спростовували факт отримання ним зазначених коштів.

Отже, суд вважає доведеним факт передачі позивачем відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 78 200,00 грн.

Звертаючись до суду, позивач визначив правовою підставою своїх вимог положення статті 1212 ЦК України, посилаючись на безпідставне набуття відповідачем його коштів.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула або зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина третя статті 1212 ЦК України передбачає, що положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про, зокрема, повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

За своєю правовою природою кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких основних юридичних фактів: набуття або збереження майна однією особою, набуття або збереження за рахунок іншої особи та відсутність достатньої правової підстави для такого набуття або збереження.

При цьому вина набувача не є обов`язковою умовою виникнення кондикційного зобов`язання. Верховний Суд наголошує, що для застосування статей 1212–1214 ЦК України визначальним є встановлення факту неправомірного набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої.

Разом з тим суд враховує, що Верховний Суд у своїй практиці проводить розмежування між кондикційними та договірними правовідносинами.

Так, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19 зазначила, що чинний договір або інший правочин є достатньою правовою підставою для набуття майна, а договірний характер правовідносин загалом виключає застосування статті 1212 ЦК України.

Водночас у цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що у разі невиконання продавцем обов`язку щодо передачі оплаченого товару повернення сплаченої суми може здійснюватися на підставі спеціальних норм глави 54 ЦК України, зокрема частини першої статті 670 ЦК України.

З огляду на наведене суд має встановити не лише факт передачі коштів, а й характер правовідносин, у межах яких такі кошти були передані.

Позивач посилається на те, що письмового договору між сторонами укладено не було.

Водночас відсутність окремого письмового договору сама по собі не свідчить про відсутність між сторонами цивільних правовідносин.

Зміст правовідносин може підтверджуватися іншими доказами, зокрема платіжними документами, електронним листуванням, повідомленнями, рахунками, документами щодо товару, домовленостями сторін та фактично вчиненими ними діями.

Здійснення позивачем оплати на користь відповідача, зазначення призначення платежу, листування сторін та домовленість про подальшу передачу товару свідчать про те, що грошові кошти передавалися не без визначеної мети, а у зв`язку з конкретними правовідносинами щодо придбання товарів для системи опалення.

Отже, первинною підставою отримання коштів відповідачем було досягнення сторонами домовленості щодо придбання та передачі товару.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона — продавець — передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні — покупцеві, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 662 ЦК України покладає на продавця обов`язок передати покупцеві товар, передбачений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар у строк, встановлений договором.

Відповідно до частини першої статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо товар оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Разом з тим позивач не просить зобов`язати відповідача передати товар. Навпаки, з огляду на істотне порушення відповідачем своїх обов`язків та сплив погодженого сторонами строку поставки, позивач заявив вимогу про повернення сплачених коштів.

Суд виходить із того, що незалежно від правової кваліфікації заявленої вимоги — як кондикційної відповідно до статті 1212 ЦК України або як вимоги про повернення попередньої оплати за непереданий товар — встановленим залишається основний юридично значущий факт: відповідач отримав від позивача 78 200,00 грн., товар на відповідну суму не передав, а отримані кошти не повернув.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що суд не пов`язаний правовою кваліфікацією, наведеною позивачем, і повинен самостійно визначити норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, виходячи із встановлених фактичних обставин. У постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19 також звернуто увагу на необхідність правильної правової кваліфікації фактичних правовідносин незалежно від посилання сторони на конкретну норму права.

Судом встановлено, що відповідач отримав від позивача грошові кошти саме з метою придбання та подальшої передачі товару.

Разом з тим товар позивачу не передано.

Після закінчення погодженого сторонами строку — 19 серпня 2025 року — відповідач не виконав свій обов`язок щодо передачі товару.

Після звернення позивача з вимогою від 22 червня 2026 року відповідач також не повернув отримані кошти.

Отже, незалежно від того, чи кваліфікувати первісну підставу отримання коштів як договірну, після невиконання обов`язку щодо передачі товару та виникнення обов`язку повернути сплачені кошти у відповідача відсутня законна підстава для подальшого утримання всієї отриманої від позивача суми.

Матеріали справи не містять доказів того, що: товар був переданий позивачу; сторони домовилися про зарахування коштів в рахунок іншого товару; кошти були повернуті позивачу; між сторонами існувала інша правова підстава для утримання відповідачем 78 200,00 грн.

Відповідач також не довів існування обставин, які б звільняли його від обов`язку повернути отримані кошти.

Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність майнової вимоги позивача в частині 78 200,00 грн.

Суд враховує висновки Верховного Суду, відповідно до яких стаття 1212 ЦК України застосовується у випадках, коли правова підстава набуття майна була відсутня від самого початку або коли така підстава згодом відпала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 зазначено, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає безпосередньо з приписів статті 1212 ЦК України на підставі самого факту безпідставного набуття або відпадіння правової підстави його набуття. Судове рішення у такому випадку не створює відповідного обов`язку, а є способом примусового його виконання.

З огляду на це суд вважає, що у цій справі вирішальним є не формальне посилання позивача на статтю 1212 ЦК України, а встановлення факту отримання відповідачем коштів, невиконання ним обов`язку щодо передачі оплаченого товару та відсутності правової підстави для подальшого утримання отриманих коштів.

Позивач зазначає, що товар мав бути переданий до 19 серпня 2025 року включно.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Отже, за умови встановлення судом того, що сторони погодили строк передачі товару до 19 серпня 2025 року, починаючи з 20 серпня 2025 року відповідач перебуває у простроченні щодо виконання свого обов`язку, а за виникнення обов`язку повернути кошти — і щодо їх повернення.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 сформулювала висновок, що у кондикційних правовідносинах прострочення повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту відпадіння правової підстави його набуття. Саме з цього моменту можуть виникати наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

У цій справі суд, виходячи з установленої сторонами домовленості щодо строку передачі товару до 19 серпня 2025 року, вважає обґрунтованим визначення початку прострочення з 20 серпня 2025 року, якщо саме така дата зазначена у позовній заяві та підтверджена матеріалами справи.

Щодо інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд виходить із того, що положення статті 625 ЦК України можуть застосовуватися до грошових зобов`язань, які виникають із відносин безпідставного набуття майна. Такий висновок неодноразово висловлювався у практиці Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 додатково наголосила, що обов`язок за частиною другою статті 625 ЦК України виникає з факту прострочення повернення безпідставно отриманих коштів.

Таким чином, за встановлення факту прострочення відповідачем грошового зобов`язання позивач має право на отримання передбачених статтею 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Позивач надав суду розрахунок, відповідно до якого: інфляційні втрати за період з 01 вересня 2025 року по 30 квітня 2026 року становлять 5 304,53 грн.;

три проценти річних за період з 20 серпня 2025 року по 20 червня 2026 року становлять 1 960,35 грн.

За наведеним позивачем розрахунком загальна сума заявлених вимог становить:

78 200,00 грн. + 5 304,53 грн. + 1 960,35 грн. = 85 464,53 грн.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач довів: факт передачі відповідачу грошових коштів; загальний розмір переданих коштів — 78 200,00 грн.; цільове призначення платежів — придбання товарів для системи опалення; домовленість щодо передачі товару; сплив погодженого строку передачі товару; факт непередання відповідачем оплаченого товару; факт звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення коштів; невиконання відповідачем вимоги про повернення коштів.

У свою чергу, відповідачем не надано належних і допустимих доказів: передачі товару позивачу; повернення отриманих коштів; наявності іншої законної підстави для утримання 78 200,00 грн.; припинення відповідного зобов`язання; наявності зустрічного виконання з боку відповідача, яке б відповідало розміру отриманої оплати.

За таких обставин суд вважає вимоги про повернення 78 200,00 грн.,стягнення інфляційних втрат та три проценти річних, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76–81, 89, 141, 259, 263–265, 280-289 ЦПК України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 625, 655, 662, 663, 670, 693, 1212–1214 ЦК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних — задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 грошові кошти у розмірі:

-78 200 (сімдесят вісім тисяч двісті) гривень 00 копійок- основний борг;

-5 304 (п`ять тисяч триста чотири) гривні 53 копійки- інфляційні втрати;

-1 960 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят) гривень 35 копійок- три проценти річних.

Усього: 85 464 (вісімдесят п`ять тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні 53 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі: 1331 (Одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ; Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Похваліта С. М.