Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №171/2903/26 — Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/2903/26

3/171/1903/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Апостолове

Суддя Апостолівського районного суду Дніпропетровської області Кодрян Л.І., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов з ВП № 8 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № ВАД № 962396 від 30.07.2026 року, 16.07.2026 р. о 10.30 год. ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , вигнав з будинку свою співмешканку ОСОБА_2 , вчинивши домашнє насильство психологічного характеру, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 173-2 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, надав до суду заяву про те, що вину у вчиненні правопорушення не визнає, просить провадження в справі закрити за відсутністю складу правопорушення. Зазначив, що ОСОБА_2 з дому він не виганяв, домашнього насильства щодо неї на вчиняв.

Потерпіла ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, надала до суду заву про те, що 16.07.2026 між нею та ОСОБА_1 виник конфлікт на ґрунті побутових відносин, на даний час вона з ОСОБА_1 примирилася, претензій до нього не має, домашнього насильства стосовно неї вчинено не було.

Суд, дослідивши матеріали справи, письмові заперечення захисника, доходить наступного висновку.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Тобто, виходячи з тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов`язаний був при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна або могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов`язковим.

Відповідно до положень Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.

Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти) тощо.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

У той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Насильство у родині будь-якого характеру, відрізняється від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім`ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків, тим, що при домашньому насильстві завжди дії того, хто допускає таке насильство, носять навмисний характер, з наміром досягнення бажаного результату, тягнуть спричинення шкоди; відбувається порушення прав і свобод людини; наявна значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.

Європейський суд з прав людини у справі «Кобець проти України» зазначав, що відповідно до прецедентної практики при оцінці доказів суд керується критерієм «поза розумним сумнівом» та доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Вимогами ст. 252 КУпАП, передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, на підтвердження обставин, викладених у протоколі працівниками поліції до матеріалів справи долучено письмові пояснення потерпілої ОСОБА_2 .

Обставини вчинення адміністративного правопорушення, викладені в протоколі не підтверджуються будь-якими іншими доказами на підставі яких можна було б їх підтвердити, зокрема, у протоколі не зазначені свідки правопорушення.

ОСОБА_1 у поданій до суду заяві вину не визнав, зазначив, що ОСОБА_2 з дому він не виганяв, домашнього насильства щодо неї на вчиняв.

У письмових поясненнях, наданих органу поліції, ОСОБА_1 зазначив, що дійсною проживає за вище вказаною адресою разом з цивільною дружиною ОСОБА_2 протягом 3 років. Так 16.07.2026 року близько 10.00 год. ОСОБА_2 без причини почала конфлікт, будь-яких фізичних дій відносно останньої він не заподіював, з будинку не виганяв, тільки сказав, що якщо він не влаштовує останню, то вона може йти куди вважає за необхідне.

Потерпіла ОСОБА_2 у поданій до суду заяві зазначила, що між нею та ОСОБА_1 виник конфлікт на ґрунті побутових відносин, вказала, що домашнього насильства стосовно неї вчинено не було.

Крім того, потерпіла ОСОБА_2 30.07.2026 у своїй заяві до органу поліції просила про припинення розгляду її звернення, оскільки ситуацію врегулювала самостійно.

Оскільки потерпіла ОСОБА_2 заперечила вчинення щодо неї домашнього насильства, а до матеріалів справи не приєднано належних та допустимих доказів доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд дійшов висновку про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Винуватість особи поза розумним сумнівом повинна доводитися обставинами викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення, поясненнями свідків, відеоматеріалами та іншими матеріалами справи в їх сукупності. Докази оцінюються за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і справедливістю.

Таким чином, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може вважатись однозначним доказом вини, а обставини відображенні у ньому мають бути підтвердженні сукупністю інших доказів.

Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за обставин, що вказані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

З огляду на наведені вище обставини, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 події і складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суд вважає, що справу відносно ОСОБА_1 слід закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.247 КУпАП України,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

СуддяЛ. І. Кодрян