Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №562/347/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 562/347/25

Провадження № 22-ц/4815/1062/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" про витребування земельної ділянки та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Західна агровиробнича компанія" про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024 площею 3,0950 га та витребувати вказану земельну ділянку на його користь.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він 31 січня 2018 року успадкував земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0950 га з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024. Вказує, що йому стало відомо, що 01 серпня 2018 року між ним та відповідачем було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки терміном на 10 років. Стверджує, що договір оренди землі є підробленим, оскільки вказаний договір він не підписував.

З огляду на викладене просив скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024 площею 3,0950 га, (номер запису про інше речове право 27451799 ( спеціальний розділ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) та витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на користь позивача земельну ділянку з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024 площею 3,0950 га.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024 площею 3,0950 га, розташованої на території колишньої Спасівської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (номер запису про інше речове право 27451799 (спеціальний розділ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" (ЄДРПОУ 41099127, місцезнаходження: 35601, м. Дубно, пров. Центральний, 1, Рівненської області) на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024, площею 3,0950 га.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" (код ЄДРПОУ 41099127) на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати.

Апелянт стверджує, що матеріали справи містять докази, що свідчать про наявність волевиявлення орендодавців на укладення спірних правочинів. Зокрема, звертає увагу, що в матеріалах справи наявні підтвердження, що протягом дії договору оренди землі, він фактично виконувався, зокрема орендар належним чином сплачував орендодавцю орендну плату за вказаними договорами: 1) за 2018 рік орендна плата внесена в натуральній формі (1,22 т кукурудзи вартістю 3550,20 грн.) згідно з відомістю на реалізацію с/г продукції № НВТ 0000768 від 20.01.2019 та сплачена (561,00 грн.) відповідно до відомості на виплату готівки №00000000402 від 18.02.2019; 2) за 2019 рік орендна плата внесена в натуральній формі (1 т кукурудзи вартістю 3250,00 грн., 1 т пшениці вартістю 3500,00 грн. та 50,00 кг цукру вартістю 475,00 грн.) згідно з відомостями на реалізацію с/г продукції від 11.03.2020 та сплачена (848,14 грн.) відповідно до відомості на виплату готівки № 00000000072 від 27.04.2020; 3) за 2022 рік орендна плата сплачена (11 221,85 грн) відповідно до платіжними інструкціями в національній валюті № 2473195244 від 12.12.2022 та №1562792822 від 10.03.2023; 4) за 2023 рік орендна плата сплачена (11 221,84 грн.) відповідно до платіжної інструкції в національній валюті № 1682988286 від 29.08.2023; 5) за 2024 рік орендна плата сплачена (11 794,16 грн.) відповідно до платіжної інструкції в національній валюті № 2958894583 від 29.11.2024.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивач отримував від відповідача орендну плату за договором оренди землі, а відповідач користувався земельною ділянкою позивача, тобто умови договору оренди землі фактично виконувалися, що свідчить про волевиявлення позивача на укладення даного договору та на встановлення відносин оренди з відповідачем. Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими і у позові слід відмовити.

Щодо вимог про скасування рішення державного реєстратора, апелянт покликається на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 року у справі №567/3/22 Верховний Суд зробив висновок, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV, судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» в судове засідання не з`явився, хоч завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, заяв про відмову від апеляційної скарги чи про відкладення розгляду справи не подавав.

Як вбачається з показань ОСОБА_1 в судовому засіданні, він ждав закінчення дії договору оренди землі укладеного на п`ять років, а потім в жовтні 2023 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення земельної ділянки. Наданий відповідачем екземпляр договору зі строком дії 10 років, він не підписував, що й підтвердила почеркознавча експертиза. В 2024 року почав сам обробляти свою ділянку. З метою урегулювання спору, який виник з відповідачем, він повернув орендарю 28 тис. грн. сплаченої йому орендної плати , однак вже під час знаходження даної справи в суді в 2025 році, всупереч його волевиявленню ТОВ «Західна агровиробнича компанія» знову почала обраобляти його земельну ділянку без будь-яких домовленостей і його дозволу чи згоди.

Згідно ч. 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ст. 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном

За ч.2 ст.90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024, на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом виданим 31.07.2018 року приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області Банацькою Л.І., зареєстрованого в реєстрі за № 192 (а.с.15).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна номер інформаційної довідки № 411146739 від 03.02.20025, щодо об`єкта нерухомого майна 1076423956226, вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024 (а.с.8).

З копії договору оренди землі вбачається, що 01 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ "Західна агровиробнича компанія" було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024 строком на 10 років (а.с.13-14).

Обставина укладення договору оренди землі строком на 10 років, а не на п`ять, заперечується позивачем ОСОБА_1

05.10.2023 року позивач направив відповідачу ТОВ «Західна агровиробнича компанія» заяву, в якій вказав, що він не підписував договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024 від 01 серпня 2018 року, а також вимагав звільнити та не обробляти його земельну ділянку(а.с.9).

Згідно висновку експерта № СЕ-19/118-25/13324-ПЧ від 10.10.2025 року встановлено, що підпис, який наявний в договорі оренди землі від 01 серпня 2018 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:18:001:0024, а саме графі «Орендодавець», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.74-79).

Тобто, договір оренди землі від 01 серпня 2018 року, є не тільки не інформативним, щодо його істотних умов, зокрема строку дії на 10 років, а взагалі не належним та не допустимим доказом.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Позивач покликаючись на непідписання ним договору оренди землі та відсутності його волевиявлення і згоди на оренду землі відповідачем понад п`ятирічний строк, звернувся до суду з позовом про захист його порушених земельних прав шляхом усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) виснувала про те, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

Аналогічні висновки викладно у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі №733/533/22 (провадження № 61-7476св24), від 27 листопада 2024 року у справі №567/1040/22 (провадження № 61-935св24).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» використовувала спірні земельні ділянки як орендар та сплачувала орендну плату, що не заперечується позивачем.

Між сторонами фактично виникли та існували правові відносини щодо оренди землі, які визнавалися позивачами шляхом передачі в оренду земельних ділянок та отримання орендної плати від орендаря.

Однак, відповідачем не підтверджено тої обставини, що правові відносини щодо оренди землі ним мали б існувати строком на 10 років.

Тобто, згаданий договір припинив свою дію восени 2023 році, коли позивач і звертався до відповідача про повернення земельної ділянки. Після цього, з матеріалів справи не вбачається будь-яких правових підстав для користування орендарендарем спірною земельною ділянкою, тому заявлена до нього вимога про повернення земельної ділянки обгрунтовано задоволена місцевим судом на поновлення прав орендодавця.

Поведінка позивача після спливу п`ятирічного періоду від дати, зазначеної у спірному договорі, не свідчить про намір і надалі бути пов`язаним орендними відносинами з відповідачем. 05 жовтня 2023 року він письмово повідомив товариство про непідписання ним договору від 01 серпня 2018 року та вимагав звільнити і не обробляти належну йому земельну ділянку. Отже, принаймні з цього моменту волевиявлення власника щодо припинення подальшого користування його майном відповідачем було виражене однозначно.

Зарахування після цього відповідачем грошових коштів на банківський рахунок позивача саме по собі не може свідчити про протилежне волевиявлення останнього, оскільки здійснення такого платежу є односторонньою дією платника та, за відсутності інших доказів, не підтверджує погодження отримувачем десятирічного строку оренди.

Засади справедливості, добросовісності та розумності, закріплені у статті 3 ЦК України, підлягають застосуванню до поведінки обох учасників цивільних правовідносин. Принцип добросовісності та заснована на ньому заборона суперечливої поведінки не можуть тлумачитися таким чином, що попередня згода власника на користування його майном упродовж певного часу безумовно та на майбутнє легітимізує будь-які умови письмового документа, який власник не підписував.

Після одержання вимоги ОСОБА_1 від 05 жовтня 2023 року про звільнення земельної ділянки відповідач об`єктивно не міг надалі розумно сприймати попередню поведінку власника як підтвердження його згоди на користування землею до закінчення зазначеного у спірному документі десятирічного строку.

За таких обставин висновок про існування між сторонами орендних правовідносин у попередній період не є достатньою підставою для висновку про доведеність права відповідача користуватися земельною ділянкою протягом десяти років, що включає спірний період з 2023 року.

Щодо скасування державної реєстрації права оренди, колегія суддів виходить з того, що статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із положень частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» убачається, що державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.

Частина третя статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розрізняє скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, водночас визначаючи правові наслідки відповідних реєстраційних дій.

При цьому відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, за загальним правилом не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Водночас в абзацах другому та третьому частини третьої цієї статті визначено правові наслідки скасування державної реєстрації прав. Зокрема, передбачено, що у разі «…скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються», а у разі скасування державної реєстрації, що мала наслідком зміну чи припинення речового права, відповідні права повертаються у стан, що існував до такої державної реєстрації.

Отже, задовольнивши вимогу про скасування державної реєстрації права оренди, суд першої інстанції не вирішував питання про правомірність діяльності державного реєстратора як такої та не скасовував відомості Державного реєстру шляхом їх вилучення, а застосував передбачений законом реєстраційний наслідок встановлення відсутності права оренди.

Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2026 року у справі № 599/258/25, розмежовував факт існування орендних правовідносин та наявність волевиявлення орендодавця на зміну строку їх дії. У цій же справі Верховний Суд залишив без змін судові рішення, якими поряд із встановленням відсутності права оренди було скасовано державну реєстрацію змін до такого речового права.

Враховуючи викладене, відповідно до статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» залишити без задоволення.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 25 вересня 2026 року

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.