Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №569/15185/24 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/15185/24

Провадження № 22-ц/4815/1070/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги т з централізованого опалення та гарячого водопостачання,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання у сумі 120064,26 грн, суму пені в розмірі 3558,55 грн, суму інфляційних витрат в розмірі 7063,36 грн, суму трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 2916,94 грн, витрати у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 3028 грн.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що ТОВ "Рівнетеплоенерго" здійснює відпуск теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), співвласниками якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .. Згідно з витягом оборотної відомості по особовому рахунку № НОМЕР_2 станом на 01 липня 2024 року (за період з 01 травня 2017 року по 01 липня 2024 року) виникла заборгованість за надані ТОВ "Рівнетеплоенерго" послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 120064,26 грн. Відповідачі є споживачами послуг, отримують квитанції на оплату та користуються наданими послугами з гарячого водопостачання та централізованого опалення, а тому зобов`язані оплатити заборгованість. Від добровільного погашення заборгованості відповідачі ухиляються.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" заборгованість за надані послуги з централізованого опалення в сумі 49133 (сорок дев`ять тисяч сто тридцять три) грн 60 коп, пеню в сумі 899 (вісімсот дев`яносто дев`ять) грн 14 коп, інфляційні втрати в сумі 2093 (дві тисячі дев`яносто три) грн 04 коп, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 737 (сімсот тридцять сім) грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" заборгованість за надані послуги з гарячого водопостачання в сумі 22718 (двадцять дві тисячі сімост вісімнадцять) грн 52 коп, пеню в сумі 415 (чотириста п`ятнадцять) грн 75 коп, інфляційні втрати в сумі 967 (дев`ятсот шістдесят сім) грн 79 коп, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 340 (триста сорок) грн 78 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" подало апеляційну скаргу, де посилається на невідповідність висновків обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

ТОВ "Рівнетеплоенерго" оскаржує рішення лише в частині відмови у стягненні заборгованості за гаряче водопостачання з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за спірний період, а також з ОСОБА_1 за період з 01 травня 2017 року по 30 жовтня 2019 року.

На обґрунтування скарги позивач посилається на те, що всі зазначені особи є співвласниками квартири, а ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у спірний період були в ній зареєстровані, тоді як ОСОБА_1 була зареєстрована до 30 жовтня 2019 року. На переконання апелянта, крім пояснень самих відповідачів, належних та допустимих доказів їх фактичного непроживання у квартирі суду не надано.

Апелянт наголошує, що відповідно до законодавства про житлово-комунальні послуги саме споживач зобов`язаний повідомляти виконавця про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі, а відповідачі до звернення товариства до суду із заявами, довідками чи іншими документами про їх непроживання не зверталися. У зв`язку з цим позивач вважає правомірним здійснення нарахувань виходячи з наявних у нього відомостей про зареєстрованих осіб.

Також ТОВ "Рівнетеплоенерго" посилається на обов`язок власника утримувати належне йому майно та оплачувати житлово-комунальні послуги і зазначає, що саме по собі непроживання власника у квартирі не звільняє його від такого обов`язку. Апелянт вказує й на те, що відсутність письмового договору не звільняє від оплати фактично отриманих житлово-комунальних послуг.

Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення лише пояснення відповідачів про їх непроживання і неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення у відповідній частині та стягнути заборгованість за гаряче водопостачання також із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та, за період до 30 жовтня 2019 року, з ОСОБА_1

ОСОБА_4 у відзиві заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що суд першої інстанції встановив його фактичне непроживання у спірній квартирі та встановив, що протягом спірного періоду у ній проживали і користувалися гарячою водою лише ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . На його переконання, саме позивач як сторона, яка заявляє вимогу про стягнення плати за гаряче водопостачання, повинен довести факт фактичного надання цієї послуги конкретному відповідачу, тоді як сама реєстрація місця проживання чи наявність права власності цього не підтверджує. ОСОБА_4 наголошує, що гаряче водопостачання, на відміну від опалення, є послугою індивідуального споживання, а особа, яка фактично не проживає у квартирі та послугою не користується, не повинна оплачувати її вартість. Також зазначає, що апелянт не надав нових доказів, які спростовували б встановлені судом першої інстанції обставини його непроживання та некористування гарячою водою.

ОСОБА_1 у відзиві також просить залишити рішення в оскаржуваній щодо неї частині без змін. Вона посилається на встановлений судом факт того, що фактичними користувачами гарячої води протягом спірного періоду були ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , тоді як вона у квартирі фактично не проживала. На її думку, саме позивач повинен був довести надання послуги гарячого водопостачання безпосередньо їй, чого зроблено не було. ОСОБА_1 також наголошує на індивідуальному характері споживання гарячої води та на тому, що позивач сам не вжив заходів для встановлення фактичної кількості користувачів послугою. У відзиві зазначено, що доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на переоцінку вже досліджених судом першої інстанції доказів, а нових доказів її фактичного проживання чи користування гарячою водою апелянтом не подано.

ОСОБА_5 подала заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій вказує на неправильність зазначених позивачем адрес окремих відповідачів та стверджує, що це перешкоджало належному отриманню процесуальних документів. Посилається на відсутність належно оформлених договірних відносин між ТОВ "Рівнетеплоенерго", ОСББ та власниками квартири, ставить під сумнів документи щодо приватизації квартири і відомості про її співвласників, порушує питання правомірності діяльності ОСББ та достовірності відомостей про зареєстрованих осіб. Значна частина цієї заяви стосується спорів щодо приватизації, діяльності ОСББ і персональних даних та безпосередньо не спростовує конкретних доводів апеляційної скарги про стягнення плати за гаряче водопостачання з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4

ТОВ "Рівнетеплоенерго" подало відповіді на відзиви ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , узагальнені доводи яких повторюють позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 належить на праві приватної спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 12 січня 1995 року, виданим фондом державно-комунального майна Рівненської міської ради та зареєстрованим у реєстрову книгу за № 21-2406.

Належним чином засвідчена копія свідоцтва про право власності на житло надана на ухвалу суду Комунальним підприємством "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації". Докази визнання приватизації спірної квартири та вказаного свідоцтва про право власності на житло недійсними у справі відсутні.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" надає послуги з постачання теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить акт обстеження від 21 січня 2026 року, складений комісією у складі провідного інженера СТГ ТОВ "Рівнетеплоенерго" та голови правління ОСББ "Петра Могили 53А", а також план-схема теплових мереж від котельні по АДРЕСА_4 .

З оборотної відомості за період з травня 2017 року по липень 2024 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено наявність станом на 01 липня 2024 року заборгованості в розмірі 120064,26 грн за послуги опалення та гарячого водопостачання. Оборотна відомість також містить інформацію про опалювальну площу - 37,4 кв.м та кількість прописаних - 6.

За інформацією ВОМІРМП УДМС України в Рівненській області від 22 серпня 2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані - ОСОБА_5 (з 24 листопада 1982 року), ОСОБА_3 (з 25 березня 2002 року), ОСОБА_2 (з 08 липня 2008 року), ОСОБА_4 (з 27 грудня 2013 року).

ОСОБА_1 знята з реєстрації за вказаною адресою з 30 жовтня 2019 року. ОСОБА_6 з 31 травня 2005 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Оборотна відомість за період з 05.2017 р. по 07.2024 р., особовий рахунок № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 складена з розрахунку на опалювальну площу 37,4 кв.м. та 6 квартиронаймачів - відповідачів.

Розмір заборгованості за опалення становить 49133,60 грн за гаряче водопостачання 68155,27 грн.

Відмовляючи у стягненні заборгованості за послуги з постачання гарячої води з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також з ОСОБА_1 за період з 01 травня 2017 року по 30 жовтня 2019 року, суд першої інстанції виходив із того, що фактично у спірній квартирі протягом спірного періоду проживали та користувалися послугою з постачання гарячої води лише ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може.

Згідно положень частини четвертої статті 319 ЦК України, власність зобов`язує.

Статтею 322 Цивільного кодексу України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Одним із різновидів комунальних послуг є послуги з постачання теплової енергії та гарячої води (ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ТОВ "Рівнетеплоенерго", звертаючись до суду із цим позовом, посилалося на надання до спірного житлового приміщення послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, наявність заборгованості за такі послуги, а також на відомості про осіб, які є співвласниками та зареєстровані у квартирі.

Місцевий суд, здійснивши перерахунок плати виходячи із двох осіб, стягнув заборгованість за цю послугу з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Отже, предметом спору в оскаржуваній частині фактично є не наявність чи відсутність послуги у квартирі, а кількість осіб, щодо яких підлягало здійсненню нарахування.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалися на те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у спірній квартирі фактично не проживали та послугою з постачання гарячої води не користувалися.

Разом з тим саме сторона, яка посилається на фактичну відсутність у житловому приміщенні як на підставу для звільнення від оплати комунальної послуги, зобов`язана довести відповідну обставину належними та допустимими доказами.

Такий висновок узгоджується з наступним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Крім того, пунктом 11 частини другої статті 7 цього Закону на споживача покладено обов`язок інформувати виконавця комунальної послуги про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача.

Частиною третьою статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати.

Як правильно зазначає апелянт, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази непроживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірній квартирі протягом періоду, за який здійснені нарахування, а також ОСОБА_1 у період з 01 травня 2017 року по 30 жовтня 2019 року. Зокрема, відповідачами не надано довідок про фактичне місце проживання за іншою адресою, документів з місця роботи, навчання, проходження служби, договорів найму іншого житлового приміщення чи інших документів, які б об`єктивно підтверджували їх відсутність у спірній квартирі у відповідні періоди. Позивач також зазначав, що до виникнення спору відповідачі не повідомляли його про зміну фактичної кількості осіб, які проживають у квартирі.

Натомість матеріали справи містять офіційні відомості щодо реєстрації місця проживання цих осіб у спірній квартирі.

Так, згідно з інформацією відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління державної Міграційної служби в Рівненській області ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 25 березня 2002 року, ОСОБА_4 - з 27 грудня 2013 року, а ОСОБА_1 знята з реєстрації за цією адресою лише 30 жовтня 2019 року (а.с. 12-14).

Крім того, відповідно до відомостей паспорта громадянина України ОСОБА_1 її місце проживання у спірній квартирі було зареєстровано з 01 листопада 1986 року (а.с. 87).

Факт реєстрації ОСОБА_4 у спірній квартирі з 27 грудня 2013 року додатково підтверджується довідкою про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 177).

Отже, наявні у справі офіційні відомості послідовно підтверджують реєстрацію ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірній квартирі протягом спірного періоду, а ОСОБА_1 - до 30 жовтня 2019 року. Водночас будь-яких документальних доказів їх фактичного проживання за іншими адресами або тривалої відсутності у спірному житловому приміщенні у відповідні періоди матеріали справи не містять.

За таких обставин самі лише пояснення відповідачів про непроживання зазначених осіб у квартирі, не підтверджені іншими доказами, не давали суду достатніх підстав визнати встановленим факт їх непроживання, тим більше за наявності неспростованих офіційних відомостей про зареєстроване місце проживання.

Колегія суддів відхиляє наведені у відзивах доводи про те, що саме ТОВ "Рівнетеплоенерго" зобов`язане було довести фактичне проживання кожного з відповідачів у квартирі.

Позивач на підтвердження заявлених вимог надав відомості про належність квартири відповідачам, реєстрацію їх місця проживання, надання комунальної послуги, здійснені нарахування та розмір заборгованості. Натомість твердження про те, що зареєстрована особа фактично протягом відповідного періоду у житлі не проживала та послугою не користувалася, є обставиною, якою саме відповідач обґрунтовує заперечення проти заявлених вимог, а тому відповідно до статті 81 ЦПК України обов`язок її доказування покладається на такого відповідача.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення плати за постачання гарячої води з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за спірний період та з ОСОБА_1 за період з 01 травня 2017 року по 30 жовтня 2019 року є передчасним та таким, що не відповідає встановленим у справі обставинам і правилам розподілу обов`язку доказування.

При визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, апеляційний суд виходить з того, що загальний розмір заборгованості за послуги з постачання гарячої води визначений позивачем у сумі 68155,27 грн із розрахунку на шістьох споживачів.

Разом з тим матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_6 з 31 травня 2005 року знятий з реєстрації місця проживання за цією адресою.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з ОСОБА_6 заборгованості за послуги з постачання гарячої води сторонами не оскаржується.

Отже, нарахування заборгованості за гаряче водопостачання за спірний період із розрахунку на шістьох осіб є необґрунтованим, а із загального розміру заборгованості підлягає виключенню частина нарахувань, здійснених щодо ОСОБА_6 .

За таких обставин розмір заборгованості за послуги з постачання гарячої води, розрахований щодо п`яти осіб, становить 56796,06 грн.

Рішення суду першої інстанції також не оскаржується в частині стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заборгованості за послуги з постачання гарячої води в розмірі 22718,52 грн, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Таким чином, невирішеною в межах апеляційного перегляду залишається заборгованість у розмірі 34077,54 грн (56796,06 грн - 22718,52 грн).

Позивач в апеляційній скарзі не оспорює відсутність обов`язку ОСОБА_1 оплачувати послуги з постачання гарячої води після зняття її з реєстрації місця проживання 30 жовтня 2019 року та визначає розмір заборгованості, яка припадає на період до цієї дати, у сумі 3074,24 грн.

Тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 3074,24 грн, а решта заборгованості в сумі 31003,30 грн (34077,54 грн - 3074,24 грн) підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Рішення суду першої інстанції в частині пені, інфляційних нарахувань та 3% річних не оскаржувалось.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині, зокрема, є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи наведене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви ТОВ "Рівнетеплоенерго" сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн, а за подання апеляційної скарги - 3 633,60 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідачів заборгованість та нарахування на загальну суму 133 603,11 грн.

За результатами розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій з усіх шести відповідачів солідарно стягнуто заборгованість за надані послуги з централізованого опалення в розмірі 49 133,60 грн, пеню - 899,14 грн, інфляційні втрати - 2 093,04 грн та три проценти річних - 737 грн, всього 52 862,78 грн.

З ОСОБА_5 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто заборгованість за послуги з гарячого водопостачання в розмірі 22 718,52 грн, пеню - 415,75 грн, інфляційні втрати - 967,79 грн та три проценти річних - 340,78 грн, всього 24 442,84 грн.

За результатами апеляційного перегляду додатково стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за послуги з гарячого водопостачання в розмірі 31 003,30 грн, а з ОСОБА_1 - 3 074,24 грн.

Таким чином, загальний розмір задоволених позовних вимог становить 111 383,16 грн, що складає 83,36 відсотка від загального розміру заявлених вимог - 133 603,11 грн.

Відтак із 3 028 грн судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви, відшкодуванню підлягає 2 524,40 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судові витрати не підлягають солідарному стягненню, при їх розподілі між співвідповідачами колегія суддів виходить із рівних часток кожного із солідарних боржників у відповідній групі відповідачів.

З урахуванням розміру задоволених вимог щодо кожного з відповідачів судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, підлягає стягненню на користь ТОВ "Рівнетеплоенерго": з ОСОБА_1 - 269,36 грн, з ОСОБА_2 - 476,67 грн, з ОСОБА_3 - 551,01 грн, з ОСОБА_4 - 551,01 грн, з ОСОБА_5 - 476,67 грн та з ОСОБА_6 - 199,68 грн, що загалом становить 2 524,40 грн.

Щодо судового збору за подання апеляційної скарги колегія суддів враховує, що апелянт просив стягнути заборгованість за послуги з гарячого водопостачання у розмірі 45500,85 грн щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також 3074,24 грн з ОСОБА_1 , тобто оскаржувані майнові вимоги становили 48 575,09 грн.

За наслідками апеляційного перегляду вимоги задоволено в частині стягнення 31 003,30 грн з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і 3 074,24 грн з ОСОБА_1 , всього на суму 34 077,54 грн, що становить 70,15 відсотка від розміру майнових вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Отже, з 3633,60 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, на користь ТОВ "Рівнетеплоенерго" підлягає відшкодуванню 2 549,13 грн.

Враховуючи розмір задоволених апеляційним судом вимог щодо кожного з відповідачів та необхідність окремого розподілу судових витрат між ними, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_3 у розмірі 1159,58 грн, з ОСОБА_4 - 1 159,58 грн, а з ОСОБА_1 - 229,97 грн.

У зв`язку з наведеним рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" у цій частині задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" заборгованість за надані послуги з гарячого водопостачання в розмірі 31003 грн 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" заборгованість за надані послуги з гарячого водопостачання за період з 01 травня 2017 року по 30 жовтня 2019 року в розмірі 3074 грн 24 коп.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" у відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви:

з ОСОБА_1 - 269 грн 36 коп.;

з ОСОБА_2 - 476 грн 67 коп.;

з ОСОБА_3 - 551 грн 01 коп.;

з ОСОБА_4 - 551 грн 01 коп.;

з ОСОБА_5 - 476 грн 67 коп.;

з ОСОБА_6 - 199 грн 68 коп.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги:

з ОСОБА_3 - 1 159 грн 58 коп.;

з ОСОБА_4 - 1 159 грн 58 коп.;

з ОСОБА_1 - 229 грн 96 коп.

У решті рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.