Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №570/2460/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/2460/25

Провадження № 22-ц/4815/1538/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді – Шимківа С.С.,

суддів: – Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання – Ковальчук Л.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Галичем Павлом Орестовичем на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 травня 2026 року (ухвалене у складі судді Кушнір Н.В., повний текст рішення суду складено 20 травня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, –

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мама – ОСОБА_3 , про що Білокриницькою сільською радою Рівненського району Рівненської області в Книзі реєстрації смертей 11.06.2010 року зроблено відповідний актовий запис за № 21 та видано Свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 з 24.03.1963 року до дня смерті перебувала у зареєстрованому шлюбі із його батьком – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час подружнього життя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було набуто житловий будинок із надвірними будівлями за адресою. АДРЕСА_1 . Опис обєкта. загальна площа 244,6 кв. м., житлова площа 125,5 кв.м., надвірні будівлі: Б - сарай-гараж- літня кухня, Пг/Б - погріб, б - навіс, В - гараж, в- навіс, №1 - огорожа, №2 - огорожа, г - вбиральня.

Пояснює, що після смерті матері ОСОБА_3 , 17.08.2010 року він звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом на майно матері ОСОБА_3 до Рівненської районної державної нотаріальної контори і на підставі цієї заяви 17.08.2010 року було заведено спадкову справу за №537/2010.

ОСОБА_4 подав до Рівненської районної державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини на користь сина ОСОБА_1 .

Його рідна сестра ОСОБА_5 спадщину по смерті матері ОСОБА_3 не приймала.

28.01.2011 року державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С.Г. йому було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади у спадковій справі №537/2010 та зареєстроване в реєстрі за №2-93.

Оскільки йому не було видано відповідного свідоцтва про право на спадщину за законом на належну матері частину будинку за адресою АДРЕСА_1 , він 26.02.2025 року звернувся до приватного нотаріуса Дацюк С.Г. щодо видачі відповідного Свідоцтва про право на спадщину на частку у цьому житловому будинку.

26.02.2025 року за вих. № 257/02-14 приватний нотаріус Дацюк С.Г. направила на його адресу письмове роз`яснення щодо відмови у вчиненні нотаріальної дії.

У даному роз`ясненні нотаріус повідомила про те, що спадкову справу до майна померлої ОСОБА_3 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 було відкрито 17.08.2010 року за №537/2010 та заведено у Рівненській районній державній нотаріальній конторі. У зв`язку з ліквідацією Рівненської державної нотаріальної контори, приватним нотаріусом було витребувано із фонду Рівненського обласного державного архіву спадкову справу №537/2010. Зазначає, що відповідно до матеріалів спадкової справи, 17.08.2010 року ним подано заяву про прийняття спадщини за законом на майно матері ОСОБА_3 . 21.09.2010 року наявна заява про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_4 на користь сина ОСОБА_1 . Зазначила про те, що у разі, коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Нотаріус також зазначила про те, що ним не надано нотаріусу документів, котрі підтверджують та посвідчують право власності на нерухоме майно, а саме частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , а також те, що 26.02.2025 року нотаріусом отримано інформацію з Державного реєстру речових праві на нерухоме майно, з якої вбачається відсутність будь-яких відомостей що права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 . У зв`язку з відсутністю необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджують належність права власності ОСОБА_3 , нотаріус рекомендувала йому звернутися із позовом до суду.

17.08.2016 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Самсонюком Федором Павловичем було посвідчено Договір дарування, укладений між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдаровувана), зареєстрований в реєстрі за №787, відповідно до якого дарувальник передав, а обдаровувана прийняла в дар житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та на підставі цього Договору дарування 17.08.2016 року здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 щодо зазначеного вище житлового будинку із надвірними будівлями.

25.02.2021 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк Оленою Анатоліївною було видано гр. ОСОБА_2 Свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 408, відповідно до якого гр. ОСОБА_2 успадкувала житловий будинок АДРЕСА_1 по смерті своєї матері — ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину здійснено реєстрацію права власності за гр. ОСОБА_2 .

Вважає, що зазначеними вище Договором дарування від 17.08.2016 року та Свідоцтвом про право на спадщину від 25.02.2021 року порушено його право власності на 1/2 частину житлового будинку із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Просив суд витребувати у відповідача на користь позивача 1/2 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1002274456246.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 20 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовлено.

Рішення суду мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Галича П.О., оскаржив його в апеляційному порядку.

Вказує, що спірний житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 був об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки набутий ними за час шлюбу і частки матері і батька позивача у праві спільної сумісної власності на цей будинок були рівними та становили по 1/2 ідеальній частці.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/2 ідеальна частка у праві власності на спірний житловий будинок із надвірними будівлями.

ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину по смерті своєї матері ОСОБА_3 .

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Зазначений правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 22.03.2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22) та від 12.07.2023 року у справі № 214/2305/20 (провадження № 61-19730св21).

У даній справі, спочатку сестра позивача, ОСОБА_5 , набула на підставі Договору дарування від 17.08.2016 року право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями, тобто набула його безоплатно від батька позивача ОСОБА_4 , який в свою чергу не володів правомочностями щодо розпорядження цим будинком в цілому, оскільки такий був об`єктом права спільної сумісної власності подружжя батька та матері позивача, а відтак його частка у праві власності могла становити виключно 1/2 ідеальну частку, а інша 1/2 ідеальна частка належала матері позивача і після її смерті, ця частка увійшла до складу спадкового майна. Позивач є єдиним спадкоємцем, хто прийняв спадщину, яка відкрилася після її смерті, а тому, він, як спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття.

У свою чергу, відповідач у справі ОСОБА_2 також безоплатно набула право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями, оскільки таке набуття відбулося в порядку спадкування.

Тому, до даних правовідносин застосовується саме стаття 387 ЦК України. Тобто, спадкоємець який прийняв спадщину може пред`являти віндикаційний позов.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право (п. 149 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Виходячи з наведених вище вимог законодавства, а також усталеної судової практики Верховного Суду заявлення позивачем віндикаційного позову є належним та ефективним способом захисту, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, буде підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і цього буде достатньо для ефективного відновлення його права власності.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

31 липня 2026 року ОСОБА_2 , через представника – адвоката Ромашко Л.Г. подала відзив на апеляційну скаргу у якому покликається на законність оскаржуваного рішення.

Вказує, що сам факт реєстрації нерухомого майна під час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на предмет спору та обставини справи заявлена вимога позивача є неправильним способом захисту його права, у зв`язку з чим позовна вимога не підлягає до задоволення.

Судом першої інстанції було встановлено, що 17 серпня 2016 року між ОСОБА_4 (дарувальником) та ОСОБА_5 (обдарованою, сестрою позивача, матір`ю відповідачки) був укладений договір дарування №787, відповідно до якого дарувальник передав, а обдарована прийняла в дар спірний житловий будинок з надвірними будівлями.

Відтак перебіг строку позовної давності розпочався з 18 серпня 2016 року.

На віндикаційний позов поширюється загальна позовна давність. Така позиція викладена Верховним Судом в постанові від 28 січня 2026 року у справі №461/4829/22 (провадження №61-3113св25).

Отже позивачем пропущено строк позовної давності.

Просить про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду – без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00049228414 від 05.02.2025 ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 ) (мати позивача) з 24 березня 1963 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (батько позивача).

Під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі ними набуто у власність житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 02.02.2004 ОСОБА_4 належав житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , форма власності - приватна, частка 1/1, на підставі рішення виконавчого комітету Білокриницької сільської ради від 29.12.2003, №234 (а.с. 66).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , від 11 червня 2010 року (а.с. 47).

17 серпня 2010 року позивач звернувся до Рівненської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, згідно з якою на день її смерті залишилося спадкове майно.

ОСОБА_4 подав до Рівненської районної державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини на користь сина ОСОБА_1 .

28 січня 2011 року спадкоємцю за законом ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , а саме на грошові вклади з нарахованими відсотками, які знаходяться на зберіганні у відділенні Ощадного банку в ТВБВ №10017/01 (зареєстроване в реєстрі за №2-93).

17 серпня 2016 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 (сестра позивача) належний дарувальнику на праві приватної власності будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0895 га, кадастровий номер якої 5624680700:02:006:0082, що підтверджується договором дарування від 17.08.2016, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Самсонюком Ф.П., зареєстрований в реєстрі за №787 (а.с. 69).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.02.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О.А., після смерті ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 успадкувала її донька ОСОБА_2 – відповідачка у справі (а.с. 72).

25 лютого 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Дацюк С.Г. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_3 , а саме частину житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

У видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_3 . ОСОБА_1 відмовлено, оскільки відсутні необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину документи, які підтверджують та посвідчують право власності на нерухоме майно, а саме частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 (а.с. 50).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначав, що звернувшись 09.04.2025 року за правовою допомогою, він отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майн та реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на усе домоволодіння, включно з належною йому 1/2 частиною будинку, за ОСОБА_2 .

Оскільки наявність реєстрації на належне йому майно за відповідачкою порушує його право власності, звернувся до суду за захистом прав власника, на підставі ст. 387 ЦК України.

Згідно із нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

Законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: "належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі".

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12)).

Спадкоємець який прийняв спадщину може пред`являти віндикаційний позов (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року в справі № 465/4103/21 (провадження № 61-3678св24)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що висловлена у п.п. 148-150 його постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168].

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку встановлено, що спочатку сестра позивача, ОСОБА_5 , набула на підставі Договору дарування від 17.08.2016 року право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями, тобто набула його безоплатно від батька позивача ОСОБА_4 , який в свою чергу не володів правомочностями щодо розпорядження цим будинком в цілому, оскільки позивач успадкував 1/2 частину будинку після смерті матері ОСОБА_3 . В свою чергу, відповідачка у справі ОСОБА_2 також безоплатно набула право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями, оскільки таке набуття відбулося в порядку спадкування.

Отже, віндикаційний позов ОСОБА_1 є належним способом захисту його прав як спадкоємця, без необхідності оспорювання договору дарування, на підставі якого ОСОБА_5 набула право власності на належну йому частку будинку та свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.02.2021 року, на підставі якого ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на його частку у майні.

Доводи відповідачки про пропуск позивачем строку позовної давності, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступне.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

На віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності.

Як встановлено судом, позивач з лютого 2009 року по тепер проживає у спірному будинку по АДРЕСА_1 , перешкод у проживанні чи користуванні належним майном йому ніхто не чинив.

Про факт порушення його прав як власника та реєстрації права власності на будинок за відповідачкою довідався після 26 лютого 2025 року – отримання повідомлення нотаріуса про неможливість отримання ним свідоцтва про право на спадщину –1/2 частину будинку спірному будинку по АДРЕСА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 строк позовної давності не пропущено, так як з позовом він звернувся 27.05.2025 року – у межах загальної позовної давності, перебіг якої розпочався з часу коли позивач довідався про реєстрацію права власності на належне йому майна за відповідачкою.

Ураховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення, з відповідачки ОСОБА_2 підлягає до стягнення на користь позивача судовий збір, сплачений ним за розгляд справи судом першої інстанції, у розмірі 15 140 грн, та за розгляд справи судом апеляційної інстанції, у розмірі 22710 грн.

На підставі ст.ст. 388, 1216, 1218, ч. 2 ст. 1220, 1231, ч. 1 ст. 1268, ч. 3 ст. 1296, ч. 1 ст. 1297, ЦК України та керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Галичем Павлом Орестовичем задовольнити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 травня 2026 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати на користь ОСОБА_1 із володіння ОСОБА_2 1/2 частку житлового будинку із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 1002274456246.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 140 грн – судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 22710 грн – судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 25 вересня 2026 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.