Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №570/6683/23 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/6683/23

Провадження № 22-ц/4815/1541/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Шимківа С.С.,

суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 травня 2026 року (ухвалене у складі судді Красовського О.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.

Позовну заяву обгрунтовано тим, що 04 березня 2011 року між сторонами було зареєстровано шлюб.

Від спільного подружнього життя мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 09 квітня 2015 року шлюб між ними розірвано та стягнуто з відповідача аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі 1000,00 грн. до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2019 року було збільшено розмір аліментів та стягнуто їх з відповідача у розмірі 1800,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Позивачу відомо, що відповідач мобілізувався, а отже є офіційно працевлаштованим та має стабільний дохід.

Покликаючись на те, що розмір аліментів за рішенням суду на утримання дитини є таким, що не забезпечує потреби дитини, просила суд ухвалити рішення, яким змінити спосіб стягнення аліментів, що був визначений рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30.10.2019 року, стягнувши з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частину з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 21 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - задоволено повністю.

Змінено спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що був визначений рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2019 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходів), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з часу набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду обґрунтовано тим, що при розгляді справи були встановлені підстави для задоволення позову про зміну способу стягнення аліментів.

Також, відповідач має зареєстрований особистий кабінет в системі електронний суд, мав можливість висловитися щодо позовних вимог, особисто двічі подав клопотання про зупинення провадження у справі у суді першої інстанції й відзив на апеляційну скаргу в апеляційній інстанції через систему електронний суд, таке зупинення хоч і відповідає певним інтересам відповідача, але шкодить інтересам неповнолітньої дитини в отриманні передбаченого законом утримання зі сторони свого батька.

Таким чином зупинення провадження у справі порушуватиме баланс інтересів дитини і матері, що суперечитиме найкращим інтересам дитини.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, та порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позовну заяву та додані до неї докази, якими обґрунтовуються та підтверджуються позовні вимоги, він не отримував, в тому числі і за допомогою електронного кабінету системи "Електронний суд", а тому встановити чи спростувати наявність чи відсутність таких доказів у матеріалах справи, а також здійснити їх аналіз, не мав можливості.

На адресу реєстрації місця його проживання кореспонденція не надсилалася та ним не отримувалася.

Не завантажено її і до підсистеми "Електронний суд".

Ним, як відповідачем, такі докази до суду першої інстанції теж не надавалися із причин об`єктивної неможливості їх зібрати, у зв`язку з проходженням ним військової служби.

Він добровільно та своєчасно сплачує аліменти, щомісячна сума яких значно перевищує встановлений законом мінімальний рекомендований їх розмір.

Судом першої інстанції необґрунтовано та безпідставно застосовано закон, зокрема, ч. 5 ст. 183 СК України, який не підлягав застосуванню.

Жодного аргументу на визначення розміру аліментів в розмірі частки від доходу відповідача судом першої інстанції не наведено, належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість її визначення – судом не досліджено та у рішенні не зазначено.

Судом не застосовано закон, зокрема ст.ст. 182, 183 та 192 СК України, який підлягав застосуванню.

Суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно визнав встановленим та доведеним факт зміни його матеріального становища в той час, як ці обставини, всупереч ст. 81 ЦПК України, не були доведені позивачем шляхом подання до суду належних та допустимих доказів.

Суд, ухвалюючи рішення за його відсутності, через неможливість взяти участь у розгляді справи, у зв`язку із перебуванням у складі Збройних Сил України, позбавив його права на справедливий суд, що включає реальну можливість бути почутим, представляти свою позицію та захищати свої права.

Покликання суду на наявність у нього електронного кабінету в системі "Електронний суд" є формальним та хибним, оскільки він зазначав, що технічна можливість існувала раніше, але на момент розгляду справи відсутній стійкий інтернет-зв`язок через перебування в районі бойових дій, а технічний доступ до системи – це не те саме, що реальна можливість взяти участь в процесі.

Судом першої інстанції прийняте незаконне рішення про поновлення провадження у справі за наявності обставини, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, яка була підставою для прийняття цим же судом імперативного та безальтернативного рішення про зупинення провадження.

Розгляд справи проведено за його відсутності та першої неявки до суду з поважних причин, при наявності клопотання про зупинення провадження у справі, у зв`язку із його перебуванням у зоні бойових дій.

Також, судом протиправно допущено до негайного виконання рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць.

Протиправно не застосовано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі № 754/947/22.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зупинити провадження у справі.

24 липня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Штогун Н.Є. подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що у матеріалах справи містяться усі докази факту збільшення необхідних витрат на дитину.

Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду – без змін.

10 серпня 2026 року ОСОБА_2 подано клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та 18.09.2026 року подано клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та відкладення розгляду справи.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга та клопотання про зупинення провадження у справі, клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та відкладення розгляду справи не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 29.11.2011 року).

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1000 гривень щомісячно, починаючи з 13 березня 2015 року і до досягнення ним повноліття.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів задоволено частково. Збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 09.04.2015 р. на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд ухвалив рішення, яким стягнув ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1800 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Покликаючись на недостатність визначеного судом розміру аліментів для задоволення потреб дитини, позивачка звернулася до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів: стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача.

Ст. 51 Конституції України та ст.180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до положень статей 183, 184 СК України суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.

Таким чином, підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей183, 184 СК України.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У зазначеній нормі права законодавець розширив можливості того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (отримувача аліментів) щодо вибору способу стягнення аліментів.

Аналізуючи вищевказані правові норми законодавства можна дійти висновку, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі).

Закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.

До аналогічного висновку дійшов й Верховний суд України у постанові від 05 лютого 2014 року по цивільній справі № 6-143цс13, зазначивши, що зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

ОСОБА_1 скористалася своїм правом щодо визначення способу стягнення аліментів саме у частці від доходу.

У ч. 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі").

Таким чином, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.

Із матеріалів справи вбачається, що спільна дитина сторін проживає разом із матір`ю в Канаді, де і навчається, відтак саме на неї лягає основний тягар по утриманню та вихованню їх сина.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Також встановлено, що відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України та на даний час знаходиться поза межами пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 в районі ведення бойових дій та виконує бойові (спеціальні) завдання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Обов`язок утримувати дитину не залежить від бажання чи можливостей батьків, враховуючи загальне правило, що батьки зобов`язанні утримувати дитину до досягнення нею повноліття навіть у тому разі, коли виконання цього обов`язку може призвести до неповного задоволення їх власних матеріальних і духовних потреб.

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що, враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, вік, стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, для фізичного, духовного, морального і соціального розвитку дитини, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина сторін має бути визначений у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача.

Апеляційний суд вважає, що такий розмір аліментів визначений з урахуванням вимог сімейного законодавства та відповідає інтересам неповнолітньої дитини сторін у справі, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та достойного рівня його матеріального забезпечення.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Доводи апеляційної скарги про не надіслання на адресу реєстрації місця проживання апелянта позовної заяви спростовуються матеріалами справи, із яких вбачається, що 10 січня 2024 року дані документи було надіслано на адресу: АДРЕСА_1 , проте відправлення повернулося до суду із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Допущення до негайного виконання рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць прямо передбачено п. 1 ст. 430 ЦПК України.

Щодо покликання апелянта на не застосування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верхоавного Суду від 12.11.2025 року у справі № 754/947/22 та клопотання про зупинення провадження у справі варто зазначити наступне.

Колегія суддів ураховує, що матеріально-правові відносини у справі № 754/947/22, в якій Велика Палата Верховного Суду, сформулювала правовий висновок, та справі, яка переглядається, відрізняються. Остання стосується насамперед сімейних правовідносин та захисту інтересів дитини. Вона може мати значення також для інших правовідносин, але визначальними є ті, які стосуються обов`язку батьківства військовослужбовця стосовно дитини позивачки.

Отже, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 754/947/22 не можна розуміти як безальтернативний обов`язок суду зупинити провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК у справі, що стосується інтересів дитини, без з`ясування судом, чи таке зупинення є сумісним із завданнями цивільного судочинства та міжнародними стандартами.

Під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (див.: постанову Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 524/7569/16-ц (провадження № 61-1912св26).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).

Наведеною нормою права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань, зокрема, щодо забезпечення дитині необхідний рівень життя для повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Принцип найкращих інтересів дитини передбачає, що при розв`язанні будь-якого спору чи вирішення питання, де зачіпаються права та інтереси дитини, необхідно спершу визначити інтереси самої дитини у цьому питанні і лиш потім ухвалювати рішення, яке буде сприяти таким інтересам та захищати їх на майбутнє.

Отже, цей принцип підлягає застосуванню і у справах про стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини (постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2026 року справа № 344/432/24).

Також, апеляційний суд враховує, що відповідач має зареєстрований особистий кабінет в системі електронний суд, особисто подавав апеляційну скаргу, клопотання про зупинення провадження у справі та про розгляд справи із викликом сторін та не позбавлений можливості користуватися послугами адвоката.

Будь-які інші доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Щодо клопотання про розгляд справи із викликом сторін варто зазначити, що дана категорія справ апеляційним судом розглядається без виклику учасників справи.

Також заявник не довів, що не може письмово висловити свою позицію у даній справі.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі – відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та відкладення судового розгляду – відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 травня 2026 року залишити без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.