Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №527/823/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/823/25 Номер провадження 22-ц/814/2453/26Головуючий у 1-й інстанції Олефір А.О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

Номер провадження 22-ц/814/2451/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.

Секретар:Коротун І.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Давиденко Катерини Сергіївни на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 17 лютого 2026 року та додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібодар», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, пені, інфляційних втрат та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

10 березня 2025 року представник позивача звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, пені, інфляційних втрат та моральної шкоди.

В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що 01.07.2012 між ОСОБА_1 (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібодар» (орендарем), укладено договір оренди землі без номера, зареєстрований за № 532060004003701 у відділі Держкомзему у Глобинському районі 06.07.2012. Згідно умов договору орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Пирогівської сільської ради Глобинського району, Полтавської області, площею 4,2 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 103618,04 грн, договір укладено терміном на 15 (п`ятнадцять) років, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки 3108,54 грн, обчислення здійснюється з урахуванням індексації та вноситься у строк до 25 грудня поточного року. Відповідач не здійснював позивачу виплати по орендній платі за період з 06 липня 2012 року по 2023 рік включно. Відповідач на порхання позивача виплатити орендну плату не реагував. 08.02.2024 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір дарування вищевказаної земельної ділянки, власником якої наразі являється остання. Однак відповідач не змінює договір в частині орендодавця та не укладає відповідної додаткової угоди, звернення нового власника ігнорує. На адвокатський запит відповідачем було надано відповідь (без номеру та дати), якою відповідач повідомив, що заборгованості з нарахованої орендної плати ТОВ «Агрофірма «Хлібодар» перед ОСОБА_1 не має. При цьому повідомив, що ОСОБА_1 може отримати орендну плату у касі товариства за 2024 рік і лише до 08.02.2024, адже право власності на земельну ділянку перейшло до іншої особи. 11.12.2024 відповідач перерахував на поточний рахунок позивача 354,73 грн. З огляду на вказане вбачається, що сплачені кошти в сумі 354,73 грн. відповідачем призначалися саме зі сплати орендної плати за 2024 рік (з 01.01.2024 по 08.02.2024). При цьому, виплату орендної плати за період з 06.07.2012 по 31.12.2023 відповідачем позивачу не проведено. Пунктом 14 договору оренди визначено, що у разі не внесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,03 % несплаченої суми за кожний день прострочення. Згідно пунктів 38-41 договору оренди дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок не виконання другою стороною обов`язків передбачених договором. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Посилаючись на викладене, представник позивача просила суд, розірвати договір оренди землі без номеру від 01.07.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібодар» щодо оренди земельної ділянки площею 4,2 га, на строк 15 років. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібодар» на користь ОСОБА_1 : 40587,87 грн - заборгованості зі сплати орендної плати за 2012-2023 роки; 29040,63 грн - пені; 51933,84 грн - інфляційних витрат; 20000 грн - моральної шкоди, витрати на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 17 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібодар на користь ОСОБА_1 , за договором оренди б/н від 01 липня 2012 року, укладеним між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібодар»:

4232,22 грн - заборгованість зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки;

663,74 грн - пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за 2022 2023 роки станом станом на 08 березня 2025 року;

658,32 грн - інфляційні втрати за невиконання зобов`язання зі сплатити орендної плати за 2022 2023 роки станом на 08 березня 2025 року,

а всього 5554,99 грн (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят чотири гривні 99 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібодар» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 365,60 грн (триста шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібодар» на користь держави судовий збір в сумі 55,55 грн (п`ятдесят п`ять гривень 55 копійок).

Додатковим рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірми «Хлібодар», подану представником адвокатом Левицьким Вячеславом Ігоровичем про розподіл судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірми «Хлібодар», витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).

Непогодившись із вказаними рішеннями їх в апеляційному порядку оскаржив позивач. Скарга мотивована тим, що рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що не зважаючи на наявну заборгованість зі сплати орендної плати, яка полягає у її системності, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення прийняв як доказ оплати орендної плати надану інформацію з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми доходів, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору відносно ОСОБА_1 , надану ГУ ДПС у Полтавській області на виконання вимог ухвали Глобинського районного суду Полтавської області від 26.06.2025 року. Однак, підтвердження податковим органом нарахованих та сплачених податковм агентом податків взагалі не свідчить та не підтверджує фактичну оплату орендарем орендодавцю орендної плати за спірний період та є окремим самостійним зобов`язанням платника податку, в даному випадку ТОВ «Агрофірми «Хлібодар», невиконання якого тягне за собою окрему самостійну відповідальність орендаря перед податковим органом, яка ніяк не пов`язана із його відповідальністю перед орендодавцем зі сплати орендної плати та невиконанням ТОВ «Агрофірмою «Хлібодар» умов Договору в цій частині.

За таких обставин, без наявності належних та допустимих доказів сплати орендної плати, як то квитанції до прибуткового або видаткового касового ордера підписаного орендодавцем, видаткової відомості або касової книги, оформлених відповідно до «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 року № 148 та «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, сама по собі сплата відповідачем податку з доходу від надання в оренду земельної ділянки не свідчить про виконання обов`язку ТОВ «Агрофірмою «Хлібодар» зі сплати орендної плати за Договором та не може підтверджувати отримання позивачем коштів орендної плати, та проведення розрахунків між сторонами в обсязі визначеному Договором.

Також , зауважує, що відповідач суперечив сам собі, адже як він зазначив у відзиві, кошти були виплачені позивачу «на руки», таким чином сплата орендарем грошових коштів за користування орендованою землею може бути підтверджена лише підписаною ОСОБА_1 квитанцією до прибуткового касового ордеру або видатковим касовим ордером, та записами у видаткових відомостях і касових книгах, які обліковуються та зберігаються у ТОВ «Агрофірма «Хлібодар».

Окрім того, зазначає, що частиною першою статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Зважаючи на викладене скаржник просить скасувати рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 17 лютого 2026 року постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «Хлібодар» – задовольнити в повному обсязі,

Також просить скасувати Додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року та відмовити у задоволенні заяви адвоката Левицького Вячеслава Ігоровича поданої в інтересах ТОВ «Агрофірма «Хлібодар» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ТОВ «Агрофірма «Хлібодар» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У справі встановлено, що 01 липня 2012 року між орендодавцем ОСОБА_1 , та орендарем ТОВ АФ «Хлібодар» укладено договір оренди землі б/н.

06 липня 2012 року Договір оренди було зареєстровано у відділі Держгеокадастру у Глобинському районі за № 532060004003701.

Відповідно до п. 1 Договору оренди орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Пирогівської сільської ради Глобинського району Полтавської області. Відповідно до п.2 Договору оренди, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,2 га, згідно державного акта ЯМ № 128775.

08 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування земельної ділянки площею 4,2030 га, кадастровий номер: 5320680500:00:006:0046, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Люба Ж.М., зареєстровано в реєстрі за № 166 (а.с.17-18).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми доходів, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, виплачених ТОВ АФ «Хлібодар», податковий номер НОМЕР_1 , за період з січня 2012 по грудень 2024, наданої на виконання ухвали суду Головним управлінням ДПС У Полтавській області , громадянину ОСОБА_1 , за ознакою 106 (Надання земельної частки (паю) в лізінг, оренду або суборенду), зокрема в графі № 10 «сума доходу, грн. виплаченого» наявні відомості про виплати ОСОБА_1 наступних доходів:

за 4 квартал 2012 в розмірі 3108,51 грн;

за 1 квартал 2013 в розмірі 250,59 грн;

за 2 квартал 2013 в розмірі 35,29 грн;

за 3 квартал 2013 в розмірі 4655,29 грн;

за 1 квартал 2014 в розмірі 482,35 грн;

за 1 квартал 2015 в розмірі 4458,83 грн;

за 4 квартал 2015 в розмірі 8383,23 грн

за 4 квартал 2016 в розмірі 0,00 грн;

за 1 квартал 2017- в розмірі 14976,30 грн;

за 4 квартал 2017 в розмірі 0,00 грн;

за 4 квартал 2019 в розмірі 0,00 грн;

за 4 квартал 2020 в розмірі 0,00 грн;

грудень 2021 - в розмірі 0,00 грн;

грудень 2022 - в розмірі 0,00 грн;

грудень 2023 - в розмірі 0,00 грн;

грудень 2024 в розмірі 461,00 грн .

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»).

Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця, зокрема передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до вимог статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

За загальним правилом частини першоїстатті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, таказміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини другоїстатті 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у частині другійстатті 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.

З огляду на наведені правила абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих - для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів (зокрема, окремі правиластатті 141 ЗК України, застосовні до догорів оренди землі), як це буде проілюстровано далі.

Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі єприписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д» частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно вимог ч. 2 статті 25 Закону України«Про орендуземлі» орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПКУкраїни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18) зроблено висновок, що «…застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першоїстатті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першоїстатті 141 ЗК України(систематична несплата орендної плати), та приписи частини другоїстатті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини друго їстатті 651 ЦК України немає потреби.

У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.

Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.

Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України(у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першоїстатті 141 ЗК України(у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 387/193/19 (провадження № 61-15879св19) зроблено висновок про те, що «чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою».

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 321/329/17 (провадження № 61-16545св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17 (провадження № 61-32303св18).

Відповідно до вимог ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів відхляє посилання скаржника на те , що підтвердження податковим органом нарахованих та сплачених податковм агентом податків взагалі не свідчить та не підтверджує фактичну оплату орендарем орендодавцю орендної плати за спірний період та є окремим самостійним зобов`язанням платника податку, в даному випадку ТОВ «Агрофірми «Хлібодар», невиконання якого тягне за собою окрему самостійну відповідальність орендаря перед податковим органом, яка ніяк не пов`язана із його відповідальністю перед орендодавцем зі сплати орендної плати та невиконанням ТОВ «Агрофірмою «Хлібодар» умов Договору в цій частині.

Адже судом першої інстанції наведеному аргументу було надано належну оцінку. Окрім того, наданий доказ, а саме Інформація з Державного рєстру фізичних осіб платників податків про суми доходів, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору , містить відмості не лише про сплату орендної плати позивачу , а і про відсутність факту виплати зокрема у 2016,2018, 2019,2020,2021,2022,2023 роках , що також обгрунтовано враховано судом першої інстанції та не заперечується відповідачем.

Скаржник наголошує на невиплаті ТОВ «Агрофірмою «Хлібодар» орендної плати також посилаючись на відсутність , квитанції до прибуткового або видаткового касового ордера підписаного орендодавцем чи видаткової відомості або касової книги. При цьому клопотань про витебування наведених доказів у відповідача позивачем , а ні до суду першої інстанції, а ні до апеляційного суду заявлено не було.

Проте вказане право передбачене ст.84 ЦПК України , якою визначено , що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Колегія суддів погоджується із розрахунком наведеним у рішенні суду пешої інстанції , згідно якого розмір орендної плати за 2012-2023 роки з урахуванням індексу інфляції ( як це передбачає п.13 Договору) становить 40 582,61 грн. З яких у період часу протягом 2012-2023 роки було фактично сплачено позивачу 36 350,39 грн. Зважаючи на що обгрунтовано встановлено , що стягненню з відповідача на коисть позивача належить заборгованстіь в сумі 4232,22 грн та з вказаної суми слід обраховувати пеню та інфляційні витрати. Місцевий суд правильно кваліфікував дії відповідача по сплаті орендної плати у більшому розмірі ніж передбачено договором оренди за вказаний вище період як достроково сплачені.

Матеріали справи свідчать, що у позивача був наявний примірник договору оренди землі, а відтак йому достеменно було відомо про зазначені в ньому істотні умови про розмір орендної плати, отримуючи періодично суми більші ніж визначені умовами договору, позивач не повернув зайво сплачні йому кошти відповідачу, не оспорював вказаний договір оренди землі в частині визначення розміру орендної плати, не просив визнати недійсним такий договір у судовому порядку, а отже був з такими умовами договору згоден.

Оскільки чинне законодавство та умови укладеного між сторонами у справі договору оренди не містило заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою, матеріали справи містять докази виплати позивачу орендної плати періодично у розмірі більшому, ніж це передбачено договором, тобто достроково, суд дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем не доведено систематичного порушення умов договору оренди щодо сплати орендної плати за 2012-2023 роки , що у свою чергу спростовує аргументи скаржника щодо наявності беззапетречних підстав для розірвання договру оренди відповідно до п.д ч.1 ст.141 ЗК України. Окрім того, обгрунтованим є висновок суду пешої інтанції , щодо того , що правом на розірання договру оренди ОСОБА_1 був наділений до лютого 2024 року, адже з переходом права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 остання набула права орендодавця за договором оренди відповідно до ст.148-1 ЗК України.

Оскільки вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від розглянутих вище вимог , та не доведена належними доказами при зверненні із позовом та при поданні апеляційної скарги , суд не вбачає підстав для її повного чи часткового задоволення.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

У постанові від 24 січня 2024 року справа №752/1058/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

Відповідно, оскільки оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року також залишається незмінним , як невід`ємна частина основного . При перегляді рішення судом не встановлено порушень матеріального чи процесуального права , що слугували б підставою для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд -,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Давиденко Катерини Сергіївни - залишити без задоволення

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 17 лютого 2026 року та додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов