Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №554/4906/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/4906/25 Номер провадження 22-ц/814/1764/26Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Триголова В.М.,

за участю секретаря Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м.Полтаві ради, Виконавчий комітет Машівської селищної ради Полтавської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Хлистун Ірини Миколаївни

на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Октябрського районного суду міста Полтави з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила позбавити відповідача батьківських прав стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути аліменти на її користь на утримання дитини в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для кожної дитини, починаючи з 01.04.2025 року і до досягнення нею повноліття.

Позов обґрунтований тим, що з 06.05.2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням суду від 29.11.2018 року шлюб сторін був розірваний, з того часу відповідач практично припинив спілкування з донькою та їхня донька проживала з позивачем. З 01.04.2021 року стала проживати у м. Полтава, у житловому будинку з хорошими умовами.

03.02.2023 року позивач уклала шлюб з гр. ОСОБА_4 , який разом з нею піклується про її доньку та утримують матеріально.

Позивач зауважила, що батько дитини з 2018 року не цікавиться ані станом здоров`я, ані її життям, жодної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. За 7 років проживання ОСОБА_5 з матір`ю він участі у вихованні, піклуванні, матеріальному забезпеченні дитини не приймав та не спілкується з нею, а всі спроби позивачки залучити батька до життя їхньої доньки не дали результату, а тому вважає, що відповідач свідомо та відкрито ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

При цьому, стосунки між позивачем та донькою є дружними та сприяють гармонійному розвитку дитини, донька знаходиться на повному її утриманні, всі питання щодо її виховання вирішуються позивачкою самостійно.

Також зазначила, що відсутність участі відповідача у житті дитини унеможливлює отримання нею певних документів, зокрема наразі відсутня можливість зареєструвати місце проживання дитини.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 квітня 2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 484,48 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 – адвокат Хлистун Ірина Миколаївна, вважає зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а відтак змушена звернутись із даною апеляційною скаргою з огляду на наступне.

Зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 надала вичерпний перелік доказів на підтвердження ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Вказує на те, що районний суд у своєму рішенні послався на те, що позбавлення батьківських прав є "виключною мірою", яка допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо. Проте суд не надав належної оцінки тому факту, що відповідач сам підтвердив неможливість та небажання змінювати свою поведінку, надавши нотаріально засвідчену згоду на усиновлення дитини іншою особою.

Вважає, що факт визнання відповідачем позову про позбавлення його батьківських прав, надання нотаріальної згоди на усиновлення іншою особою також свідчить про відсутність його інтересу до виховання та спілкування із дитиною, а відтак це є ухилянням від виконання батьківських обов`язків.

Звертає увагу суду, що суд першої інстанції, відмовивши у позбавленні прав, фактично заблокував можливість подальшого усиновлення дитини вітчимом, оскільки таке усиновлення вимагає або згоди батька або позбавлення його батьківських прав.

Також зауважує, що висновок Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про "недоцільність" позбавлення батьківських прав має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.

Сторона позивача просила рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_2 , є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 18.08.2011 року (а.с.25).

Сторони з 06.05.2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому був розірваний за рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29.11.2018 року (а.с.21,22,26).

03.02.2023 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , після чого отримала прізвище ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 03.02.2023 року (а.с.27).

За Витягами з реєстру територіальної громади №2023/002851767 від 07.04.2023 року, №2023/002853702 від 07.04.2023 року, №2025/003795691 від 20.03.2025 року та довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1351827-2023 від 11.04.2023 року позивач ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_3 зареєстровані по АДРЕСА_1 (а.с.12-14,23,24).

Згідно з відомостями виконавчого комітету Машівської селищної ради №08-04/12/635 від 25.03.2025 року у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 6 осіб, зокрема: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07.04.2023 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 07.04.2023 року та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 08.03.2023 року (а.с.15).

Позивач ОСОБА_6 згідно договору оренди нерухомого майна орендувала з 01.04.2021 року по 01.04.2022 року включно житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17,18).

З наданої медичної довідки лікаря ТОВ «Медичний центр «Сімейний» від 28.03.2025 року відомо, що ОСОБА_8 , 2011 р.н. була на огляді у педіатра та зазначено, що наразі дитина здорова (а.с.16).

За повідомленням медичного директора ТОВ «МЦ «Сімейний» Денисенко Ю. №13/06/25-1 від 13.06.2025 року відомо, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є декларантом даного закладу. ОСОБА_1 за останні 2 місяці не зверталася за допомогою по стану здоров`я своєї дитини. Зауважень з попередніх відвідувань до матері не було, не фіксувались випадки недогляду за дитиною з боку матері. Відвідування медичного закладу відбувається за потребою (а.с.64).

Згідно з характеристикою, наданою директором КЗ «Полтавської загальноосвітньої школи I – III ступенів №19 Полтавської міської ради Полтавської області» Канівець І. та класним керівником вказаного закладу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у другому класі вказаної школи, зарекомендувала себе як дисциплінована, уважна учениця, має навчальні досягнення достатнього рівня, має гарний загальний розвиток, до виконання громадських доручень ставиться сумлінно та відповідально, активна, самостійна, згубних звичок не має. Також зазначено, що її мати ОСОБА_6 бере активну участь у житті класу, допомагає в організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини, забезпечує достатній рівень навчання. Батько ОСОБА_2 , із дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає, у навчанні та вихованні участі не приймає, з класним керівником на зв`язок не виходить, батьківські збори не відвідує, не бере участь в опитуванні, які проводить класний керівник та адміністрація школи з приводу покращення навчання, харчування та безпеки дітей, не цікавиться шкільним та позашкільним життям ОСОБА_5 (а.с.28).

За повідомленням старости Оріхівського старостинського округу виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області Гриценко О. №02.20-3/10/61 від 29.05.2025 року відповідач по справі ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_3 (а.с.44,57).

Актом обстеження умов проживання ОСОБА_2 від 27.06.2025 року за адресою: АДРЕСА_4 було встановлено, що в помешканні є газове та дров`яне опалення, будинок є приватним, ведеться сільське господарство, є пасіка, санітарно – гігієнічний стан помешкання задовільний, в помешканні чисто, будинок вмебльований, наявна побутова техніка, на час гостювання в дитини є окрема мебльована кімната, також зазначено, що батько, дід, баба, хрещена та рідні підтримують зв`язок з ОСОБА_5 , родина привітна (а.с.81).

У письмових поясненнях від 27.06.2025 року відповідач ОСОБА_2 повідомив, що він розлучений з ОСОБА_10 , мають спільну доньку ОСОБА_3 . Одночасно повідомив, що він заперечує щодо позбавлення його батьківських прав стосовно його малолітньої доньки, оскільки не ухиляється від виконання батьківських обов`язків. З часу розлучення він підтримує стосунки з донькою, спілкується по телефону, підтримує матеріально та шкільні канікули вона проводила більшість у Березівці (а.с.82).

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено, що з урахуванням отриманої характеристики щодо ОСОБА_3 , її пояснень, здійснення обстеження умов проживання батька ОСОБА_2 , наданих ним письмових пояснень, керуючись ст.ст.141,155,164 Сімейного кодексу України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» недоцільно позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.78,79).

Також в процесі розгляду справи, у судовому засіданні районним судом з`ясовано думку неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка повідомила, що не заперечує проти позбавлення її батька батьківських прав, не бажає з ним спілкуватися, останні 6-8 років проживає з мамою та бажає щоб її всиновив чоловік мами. Також повідомила, що на канікулах буває гостює в батька, та стосунки з ним погані.

Окрім того, встановлено, що ОСОБА_2 направив до суду заяву про визнання позову в повному обсязі, а також заяву, у якій він дав свою згоду на усиновлення (удочеріння) своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянином ОСОБА_4 , з присвоєнням їй прізвища та по батькові усиновителя про що просить постановити відповідні рішення, яка зареєстрована приватним нотаріусом у реєстрі за №1212 (а.с.112,113).

Відмовляючи в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що вказані стороною позивача доводи не свідчать про необхідність застосквання до відповідача крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав, що тягне за собою істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII , іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованим у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, позивачем не наведено доказів на підтвердження ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків та що наявні обставини для вжиття такого крайнього заходу, як позбавлення банківських прав.

У свою чергу, розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дітей на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.

Колегія суддів звертає увагу, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Аналізуючи обставини справи в їх сукупності, беручи до уваги характер спірних правовідносин та найкраще забезпечення прав дитини, а також характер поведінки відповідача, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо передчасності позовних вимог.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо визнання відповідачем позову, оскільки суд має право не прийняти визнання позову, якщо це шкодить інтересам дитини.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо малолітніх дітей на її виховання, захист її інтересів, та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не встановлено.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Сама лише бездіяльність батька не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, навіть за наявності нотаріально засвідченої його згоди на позбавлення батьківських прав.

За встановлених у цій справі обставин: відсутності загрози здоров`ю, психічному розвитку і благополуччю дитини, колегія суддів вважає, що не немає необхідності на сьогодні позбавляти відповідача батьківських прав, розривати сімейні зв`язки між дитиною та батьком, оскільки зазначене не ґрунтується на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ.

Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду в частині оскарження прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення в частині оскарження слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Рішення суду першої інстанції в частинні стягнення аліментів не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Хлистун Ірини Миколаївни - залишити без задоволення.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді: О.О. Панченко

В.М. Триголов