Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №546/282/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 546/282/26 Номер провадження 22-ц/814/3950/26Головуючий у 1-й інстанції Зіненко Ю. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу в м. Полтаві за апеляційною скаргою Міньковської Анастасії Володимирівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" на рішення Решетилівського районного суду полтавської області від 27 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року ТОВ « ФК Позика» звернулось до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 23270 грн., а також вирішити питання судових витрат.

В обгрунтування позову вказувало, що 22 січня 2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 96002263 (далі - Договір). Відповідно до умов Договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6500,00 грн.

Вказувало, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного Договору., проте ОСОБА_1 не виконувала належним чином умови Договору, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 23270,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 6500,00 грн та процентами – 16770,00 грн.

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» був укладений договір факторингу № 01092025/1, згідно з умовами якого позивач отримав право вимоги за кредитним договором № 96002263.

Посилаючись на вказані обставини просило позов задовольнити.

Рішенням Решетилівського районного суду полтавської області від 27 травня 2026 року

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Судові витрати, понесені позивачем, покладено на позивача ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА».

З вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» та подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що у справі достатньо факту укладання договору, так і отримання позичальницею грошових коштів на погоджених нею умовах фінансового кредиту шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та не виконання останньою свого обов`язку зі своєчасного повернення кредитних коштів.

12.08.2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.

Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Районним судом встановлено, що 22 січня 2022 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту (далі – Договір) № 96002263, шляхом підписання відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора – кодом «714278» (а.с. 18-24).

Відповідно до умов Договору товариство надає кредит клієнту у розмірі 6000,00 грн з оплатою по процентні ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2. цього Договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 3.2. Договору стандартна процентна ставка становить 3,00%. Також вказаним пунктом встановлена процентна ставка на рівні 2,60%, яка діє протягом пільгового періоду.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

Цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 22.04.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором.

Також встановлено, що відповідач підписала електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора – коду «714278» додаток до Договору та додатковий договір до договору про надання фінансового кредиту (далі – Договір) № 96002263 (звор. а.с. 23 – а.с. 24, звор. а.с. 24 – а.с. 25).

Відповідно до довідки про ідентифікацію, видану 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Ірбіс», зазначений акцепт оферти позичальницею ОСОБА_1 для укладення договору № 96002263: унікальний ідентифікатор (код підпису) – 714278, номер телефону – 0997932472, дата та час підписання – 1/22/2022, номер картки/маска картки – НОМЕР_1 (а.с. 14).

Згідно листа «Універсальні платіжні рішення» від 21 жовтня 2025 року повідомило ТОВ « ФК «Ірбіс», що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Також зі змісту вказаного листа установлено, що між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та позивачем укладено договір на переказ коштів. Відповідно до зазначеного договору 22 січня 2022 року о 12 год. 56 хв. було здійснено переказ на картку № НОМЕР_1 в сумі 6500,00 грн (а.с. 32).

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором у відповідачки ОСОБА_1 виникла заборгованість в сумі 23270,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 6500,00 грн та процентами – 16770,00 грн (а.с. 36-37).

В подальшому 01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Ірбіс» укладено договір факторингу № 01092025/01 (далі - Договір факторингу) (а.с. 26-28).

Згідно з пунктом 2.1. Договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених договором. Перехід права вимоги: право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної у додатку № 1 до цього договору (пункт 4.1. Договору факторингу).

Відповідно до Витягу з додатку № 1 до Договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Позика» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 96002263 від 22 січня 2022 року. Сума заборгованості становить 23270,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 6500,00 грн та процентами – 16770,00 грн (а.с. 12).

Згідно з копією платіжної інструкції № 6054383 від 02 вересня 2025 року позивач сплатив на рахунок ТОВ «ФК «Ірбіс» оплату за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № 01092025/01 від 27.08.2025 в сумі 3490472,17 грн (а.с. 34).

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що саме по собі підписання кредитного договору не підтверджує перерахування коштів та не доводить факту їх видачі. Враховуючи відсутність доказів отримання відповідачем коштів за кредитним договором, відсутні підстави для задоволення позову.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов`язань.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Правовідносини, які виникли між сторонами по справі, регулюються нормами ЦК України, Закону України «Про споживчий кредит», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Згідно статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктом 12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що одноразовий Ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст. 642 ЦК України).

При цьому, на виконання вимог ч.1 ст. 638 ЦК України сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Із вказаних норм права та із аналізу письмових доказів вказаної цивільної справи можна дійти висновку, що сторони погодили умови кредитування.

Кредитний договір між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), що відповідає вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про захист прав споживачів» та не суперечить приписам ч.1 ст. 205, ст. 6, 207, 627-628, ч. 2 ст. 639 ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст.610 ЦК України).

Згідно зі ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Крім того, підписуючи договір, відповідач погодилась з розміром відсотків за користування кредитними коштами, які передбачені умовами цього договору.

Відповідачем не пред`явлено вимоги про визнання умов кредитного договору недійсними, в тому числі щодо встановлення розміру процентної ставки.

Суд також бере до уваги, що відповідач на спростування заборгованості нарахованих процентів не надала суду іншого належного розрахунку, який відрізнявся б від наданого позивачем, виходячи з умов кредитного договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

За положеннями п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Позика» (надалі Фактор) та ТОВ « ФК «Ірбіс» (надалі Клієнт). уклали договір факторингу № 01092025/01, згідно до пункту 2.1: Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 4.1. сторонами встановлено, що право вимоги від Клієнта до Фактору переходить з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог.

Отже, перехід права вимоги до ТОВ «ФК «Позика» за Договором про надання фінансового кредиту від 22 січня 2022 року № 96002263 відповідно до зазначеного договору факторингу не пов`язується сторонами цього договору з розрахунками за договором факторингу, а пов`язаний моментом підписання ними реєстру прав вимог.

Позивачем на підтвердження свого права вимоги надано суду Акт приймання-передачі реєстру прав вимог за Договором факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, за яким: Кредитор передав (відступив), а Фактор (новий кредитор) прийняв Реєстр прав вимог за Договором, складений за формою згідно із Додатком № 1 до даного Договору; кількість боржників: 25 419; загальна сума заборгованості: 213 674 446,94 грн, що свідчить про те, що реєстр прав вимоги підписано сторонами (пункт 1 цього Акту).

До вказаного договору факторингу також надано витяг із додатку № 1 до Договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, де зазначаються дані відповідачки, як боржника, зокрема, реєстраційний номер облікової картки платника податків, прізвище ім`я та по батькові, номер кредитного договору, дата договору, загальна сума заборгованості, сума заборгованості за тілом, сума заборгованості за процентами, сума заборгованості за комісією, сума заборгованості за пенею.

Відтак, умови договору факторингу від 01 вересня 2025 року № 01092025/01, підтверджують передачу права вимоги позивачу за Договором про надання фінансового кредиту від 22 січня 2022 року №96002263. Такі умови не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Враховуючи положення вказаних статей, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» є новим кредитором у зобов`язаннях з відповідачем, відповідно до умов кредитного договору, що був укладений між первісним кредитором та відповідачем.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 умови взятих на себе кредитних зобов`язань не виконала, що виявилося у неповерненні кредитних коштів, що стало наслідком звернення ТОВ «Фінансова компанія «Позика», в якості нового кредитора, до суду за захистом своїх прав та інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на те, що строк виконання зобов`язання настав, доказів повернення боргу станом на день розгляду справи відповідачем не надано, як і не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності обов`язку зі сплати заявленої заборгованості за кредитним договором, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими.

Разом з тим, слід зазначити, що перевіряючи розрахунок заборгованості колегія суддів дійшла висновку про невідповідність розрахунку умовам кредитного договору, тому провела свій розрахунок, згідно якого з урахуванням сплачених 3380 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача 6500 грн тіла кредиту та 13650 грн. відсотків, що відповідає умовам договору. Нарахування відсотків після закінчення дії договору чинним законодавством не передбачено, тому в задоволенні вимог щодо стягнення відсотків за період з 23.04.2022 року по 12.05.2022 року слід відмовити.

Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Факт перерахунку коштів підтверджено інформаційною довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 21 жовтня 2025 року №3152_251021114107, за інформацією якої 21 жовтня 2021 року о 12:56:24 здійснено успішне перерахування коштів на суму 6 500,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції 132878136 , призначення платежу: Зачислення 6 500 грн на карту НОМЕР_1 .

Враховуючи викладене, рішення районного суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

За правилами частини 1, пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у частині 3 статті 141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02 січня 2026 року, укладеного ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , додаткову угоду №51979031 від 16.02.2026 до Договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 02 січня 2026 року, детальний опис робіт від 16.02.2026, відповідно до якого надано послуги: письмова консультація Клієнта, щодо спірних правовідносин 0,5 год на суму 500 грн, правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Позика» - 1 год на суму 1500 грн, складення позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи 2 год на суму 3000 грн, формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 0,5 год на суму 500 грн, загальна сума 5500,00 грн, акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.02.2026 на суму 5500 грн.

Відповідно до частини 1, 4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п.268. рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (Заява № 19336/04) суд зазначив, що згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Враховуючи складність справи, що є малозначною, виконані адвокатом роботи, які не є складними та потребують значних затрат часу, зміст позовної заяви, що є типовим для такого виду правовідносин, обсяг доданих документів, який не є значним, суд вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн не відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги, реальності таких витрат, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, з відповідача на користь позивача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки позов задоволено на 89,59% слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за подачу позову у розмірі 2385,24 та за подачу апеляційної скарги у розмірі 3577,87 грн., а всього 5963,11 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд-,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міньковської Анастасії Володимирівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика",-задовольнити частково.

Рішення Решетилівського районного суду полтавської області від 27 травня 2026 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором № 96002263 від 22.01.2022 року у розмірі 20150 грн, яка складається із заборгованості за тілом – 6500 грн., 13650 грн. заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» судовий збір у розмірі 5963,11 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, а всього 9963,11 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 23.09.2026 року

Головуючий суддя : _______________________________ Г.Л. Карпушин

Судді: ____________________ С.Б. Бутенко ________________О.І. Обідіна