Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №295/2204/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/2204/26 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 109 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Бондар О.О.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №295/2204/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, Міністерство оборони України, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Гайдащуком Олександром Сергійовичем,

на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 19 березня 2026 року, яка постановлена під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі,

у с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 через адвоката Гайдащука Олександра Сергійовича звернувся до суду з заявою, у якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання батьком – ОСОБА_1 його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заява обґрунтована тим, що 24 вересня 1994 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 22 квітня 2024 року розірваний. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 . Між колишнім подружжям 26 травня 2025 року укладений нотаріальний договір про поділ спільного майна подружжя, внаслідок чого будинок АДРЕСА_1 відійшов до особистої приватної власності ОСОБА_1 та останній залишився проживати в цьому будинку, а колишня дружина стала проживати окремо у квартирі АДРЕСА_2 . З приводу їх спільної неповнолітньої дитини – ОСОБА_5 спорів у подружжя не виникало, син вирішив проживати разом із батьком у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із тим, дитина залишилася на повному вихованні та утриманні батька. З травня 2025 року він та син будь-яких відносин із ОСОБА_2 не підтримують у зв`язку з постійними непорозуміннями, які виникали, зокрема, на фоні психічного здоров`я матері, що проявлялися у формі агресії та остання неодноразово лікувалася у психіатричних закладах. Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 08 вересня 2025 року в справі №295/12439/25 виданий обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на 6 місяців та покладено на останню обов`язки: не наближатися на відстань сто метрів до місця проживання ОСОБА_1 , не вести листування, телефонні розмови з ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб. Факт самостійного виховання та утримання ним ( ОСОБА_1 ) малолітнього сина має для нього ( ОСОБА_1 ) юридичне значення та необхідний йому для забезпечення захисту прав та інтересів малолітнього сина, а також із метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 19 березня 2026 року у відкритті провадження відмовлено.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, заявник ОСОБА_1 через адвоката Гайдащука О.С. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що виходячи з положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, підтвердженням самостійного виховання та утримання особою дитини є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. За наявності умов факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків, суд може встановити відповідний факт, що впливає на право особи, як військовозобов`язаного. Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою від 19 березня 2015 року повернула справу №127/3622/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду. Вказана ухвала мотивована тим, що висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22 ґрунтувалися на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року), на які не поширювалися положення Закону №3633-ІХ, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким ст.26 Закону №2232-ІХ викладено в новій редакції. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відступив від вказаної правової позиції вважаючи, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначення доводів на їх спростування. Тобто, встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом. За відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях. Отже, Верховний Суд відступив від своєї попередньої правової позиції і дозволив встановлювати факт самостійного виховання та утримання дитини в окремому провадженні для цілей мобілізації і звільнення з військової служби.

Заінтересовані особи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. За положеннями частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник Служби у справах дітей Виконавчого комітету Житомирської міської ради Баб`як М.М. щодо задоволення апеляційної скарги поклався на розсуд суду.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.60,62). За положеннями частини другої ст.372 ЦПК України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі батька та матері у вихованні та утриманні своєї дитини, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, і підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Відповідно до ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою ст.315 ЦПК України, який не є вичерпним.

Згідно з частиною другою ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам виснує, що в цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими ж критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18, від 18 січня 2024 року в справі №560/17953/21.

Із матеріалів справи вбачається, що заявник просить встановити факт самостійного виховання і утримання ним неповнолітнього сина та встановлення вказаного факту необхідне для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22, в якій розглядалася заява батька про встановлення факту самостійного виховання дитини, необхідного заявнику для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, зробила такий висновок: «Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів із метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. За установлених обставин факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим така заява має бути залишена без розгляду».

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своєю ухвалою від 12 лютого 2025 року передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №127/3622/24 для уточнення висновку, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22, за яким факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) взагалі не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим такі заяви слід залишати без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду 19 березня 2025року повернула справу №127/3622/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду. Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22 ґрунтувалися на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року), на які не поширювалися положення Закону №3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким ст.26 Закону №2232-ХІІ викладена в новій редакції.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведений нею у постанові підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими в справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.

Із огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі №726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі №922/5158/21).

Зміненим п.4 частини першої ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народження здійснений на підставі частини першої ст.135 СК України.

Зміненою частиною дванадцятою ст.26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої ст.135 СК України.

Диспозиції п.4 частини першої ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та частини дванадцятої ст.26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зі змінами містять імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі №127/3622/24 виснувано, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом. За відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

Так, у матеріалах справи знаходиться заява від заінтересованої особи ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , в якій остання зазначає, що повним вихованням та утриманням неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається його батько – ОСОБА_1 (а.с.15). Вона не заперечує з приводу встановлення судом факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина батьком.

Окрім того, положення частин першої та третьої ст.294 ЦПК України передбачають, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції не звернув уваги на подану заінтересованою особою ОСОБА_2 заяву, не надав їй оцінки, а також не врахував змін, що відбулися у чинному законодавстві, а тому в конкретній життєвій ситуації дійшов дочасного висновку про наявність наразі спору між батьками дитини щодо її виховання і утримання, а відтак про необхідність розгляду заяви у порядку позовного провадження. Наразі наявність спору про право нічим не підтверджено й з огляду на коло заінтересованих осіб.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Підсумовуючи викладене, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, а тому дочасна ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гайдащуком Олександром Сергійовичем, задовольнити.

Ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 19 березня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: