Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №935/1989/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №935/1989/26 Головуючий у 1-й інст. Щербаченко І. В.

Номер провадження №33/4805/1360/26

Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Зав`язун С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді Зав`язуна С.М.,

за участю: секретаря Дем`янчук Н.Д.,

захисника - адвоката Слівінського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м.Житомирі справу про адміністративне правопорушення №935/1989/26 за апеляційною скаргою захисника Слівінського В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від 26 серпня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

зазначеною постановою ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

який проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами.

Також постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі дев`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Крім того, цією ж постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортними засобами, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Остаточно накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення, на підставі статті 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавлення права керування транспортними засобами на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок на користь держави.

Згідно з постановою суду, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 704181 від 27.06.2026, ОСОБА_1 27.06.2026 о 03:43 годині в с. Красилівка по вулиці Східна, 11 керував транспортним засобом Ланос д.н.з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного приладу Алкотест Драгер 6810, результат 1,36 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 704190 від 27.06.2026, ОСОБА_1 27.06.2026 о 03:43 годині в с. Красилівка по вулиці Східна, 11 керував транспортним засобом Ланос д.н.з. НОМЕР_1 не маючи права керування транспортними засобами категорії «В», повторно протягом року, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР України, за що відповідальність передбачена частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 704187 від 27.06.2026, ОСОБА_1 27.06.2026 о 03:43 годині в с. Красилівка по вулиці Східна, 11 керував транспортним засобом Ланос д.н.з. НОМЕР_1 керував транспортним засобом, не виконав вимогу поліцейського про зупинку транспортного засобу, яку він здійснив шляхом увімкнення проблискового маячка синього і червоного кольору та увімкненням спеціального звукового сигналу, чим порушив вимоги п. 2.4, 8.9б Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність частиною 1 статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду, захисник Слівінський В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від 26.08.2026 про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 130, частиною 5 статті 126, частиною 1 статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 є передчасними, ґрунтуються на неповно з`ясованих обставинах справи та неналежній оцінці наявних доказів.

Зокрема, звертає увагу, що протоколи про адміністративні правопорушення складені працівниками батальйону № 1 полку Управління патрульної поліції в Житомирській області на території с. Красилівка Житомирського району. На думку захисника, зазначена територія не входила до території обслуговування відповідного підрозділу патрульної поліції, а тому працівники поліції не мали повноважень на складання щодо ОСОБА_1 протоколів про адміністративні правопорушення. У зв`язку з цим вважає такі протоколи недопустимими доказами. Крім того, захисник заперечує доведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Зазначає, що відповідно до долученого до матеріалів справи відеозапису працівниками поліції безпосередньо не зафіксовано рух автомобіля під керуванням ОСОБА_1 . Натомість на відеозаписі зафіксовано, як автомобіль заїжджає у двір, після чого працівник поліції, який забігає на територію домоволодіння, фіксує за кермом іншу особу, яка запитує, чи перебувала вона за кермом. На переконання захисника, за таких обставин відсутні належні та допустимі докази того, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Також в апеляційній скарзі вказано, що під час складання адміністративних матеріалів працівники поліції обговорювали, стосовно кого саме необхідно скласти протоколи, після чого вирішили скласти їх щодо ОСОБА_1 , а не щодо іншої особи, яка перебувала за кермом автомобіля. Захисник посилається й на те, що після застосування до ОСОБА_1 фізичного та психологічного примусу останній повідомив працівникам поліції про керування автомобілем, хоча до цього за кермом перебувала інша особа. Посилаючись на практику Верховного Суду, захисник наголошує, що сам по собі факт визнання особою вини у порушенні Правил дорожнього руху не може бути достатнім доказом її винуватості за відсутності інших належних доказів. Зазначає також, що пояснення ОСОБА_1 , на які послався місцевий суд, під час розгляду справи судом безпосередньо не досліджувалися. На думку захисника, суд першої інстанції фактично поклав на ОСОБА_1 обов`язок доводити свою невинуватість, не врахувавши принцип презумпції невинуватості та обов`язок органу, уповноваженого на складання протоколів про адміністративні правопорушення, довести обставини, покладені в основу обвинувачення. За таких обставин захисник вважає, що постанова місцевого суду є передчасною, необґрунтованою та невмотивованою, а наявність у діях ОСОБА_1 складів інкримінованих йому адміністративних правопорушень належними та допустимими доказами не доведена.

Заслухавши пояснення захисника Слівінського В.О. на підтримку апеляційних вимог, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Так, за положеннями ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Нормами статті 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , суд першої інстанції наведених вимог закону дотримався.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 130, частиною 5 статті 126 та частиною 1 статті 122-2 КУпАП, оскільки такий висновок відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на сукупності досліджених доказів.

Так, обставини правопорушень зафіксовані у протоколах про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 №704181, №704190 та №704187 від 27 червня 2026 року, відповідно до яких ОСОБА_1 27 червня 2026 року о 03 год 43 хв у с. Красилівка по вул. Східній, 11 керував транспортним засобом «Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, не маючи права керування транспортними засобами категорії «В», повторно протягом року, а також не виконав вимогу поліцейського про зупинку транспортного засобу.

Вказані відомості узгоджуються з актом огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння із застосуванням спеціального технічного засобу «Alcotest Drager 6810», результатом тесту №5587 — 1,36 проміле, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння, протоколом про адміністративне затримання від 27 червня 2026 року та долученими до матеріалів справи відеозаписами з місця події.

Аналізуючи зазначені докази у їх взаємозв`язку, апеляційний суд вважає, що вони узгоджуються між собою щодо часу, місця та обставин події, а тому підстав для визнання їх неналежними чи недопустимими не встановлено.

Оцінюючи наведені в апеляційній скарзі заперечення щодо допустимості цих доказів, апеляційний суд не знаходить підстав із ними погодитися. Так, безпідставними є доводи захисника про те, що працівники Управління патрульної поліції в Житомирській області не були уповноважені складати щодо ОСОБА_1 протоколи про адміністративні правопорушення у зв`язку з тим, що подія мала місце у с. Красилівка.

Відповідно до статті 255 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395, поліцейські підрозділів Департаменту патрульної поліції уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною 1 статті 122-2, частиною 5 статті 126 та статтею 130 КУпАП.

Посилання захисника на те, що с. Красилівка не входить до визначеної для конкретного наряду території обслуговування, саме по собі не свідчить про відсутність у поліцейських передбачених законом повноважень щодо виявлення та документування адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

Поняття «зона оперативного реагування наряду поліції», на яке посилається захисник, використовується Інструкцією з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України, затвердженою наказом МВС України від 27 квітня 2020 року №357, для організації несення служби та оперативного реагування конкретних нарядів поліції. При цьому положення цієї Інструкції передбачають можливість залучення до реагування нарядів із суміжних територій та здійснення ними реагування на правопорушення, вчинені на іншій дільниці.

Отже, визначення для конкретного наряду певної зони оперативного реагування не є встановленням процесуальної територіальної підсудності чи виключної компетенції поліцейського щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення та не нівелює наданих йому законом повноважень.

Будь-яких даних про те, що поліцейські, які склали щодо ОСОБА_1 адміністративні матеріали, не мали статусу поліцейських або відповідно до статті 255 КУпАП та Інструкції №1395 не належали до кола осіб, уповноважених складати протоколи про відповідні адміністративні правопорушення, матеріали справи не містять.

При цьому питання дотримання працівниками поліції визначеного порядку організації та несення служби, у тому числі щодо перебування конкретного наряду в межах визначеної для нього території обслуговування, за наявності відповідних підстав може бути предметом окремої перевірки та оцінки дій таких працівників у встановленому законом порядку. Однак сама по собі можлива невідповідність місця несення служби визначеній для наряду території не свідчить про відсутність у поліцейських передбачених законом повноважень щодо виявлення та документування адміністративних правопорушень і не має наслідком автоматичної недопустимості складених ними протоколів.

За таких обставин посилання сторони захисту виключно на територію несення служби конкретного наряду не спростовує повноважень працівників поліції на складання щодо ОСОБА_1 адміністративних матеріалів та не є підставою для визнання відповідних протоколів недопустимими доказами.

Не заслуговують на увагу й доводи захисника про недоведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом з тих підстав, що нагрудною камерою поліцейського безпосередньо не зафіксовано його за кермом автомобіля під час руху.

Положення статті 251 КУпАП не встановлюють обов`язковості підтвердження факту керування транспортним засобом виключно відеозаписом, на якому одночасно має бути зафіксовано рух транспортного засобу та особу водія. Відеозапис є одним із передбачених законом джерел доказів та підлягає оцінці поряд з іншими фактичними даними у справі.

Тому відсутність на окремому фрагменті відеозапису зображення обличчя особи безпосередньо за кермом автомобіля під час його руху сама по собі не спростовує факту керування, якщо цей факт підтверджується сукупністю інших доказів, які суд оцінює в їх взаємозв`язку.

Посилання захисника на постанову Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №404/4467/16-а, у якій наведено визначення поняття «керування транспортним засобом», наведеного висновку не спростовує. Зазначена правова позиція визначає зміст дії «керування» як виконання функцій водія під час руху транспортного засобу, однак не встановлює виключного способу доказування такої обставини та не містить вимоги про те, що вона в кожному випадку повинна підтверджуватися саме відеозаписом руху транспортного засобу під керуванням конкретної особи.

Апеляційний суд враховує доводи сторони захисту щодо змісту відеозапису та твердження про те, що після заїзду автомобіля на територію домоволодіння працівниками поліції нібито було встановлено перебування за кермом іншої особи.

Разом з тим таке тлумачення змісту відеозапису не ґрунтується на його фактичному змісті. Матеріали відеофіксації не містять безпосереднього відображення того, що інша особа перебувала за кермом транспортного засобу під час його руху або була зафіксована поліцейськими на місці водія після зупинки автомобіля.

При цьому зміст відеозапису підлягає оцінці з урахуванням усієї обстановки, яка склалася на місці події, та послідовності дій її учасників. Як убачається з матеріалів відеофіксації, після заїзду автомобіля на територію домоволодіння між присутніми особами та працівниками поліції виникла конфліктна ситуація, пов`язана з невиконанням вимог поліцейських, у зв`язку з чим останні були змушені вживати заходів для припинення такої поведінки та забезпечення безпеки.

За таких обставин першочергові дії працівників поліції були спрямовані на з`ясування обставин події, встановлення її учасників, забезпечення безпеки та припинення протиправної поведінки, у зв`язку з чим окремі висловлювання та запитання поліцейських, зафіксовані на відеозаписі, не можуть тлумачитися поза контекстом усієї події.

Зокрема, звернення одного з працівників поліції до іншої особи з питанням щодо керування автомобілем відображає процес з`ясування обставин події, а не встановлений поліцейським факт перебування цієї особи за кермом транспортного засобу. Сам по собі такий фрагмент відеозапису не свідчить про те, що працівник поліції безпосередньо спостерігав керування автомобілем цією особою, та не спростовує інших доказів, на підставі сукупної оцінки яких судом першої інстанції зроблено висновок про керування транспортним засобом ОСОБА_1 .

Отже, наведене стороною захисту тлумачення окремого фрагмента відеозапису має оціночний характер та не може бути покладене в основу висновку про те, що транспортним засобом керувала інша особа. Зазначений фрагмент підлягає оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи, а не ізольовано від загальної послідовності подій та інших доказів.

Разом з тим апеляційний суд вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції пояснень самого ОСОБА_1 , зафіксованих під час оформлення адміністративних матеріалів.

Так, із дослідженого відеозапису вбачається, що, перебуваючи в службовому автомобілі поліції, ОСОБА_1 послідовно повідомляв про обставини події, визнавав факт керування ним транспортним засобом, а також факт перебування у стані алкогольного сп`яніння. При цьому такі пояснення надавалися ним безпосередньо під час оформлення матеріалів, тобто невдовзі після події, та узгоджуються з іншими наявними у справі доказами.

Крім того, складений щодо нього протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 підписав без будь-яких зауважень чи заперечень щодо викладених у ньому обставин, у тому числі щодо факту керування транспортним засобом.

За таких обставин апеляційний суд не погоджується з доводами сторони захисту про неможливість врахування пояснень ОСОБА_1 при вирішенні питання про його винуватість. Зазначені пояснення узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами, зокрема відомостями, викладеними у протоколах про адміністративні правопорушення, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння, результатом тесту №5587, яким зафіксовано 1,36 проміле, направленням на огляд, протоколом про адміністративне затримання, а також матеріалами відеофіксації з місця події.

Отже, висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 ґрунтується не на самому лише визнанні ним відповідних обставин, а на сукупності взаємоузгоджених доказів, досліджених та оцінених судом у їх взаємозв`язку. Тому посилання захисника на те, що саме по собі визнання особою своєї вини не може бути достатнім доказом її винуватості, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Не свідчить про недоведеність вини ОСОБА_1 і те, що після припинення конфліктної ситуації працівники поліції обговорювали питання щодо подальшого оформлення адміністративних матеріалів.

Як убачається з матеріалів відеофіксації, на місці події перебували декілька осіб, поведінка окремих з яких полягала у невиконанні вимог працівників поліції та перешкоджанні виконанню ними службових обов`язків. За таких обставин з`ясування поліцейськими фактичних обставин події, ролі кожного з її учасників, а також питання про те, які саме адміністративні матеріали та щодо кого підлягають оформленню, є складовою належного документування виявлених правопорушень.

Сам по собі факт обговорення працівниками поліції отриманої інформації перед прийняттям відповідного процесуального рішення не свідчить ні про довільне визначення особи правопорушника, ні про фабрикацію адміністративних матеріалів. Вирішальне значення має те, чи підтверджується прийняте ними рішення зібраними у встановленому законом порядку фактичними даними.

У цьому випадку матеріали справи не містять об`єктивних відомостей про те, що поліцейські попередньо домовилися безпідставно притягнути саме ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внесли до адміністративних матеріалів завідомо неправдиві відомості або сфальсифікували докази. Натомість відомості, викладені у протоколах про адміністративні правопорушення, узгоджуються з матеріалами відеофіксації, результатами огляду на стан алкогольного сп`яніння та іншими дослідженими у справі доказами.

Отже, посилання сторони захисту на факт такого обговорення працівниками поліції не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин та не дає підстав вважати складені щодо ОСОБА_1 адміністративні матеріали неналежними чи недопустимими доказами.

Так само не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що повідомлення ОСОБА_1 працівникам поліції про керування ним автомобілем було отримане внаслідок фізичного чи психологічного примусу.

Саме по собі застосування до особи передбачених законом поліцейських заходів чи спеціальних засобів під час її затримання не може автоматично ототожнюватися з примушуванням такої особи до надання певних пояснень або самообмови.

Об`єктивних даних, які б підтверджували, що до ОСОБА_1 застосовувався незаконний фізичний або психологічний вплив саме з метою одержання від нього визнання факту керування транспортним засобом, суду не надано. Не встановлено й обставин, які б давали підстави вважати, що зміст зафіксованих пояснень був нав`язаний йому працівниками поліції.

Навпаки, з матеріалів відеофіксації вбачається, що ОСОБА_1 вільно та добровільно спілкувався з працівниками поліції, самостійно розповідав про обставини події, повідомляв про вживання алкогольних напоїв та наводив конкретні відомості щодо перебігу подій, які за своїм характером могли бути відомі безпосередньо їх учаснику. При цьому з відеозаписів не вбачається, щоб працівники поліції підказували йому відповіді, нав`язували певну версію подій або іншим чином спонукали його повідомити саме ті відомості, які надалі були використані при оформленні адміністративних матеріалів.

Такий характер спілкування та зміст пояснень ОСОБА_1 не дають підстав вважати, що його повідомлення про обставини події, у тому числі про керування транспортним засобом, були наслідком незаконного фізичного чи психологічного впливу з боку працівників поліції.

Посилання захисника на те, що в оскаржуваній постанові місцевий суд зазначив про заслуховування пояснень ОСОБА_1 , хоча останній у судовому засіданні участі не брав, також не є підставою для скасування судового рішення.

Із змісту постанови вбачається, що суд першої інстанції встановив факт неявки ОСОБА_1 у судове засідання, зазначивши, що він був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. За таких обставин наведене в іншій частині постанови формулювання про те, що суд, зокрема, «заслухав пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності», має очевидний характер технічної описки та не свідчить про фактичне дослідження судом пояснень, які ОСОБА_1 безпосередньо в судовому засіданні не надавав.

При цьому з мотивувальної частини постанови вбачається, що висновок про винуватість ОСОБА_1 місцевий суд зробив на підставі досліджених матеріалів справи та оцінки сукупності наявних у ній доказів, а не пояснень, нібито наданих ним безпосередньо під час судового розгляду.

Отже, зазначена неточність у тексті постанови не вплинула на повноту встановлення фактичних обставин справи, оцінку доказів та правильність висновків суду першої інстанції, а тому сама по собі не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

При апеляційному розгляді істотних порушень вимог КУпАП, які б ставили під сумнів законність складених адміністративних матеріалів або правильність установлених місцевим судом фактичних обставин, не встановлено.

За таких обставин доводи апеляційної скарги захисника Слівінського В.О. про недоведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та, як наслідок, відсутність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП свого підтвердження не знайшли та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Постанова Коростишівського районного суду Житомирської області від 26 серпня 2026 року є законною та обґрунтованою, а підстав для її скасування із наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу захисника Слівінського В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , – залишити без задоволення, а постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від 26 серпня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2, ч.5 ст.126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення на підставі статті 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу, - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя: