Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №161/5405/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/5405/26 Головуючий у 1 інстанції: Мазур Д. Г.

Провадження № 22-ц/802/1146/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Киці С. І.,

секретар судового засідання Прядун Ю. В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданою від його імені представником ОСОБА_1 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

11 березня 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що він зі своєю дружиною ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира належала йому, дружині та двом їхнім дітям у рівних частках на праві спільної часткової власності (по 1/4 частці).

У лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 року російською федерацією розпочато повномасштабну активну фазу збройної агресії (війни) проти України, у зв`язку із чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан, який триває до цього часу. Цієї ж дати було розірвано дипломатичні відносини з країною-агресором. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX).

В перший день активної фази військової агресії на півночі Луганської області відбувся прорив державного кордону і вже на початку березня 2022 року російські війська сконцентрували зусилля на захоплені міста Рубіжне Луганської області.

На початку активної фази бойових дій він знаходився у рідному місті і був очевидцем щоденних безвибіркових обстрілів. В місті зникли електроживлення, газо та водопостачання, виникали перебої із мобільним зв`язком. Ліки, продукти першої необхідності і харчування майже зникли з вільного обігу. Життя його та членів його родини піддавалося реальній загрозі через регулярні вибухи у місті, інфраструктурний колапс, дефіцит питної води, ліків, продуктів першої необхідності і харчування. Багато часу він змушений був проводити у підвалі власного будинку без світла. Через неможливість подальшого проживання у м. Рубіжне Луганської області він змушений був евакуюватися на підконтрольну Україні територію та став на облік, як внутрішньо переміщена особа. По теперішній час через триваючі незаконні дії відповідача він не має змоги повернутися до рідного міста.

Таким чином, діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які він зазнав і продовжує зазнавати внаслідок позбавлення можливості користуватися власним помешканням, яке лишилося на окупованій території, речами домашнього вжитку, розірванням соціальних зв`язків.

Умови його життя суттєво погіршилися, на нього давить почуття невизначеності щодо подальшого існування, адже він не має можливості придбати нове помешкання та облаштувати його всім необхідним, і зараз вимушений або користуватися соціальним житлом, або орендувати помешкання, що призводить до значного погіршення звичайних побутових умов і несенню додаткових витрат у скрутних життєвих обставинах.

Враховуючи характер та обсяг завданих йому моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває роками через неможливість проживати на рідній землі та користуватися власним житлом, спілкуватися з близькими, достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну моральну шкоду вважає суму 1 732 863 грн, що на день складання позову за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 34 172,03 євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації моральну шкоду, завдану військовою агресією російської федерації, у розмірі 1 732 863 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 позов задоволено частково.

Стягнуто з держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_2 500 000 грн моральної шкоди, завданої військовою агресією російської федерації.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 від імені позивача ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову у заявленому розмірі.

Зазначає, що суд, визнавши всі складові цивільно-правової відповідальності, без належного обґрунтування визначив компенсацію в сумі лише 500 000 грн.

Мотивування суду зводиться до загального посилання на характер і обсяг страждань, множинність порушень конституційних прав, тяжкість вимушених змін у житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також засади розумності та справедливості. Після перерахунку цих критеріїв суд одразу дійшов висновку, що справедливою для компенсації є визначена ним сума.

Однак, суд не пояснив, як кожен із критеріїв вплинув на розмір компенсації, які саме обставини стали підставою для зменшення заявленої суми, які доводи позивача щодо розміру шкоди визнано необґрунтованими, які докази суд відхилив та з яких причин; чому заявлена позивачем сума не відповідає засадам розумності й справедливості; чому саме 500 000 грн, а не будь-яка інша сума становить належну компенсацію; яким чином визначена судом сума моральної шкоди співвідноситься з тривалістю та незворотністю завданих немайнових втрат.

Суд не відхилив пояснень ОСОБА_2 і не визнав їх недостовірними. Вважає, що загальне посилання на тягар доказування не пояснює відмову у стягненні 1 232 863 грн і не може вважатися достатнім мотивом часткового задоволення позову.

Стверджує, що для особи такого віку вимушене залишення власного житла, звичного міста, речей домашнього вжитку, соціального оточення, усталеного способу життя має особливо тяжкі наслідки. У похилому віці відновлення втрачених соціальних зв`язків, пристосування до нового місця проживання, пошук житла та формування нового побуту об`єктивно є складнішими.

Вважає, що порушення його прав має триваючий і фактично невизначений у часі характер, завдання шкоди фактично продовжується і у період розгляду справи.

Переконаний, що заявлена ним до стягнення сума не є завищеною і відповідає актуальній національній судовій практиці та практиці ЄСПЛ у релевантних справах.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просить її задовольнити.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі, жінок і дітей.

15 березня 2022 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок 300 (2022) щодо наслідків російської агресії проти України, в якому зазначила, що продовжуючи агресивну війну, яку російська федерація веде проти України з 20 лютого 2014 року, станом на 24 лютого 2022 року російська федерація ескалувала свою військову діяльність проти України до безпрецедентного рівня, спричинивши тисячі жертв серед цивільного населення, переміщення мільйонів людей та спустошення країни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що російська агресія проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (див.: постанови Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22)).

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

У частині другій статті 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить про те, що ця норма матеріального права поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, у яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).

Згідно із частиною третьою статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, взявши до уваги загальновідомі факти, дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни, обстрілів цивільної інфраструктури, нехтування фундаментальними цінностями і людськими правами позивач зазнав моральних переживань, душевних страждань і має право на компенсацію завданої моральної шкоди.

Доводами апеляційної скарги позивача є лише питання незгоди із визначеним судом першої інстанції розміром цієї компенсації.

Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача моральної шкоди у заявленому розмірі 1 732 863 грн, та дійшовши висновку про часткове задоволення позовних вимог і що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 500 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір компенсації відповідає завданій позивачу моральній шкоді і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди і відновлення душевного стану.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

Згідно з матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Подгорне Бєлгородської області, є громадянином України.

Згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 з 22.05.2001 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва на право власності від 15.07.2001 квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та членам родини ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в рівних частках.

Згідно технічної характеристики квартира розташована на 6 поверсі 9-ти поверхового будинку та складається з 3 кімнат, загальна площа квартири 61,90 кв. м.

Після окупації рф Луганської області, зокрема м. Рубіжне, з метою уникнення загрози життю, здоров`ю та свободі, позивач залишив місце свого проживання та згідно довідки від 12 квітня 2022 року № 764-500091053 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування позивача значиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, Рубіжанська міська територіальна громада з 13 травня 2022 року є тимчасово окупованою рф.

Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, позивач просив суд стягнути з рф на його користь 1 732 863 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої наслідками збройної агресії. В обґрунтування заявленого розміру вказав, що така сума є еквівалентом (на час звернення до суду з цим позовом) визначеної ним суми моральної шкоди в іноземній валюті - 34 172 євро, яка попередньо також була визначена ЄСПЛ, як компенсація заявнику у справі Loisidou v. Turkey від 20.07.1998, яку суд визначив як належну у зв`язку із моральною шкодою, завданою незаконною окупацією частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Згідно зі статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач при зверненні до суду з цим позовом посилався виключно на вимушене внутрішнє переміщення та втрату у зв`язку із цим належного йому майна, однак не зазначав про те, що він є особою похилого (непрацездатного) віку і що дії відповідача спричинили для нього особливо тяжкі моральні страждання порівняно з іншими постраждалими від дій країни-агресора. Такі доводи вперше були викладені позивачем в апеляційній скарзі, а тому не беруться судом апеляційної інстанції до уваги відповідно до положень ст. 367 ЦПК України.

Крім того, судові рішення в інших справах такої ж категорії не можуть бути доказами у розумінні ст. 81 ЦПК України, оскільки не мають відношення до позивача, а стосуються третіх осіб.

У кожному конкретному випадку, з урахуванням вимог ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд зобов`язаний оцінювати наведені позивачем обставини, що спричинили завдання моральної шкоди, характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, про які він вказує у своїй позовній заяві.

Враховуючи тривалість та характер моральних переживань, що пов`язані із військовою агресією росії проти України: вимушеністю позивача покинути квартиру, у якій він має частку власності, та змінити звичний спосіб життя, ураховуючи відчуття позивачем душевних страждань, що не дають йому можливості проживати тим способом життя, яке він проживав до збройної агресії росії проти України, те, що позивач досі зазнає душевного болю та страждань, оскільки окупація м. Рубіжне не припинена, така територія досі непідконтрольна Україні, втрати душевного спокою, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 500 000 грн моральної шкоди і саме такий розмір відповідає п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно встановлених фактичних обставинах справи, яким судом надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 – 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану від його імені представником ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – суддя

Судді