Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №161/6812/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/6812/26 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.

Провадження № 22-ц/802/1190/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Киці С. І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Бізнес Позика» звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що 30 серпня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 було укладено договір № 554813-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором в якості аналогу власноручного підпису позичальника у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Бізнес Позика» надало відповідачу грошові кошти у розмірі 50 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами про надання грошових коштів у кредит.

Товариство перерахувало грошові кошти на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , зазначену ним при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, допустив прострочення виконання грошового зобов`язання та здійснив лише часткове погашення заборгованості на загальну суму 53 369,20 грн, чим визнав укладення договору та наявність боргу.

Станом на 15.02.2026 розмір заборгованості відповідача за договором № 554813-КС-001 про надання кредиту становить 85 891,20 грн, з яких: 37 180 грн – заборгованість по тілу кредиту, 39 711,20 грн – заборгованість по процентах, 9 000 грн – сума заборгованості по процентах відповідно до ст. 625 ЦК України, яку позивач просив стягнути із відповідача та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 554813-КС-001 у розмірі 53 130,80 грн та 1 646,96 грн судового збору.

У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Бізнес Позика», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить змінити це рішення суду в частині стягнутої суми заборгованості та стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту і процентах за користування кредитом у заявленому у позові розмірі, що становить 76 891 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 від імені відповідача ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи проведено без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду змінити з таких підстав.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з матеріалами справи, 30 серпня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 було укладено договір № 554813-КС-001 про надання кредиту, в електронній формі, із використанням інформаційно-комунікаційних систем, що підтверджується текстом договору, пропозицією (офертою) та її акцептом.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 50 000 грн на умовах строковості, поворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію у порядку та на умовах, визначених договором і Правилами.

Згідно з пунктами 2.3, 2.8 договору кредит надано строком на 16 тижнів із встановленням дати повернення кредиту – 20 грудня 2025 року.

Відповідно до пункту 2.4 договору встановлено фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1 % в день, яка є незмінною протягом усього строку дії договору та не може бути збільшена кредитодавцем в односторонньому порядку.

Згідно з пунктом 2.5 договору сторони погодили комісію за видачу кредиту у розмірі 10 000 грн, яка нараховується одноразово у день видачі кредиту та є складовою загальних витрат за кредитом; при цьому її розмір також є фіксованим та не підлягає односторонній зміні.

Пунктом 2.6 договору передбачено можливість стягнення додаткової комісійної винагороди під час здійснення платежів через платіжні системи (до 0,65 % від суми платежу), при цьому позичальнику забезпечується можливість здійснення платежів без сплати такої комісії, визначеними кредитодавцем способами.

Згідно з пунктами 2.9-2.11 договору визначено орієнтовну загальну вартість кредиту (101 826,62 грн), загальні витрати за кредитом (51 826,62 грн), а також реальну річну процентну ставку, розраховану відповідно до вимог законодавства.

Крім того, умовами договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кожен день користування кредитом протягом усього строку кредитування, що узгоджується із загальними умовами договору та Правилами надання споживчих кредитів.

Щодо умов оплати користування кредитом, судом встановлено, що відповідно до умов договору проценти за користування кредитом є фіксованою платою за користування грошовими коштами, нараховуються на залишок заборгованості за кожний день користування кредитом та підлягають сплаті разом із основною сумою боргу у строки, визначені графіком платежів, що є складовою договору.

Таким чином, вказаний договір укладений у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», шляхом акцепту позичальником оферти кредитодавця із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджується документом про прийняття (акцепт) пропозиції, у якому зазначено, що відповідач підтвердив ознайомлення з умовами договору та погодився із ними, підписавши його одноразовим ідентифікатором UA-2468.

Факт укладення договору та ідентифікації відповідача підтверджується також анкетою клієнта, яка містить персональні дані відповідача, у тому числі його паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу проживання, номер телефону, електронну адресу та реквізити банківської картки, на яку здійснювалося зарахування кредитних коштів. Послідовність дій відповідача при укладенні договору, зокрема вхід до особистого кабінету, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, отримання та використання одноразового ідентифікатора для підписання документів, підтверджується візуальною формою послідовності дій клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачу кредитні кошти у сумі 50 000 грн шляхом їх перерахування на банківську картку відповідача, що підтверджується документом про здійснення переказу грошових коштів із зазначенням дати, суми, номера транзакції та реквізитів платіжної картки отримувача. Факт зарахування кредитних коштів у сумі 50 000 грн на рахунок відповідача також підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 .

З наданого позивачем розрахунку заборгованості встановлено, що облік заборгованості здійснювався щоденно, із фіксацією стану заборгованості на початок та кінець кожного дня, із відображенням усіх складових зобов`язання, зокрема: суми основного боргу (кредиту), нарахованих процентів за користування кредитом, комісії, а також нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України.

Статтею 534 ЦК України визначено черговість погашення вимог за грошовими зобов`язаннями, яка може бути застосована лише, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування», який є спеціальним у застосуванні до правовідносин між сторонами, визначено черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит. Так, у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;

2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;

3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Згідно з п. 4.2.2. сторони узгодили графік платежів за договором.

У графіку сторони погодили погашення комісії не у третю чергу, а у першу чергу.

Разом із тим, зазначена обставина узгоджена сторонами, а тому підлягає врахуванню судом.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач частково виконував умови договору, шляхом внесення коштів на погашення кредиту.

Так, ним внесено: 23.09.2025 – 22 660 грн; 03.10.2025 – 18 709,20 грн; 02.12.2025 – 5 000 грн; 10.12.2025 – 7 000 грн.

Позивач із внесених коштів безпідставно, у порушення вимог ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» і п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України проводив зарахування частини коштів, а саме 28 000 грн у нарахування за ст. 625 ЦК України.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність проведення самостійного перерахування заборгованості за кредитним договором по тілу кредиту і по процентах.

Із узгодженого сторонами графіка платежів за договором вбачається, що платежі відповідач мав вносити кожні 15 днів користування кредитом, але відповідач зазначений графік порушував.

Так, 23.09.2025 ним внесено 22 660 грн.

Згідно узгодженої процентної ставки за кредитом – 1 % в день, на цю дату він мав сплатити за 25 днів користування кредитом проценти у розмірі 12 500 грн (500 грн х 25 днів).

Таким чином, до погашення підлягають узгоджені за графіком 5 160 грн комісії; 12 500 грн проценти і 5 000 грн тіла кредиту.

Залишок тіла кредиту становить 45 000 грн.

03.10.2025 відповідачем внесено 18 709,20 грн.

Згідно узгодженої процентної ставки за кредитом – 1 % в день, на цю дату за період з 24.09.2025 до 03.10.2025 він мав сплатити за 10 днів користування кредитом проценти у розмірі 4 500 грн (450 грн х 10 днів).

Таким чином, до погашення підлягають узгоджені за графіком 4 840 грн комісії; 4 500 грн проценти і 9 369,20 грн тіла кредиту.

Залишок тіла кредиту становить 35 630,80 грн.

02.12.2025 відповідачем внесено 5 000 грн.

Згідно узгодженої процентної ставки за кредитом – 1 % в день, на цю дату за період з 04.10.2025 до 02.12.2025 він мав сплатити за 60 днів користування кредитом проценти у розмірі 21 378 грн (356,30 грн х 60 днів).

Таким чином, внесені 5 000 грн підлягають до погашення процентів.

Залишок тіла кредиту становить 35 630,80 грн, а процентів 16 378 грн.

10.12.2025 відповідачем внесено 7 000 грн.

Згідно узгодженої процентної ставки за кредитом – 1 % в день, на цю дату за період з 03.12.2025 до 10.12.2025 він мав сплатити за 8 днів користування кредитом проценти у розмірі 2 850,40 грн (356,30 грн х 8 днів).

Таким чином, станом на 10.12.2025 заборгованість за кредитом становила: 35 630,80 грн – тіло кредиту і 19 228,40 грн (16 378 + 2 850,40) – проценти, а тому внесені 7 000 грн підлягають до погашення процентів.

Залишок тіла кредиту становить 35 630,80 грн, а процентів 12 228,40 грн.

За період з 11.12.2025 до 20.12.2025 відповідач мав сплатити за 10 днів користування кредитом проценти у розмірі 3 563 грн (356,30 грн х 10 днів).

Ураховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 51 422,20 грн, з яких: 35 630,80 грн – заборгованість по тілу кредиту і 15 791,40 грн (12 228,40 + 3 563) – заборгованість по процентах за користування кредитом.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 9 000 грн, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в цій частині позову і позивач у цій частині рішення суду не оскаржує.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції при визначені належного до стягнення розміру заборгованості за кредитним договором зроблені з неповним з`ясуванням обставин справи, дослідженням та оцінкою наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).

Згідно вимог позову ТОВ «Бізнес Позика» просило стягнути з відповідача кошти на загальну суму 85 891,20 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на суму 51 422,20 грн, що становить 59,86 % від заявлених вимог.

З урахуванням застосування принципу пропорційності позивачу необхідно відшкодувати витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 593,71 грн (59,86 % від сплачених 2 662,40 грн).

Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, але не з підстав, заявлених у ній, то витрати по сплаті судового збору за її подання не підлягають відшкодуванню.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»» задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2026 року в оскаржуваній частині щодо визначення розміру заборгованості за кредитним договором та в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 554813-КС-001 про надання кредиту від 30.08.2025 у розмірі 51 422 (п`ятдесят одна тисяча чотириста двадцять дві) грн 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 1 593 (одну тисячу п`ятсот дев`яносто три) грн 71 коп судового збору за подання позовної заяви.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді