Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №167/206/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 167/206/26 Головуючий у 1 інстанції: Шептицька Н. В.

Провадження № 22-ц/802/1169/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Киці С. І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою від його імені представником ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 12 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що 04 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Джобер» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 743118 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, в електронній формі, який було підписано за допомогою електронного підпису, відтвореного шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Згідно з умовами кредитного договору ТОВ «ФК «Джобер» надає клієнту фінансовий кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором на наступних умовах: сума виданого кредиту – 2 900 грн; дата надання кредиту – 04.11.2021; строк кредиту – 15 днів; валюта кредиту UAH; процентна ставка – 1,9 % від суми кредиту в день.

Кредит надається у безготівковій формі у національній валюті на реквізити вказаної клієнтом платіжної банківської картки.

30 листопада 2023 року між ТОВ «ФК «Джобер» і ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» укладено договір відступлення прав вимоги № 1-30/11/2023, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі право вимоги до відповідача за кредитним договором № 743118 від 04.11.2021.

Свої зобов`язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 26.12.2025 загальний розмір заборгованості становить 7 931,50 грн, з яких 2 900 грн – заборгованість по тілу кредиту, 5 031,50 грн – заборгованість по процентах, яку позивач просив стягнути на свою користь та відшкодувати судові витрати по справі.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 12 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» заборгованість за кредитним договором № 743118 від 04.11.2021 у розмірі 7 931,50 грн, 2 662,40 судового збору і 3 000 грн витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені відповідача ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи і невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про відмову в позові.

Зазначає, що позивачем не доведено факт перерахування кредитних коштів згідно договору, а інформаційна довідка ТОВ «Платежі Онлайн» не є належним доказом, який підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів саме відповідачу у справі.

Вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, який створений самим позивачем, а тому зазначена у ньому інформація, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких його було складено, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Також позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування коштів первісним кредитором відповідачу на підставі кредитного договору №743118 від 04.11.2021, хоча позивач був зобов`язаний подати суду всі наявні у нього докази на підтвердження обставин, що є підставою його позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з матеріалами справи, 04.11.2021 між ТОВ «ФК «Джобер» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 743118 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора G9559.

Таким чином, Договір підписаний відповідачем електронним підписом, яким відповідач підтвердив, що він ознайомився зі всіма умовами Договору, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Наведена обставина підтверджується і довідкою ТОВ «ФК «Джобер» про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 (а.с.21).

Відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту, в якому сторонами було погоджено всі істотні умови кредитування, зокрема: тип кредиту, строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентна ставка, загальні витрати за кредитом, тощо (а.с.10-11).

Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Умови договору про споживчий кредит № 743118 від 04.11.2021 та його пролонгації:

- сума кредиту – 2 900 грн /п. 1.2./;

- тип кредиту – кредит /п. 1.1./;

- строк кредитування – 15 днів з 04.11.2021 по 18.11.2021 /п. 1.3./;

- проценти за користування – 1,90 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом /п. 1.4./;

У пункті 9.4.3. договору сторони погодили, що у випадку несплати позичальником заборгованості за кредитом до запланованої дати повернення кредиту (18.11.2021), цей договір вважається автоматично продовженим, а строк користування кредитом – продовженим на наступних умовах:

- відповідно до пункту 9.4.3.1. за цим Договором строк автопролонгації договору та продовження строку користування кредитом складає період часу з дати (дня), наступною за запланованою датою повернення кредиту і до спливу 10 календарних днів включно;

- відповідно до пункту 9.4.3.2. за цим Договором, в період автопролонгації діє підвищена процентна ставка у розмірі 2,9 % від суми кредиту в день. В даному випадку продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження (пролонгація) дії Договору може застосовуватися неодноразово, але не більше ніж на 50 календарних днів в сукупності такої пролонгації.

Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок надання, продовження строку кредиту, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

За даними платіжної довідки, наданої ТОВ «Платежі онлайн», який є платіжним провайдером і який надавав первісному кредитору послуги з переказу коштів, на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 04.11.2021 було перераховано кредитні кошти в сумі 2 900,00 грн (а.с.31 зворот).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що укладення кредитного договору не свідчить про те, що він був виконаний (реалізований) – відхиляються апеляційним судом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру – правові висновки Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, укладений між сторонами кредитний договір, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Указаний договір передбачає в день його укладення перерахунок позичальнику на вказаний ним картковий рахунок 2 900 грн кредиту і в матеріалах справи міститься доказ про перерахування відповідачу таких кредитних коштів.

Разом із тим, належних, допустимих та достовірних доказів про те, що відповідачу не належить електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 – відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Відповідач не надав доказів того, що банківська карта, на яку здійснено переказ та зарахування коштів позики, йому не належить чи вибула з його володіння, користування поза його волею тощо.

Ураховуючи зазначені обставини, доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем належних доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів, є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документа – відхиляються апеляційним судом, оскільки відповідно до п. 62 постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» № 75 від 04.07.2018 визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Таким чином, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Отримавши кредитні кошти за вказаним вище договором, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, не повернув у передбачені договорами строки тіло кредиту, та проценти за користування кредитними коштами, у зв`язку із чим відповідно до умов укладеного договору у нього виник обов`язок відшкодування заборгованості за цим кредитним договором.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що судом першої інстанції не взято до уваги наданий відповідачем до заперечення звіт Українського бюро кредитних історій – відхиляються апеляційним судом, оскільки наведене спростовується змістом оскарженого судового рішення, у якому судом надано оцінку такому доказу.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно встановлених фактичних обставинах справи, яким судом надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права і додержанням норм процесуального права.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді