Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №761/22711/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22711/26

Провадження № 2/761/12573/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участю секретаря Гончаренка Ю.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому, відповідно до уточненої позовної заяви, просила стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за борговою розпискою від 10.05.2024р. у розмірі: 2 300 доларів США основного боргу, 132,4 доларів США - 3% річних, а також судові витрати.

Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.

Позов обґрунтовано тим, що 10 травня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики оформлений розпискою. На підставі укладеного договору позики, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 900 доларів США та 400 доларів США. Строк повернення позики настав 02.07.2024 року, однак, станом на день подання позовної заяви відповідач кошти не повернув .

26.05.2026 року позивач направив на адресу ОСОБА_3 претензію із вимогою повернути суму боргу, однак, відповідач ухиляється від повернення позики, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.06.2026 року заяву про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.06.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18.06.2026 року заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.06.2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 04.08.2026 року, яке було відкладено на 10.08.2026, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06.08.2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10.08.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.09.2026 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.08.2026 року заяву про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на частини квартири.

У судовому засіданні, 17.09.2026 року, представник позивача позовну заяву підтримала та просила задовольнити. Надала для огляду суду оригінал розписки.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Через електронному пошту суду надійшли клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, про проведення судового засідання без участі відповідача, про часткове визнання позову, про застосування приписів п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Однак, судом не можуть бути взяті до уваги вищевказані клопотання, з огляду на наступне.

За змістом статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що адресовані суду заяви або клопотання мають бути підписані безпосередньо самим учасником судового процесу, яким подається відповідний процесуальний документ. Виконання цієї вимоги є умовою його прийнятності та можливості розгляду по суті. При цьому, у разі подання процесуального документа в паперовому варіанті, він має містити власноручний підпис особи, яка його подає. У випадку подання такого документа до суду в електронній формі, він повинен бути скріплений електронним цифровим підписом такої особи (підписанта). Лише у такому випадку електронний документ матиме силу оригіналу і вважатиметься підписаним у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи, що вказані клопотанні не скріпленні електронним цифровим підписом відповідача, суд не приймає до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, про проведення судового засідання без участі відповідача, про часткове визнання позову, про застосування приписів п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України з огляду на неможливість точної ідентифікації автора даних клопотань.

Протокольною ухвалою суду від 17.09.2026 року суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи та оригінал розписки, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про задоволення позову частково виходячи з наступного.

Фактичні обставини спірних правовідносин сторін.

Судом встановлено, що 10.05.2024 року відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти у сумі 1 900 доларів США та 400 доларів США та зобов`язався їх повернути у повному обсязі у строк до 01.07.2024 року, що підтверджується копією розписки, яка міститься в матеріалах справи. Оригінал розписки оглянуто судом у судовому засіданні 17.09.2026 року.

26.05.2026 року представник позивача звернувся до ОСОБА_3 з претензією щодо повернення грошових коштів, а також 3% річних за період з 02.07.2024 року по 26.05.2026 року у розмірі 131,1 доларів США.

Позивач вказує, що на момент звернення до суду з позовом відповідач свої зобов`язання не виконав: грошові кошти, отримані в позику не повернув.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Так, між сторонами виник спір щодо договірного зобов`язання з повернення грошових коштів за договором позики, який регулюється загальними положеннями про зобов`язання Глави 47 Книги п`ятої Зобов`язальне право та відповідними нормами параграфу 1 Позика Глави 71 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у встановлений договором строк

Згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (ч. 2 ст. 545 ЦК України).

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилався на те, що 10.05.2024 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики, який оформлено у вигляді розписки. Відповідно до вказаного договору позивач надав відповідачу грошову суму в борг у загальному розмірі 2 300 доларів США, яка відповідачем була отримана, та відповідач зобов`язувався повернути кошти в строк до 01 липня 2024 року. Однак, відповідач свої зобов`язання не виконав, кошти не повернув, почав уникати спілкування.

Так, відповідно до змісту розписки від 10.05.2024 року, ОСОБА_3 взяв позику у ОСОБА_2 в розмірі 2 300 доларів США та зобов`язався повернути до 01 липня 2024.

Крім того, в судовому засіданні 17.09.2026 року був оглянутий оригінал розписки від 10.05.2024 року. Оригінал розписки відповідає наявній в матеріалах справи копії розписки від 10.05.2024 року, за якою ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 300 доларів США. із зобов`язанням повернути позику до 01.07.2024 року.

Відтак, судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини за договором позики, письмова розписка відповідача підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми, яка не повернута позичальником.

При цьому, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження виконання зобов`язань в повному обсязі або частково за вказаним договором позики.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане і позика не повернута. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 вересня 2020 року (справа № 569/24347/18), від 26 вересня 2018 року (справа № 483/1953/16-ц), від 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 300 доларів США - заборгованості за договором позики (розпискою) від 10.05.2024 року.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов`язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення, а тому при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Разом з тим, умовами п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжений і на даний час.

Відтак, з врахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позовні вимоги про стягнення 3 % річних за період з 02.07.2024 по 02.06.2026 року у сумі 132, 4 доларів США задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, дослідивши письмові докази, а також оригінал розписки у судовому засіданні 17.09.2026 року, приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 300 доларів США заборгованості за договором позики (розпискою) від 10.05.2024 року.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 013, 98 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог майнового характеру.

Згідно положень ч.7 ст.158 ЦПК України у зв`язку із ухваленням рішення про задоволення позову, вжитті заходи забезпечення позову ухвалою, за відсутності вмотивованого клопотання учасника справи про скасування таких, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Керуючись ст. 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 280-283, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) в АТ «ПриватБанк», МФО 305299, НОМЕР_1 ) суму боргу за борговою розпискою від 10.05.2024р. у розмірі 2 300 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) в АТ «ПриватБанк», МФО 305299, НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 013, 98 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Роз`яснити, що заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 25.09.2026 року.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА