Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №758/71/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/71/26

Категорія 65

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Сідько І.О.,

за участю:

представника позивача Свінцова С.В.,

представника відповідача Гоголіної Н.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Свінцова С.В. звернувся до Подільського районного суду м. Києва із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 1991 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та проживає у зазначеній квартирі на підставі ордера № 449 серії К від 20.08.1991.

Квартирою позивач користується разом із дружиною ОСОБА_3 та малолітніми дітьми від шлюбу нею - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Окрім позивача, що зареєстрований за вищевказаною адресою з 26.11.1991, у квартирі з 25.04.1995 зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 - сина позивача від попереднього шлюбу. При цьому, відповідач не проживає за зареєстрованою адресою понад 20 років.

Позивач, маючи законний інтерес подальшої приватизації комунального майна, чому відповідач чинить перешкоди. Наведені в позовній заяві обставини свідчать про тривале не використання відповідачем житла, в якому зареєстрований позивач, його відсутність за місцем реєстрації проживання понад 20 років, наявність іншого житла та проживання в іншому місці, відсутність спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 09.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

03.02.2026 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначає, що з наданого позивачем ордеру № 449 серія К від 20.08.1991 вбачається, що він є наймачем спірної квартири, у якій позивач проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син - ОСОБА_2 , якого за заявою позивача було прописано у квартирі 25 квітня 1995 року. Таким чином відповідач отримав право на проживання у квартирі як член наймача сім`ї. Зазначає також, що у 1999 році батьки відповідача розлучилися та згодом стали жити окремо, мати відповідача забрала його до себе.

Відповідач зазначає, що не проживав у спірній квартирі з поважних причин.

25.02.2026 від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів у справі.

04.03.2026 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

12.03.2026 від представника відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини.

ОСОБА_1 з 1991 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та проживає у зазначеній квартирі на підставі ордера № 449 серії К від 20.08.1991.

Квартирою позивач користується разом із дружиною ОСОБА_3 та малолітніми дітьми від шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Окрім позивача у квартирі з 25.04.1995 зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 - сина позивача від попереднього шлюбу.

Як на підставу заявлених вимог представник позивача посилається на те, що відповідач тривалий час не використовує спірне житло для проживання, він відсутній за місцем реєстрації проживання понад 20 років, у нього наявне іншого житло де він мешкає. Також у сторін відсутній спільний побут, взаємні права та обов`язки.

На підтвердження факту не проживання відповідача за місцем реєстрації протягом тривалого часу позивачем надано та судом досліджено: акт житлово-експлуатаційної контори № 701 від 28.04.2006, з якого вбачається, що відповідач не мешкає за зареєстрованим місцем проживання з 2000 року. Цей факт підтверджено мешканцями сусідніх квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , акт скріплено підписами мешканців та майстра; акт житлово-експлуатаційної контори № 701 від 14.02.2007, з якого вбачається, що відповідач не мешкає за зареєстрованим місцем проживання з 2000 року. Зазначені факти підтверджено мешканцями сусідніх квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , акт скріплено підписами мешканців та майстра; акт житлово-експлуатаційної контори № 701 від 18.05.2007, з якого вбачається, що відповідач не мешкає за зареєстрованим місцем проживання з 2000 року. Зазначені факти підтверджено мешканцями сусідніх квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , акт скріплено підписами мешканців та майстра; акт житлово-експлуатаційної контори № 701 від 16.08.2007, з якого вбачається, що відповідач не мешкає за зареєстрованим місцем проживання з 2000 року. Зазначені факти підтверджено мешканцями сусідніх квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , акт скріплено підписами мешканців та майстра.

Окрім цього, позивачем у присутності сусідів-свідків складено акти про встановлення факту відсутності проживання за місцем реєстрації, якими підтверджується, що відповідач не проживає за місцем реєстрації більше ніж 6 місяців. Вище вказані факти підтверджують: акт про встановлення факту відсутності проживання за місцем реєстрації від 24.04.2025; акт про встановлення факту відсутності проживання за місцем реєстрації від 10.07.2025; акт про встановлення факту відсутності проживання за місцем реєстрації від 24.10.2025; акт про встановлення факту відсутності проживання за місцем реєстрації від 06.11.2025.

Допитаний в судовому засіданні 05.05.2026 свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що відповідач є її сином. Зазначила що вона із сином мешкали у квартирі на АДРЕСА_4 біля 5 років, а приблизно у 1995 році з`їхали від чоловіка (позивача) через постійне вживання ним алкоголю та психічного насилля з боку позивача. Позивач прописав відповідача у квартирі. Стосунки позивач та відповідач після того як поїхали з квартири не підтримували. Позивач відповідача в квартиру не пускав. На питання представника позивача щодо свого стану здоров`я свідок зазначила, що перебувала на лікуванні у лікарні Павлова за діагнозом «нервовий розлад». Свідок вказала, що не визнавалася недієздатною або обмежено дієздатною. Також вказала, що їй не відомо про факти проживання відповідача після його 4 річного віку у квартирі позивача. До суду з позовом про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням не звертались. Комунальні послуги за цю квартиру свідок та відповідач не сплачували. Підтверджує, що відповідач не проживав з 4 річного віку за вказаною адресою. На Межигірській свідок не була прописана та їй невідомо хто ще прописаний у цій квартирі, позивач не повідомляв за яких обставин він отримав цю квартиру.

Допитаний в судовому засіданні 18.06.2026 свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що проживає у квартирі номер АДРЕСА_5 , на поверх нижче позивача, проживає там з 1991 року. Позивач заїхав 1991 році один, у 1992 році народився відповідач. Коли відповідачу було десь 3-4 роки, мати з дитиною з`їхали з цієї квартири. Після цього свідок ніколи не бачила відповідача у цій квартирі. Позивач у цій квартирі проживає постійно. На питання представника відповідача свідок заявила, що інколи бачила позивача в стані алкогольного сп`яніння. Одного разу до свідка зайшла колишня дружина позивача та попросила, щоб у неї побули її речі. На питання відповідача свідок зазначила, що точно не пам`ятає коли вона бачила останній раз теперішню дружину та його малолітніх дітей.

Отже, з наведеного вбачається, що між сторонами виник спір з приводу права користування житлом, що регулюється положеннями Житлового кодексу України.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності

Зокрема така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 592/5041/21.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати 6 - ти місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення перериває строк тимчасової відсутності. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила 6 - ти місяців.

Виходячи з наведеного, наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням (квартирою) у будинках державного і громадського житлового фонду, у разі їх відсутності у жилому приміщенні без поважних причин понад шість місяців.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна -встановити дійсні обставини справи.

Згідно із ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В ході судового розгляду встановлено, що відповідач у справі понад 6 місяців постійно не проживає у спірній квартирі, що встановлено судом, оскільки підтверджується належними та допустимими доказами та фактично не заперечується сторонами у справі. Крім того, судом не встановлено поважних причин такого не проживання відповвдача, що в силу положень ст. 71-72 ЖК України свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанцією про сплату судового збору № 7858-5018-4251-8012 від 23.12.2025 у розмірі 1 211 грн 20 коп., який відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Суддя Дмитро ПЕТРОВ