Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №757/41224/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41224/25-ц

пр. 2-5168/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С.В.,

при секретарі судового засідання - Ємець Д.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним та скасування нарахованих відсотків,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», у якому просить визнати недійсним договір № SAMDNWFC00059589055 від 08 травня 2020 року, укладений між ним та АТ КБ «ПриватБанк», в частині нарахованого кредитного ліміту «овердрафту» у розмірі 33 029,95 грн, скасувати нараховані відповідачем відповідно до цього договору відсотки за користування кредитними коштами та стягнути з відповідача судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 25 січня 2025 року невстановлена особа під приводом купівлі взуття через веб-сайт «olx.ua» із застосуванням фішингового посилання ввела позивача в оману та шахрайським шляхом отримала доступ до його банківського рахунку, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк». Після цього, як зазначає позивач, невідома особа здійснила незаконні операції з перерахування коштів з його банківського рахунку.

Позивач зазначає, що 27 січня 2025 року звернувся із заявою до органів поліції щодо вчинення кримінального правопорушення, у зв`язку з чим 28 січня 2025 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025250310000388 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

На думку позивача, виникнення заборгованості за кредитним лімітом та нарахування відповідачем відсотків пов`язане з незаконним отриманням невстановленою особою доступу до його банківського рахунку та проведенням спірних операцій.

Ухвалою судді від 02.09.2025 у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач АТ КБ «ПриватБанк» проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що між сторонами виникли правовідносини щодо відкриття, ведення та обслуговування карткового рахунку, його функціонування та кредитування на підставі підписаної анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Відповідач посилається на те, що під час проведення спірних операцій у застосунку «Приват24» була здійснена автентифікація клієнта, а вхід до застосунку здійснювався з використанням логіна та пароля позивача, у тому числі з авторизованого типового пристрою. Банк також зазначає, що доказів негайного звернення позивача до банку після виявлення спірних операцій матеріали справи не містять, а тому, на думку відповідача, відсутні підстави для покладення на банк відповідальності за проведені операції. Відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на його виконання.

Таким чином, для визнання правочину недійсним необхідним є встановлення судом передбачених законом підстав його недійсності, які мають існувати саме на момент вчинення такого правочину. Саме по собі подальше виникнення обставин, пов`язаних із виконанням договору, не свідчить про недійсність правочину на момент його укладення.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі статтею 1068 ЦК України банк зобов`язаний виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі безпідставного списання банком коштів з рахунка клієнта банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, зазначені положення Цивільного кодексу України регулюють правовідносини щодо виконання банком операцій за рахунком та відповідальності банку за безпідставне списання коштів і самі по собі не встановлюють підстав для визнання недійсним договору, укладеного між сторонами.

Суд також враховує положення Закону України «Про платіжні послуги», який регулює, зокрема, порядок здійснення платіжних операцій, автентифікацію користувачів та відповідальність надавачів платіжних послуг.

Відповідно до статті 68 Закону України «Про платіжні послуги» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача. Надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача, зокрема під час отримання доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації та ініціювання дистанційної платіжної операції.

Згідно з частиною першою статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані ним належним чином.

Частиною дванадцятою статті 86 цього Закону передбачено відповідальність надавача платіжних послуг перед платником за неакцептовані платіжні операції та обов`язок у визначених законом випадках повернути суму такої операції на рахунок платника.

Водночас статтею 87 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено обов`язки та відповідальність платника під час виконання платіжних операцій, зокрема обов`язок негайно повідомити надавача платіжних послуг про виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.

Зі змісту наведених норм вбачається, що законодавство розмежовує питання дійсності договору банківського обслуговування та питання правомірності конкретних платіжних операцій, здійснених у межах такого договору.

Судом встановлено, що позивач просить визнати недійсним договір № SAMDNWFC00059589055 від 08.05.2020 року в частині нарахованого кредитного ліміту «овердрафту» у розмірі 33 029,95 грн та скасувати нараховані за цим договором проценти.

Водночас обґрунтовуючи позов, позивач посилається на події, які мали місце 25.01.2025 року, тобто майже через п`ять років після укладення спірного договору. За твердженням позивача, невстановлена особа за допомогою фішингового посилання отримала доступ до його банківського рахунку та здійснила операції з переказу коштів.

Таким чином, наведені позивачем обставини стосуються не моменту укладення договору від 08.05.2020 року, а подальшого виконання банківських правовідносин та здійснення платіжних операцій у січні 2025 року.

Позивачем не наведено та не доведено обставин, які б свідчили про те, що на момент укладення договору № SAMDNWFC00059589055 від 08.05.2020 року його зміст суперечив вимогам закону, що позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, його волевиявлення не було вільним або не відповідало його внутрішній волі, чи що договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Сам факт того, що у подальшому невстановлена особа могла отримати доступ до банківського рахунку позивача та здійснити певні операції, не свідчить про недійсність укладеного у 2020 році договору та не є самостійною підставою для застосування статей 203, 215 ЦК України.

Суд також враховує надані відповідачем відомості щодо використання позивачем системи «Приват24» під час здійснення спірних операцій. Як зазначає відповідач, вхід до платіжного застосунку здійснювався з використанням логіна та пароля позивача, а банком зафіксовано використання як типового, так і нетипового пристрою. Відповідач також посилається на те, що фінансовий номер позивача станом на 25.01.2025 року не змінювався.

Зазначені відомості підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами, однак самі по собі не є підставою для висновку про недійсність договору від 08.05.2020 року.

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12025250310000388 від 28.01.2025 року підтверджує факт внесення відповідних відомостей до ЄРДР за заявою про можливе шахрайське заволодіння коштами позивача, однак сам по собі такий витяг не встановлює винуватість конкретної особи, протиправність дій відповідача або недійсність укладеного між сторонами договору.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Позивач обрав способом захисту визнання недійсним договору в частині кредитного ліміту та скасування нарахованих процентів.

Питання щодо відповідальності банку за можливе виконання неакцептованих або неналежних платіжних операцій регулюється, зокрема, спеціальними нормами Закону України «Про платіжні послуги», однак такі правовідносини самі по собі не означають недійсності договору, на підставі якого здійснюється банківське обслуговування.

Отже, позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання договору № SAMDNWFC00059589055 від 08.05.2020 року недійсним у заявленій ним частині.

Оскільки основна вимога про визнання договору недійсним не підлягає задоволенню, відсутні також правові підстави для задоволення похідної вимоги про скасування нарахованих за цим договором процентів.

Таким чином, оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що позивач не довів обставин, на які посилається як на підставу заявлених вимог, а тому позов задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позову відмовляється повністю, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на нього. Підстав для стягнення з відповідача судових витрат на користь позивача судом не встановлено.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, статтями 203, 215, 216, 626, 628, 638, 1076 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним та скасування нарахованих відсотків - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.В. Вовк