Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №755/13042/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/13042/26

Провадження №: 3/755/5014/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Федосєєв С.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №729043 від 25 липня 2026 року ОСОБА_1 , 25 липня 2026 року о 20 год. 50 хв. у м. Києві, на просп. Романа Шухевича, керував транспортним засобом Renault, д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України.

Зі змісту протоколу вбачається, що працівниками поліції зазначено про наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, після чого йому запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці із застосуванням спеціального технічного засобу Drager Alcotest 6820. ОСОБА_1 погодився на проведення такого огляду. За результатами тестування спеціальним технічним засобом Drager Alcotest 6820 зафіксовано результат 1,88 ‰.

До матеріалів справи долучено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №729043, роздруківку результату тестування спеціальним технічним засобом Drager Alcotest 6820, акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направлення водія транспортного засобу на огляд до закладу охорони здоров`я, письмові пояснення, схему місця дорожньо-транспортної пригоди, рапорт працівника поліції, а також матеріали відеозапису з нагрудних камер працівників поліції.

У судовому засіданні ОСОБА_1 з`явився, свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не визнав.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 заперечував проти обставин адміністративного правопорушення в тому вигляді, в якому вони викладені працівниками поліції, та наполягав на тому, що процедура виявлення у нього ознак алкогольного сп`яніння та проведення огляду була здійснена з порушеннями встановленого порядку.

ОСОБА_1 також подав до суду письмове клопотання про закриття провадження у справі, яке у судовому засіданні підтримав та просив задовольнити.

Обґрунтовуючи клопотання, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на обставини використання спеціального технічного засобу Drager Alcotest 6820, строк його калібрування, порядок проведення безпосереднього тестування, недотримання, на його думку, необхідного часового інтервалу перед тестуванням, обставини використання мундштука, а також на те, що до проведення огляду він повідомляв працівників поліції про вживання квасу та приймання лікарських засобів.

Окремо ОСОБА_1 звертав увагу суду на характер та послідовність спілкування з ним працівників поліції, які, на його думку, не мали належних та однозначних підстав стверджувати про наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння.

Разом із тим судом встановлено та сторонами не заперечується, що після проведення огляду на місці та отримання результату спеціального технічного засобу працівники поліції запропонували ОСОБА_1 пройти відповідний огляд у закладі охорони здоров`я.

ОСОБА_1 від проходження такого огляду в закладі охорони здоров`я відмовився.

Таким чином, суд не залишає поза увагою зазначену обставину та не робить висновку про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості пройти огляд у закладі охорони здоров`я.

Навпаки, з досліджених матеріалів установлено, що така пропозиція працівниками поліції йому надавалася, однак він нею не скористався.

Водночас зазначена обставина сама по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити законність, належність та достовірність того доказу, який фактично покладено в основу адміністративного обвинувачення, а саме результату огляду на місці із застосуванням спеціального технічного засобу Drager Alcotest 6820, а також процедури, яка передувала його отриманню.

Суд має оцінити як факт відмови ОСОБА_1 від запропонованого медичного огляду, так і всі інші обставини справи, не надаючи жодній із них наперед установленої доказової сили.

При цьому ОСОБА_1 у цій справі інкримінується саме керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а тому при вирішенні питання про наявність складу правопорушення суд перевіряє достатність та допустимість сукупності доказів, якими підтверджується саме така форма правопорушення.

Під час судового розгляду судом безпосередньо досліджено відеозаписи з нагрудних камер працівників патрульної поліції, долучені до матеріалів справи.

Дослідження відеозаписів має у цій справі істотне значення, оскільки вони дозволяють суду не обмежуватися виключно змістом складених після події письмових документів, а встановити фактичну послідовність дій та висловлювань працівників поліції і ОСОБА_1 .

За результатами перегляду відеоматеріалів суд звертає увагу на непослідовність первинної оцінки працівниками поліції стану ОСОБА_1 .

Так, під час первинного спілкування один із працівників поліції фактично повідомляє, що не відчуває від ОСОБА_1 запаху алкоголю.

Попри це інший працівник поліції надалі висловлює пропозицію провести огляд за допомогою спеціального технічного засобу.

Суд наголошує, що відсутність запаху алкоголю сама по собі не виключає можливості перебування особи у стані алкогольного сп`яніння та не може окремо розцінюватися як доказ її тверезого стану.

Однак зазначена обставина має принципове значення в контексті оцінки того, яким саме чином працівники поліції дійшли первинного висновку про наявність підстав для проведення огляду.

Це набуває додаткового значення з огляду на подальший зміст відеозапису.

Так, під час спілкування з ОСОБА_1 працівник поліції повідомляє останньому про наявність у нього всіх ознак алкогольного сп`яніння, однак при цьому не конкретизує, які саме ознаки безпосередньо ним виявлені та спостерігаються у ОСОБА_1 .

Із дослідженого судом відеозапису не вбачається належного послідовного роз`яснення водію, які конкретно зовнішні прояви його стану були оцінені поліцейськими як ознаки алкогольного сп`яніння.

Натомість використовується загальне формулювання про наявність ознак алкогольного сп`яніння.

Інструкція №1452/735 визначає конкретні ознаки алкогольного сп`яніння, зокрема запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різку зміну забарвлення шкірного покриву обличчя та поведінку, що не відповідає обстановці.

За таких обставин суд вважає суттєвим те, що працівники поліції, повідомляючи ОСОБА_1 про наявність у нього ознак сп`яніння, повинні були мати об`єктивно встановлені фактичні підстави для такого висновку.

У цій справі ж відеозапис фіксує ситуацію, за якої один із працівників поліції спочатку фактично констатує відсутність запаху алкоголю, після чого іншим працівником ініціюється проведення тестування, а надалі водієві повідомляється про наявність ознак алкогольного сп`яніння без їх належної конкретизації. Суд не розглядає кожну з указаних обставин окремо як безумовну підставу для визнання всієї процедури незаконною.

Разом із тим їх сукупність та послідовність мають бути враховані при оцінці достовірності адміністративних матеріалів.

Крім того, під час безпосереднього дослідження відеозаписів судом встановлено, що в ході спілкування працівники поліції неодноразово поверталися до питання щодо можливого вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв.

Характер окремих висловлювань та запитань працівників поліції за своїм змістом був спрямований на отримання від ОСОБА_1 підтвердження факту вживання алкоголю.

Водночас ОСОБА_1 не погоджувався з такою версією подій та не визнавав факту перебування у стані алкогольного сп`яніння.

Суд враховує, що сам по собі активний характер спілкування працівників поліції з водієм не свідчить про незаконність їхніх дій та не тягне автоматичної недопустимості отриманих доказів.

Однак у конкретних обставинах цієї справи відповідний характер спілкування оцінюється судом у сукупності з іншими встановленими під час перегляду відеозапису обставинами, а саме суперечливістю первинних висловлювань працівників поліції щодо наявності запаху алкоголю, відсутністю чіткого зазначення конкретних ознак сп`яніння та подальшими питаннями щодо порядку проведення самого тестування.

При цьому завданням суду не є підтвердження версії, викладеної працівниками поліції у протоколі, так само як і безумовне прийняття позиції ОСОБА_1 .

Завданням суду є перевірка того, чи утворює вся сукупність належних та допустимих доказів достатню доказову основу для безсумнівного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вирішуючи питання про можливість покладення результату тестування спеціальним технічним засобом Drager Alcotest 6820 в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 , суд виходить із того, що сам по собі цифровий показник технічного засобу не може оцінюватися ізольовано від порядку, умов та процедури його отримання.

У матеріалах справи міститься роздруківка результату тестування, відповідно до якої 25.07.2026 о 22 год. 29 хв. проведено тест №4550 приладом Alcotest 6820, заводський №ARJL-0258, принтер №ARJK-0462, за результатами якого зафіксовано показник 1,88 ‰.

При цьому у відповідній роздруківці зазначено дату калібрування приладу — 17.11.2025 року.

Таким чином, між указаною в роздруківці датою останнього калібрування та датою проведення огляду ОСОБА_1 минуло понад вісім місяців.

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи клопотання про закриття провадження, посилався на те, що відповідно до технічної документації виробника Drager Alcotest 6820 калібрування приладу повинно здійснюватися з установленою періодичністю, у зв`язку із чим вважав результат тестування неналежним доказом.

Оцінюючи зазначений довід, суд виходить із необхідності розмежування понять калібрування приладу та його метрологічної повірки, а тому сам лише факт спливу певного проміжку часу від дати, позначеної в чеку як дата калібрування, суд не розцінює як безумовну та автоматичну підставу для визнання будь-якого результату тестування недійсним.

Водночас ця обставина не може бути залишена судом поза увагою.

У матеріалах, наданих суду на підтвердження винуватості ОСОБА_1 , відсутні такі відомості щодо технічного стану саме використаного приладу, які б у сукупності з іншими матеріалами усували поставлені стороною питання щодо його належної експлуатації на момент проведення конкретного вимірювання.

Суд особливо враховує, що зазначені сумніви виникли не ізольовано, а на тлі інших установлених під час безпосереднього дослідження доказів обставин щодо порядку проведення огляду.

За таких обставин суд не може виходити виключно з того, що наявність надрукованого приладом показника 1,88 ‰ сама по собі усуває необхідність перевірки належності процедури його отримання.

Навпаки, чим більш істотне доказове значення надається результату спеціального технічного засобу, тим важливішою є можливість переконатися, що такий результат отримано із дотриманням установленого порядку та із застосуванням технічного засобу, щодо належного стану якого матеріали справи не залишають обґрунтованих сумнівів.

Судом також перевірено доводи ОСОБА_1 щодо обставин, які безпосередньо передували проведенню тесту.

Як убачається з його пояснень та поданого клопотання, до проведення огляду він повідомляв працівників поліції про вживання квасу, а також зазначав про приймання лікарських засобів у зв`язку із поганим самопочуттям після дорожньо-транспортної пригоди.

Суд не ототожнює саме по собі повідомлення особи про вживання квасу або лікарських препаратів із доказом того, що показник 1,88 ‰ був спричинений саме такими обставинами.

Таке припущення без відповідних об`єктивних даних також не може бути покладене в основу судового рішення.

Разом із тим повідомлення особою перед проведенням тестування обставин, які, на її думку, можуть впливати на результат дослідження, об`єктивно вимагало від працівників поліції особливо ретельного додержання процедури проведення тестування, щоб одержаний результат не залишав сумнівів у його достовірності.

Судом при дослідженні відеозапису не встановлено такої чіткої та безперервної послідовності дій працівників поліції перед проведенням тестування, яка у взаємозв`язку з іншими доказами дозволяла б беззастережно відкинути всі заявлені ОСОБА_1 зауваження щодо умов проведення тесту.

При цьому суд ще раз наголошує: самого заперечення особи недостатньо для спростування результату спеціального технічного засобу.

Проте так само недостатньо самого цифрового показника приладу, якщо щодо процедури його одержання матеріали справи містять істотні питання, а об`єктивний засіб контролю — відеозапис — не усуває їх повною мірою.

Після проведення тестування на місці працівниками поліції ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд у закладі охорони здоров`я.

Від такої пропозиції ОСОБА_1 відмовився, пояснюючи своє рішення, зокрема, тим, що не бажав залишати автомобіль на місці та їхати до медичного закладу без нього.

Суд враховує цю обставину не на користь позиції ОСОБА_1 , оскільки проведення огляду в уповноваженому закладі охорони здоров`я могло забезпечити отримання додаткового об`єктивного доказу щодо його стану та, відповідно, підтвердити або спростувати результат тестування на місці.

Тому твердження ОСОБА_1 про недостовірність результату Drager оцінюються судом з урахуванням того, що після отримання відповідного результату він мав запропоновану працівниками поліції можливість пройти медичний огляд, однак добровільно нею не скористався.

Водночас сама така відмова не усуває обов`язку суду перевірити доказову базу саме того адміністративного обвинувачення, яке сформульовано у протоколі.

Суд не може використовувати факт відмови від поїздки до медичного закладу як засіб автоматичного усунення всіх можливих недоліків попередньої процедури або як заміну належному доказуванню обставин правопорушення, яке фактично поставлено особі у вину.

Більше того, суд не вправі змінювати фактичну фабулу адміністративного обвинувачення на шкоду особі та самостійно формувати замість органу поліції інше обвинувачення.

Отже, відмова ОСОБА_1 від запропонованої поїздки до закладу охорони здоров`я врахована судом та критично оцінена, проте вона не може розглядатися окремо від решти доказів.

У матеріалах справи міститься акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння із застосуванням спеціального технічного засобу.

В акті як ознаки, у зв`язку з якими проводився огляд, зазначено, зокрема, запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та поведінку, що не відповідає обстановці.

Однак зазначені письмові відомості суд зіставляє з безпосередньо дослідженим відеозаписом.

Саме тут суд встановлює суттєву доказову суперечність.

З одного боку, в акті вже після проведення відповідних процесуальних дій зафіксовано запах алкоголю з порожнини рота як одну з ознак алкогольного сп`яніння.

З іншого боку, на відеозаписі один із працівників поліції під час безпосереднього контакту з ОСОБА_1 повідомляє, що запаху алкоголю не відчуває. Надалі інший працівник поліції пропонує провести тестування.

Крім того, повідомляючи ОСОБА_1 про підстави огляду, працівник поліції не називає послідовно конкретні факти, які ним безпосередньо спостерігаються, а фактично використовує загальне формулювання про наявність ознак алкогольного сп`яніння.

Таким чином, відомості письмового акта в частині первинних ознак стану особи не знаходять беззаперечного підтвердження об`єктивним відеозаписом у тій мірі, яка дозволила б суду залишити встановлену суперечність без оцінки.

При цьому суд не стверджує, що відсутність запаху алкоголю виключає стан сп`яніння.

Суть установленої суперечності полягає в іншому: одна й та сама ознака в письмовому доказі зазначена як фактично встановлена, тоді як безпосередній відеозапис фіксує висловлювання поліцейського про її відсутність.

Саме така невідповідність впливає на оцінку достовірності складених документів у цілому.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі є фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність конкретної особи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП жоден окремий доказ не повинен розглядатися відірвано від інших матеріалів: вони підлягають оцінці на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

А відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа у його вчиненні.

Оцінюючи наявні докази саме в такий спосіб, суд звертає увагу, що у цій справі наявний результат спеціального технічного засобу 1,88 ‰, що безумовно є суттєвим доказом, який не може бути проігнорований судом.

Разом із тим суд не може механічно прирівняти наявність цифрового результату до автоматичної доведеності складу адміністративного правопорушення, не перевіривши обставини його отримання.

У результаті безпосереднього дослідження матеріалів суд установив сукупність обставин, які мають оцінюватися взаємопов`язано: відсутність однозначності у первинних висловлюваннях самих працівників поліції щодо зовнішніх ознак сп`яніння; зафіксоване на відеозаписі твердження одного з поліцейських про відсутність запаху алкоголю при одночасному зазначенні цієї ознаки в письмовому акті; відсутність належної конкретизації водію фактично виявлених у нього ознак; характер подальшого спілкування, спрямованого на отримання підтвердження факту вживання алкоголю; питання щодо процедури безпосереднього тестування; а також відомості про дату калібрування, зазначені в роздруківці Drager.

При цьому суд окремо врахував обставину, яка не підтримує позицію особи, — ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд у закладі охорони здоров`я, однак він відмовився, пояснюючи це небажанням залишати транспортний засіб.

Саме така оцінка свідчить, що суд не здійснює вибіркового аналізу доказів лише на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Однак навіть з урахуванням зазначеної відмови суд повинен відповісти на основне питання: чи усуває вся сукупність доказів обґрунтовані сумніви щодо доведеності складу саме того адміністративного правопорушення, яке поставлено ОСОБА_1 у вину.

Виявлені суперечності стосуються не другорядних формальних реквізитів матеріалів, а безпосередньо підстав проведення огляду, об`єктивного підтвердження заявлених ознак сп`яніння та надійності процедури одержання ключового доказу обвинувачення.

Суд не вправі усувати такі суперечності шляхом власних припущень про те, що працівник поліції «мав на увазі», які саме ознаки він фактично спостерігав або чому відомості письмових документів не повністю узгоджуються з відеозаписом.

Так само суд не вправі виходити з презумпції достовірності кожного документа лише з тієї підстави, що його складено посадовою особою.

Статтею 62 Конституції України встановлено фундаментальний принцип, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З огляду на каральний характер відповідальності за ст. 130 КУпАП, суд при оцінці доказів має виходити з того, що висновок про винуватість особи повинен ґрунтуватися на належній, допустимій, достовірній та взаємоузгодженій сукупності доказів, а не на припущенні про те, що недоліки документування «не могли вплинути» на кінцевий результат.

При цьому суд не ставить перед органом поліції вимогу досягнення абсолютної математичної достовірності кожної обставини.

Йдеться про інше: після дослідження всієї доказової сукупності не повинні залишатися розумні та об`єктивно обґрунтовані сумніви щодо встановлення обов`язкових елементів складу правопорушення. У цій справі такі сумніви не усунуті.

Більше того, їх неможливо усунути шляхом самостійного доповнення судом фабули протоколу, відшукування доказів замість органу, який склав адміністративні матеріали, або припущення про фактичні обставини, які належним чином не підтверджені матеріалами провадження.

Суд також ураховує підхід Європейського суду з прав людини щодо оцінки доказів за критерієм «поза розумним сумнівом», за якого доведеність може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків чи неспростованих презумпцій факту. У цьому випадку необхідної узгодженості доказова сукупність не має.

Предметом судового розгляду є інше — чи доведено в передбаченому законом порядку склад адміністративного правопорушення, поставленого конкретній особі у вину.

Існування підозри, навіть суттєвої, не може підміняти собою належне доказування.

Цифровий показник спеціального технічного засобу також не може бути відокремлений від процедури його отримання та автоматично набувати наперед установленої сили.

За сукупністю встановлених обставин суд приходить до висновку, що матеріали справи не формують настільки послідовної, несуперечливої та достатньої доказової сукупності, яка дозволяла б поза розумним сумнівом встановити наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наявні сумніви не можуть бути усунуті судом шляхом припущень та відповідно до конституційного принципу презумпції невинуватості підлягають тлумаченню на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, належними, допустимими та достатніми доказами поза розумним сумнівом не доведена, у зв`язку із чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись: ст. 62 Конституції України, ст. 7, 9, 130, 245, 247, 251, 252, 266, 280, 283–285 КУпАП, суддя —

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП — закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених законом, до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: