Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №523/17597/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/17597/26

Номер провадження 3/523/3109/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2026 р. м. Одеса

Суддя Пересипського районного суду м. Одеси Мурманова І. М., розглянувши матеріали справи, що надійшли з НПУ Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, працюючої ТОВ «Медичний дім «ОДРЕКС» проживаючої за адресою: АДРЕСА_1

за ч.1ст.130 Кодексу України про адміністративне правопорушення

ВСТАНОВИВ:

На адресу суду надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 728350, складений за обставинами того, що 25.07.2026 року о 00:44 год. ОСОБА_1 здійснювала керування ТЗ TOYOTA YARIS д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовилась, що зафіксовано на ПВР:471337, чим порушила п.2.5 ПДР

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України, від 22.03.2001 р. встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погоджуючись з протоколом про адміністративне правопорушення, на адресу суду 08.09.2026 року (вх. №43781) надійшли заперечення за підписом адвоката Мокієнко Інни Сергіївни.

Згідно заперечень адвокат зазначила, що 24.07.2026 року (п`ятниця) — був завершенням виснажливого робочого тижня.

ОСОБА_1 працює лікарем загальної практики — сімейним лікарем. Протягом усього робочого тижня вона мала критично високе пацієнтське, клінічне та психоемоційне навантаження.

Пізно ввечері вдома її малолітньому сину — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 — раптово стало зле. Дитина скаржилася на гострий, прогресуючий біль у животі. Як професійний лікар, оцінивши клінічні симптоми, ОСОБА_1 вбачала обґрунтовану підозру на гостру хірургічну патологію — гострий апендицит.

Зважаючи на реальну нічну загрозу життю та здоров`ю дитини, вона прийняла єдине можливе рішення — негайно самостійно госпіталізувати сина до профільного медичного закладу. Невідкладність ситуації повністю підтверджується доданою до матеріалів справи Консультацією лікаря-хірурга дитячого № 3758 від 25.07.2026 р. КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» ОМР.

Малолітній син ОСОБА_1 був оглянутий черговим хірургом саме у цей час. Коли ОСОБА_1 поверталася з лікарні, перебуваючи у стані сильного емоційного стресу за здоров`я дитини, її було зупинено працівниками поліції.

Перебуваючи у приймальному відділенні та хірургічному кабінеті дитячої лікарні під час огляду дитини, ОСОБА_1 безпосередньо контактувала з медичними розчинами, препаратами та перебувала в кабінетах, де проводиться дезінфекція (використовуються спиртові антисептики).

Специфічний стійкий запах медичних антисептичних засобів на її одязі та руках працівник поліції помилково й безпідставно трактував як алкогольний.

Виснажений вигляд та блідість ОСОБА_1 були викликані виключно хронічною фізичною втомою після важкої зміни та перенесеним шоковим станом через хворобу сина. На відеозаписі з нагрудної камери поліцейського (ПВР) з самого початку чітко зафіксовано, що на перше ж пряме запитання правоохоронця ОСОБА_1 впевнено, чітко та однозначно стверджувала, що не вживала жодного алкоголю, на вулиці знаходиться оскільки повертається з лікарні.

Працівники поліції протягом надто тривалого часу ігнорували її пояснення щодо хворої дитини, влаштували моральний допит на дорозі та піддавали приниженню її людську та професійну гідність лікаря. У певний момент, після тривалого процесуального та психологічного тиску, її нервова система не витримала, що спровокувало захисну емоційну реакцію (сарказм). Відповідно до усталеної судової практики, вирвані з контексту емоційні вислови особи, зафіксовані в стані сильного стресу, за відсутності інших об`єктивних доказів, не можуть слугувати підтвердженням вини.

Щодо недоведеності факту керування транспортним засобом та стандарти фіксації Суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, адвокат зазначає, що може бути виключно особа, яка безпосередньо керує транспортним засобом.

Відповідно до визначення, закріпленого у Правилах дорожнього руху України, водій — це особа, яка керує транспортним засобом. У даній адміністративній справі патрульною поліцією взагалі не доведено факт керування автомобілем Toyota Yaris моєю підзахосною ОСОБА_1 у зазначений у протоколі час.

Оскільки свідки до оформлення матеріалів не залучалися, єдиним процесуальним джерелом фактичних даних є відеозапис із бодікамер поліції. Проте, наявний у справі відеозапис повністю спростовує версію обвинувачення, оскільки він не містить обов`язкового юридичного ланцюжка фіксації правопорушення, а саме: Відсутність фіксації авто в русі: На відеозаписі не зафіксовано автомобіль Toyota Yaris у стані динамічного руху.

Відеоматеріал починається в момент, коли автомобіль взагалі не вбачається на записі. Знаходження особи біля нерухомого автомобіля не є тотожним поняттю «керування».

Відеозапис не містить фіксації самого факту та процесу зупинки автомобіля екіпажем поліції (подачі сигналу про зупинку, увімкнення маячків під час руху тощо). Камера не зафіксувала безпосередній момент фіксації особи за кермом одразу після зупинки автомобіля.

Працівники поліції підійшли до транспортного засобу, коли рух уже не здійснювався, що виключає можливість беззаперечно стверджувати, хто саме привів автомобіль у рух та здійснював його переміщення у просторі до зупинки.

З цього приводу існує чітка та послідовна позиція Верховного Суду України: Постанова Верховного Суду у справі № 404/4467/16-а: Суд однозначно роз`яснив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі».

Верховний наголосив, що «знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи... не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом».

Постанова Верховного Суду у справі № 569/11681/19: Суд підтвердив, що за відсутності у відеозаписі відеореєстратора моменту руху автомобіля та його безпосередньої зупинки поліцією, сам по собі протокол про правопорушення та суб`єктивні твердження інспекторів не можуть бути беззаперечним доказом факту керування особою цим авто.

Оскільки об`єктивна сторона правопорушення в частині факту керування не зафіксована жодним належним чином, висновок інспектора ОСОБА_3 ґрунтується виключно на припущеннях та здогадках.

Це прямо суперечить ст. 62 Конституції України, яка імперативно зазначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини трактуються виключно на користь особи.

Щодо відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, адвокат зазначила, що з ОСОБА_1 перебувала дитина, яка щойно перенесла гострий напад болю та виснажливий огляд у хірургічному відділенні лікарні.

Проведення процедури тестування на алкоголь на дорозі, у нічний час, на очах у власної хворої дитини, за явного упередженого ставлення працівників поліції, було для ОСОБА_1 глибоким приниженням її людської та професійної гідності лікаря. Прагнучи якнайшвидше захистити дитину від триваючого стресу вночі на дорозі та принижень у його присутності, вона емоційно відмовилася від процедури, що було викликано виключно батьківським захисним інстинктом та неправомірною поведінкою самих правоохоронців.

З урахуванням викладеного адвокат просить: провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В судове засідання призначене на 08 вересня 2026 року ОСОБА_1 та захисник адвокат Мокієнко І.С. до суду не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлені.

Відповідно до ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не є обов`язковою.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений КУпАП.

Згідно статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Як зазначено в ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Допустимість доказів це придатність їх для використання у адміністративному процесі за формою, на відмінну від їх належності придатність для використання за змістом.

При цьому, у відповідності до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Диспозиція ч. 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну Поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 2 Загальних положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735: огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли остання почала рухатись.

Відповідно до абзацу 3 пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005р.: «керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись».

Об`єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також безпеки на річковому транспорті та маломірних суднах.

Об`єктивна сторона зазначеного правопорушення виражається, зокрема у формі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суб`єкт адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП спеціальний - водій транспортного засобу, або інша особа, яка керувала транспортним засобом.

Суб`єктивна сторона даного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.

В даному випадку судом з наданого та дослідженого відеозапису встановлено, що доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом матеріали справи не містять, відео починається з розмови біля припаркованих автомобілів, подія зафіксована 25.07.2026 року о 00:44:00, м. Одеса, вулиця Академіка Сахарова, 34

У рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Суд неодноразово наголошував на тому, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів і таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

У справі Проніна проти України, № 63566/00, від 18 липня 2006 року Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Беручи до уваги позицію особи, що притягується до адміністративної, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суддя дійшов таких висновків.

Положеннями ст. 280 КУпАП регламентовано, що суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінюючи зазначені докази, суд бере до уваги, що протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення. Однак, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовними та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, і являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи. Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративне правопорушення.

З огляду на зазначене, суддею при розгляді даної справи, з урахуванням всіх досліджених доказів, не встановлено обставин, які викладені в протоколі, а саме того, що ОСОБА_1 здійснював керування ТЗ.

Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно з ч.ч 1-3 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (п. 161 рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom); п.65 рішення від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03). Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Згідно з правовими позиціями Європейського суду з прав людини «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. «Поза розумним сумнівом» має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення «поза розумним сумнівом» недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

При цьому відповідно до ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за відсутності будь-яких інших доказів не є беззаперечним доказом вини особи, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи і не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який передбачає співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій.

Суд самостійно збирати докази не має права, позаяк обов`язок щодо збирання доказів, в силу положень ч. 2 ст. 251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Наявні у матеріалах справи докази не можуть бути визнані належними доказами на підтвердження вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки свідчать лише про формальність зазначених у них обставин.

За таких обставин суддя дійшов висновку, що органом поліції не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, оцінивши докази в їх сукупності, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому, відповідно до положення п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, відсутність події і складу адміністративного правопорушення є підставою для закриття провадження.

Керуючись ст.ст. 9 ,33, 130, 245, 247, 252, 280 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, - закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Суворовський районний суд міста Одеси протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Суддя: