Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №521/26987/23 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа №509/26987/23

Провадження №2/521/149/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Тополевої Ю.В.,

за участю секретаря Онуфрієнко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору, скасування реєстрації права власності, поділ майна подружжя, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому, після зміни підстав позову, просила поділити спільні грошові кошти подружжя та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 444 335 гривень, отриманих від продажу спільної квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію ринкової вартості автомобілю MAZDA CX-5, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 1997 куб. см. в сумі 285 000 гривень, право спільної сумісної власності на указаний автомобіль припинити. Договір купівлі-продажу від 07 серпня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н.М. за реєстровим номером 751, визнати недійсним, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68767289 від 07 серпня 2023 року скасувати. Поділити спільне нерухоме майно подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 права на частку у праві спільної власності на квартиру під номером АДРЕСА_2 , за кожним, право спільної сумісної власності на указану квартиру припинити.

Позов обґрунтований наступними обставинами.

Сторони з 19 липня 2008 року по 22 листопада 2023 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у сторін народилися діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У березні 2022 року через повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України, ОСОБА_1 разом із дітьми виїхали до Румунії. У серпні 2023 року неповнолітній ОСОБА_2 повернувся в Україну і на цей час проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_4 . Позивач разом з малолітньою дочкою на цей час перебувають в Румунії.

У період шлюбу сторонами була придбана квартира під номером АДРЕСА_1 на підставі договору № Пр-50 купівлі-продажу майнових прав від 16 вересня 2013 року та додаткової угоди до цього договору від 16 жовтня 2015 року. 16 вересня 2022 року ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, згідно з умовами якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 купив указану квартиру за 1 338 669 грн. 20 вересня 2022 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 був укладений договір про повний розрахунок, згідно з яким ОСОБА_4 підтвердив, що покупець оплатив йому 1 338 669 грн. шляхом перерахування указаних грошових коштів на рахунок ОСОБА_4 , відкритий у філії Одеського ОУ АТ «Ощадбанк». В день здійснення розрахунків між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , позивач була за межами України та грошові кошти від продажу указаної квартири не отримувала.

16 вересня 2023 року ОСОБА_1 видала ОСОБА_4 генеральну довіреність на розпорядження майном. За домовленістю сторін та на підставі указаної довіреності ОСОБА_4 у листопаді 2022 року придбав для ОСОБА_1 автомобіль PEUGEOT 107, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 998 куб. см., вартістю 225 000 грн, який було зареєстровано 12 листопада 2022 року на ім`я позивача. Позивач зазначає, що за домовленістю сторін указаний автомобіль було придбано саме за рахунок частки ОСОБА_1 у грошових коштах, отриманих ОСОБА_4 від продажу квартири АДРЕСА_1 , а тому є її особистою приватною власністю. Крім того, за домовленістю сторін ОСОБА_4 перерахував на банківські рахунки позивача за рахунок її частки у грошових коштах, отриманих відповідачем від продажу квартири 400 000 грн., проте згодом сам їх зняв.

У період шлюбу, 16 липня 2013 року за грошові кошти подружжя сторонами було придбано автомобіль MAZDA CX-5, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 1997 куб. см., який було зареєстровано на ім`я ОСОБА_4 .

У період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2011 року сторонами також була придбана у власність квартира АДРЕСА_2 . Титульним власником указаної квартири була ОСОБА_1 . На початку літа 2023 року позивач повідомила ОСОБА_4 про неможливість зберегти їх сім`ю, запропонувала йому розлучитися та поділити спільне майно, а 09 серпня 2023 року, коли вона приїхала з дітьми в Україну, дізналася, що 07 серпня 2023 року відповідач на підставі договору купівлі-продажу відчужив вказану квартиру на користь своєї дочки від іншого шлюбу ОСОБА_5 . Після цього, 14 серпня 2023 року, позивач скасувала довіреність, видану нею 16 вересня 2022 року на ім`я ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_2 , від 07 серпня 2023 року має бути визнаний недійсним, оскільки суперечить правам та інтересам спільних малолітніх дітей сторін, а також вчинений внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_4 з ОСОБА_5 ; грошові кошти, отримані ОСОБА_4 від продажу квартири АДРЕСА_1 , є спільним майном подружжя та підлягають поділу між сторонами; автомобіль MAZDA CХ-5 має залишитись у приватній власності ОСОБА_4 зі сплатою позивачу компенсації частки його ринкової вартості.

20 лютого 2024 року відповідачем ОСОБА_4 подано відзив на позов із запереченнями проти нього. Заперечення обгрунтовані тим, що квартира АДРЕСА_2 була відчужена подружжям за спільним рішенням для придбання іншого житла в Румунії, задля чого позивачем була видана довіреність ОСОБА_4 16 вересня 2022 року. Однак позивачем порушено домовленість, житло в Румунії не придбано, незважаючи на отримання нею грошових коштів від продажу квартири. В обгрунтування заперечень відповідач вказує про те, що за вказаною адресою діти сторін зареєстровані не були, фактично проживали в Румунії, а тому відсутність дозволу органу опіки та піклування на відчуження цієї квартири не може бути підставою для визнання угоди недійсною. Розпорядження квартирою АДРЕСА_1 відбулось також за взаємною згодою сторін, а кошти від продажу квартири витрачені сторонами на потреби сім`ї, та докази збереження цих грошей та їх наявності позивачем не надано.

У відкритому судовому засіданні представник позивача – адвокат Шаркова Н.Р. позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі.

У відкритому судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 та його представник – адвокат Бунін О.І. позов визнали в частині стягнення компенсації частки ринкової вартості автомобілю MAZDA CX-5, 2013 року випуску, в сумі 50 000 гривень, в іншій частині позову просили відмовити.

У відкритому судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві ОСОБА_4 .

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи наступні фактичні обставини.

19 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб.

Від шлюбу у сторін народилися діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час розгляду справи шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 листопада 2023 року.

Під час шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність наступне майно:

-квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано 19 листопада 2015 року за ОСОБА_4 та видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер 49038707);

-Автомобіль марки MAZDA CX-5, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 1997 куб. см., який 16 липня 2013 року зареєстровано на ім`я ОСОБА_4 ;

-квартира АДРЕСА_2 , яка придбана на підставі договору купівлі-продажу посвідченого Іллічовою Наталією Артемівною, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 16 вересня 2011 року за реєстровим номером 8894, право власності на ім`я ОСОБА_1 .

21 березня 2022 року ОСОБА_1 разом із дітьми виїхали за межі України до Румунії, що підтверджується довідкою Державної прикордонної служби України № 91-55163/18/23 від 10 листопада 2023 року (т. 1 а. с. 54).

16 вересня 2022 року ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , згідно з умовами якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 купив указану квартиру за 1 338 669 грн. Договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Богун І.А. 16 вересня 2022 року за реєстровим номером 824 (т. 1 а. с. 39).

Як вбачається з пункту 12 указаного договору, під час його укладання ОСОБА_4 засвідчив, що указана квартира була придбана ним у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_1 , від якої було отримано згоду на відчуження квартири на користь ОСОБА_6 , викладену у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено Богун І.A., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 16 вересня 2022 року за реєстровим № 792.

20 вересня 2022 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 укладено договір про повний розрахунок, згідно з яким ОСОБА_4 підтвердив, що покупець оплатив йому 1 338 669 грн. шляхом перерахування указаних грошових коштів на рахунок ОСОБА_4 , відкритий у філії Одеського ОУ АТ «Ощадбанк» (т. 1 а. с. 41).

Обґрунтовуючи позов в частині стягнення з ОСОБА_4 444 335 гривень, отриманих від продажу вказаної квартири, ОСОБА_1 зазначає про те, що на момент перерахування коштів за договором про повний розрахунок вона перебувала за межами України та грошові кошти від продажу вказаної квартири не отримувала.

16 вересня 2022 року ОСОБА_1 довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Богун І.A. за реєстровим номером 794, уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси перед третіми особами з усіх без винятку питань, що стосуватимуться її прав та інтересів, в тому числі з питань розпорядження за цінами та на умовах за її розсудом належним їй будь-яким рухомим та нерухомим майном за цінами, у терміни та на умовах, який повірений вважатиме прийнятними або доцільними і за умови, що його дії відповідатимуть вимогам чинного законодавства (т. 1 а. с. 45).

На підставі указаної довіреності ОСОБА_4 придбав для ОСОБА_1 автомобіль марки PEUGEOT 107, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 998 куб. см., вартістю 225 000 грн., який було зареєстровано 12 листопада 2022 року на ім`я ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказує про те, що за домовленістю подружжя указаний автомобіль було придбано саме за рахунок частки ОСОБА_1 у грошових коштах, отриманих ОСОБА_4 від продажу квартири АДРЕСА_1 , а тому, на думку позивача, є її особистою приватною власністю.

Крім того, позивач зазначає про те, що за домовленістю подружжя ОСОБА_4 перерахував на банківські рахунки ОСОБА_1 за рахунок її частки у грошових коштах, отриманих ОСОБА_4 від продажу вказаної квартири частину грошових коштів, проте згодом сам їх зняв.

Таким чином, враховуючи, що квартира АДРЕСА_3 придбана сторонами в період шлюбу за їх спільні кошти, та була їх спільною власністю, а розпорядження цією квартирою відбулося за взаємною згодою сторін, грошові кошти, які були перераховані покупцем цієї квартири на рахунок ОСОБА_4 згідно з договором-купівлі продажу від 16 вересня 2022 року, є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18 провадження № 61-3703св19.

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року №11).

Зі змісту п.п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Стаття 63 СК України, передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя передбачені статтею 65 СК України.

Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У відповідності до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.

Аналізуючи обставини справи та норми права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, суд вважає, що грошові кошти, отримані подружжям від продажу квартири АДРЕСА_3 були об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із можливістю поділу в порядку ст. ст. 69-71 СК України.

Заявляючи позов про стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів, виручених із продажу вказаної квартири в розмірі 444 335 грн., позивач просить не враховувати при поділі цих грошових коштів вартість автомобіля PEUGEOT 107, придбаного, як вона зазначає, за рахунок її особистих коштів в розмірі 225 000 грн.

Разом із цим, із вказаними доводами позивача суд не погоджується, виходячи із наступного.

Ухвалюючи рішення в даній справі судом враховується, що згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується з частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів, виручених з продажу квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 посилається на те, що після укладення договору купівлі продажу вказаної квартири та до укладення договору про повний розрахунок по договору купівлі-продажу вона виїхала за межі території України, а грошовими коштами ОСОБА_4 розпорядився на власний розсуд.

На підтвердження цих обставин позивач надала довідку Державної прикордонної служби України, яка свідчить про перетин ОСОБА_1 кордону за день до укладення договору про розрахунок за договором купівлі-продажу квартири (т. 1 а. с. 54), та виписку по особовому рахунку за період з 06 вересня 2022 року по 14 травня 2024 року, яка, на думку позивача, підтверджує обставини того, що ОСОБА_1 не мала доступу до грошових коштів, отриманих від продажу спірної квартири АДРЕСА_3 .

Надаючи оцінку наданим позивачем доказів, суд вважає, що довідка про перетин кордону не підтверджує належним чином обставин неможливості вивезення позивачем за межі території України грошових коштів, отриманих від продажу квартири.

Відповідно до зазначеної довідки, в період перебування у шлюбі, після продажу спірної квартири, ОСОБА_1 здійснювала виїзд з території України разом з малолітньою дочкою сторін ОСОБА_3 18 листопада 2022 року та 17 серпня 2023 року.

При цьому твердження представника позивача про те, що позивачем не здійснювався вивіз готівкових коштів, так як він потребував декларування, судом до уваги не приймається, так як правила переміщення валютних цінностей через кордон України передбачають, що фізичні особи можуть переміщати через митний кордон України готівкову валюту і банківські метали без письмового декларування митному органу в сумі/вартістю, що не перевищує в еквіваленті 10 000 євро.

Також критично суд ставиться і до доводів позивача щодо відсутності доказів перерахування ОСОБА_4 грошових коштів від продажу спірної квартири. Суд не приймає в якості належного та допустимого доказу відсутності перерахування відповідачем ОСОБА_4 грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача у АТ «КРИСТАЛБАНК», так як матеріали справи не містять відомостей щодо наявності відкритих на ім`я позивача розрахункових рахунків в інших банківських установах.

Надане стороною позивача підтвердження працевлаштування позивача на території Румунії з 15 лютого 2023 року з графіком роботи 8 годин на день (т. 2 а. с. 8), на думку суду, не підтверджує стабільний та достатній дохід ОСОБА_1 , який надав би суду підстав дійти висновку про те, що для позивача та її дочки це є єдиним та достатнім джерелом отримання доходу. Вказане підтвердження не містить ні розміру заробітної плати, ні термін, на який позивач працевлаштована. Крім того, вказане підтвердження свідчить про працевлаштування позивача з 15 лютого 2023 року, в той час, як грошові кошти від продажу спірної квартири подружжя отримало 20 вересня 2022 року.

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_1 не доведено обставин того, що відповідач ОСОБА_4 після продажу спільного майна подружжя розпорядився грошовими коштами від його продажу на власний розсуд всупереч інтересам сім`ї та проти волі позивача, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині позову є необґрунтованими та такими, що не підтверджені наявними матеріалами справи, в зв`язку із чим в їх задоволенні необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_4 компенсації ринкової вартості автомобіля MAZDA СХ-5, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 369 ЦК України визначає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Судом виснувано, та не заперечується сторонами, що автомобіль MAZDA СХ-5, 2013 року є спільною сумісною власністю подружжя, при цьому, відноситься до неподільних речей. Враховуючи те, що вказаний автомобіль перебуває в користуванні відповідача ОСОБА_4 , суд вважає можливим залишити його у власності ОСОБА_4 зі стягненням з останнього компенсації ринкової вартості автомобіля в сумі 285 000 грн.

При визначенні вартості компенсації суд виходить із реальної ринкової вартості автомобіля, та не погоджується із доводами ОСОБА_4 про те, що зазначений автомобіль придбано за 100 000 грн., так як зазначені доводи не підтверджені жодним належним та допустимим доказом та протирічать наданій стороною позивача інформації щодо дійсної ринкової вартості подібного автомобіля.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 07 серпня 2023 року з подальшим поділом вказаної квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

16 вересня 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбали у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, реєстровий номер 8894, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., що підтверджується інформаційною довідкою (т. 1 а. с. 63), та не заперечується сторонами.

07 серпня 2023 року, в період перебування позивача ОСОБА_1 за межами території України, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н.М. за реєстровим номером 751, відчужив квартиру АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 42).

Із матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зауважує на тому, що договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_2 , від 07 серпня 2023 року має бути визнаний недійсним, оскільки суперечить правам та інтересам спільних малолітніх дітей сторін, а також вчинений внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_4 з ОСОБА_5 , без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини другої статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з частиною четвертою статті 177 СК України дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Вказана правова позиція викладена в постанові КЦС Верховного Суду у цивільній справі № 644/9099/23 від 06 січня 2026 року.

Матеріали справи містять відомості про те, що позивач зареєстрована в указаній квартирі з 21 жовтня 2011 року. 02 листопада 2011 року в квартирі були зареєстровані діти сторін ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується листом Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради № 668/01-09 від 02 травня 2024 року (т. 1 а. с. 189).

За вказаною адресою позивач разом з новонародженою дочкою була виписана з КНП «Половий будинок № l» Одеської міської ради, що підтверджується довідкою від 21 серпня 2023 року № 551 (т. 1 а. с. 58).

За указаним місцем проживання відбувалося обслуговування дітей Комунальним некомерційним підприємством «Дитяча міська поліклініка № 7» Одеської міської ради, в якій вони перебувають на обліку, що підтверджується листом КНП «Дитяча міська поліклініка № 7» ОМР від 18 вересня 2023 року № 300 (т. 1 а. с. 59).

Із довідки № 01-34/307 від 29 липня 2024 року Одеського ліцею «Михайлівський» вбачається, що діти сторін навчаються у вказаному навчальному закладі, який територіально знаходиться в безпосередній близькості до спірної квартири (т. 2 а. с. 60).

Інформації щодо наявності іншого житла у позивача та дітей сторін матеріали справи не містять.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного на житло і зазначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Стаття 16 Конвенції про права дитини зазначає, що жодна дитина не може бути об?єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Крім того, згідно зі ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» новий власник указаної квартири в будь-який час має право зняти неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з їх зареєстрованого місця проживання.

Надаючи правовий аналіз спірним відносинам, суд дійшов висновку про те, що укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 без дозволу органу опіки та піклування призвело до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей сторін, які мають стійкий зв`язок із зазначеним житлом, порушенню їх охоронюваних законом інтересів, зменшення їх прав та інтересів щодо користування указаною квартирою, та є безумовною підставою для визнання його недійсним.

В якості самостійної підстави для визнання недійсним договору купівлі продажу від 07 серпня 2023 року, позивач зазначає те, що указаний договір вчинено у результаті зловмисної домовленості відповідачів.

Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Повірений зобов`язаний: повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

КЦС ВС у постанові по цивільній справі № 694/1099/22 від 05 серпня 2025 року навів перелік обставин, які необхідно встановити для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості.

Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Обґрунтовуючи позов в цій частині, позивачем зазначається про те, що ОСОБА_4 , вступивши у протиправну змову зі своєю дочкою ОСОБА_5 , незаконно заволодів належною їм з позивачем на праві спільної сумісної власності квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_4 , шляхом укладення 07 серпня 2023 року договору купівлі-продажу цієї квартири без наміру отримати кошти від цієї угоди.

В пункті 3 оспорюваного договору зазначено, що продаж квартири здійснено за 1 190 228 грн., які позивач отримала від покупця до підписання цього договору, про що своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 на момент укладення договору перебувала за межами території України, що унеможливлює отримання нею від покупця за договором грошових коштів, а доказів перерахування зазначених грошових коштів на банківський рахунок позивача відповідачами під час розгляду справи не надано.

Крім доказів перерахування грошових коштів позивачу, під час розгляду справи відповідачами також не було доведено і джерело походження 1 190 228 грн. у покупця за договором ОСОБА_5 , яка не підтвердила ані наявність у неї доходів, ані наявності іншого майна, після відчуження якого нею були отримані доходи, які б надали можливість виконати умови оспорюваного договору в частині його оплати.

14 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 скасувала довіреність, видану 16 вересня 2022 року, на підставі якої ОСОБА_4 відчужив спірну квартиру (т. 1 а. с. 47).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 показала, що між нею та відповідачем ОСОБА_4 не існувало домовленості щодо відчуження квартири АДРЕСА_2 , а довіреність була видана в процесі продажу іншої квартири за адресою: АДРЕСА_5 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 показала, що позивач ОСОБА_1 не знала про відчуження ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 на користь його дочки.

Ціна квартири, зазначена у договорі купівлі-продажу, не відповідає її ринковій вартості, що підтверджується довідкою про оціночну вартість об?єкта нерухомості від 10 грудня 2023 року № 201-20231210-0007042494, отриманою з єдиної бази даних звітів про оцінку, яка міститься на сайті Фонду державного майна України. Згідно з указаною довідкою оціночна вартість квартири складає 2 672 903,64 грн. (т. 1 а. с. 55).

Крім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_4 , діючи на підставі виданої йому позивачем довіреності, відчужив за договором купівлі-продажу квартиру, яка є єдиним житлом позивача та дітей сторін.

Всі вказані обставини, у своїй сукупності дають суду підстави дійти висновку про те, що ОСОБА_4 , як представник позивача за довіреністю, при відчуженні квартири своїй дочці, без передачі грошових коштів від продажу квартири усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам позивача та свідомо допускав настання несприятливих наслідків для неї.

Відомостей про дії щодо передачі спірної квартири ОСОБА_4 . ОСОБА_5 , матеріали справи не містять. В указаній квартирі продовжує проживати ОСОБА_4 разом із сином сторін ОСОБА_2 .

Сукупність цих обставин свідчить про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_4 , який діяв за довіреністю від імені позивача, з іншою особою, а саме з його дочкою ОСОБА_5 .

Самостійною підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07 серпня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н.М. за реєстровим номером 751, позивач вважає його фіктивність.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 ЦК України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Тобто, для фіктивного правочину характерним є те, що сторони відповідно до вимог закону оформлюють укладення договору, не маючи намір створювати реальні правові наслідки.

Укладаючи договір його сторони не мають намір на виникнення, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не співпадає з їх внутрішньою волею.

Таким чином, якщо наміру обох сторін договору не виконувати договір не встановлено, то правові підстави для визнання такого договору фіктивним відсутні.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Позивач оспорює нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири, яку її співвласник ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_8 .

Суд, при дослідженні обставин, які передували укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу, обставин укладення договору, констатує наявність обставин, які підтверджують фіктивність правочину.

Під час з`ясування обставин у справі судом встановлено, що волевиявлення сторін правочину не було спрямовано на припинення права власності у ОСОБА_4 та виникнення такого права у нового власника, що не відповідає правовій природі договору купівлі-продажу.

Оскільки після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 не передано на користь ОСОБА_5 спірної квартири, матеріали справи містять відомості про те, що ОСОБА_4 разом із сином продовжує користуватися квартирою, ОСОБА_5 не вчинила дій щодо вселення у квартиру, та обставини оплати покупцем вартості квартири не підтверджені належними доказами, суд вважає, що оспорюваний договір купівлі-продажу має характер фіктивного.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи визнання судом недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , яка перебуває в режимі спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , суд вважає можливим поділити вказане майно між сторонами, шляхом визнання за ними права власності по частки в праві спільної власності на указану квартиру, з врахуванням того, що вимоги щодо поділу квартири в натурі позивачем не заявлялись.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання позовної заяви на загальну суму в розмірі 16 213 грн. 60 коп., що підтверджується відповідними платіжним дорученнями (т. 1 а. с. 20, 76).

Враховуючи часткове задоволення позову ОСОБА_9 , стягненню підлягає судовий збір в розмірі 11 770 грн. 25 коп. (16213,60 – 4443,35= 11 770,25).

Разом із цим, заявлені позовні вимоги до ОСОБА_5 не містять майнових вимог, та стосуються визнання правочину недійсним, в зв`язку із чим з ней підлягаю стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60-71 СК України, ст. ст. 203, 215, 232, 237 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 19, 81, 89, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору, скасування реєстрації права власності, поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію ринкової вартості автомобілю MAZDA CX-5, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 1997 куб. см. в розмірі 285 000 (двісті вісімдесят п?ять тисяч) гривень, право спільної сумісної власності на указаний автомобіль припинити.

Договір купівлі-продажу, укладений 07 серпня 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н.М. за реєстровим номером 751, визнати недійсним, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68767289 від 07 серпня 2023 року скасувати.

Поділити спільне нерухоме майно подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 ) права на частку у праві спільної власності на квартиру під номером АДРЕСА_2 , за кожним, право спільної сумісної власності на указану квартиру припинити.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 10696 (десять тисяч шістсот дев`яносто шість) грн. 65 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю.В. Тополева