Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №490/5224/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/4015/2026 Справа № 490/5224/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2026 року позивачка в особі свого представника адвоката Вдовиченко І.С. звернулась із позовом до відповідача з вимогами про стягнення з нього пені за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період прострочення з жовтня 2025 по січень 2026 включно в розмірі 34 437 грн 67 коп. Встановивши, що розмір неустойки (пені) за спірний період значно перевищує сукупний розмір заборгованості за аліментами, врахувавши загальні засади регулювання сімейних відносин, позивач просить застосувати положення статті 196 СК України та стягнути з відповідача — 34 437 грн 67 коп.,оскільки розмір неустойки (пені) не може перевищувати загальний розмір заборгованості по аліментам.

Свої вимоги позивачка мотивує тим, що відповідач є платником аліментів на утримання спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .07.05.2026 головним державним виконавцем Педь А. Центрального відділу ДВС у м. Миколаєві за вихідним номером 58531 надано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.05.2026, відповідно до якого сума заборгованості складає 34 437 грн. 67 коп. Державним виконавцем проведено розрахунок нарахованих та фактично сплачених відповідачем аліментів за період з березня 2020 року по квітень 2026 року включно. Згідно з розрахунком встановлено систематичне та несвоєчасне виконання відповідачем обов`язку зі сплати аліментів, внаслідок чого утворилася заборгованість: жовтень 2025 року — 1 856,68 грн; листопад 2025 року — 1 756,00 грн; грудень 2025 року — 20 843,05 грн; січень 2026 року — 16 721,58 грн. За вказаний період відповідачем не було своєчасно та в повному обсязі сплачено аліменти, що призвело до виникнення заборгованості. Станом на 01.06.2026 за наданим розрахунком ДВС розмір пені за прострочення сплати аліментів за період з жовтня 2025 – по січень 2026, складає58 670,99 грн.(3 936,16 грн за жовтень , 3 195,92 грн за листопад , 31 473,01 грн за грудень 2025 та 20 065,90 грн за січень 2026 року).

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.Відступаючи від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6 2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16,Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (касаційне провадження № 14-616цс18) зробила висновок про те, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 р. у справі №333/6020/16-ц, зазначено наступний порядок розрахунку пені по аліментам: «Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається.

Відповідач допустив прострочення сплати аліментів за жовтень 2025 року, листопад 2025 року, грудень 2025 року та січень 2026 року, що підтверджується розрахунком заборгованості державного виконавця. Станом на 01.05.2026 заборгованість зі сплати аліментів становить 34 437 грн 67 коп., а розмір нарахованої пені перевищує суму заборгованості, у зв`язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України пеня підлягає стягненню в межах суми заборгованості — 34 437 грн 67 коп.

Ухвалою суду від 09.06.2026 року прийнято до розгляду тавідкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

02.07.2026 року до суду надійшов відзив на позов від представника відповідача адвоката Болюбаш І.О. Відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтверджуються належними та допустимими доказами і не підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються виключно на самому факті існування заборгованості зі сплати аліментів, однак повністю ігнорують обов`язкову умову застосування відповідальності, передбаченої ст. 196 Сімейного кодексу України, — наявність вини платника аліментів у виникненні такої заборгованості. Фактично Позивачка ототожнює поняття «наявність заборгованості» та «винна поведінка платника аліментів», хоча такі поняття не є тотожними ні за змістом закону, ні відповідно до усталеної практики Верховного Суду. Предметом доказування у цій справі є не сам факт існування заборгованості зі сплати аліментів, оскільки він не заперечується відповідачем, а встановлення причин її виникнення та наявності або відсутності вини відповідача .

Ззаначає, що після розірвання шлюбу, син залишився проживати з матір`ю (Позивачкою у справі). Після розірвання шлюбу відносини між сторонами стали дуже напруженими, спілкування звелось лише до принизливих повідомлень на адресу Відповідача з боку Позивачки. Задля уникнення конфліктів, Відповідач контактував з Позивачкою лише з приводу утримання спільного сина. Після розірвання шлюбу він в добровільному порядку щомісяця пересилав Позивачці кошти на утримання дитини в розмірі 1/4 заробітної плати. Коли за місцем роботи Відповідача виникла ситуація із затримкою виплати заробітної плати і він не зміг вчасно надати кошти на утримання дитини, Позивачка звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Відповідач є діючим військовослужбовцем. Перебуває на військовій службі у військовій частині з дислокацією у населеному пункті Харківській області, який належить до зони активних бойових дій, часто залучається до виконання бойових завдань, перебуває без зв`язку і без доступу до інтернету, не має можливості самостійно слідкувати за відрахуваннями аліментних платежів зі свого грошового забезпечення (довідка форми 12 № 5693 від 17.06.2026 р. додається).

Військовослужбовець не здійснює самостійного нарахування власного грошового забезпечення. Він не має доступу до остаточного розрахунку, не визначає базу для утримання аліментів та не має інформації щодо всіх складових грошового забезпечення, до якого можуть входити премії, бойові, додаткові винагороди, компенсації, індексації, матеріальна допомога, відрядження. То ж, Відповідач не може самостійно правильно вирахувати 1/6 від свого мінливого доходу військовослужбовця. Це робить бухгалтерія військової частини. У зв`язку з чим, рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів перебувало на примусовому виконанні і його виконання здійснювалося шляхом звернення стягнення на грошове забезпечення Відповідача. Саме такий спосіб виконання був реалізований державним виконавцем протягом попереднього періоду.

Виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 490/1499/20, виданого 12.05.2020 Центральним районним судом м. Миколаєва відкрито ще 14.05.2020 року і стягнення аліментів з відповідача здійснювалося у примусовому порядку шляхом звернення стягнення на його грошове забезпечення за місцем проходження військової служби. На час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (грошове забезпечення здійснювала військова частина НОМЕР_2 ) будь-які перешкоди для виконання рішення суду були відсутні, а аліменти стягувалися у встановленому законом порядку. Після звільнення з військової служби у зазначеній військовій частині Відповідач повністю погасив наявну на той момент заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується листом державного виконавця від 25 вересня 2025 року № 144899. Таким чином, станом на момент зміни місця проходження військової служби будь-якої заборгованості, яка б виникла внаслідок ухилення Відповідача від виконання рішення суду (судового наказу), не існувало.

28 жовтня 2025 року відповідач був зарахований до проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується Довідкою Форми 5 № 5678 від 17.06.2026 р. (копія додається). Після повідомлення про нове місце проходження служби Відповідач мав законні підстави очікувати, що державний виконавець забезпечить безперервність вже відкритого виконавчого провадження. Закон не покладає на боржника обов`язку дублювати механізм примусового виконання шляхом самостійного визначення розміру щомісячних платежів, особливо коли розмір аліментів визначений як частка від доходу військовослужбовця, що змінюється щомісячно. Усвідомлюючи свій обов`язок щодо належного виконання рішення суду та бажаючи забезпечити безперервність стягнення аліментів після зміни місця проходження військової служби, Відповідач не приховав зазначених обставин від органу державної виконавчої служби. Навпаки, ще у серпні 2025 року, задовго до фактичного переведення, Відповідач повідомив державного виконавця, у веденні якого перебуває виконавче провадження - ОСОБА_5 , про заплановану зміну місця проходження військової служби та необхідність своєчасного направлення відповідних документів до нової військової частини. Після зарахування до військової частини НОМЕР_3 відповідач повторно, 07 листопада 2025 року, через месенджер viber повідомив державного виконавця про нове місце проходження служби, надав усю необхідну інформацію для здійснення подальшого примусового виконання рішення суду та забезпечення безперервного утримання аліментів із його грошового забезпечення.

Більше того, відповідач не обмежився лише формальним повідомленням про зміну місця служби. Як вбачається з матеріалів справи та наданого листування він неодноразово нагадував державному виконавцю про необхідність направлення документів до нового місця проходження військової служби, надав контактні дані начальника фінансової служби військової частини для оперативного вирішення відповідних питань, сприяв комунікації між органом державної виконавчої служби та військовою частиною, а також прямо висловлював своє бажання якнайшвидше відновити примусове виконання рішення суду.

Зокрема, у листуванні за листопад 2025 року, а поті 13 січня 2026 року відповідач просив державного виконавця зв`язатися з начальником фінансової служби військової частини, повторно повідомив необхідні контактні дані та зазначив «дуже сильно хочу сплачувати аліменти». На що держаний виконавець відповіла, що «під кінець року про вас забула». Хоча відповідач ще 07.11.2025 року повідомляв про те, що вже зарахований до військової частини НОМЕР_3 , держаній виконавець лише 19.01.2026 року намагалась зв`язатись з фінансистом, але, як виявилось, не тієї військової частини, про що свідчить скріншот листування від 19.01.2026 р.

Вказані дії відповідача є несумісними з поведінкою особи, яка має намір ухилятися від виконання судового рішення. Навпаки, вони свідчать про активну, добросовісну та послідовну поведінку відповідача, спрямовану виключно на забезпечення належного виконання покладеного на нього законом обов`язку. Незважаючи на це, державним виконавцем не було своєчасно направлено необхідні документи до нового місця проходження служби Відповідача для подальшого здійснення аліментних відрахувань із його грошового забезпечення. Як вбачається з листування між Відповідачем та державним виконавцем, причинами несвоєчасного вчинення відповідних виконавчих дій стали обставини, безпосередньо пов`язані з діяльністю (бездіяльністю) самого державного виконавця, а саме: «під кінець року про вас забула», перебування на лікарняному, у відпустці та фактичне невчинення необхідних дій упродовж тривалого часу, що підтверджується скріншотами листування.

Внаслідок тривалої бездіяльності державного виконавця, станом на 30.04.2026 р. утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 34437,67 грн. Те, що заборгованість виникла не через ухилення Відповідача, а внаслідок тривалої бездіяльності державного виконавця, невчинення ним відповідних дій в межах виконавчого провадження, підтверджується відповіддю на адвокатський запит, наданий головним державним виконавцем Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Наумовою Г. 23.06.2026 р. № 99206, відповідно до якої «19.01.2026 державним виконавцем була направлена вимога до військової частини частини НОМЕР_3 НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ), військової про надання довідки про доходи боржника за період проходження служби у зазначених військових частинах для подальшого здійснення розрахунку зі сплати аліментів відповідно до офіційних доходів боржника. 19.01.2026 до Відділу надійшла довідка про доходи боржника від військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ).

16.02.2026, 20.02.2026 до Відділу надійшли довідки про доходи боржника від військової частини НОМЕР_3 . 25.02.2026 державним виконавцем був здійснений розрахунок заборгованості станом на 31.01.2026 і був направлений боржнику засобами телефонного 24.03.2026 додатку viber для подальшого ознайомлення. державним виконавцем була направлена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника до військової частини НОМЕР_3 ». Тобто, з 07.11.2025 р. по 19.01.2026 р. державним виконавцем не було вчинено жодних дій в межах виконавчого провадження, через що штучно виникла заборгованість. Важливим є те, що Відповідач не приховував свого місця проходження військової служби, офіційного доходу чи будь-яких інших відомостей, необхідних для примусового виконання рішення суду. Його місце служби було достеменно відоме органу державної виконавчої служби, усі необхідні відомості були своєчасно повідомлені, а сам Відповідач неодноразово ініціював комунікацію з державним виконавцем саме з метою забезпечення належного виконання рішення суду.

Таким чином, поведінка відповідача протягом усього спірного періоду характеризувалася відкритістю, добросовісністю та активним сприянням виконанню рішення суду, що повністю виключає будь-які ознаки умисного ухилення від сплати аліментів. Більше того, після відновлення механізму примусового виконання рішення суду аліменти одразу почали утримуватися з грошового забезпечення Відповідача у значно більшому розмірі, ніж поточні платежі, що забезпечило швидке погашення утвореної заборгованості. Так, згідно розрахунку заборгованості, доданому Позивачкою до позовної зави станом на 30.04.2026 р. заборгованість становила 34437,67 грн., а вже згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 23.06.2026, станом на 31.05.2026 заборгованість становить 20629,20 грн., Із доданого розрахунку заборгованості вбачається, що утримання проводиться у підвищеному розмірі саме з метою погашення раніше нарахованої заборгованості. Так, лише за квітень 2026 року при сумі поточних аліментів 7 097,86 грн було фактично утримано 25 578,25 грн, а у травні 2026 року при належних до сплати 4 328,66 грн. було утримано 21 606,47 грн. Зазначені обставини ще раз підтверджують, що після відновлення належного механізму виконання рішення суду відповідач не перешкоджав його виконанню, не приховував доходів та не вчиняв жодних дій, спрямованих на уникнення сплати аліментів. Навпаки, матеріали справи свідчать про повне та належне виконання ним рішення суду після усунення обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню стягнення на його грошове забезпечення.

Ключовим є те, що заборгованість по сплаті аліментів виникла не внаслідок винної поведінки батька (відповідача у справі), а виключно через бездіяльність державного виконавця, у веденні якого знаходиться виконавче провадження Відповідач же сумлінно та належним чином виконував і продовжує виконувати рішення суду про стягнення з нього аліментів. А стягнення неустойки (пені), за якою звернулась Позивачка до суду, є санкцією саме за ухилення від сплати аліментів. Відсутність вини Відповідача як обов`язкової умови застосування статті 196 Сімейного кодексу України, яка доведенеа наданими ним доказами, повінстю виключає підстави для стягненя з нього пені.

Одразу після зарахування до нової військової частини повідомив її повне найменування та усі необхідні реквізити для звернення стягнення, надав контактні дані начальника фінансової служби військової частини. Постійно ініціював комунікацію з державним виконавцем та неодноразово нагадував про необхідність направлення документів. Особливого значення набуває листування сторін виконавчого провадження. Так, навіть у січні 2026 року Відповідач самостійно звертався до державного виконавця із проханням якнайшвидше направити документи до військової частини та зазначав: «дуже сильно хочу сплачувати аліменти». Зазначене повідомлення саме по собі не доводить відсутності вини. Проте у сукупності з іншими доказами воно свідчить про внутрішню спрямованість поведінки Відповідача на належне виконання рішення суду. Особа, яка має намір ухилятися від виконання аліментного обов`язку, не повідомляє виконавця про нове місце роботи, не надає контакти бухгалтерії, не просить направити документи та не нагадує про необхідність здійснення примусового стягнення.

Відповідач не мав процесуальних повноважень самостійно винести постанову про звернення стягнення на заробітну плату, самостійно направити її до військової частини або зобов`язати військову частину здійснювати утримання аліментів без відповідного виконавчого документа. Зазначені повноваження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» належать виключно державному виконавцю. Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний ефективно, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, необхідні для примусового виконання рішення суду. Крім того, статтею 10 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника є одним із самостійних заходів примусового виконання рішення. Згідно зі статтями 68–69 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заробітну плату (грошове забезпечення) здійснюється саме шляхом винесення державним виконавцем відповідної постанови та її направлення підприємству, установі, організації або військовій частині, яка здійснює виплату доходу боржнику. До моменту отримання такої постанови роботодавець не має законних підстав для примусового утримання аліментів із доходу працівника у межах виконавчого провадження. Тобто, без постанови державного виконавця фінансова служба військової частини НОМЕР_3 не мала правових підстав здійснювати утримання. Таким чином, після того як Відповідач повідомив державного виконавця про нове місце проходження військової служби та надав усі необхідні відомості, саме державний виконавець повинен був забезпечити безперервність виконання рішення суду шляхом своєчасного направлення постанови про звернення стягнення на грошове забезпечення.

Також просить стягнути з позивача 10 000 грн на відшкодування витрат відповдіача на професійну правничу допомогу.

03.08.2026 року від представника позиваач надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, вважає стягнення таких витарт не обгрунтованим, а їх розмір – завищеним.

Також представником позиваач надано додаткові пояснення по суті справи, в яких звертає увагу суду на те, що факт існування заборгованості зі сплати аліментів відповідачем не заперечується. Навпаки, у відзиві відповідач визнав, що станом на 31.05.2026 року заборгованість продовжувала існувати та становила 20 629 грн 20 коп. Первинний розрахунок державного виконавця також підтверджував, що станом на 01.05.2026 року розмір заборгованості становив 34 437 грн 67 коп. Заборгованість утворилася внаслідок несплати аліментів за жовтень 2025 року, листопад 2025 року, грудень 2025 року та січень 2026 року. Таким чином, звернення позивача до суду не було безпідставним, передчасним або штучно ініційованим. Воно стало наслідком фактичного невиконання відповідачем у належний строк свого встановленого судовим рішенням обов`язку щодо матеріального утримання дитини. Позивач була змушена звернутися до суду виключно з метою захисту порушеного права малолітньої дитини на своєчасне та належне матеріальне забезпечення. За таких обставин витрати, які відповідач добровільно поніс для спростування законних та обґрунтованих вимог про захист прав дитини, не можуть бути покладені на позивача, якщо суд дійде висновку про задоволення позову.

Зміна відповідачем місця проходження військової служби не припиняла і не зупиняла його аліментного обов`язку Основним доводом відповідача проти задоволення позову є посилання на зміну місця проходження військової служби, несвоєчасне направлення державним виконавцем постанови про звернення стягнення до нової військової частини та відсутність у відповідача можливості самостійно визначити точний розмір аліментів як частки від грошового забезпечення. Проте такі доводи не спростовують факту невиконання відповідачем свого аліментного обов`язку та не перекладають цей обов`язок із відповідача на державного виконавця, бухгалтерію військової частини, позивача або дитину.

Обов`язок відповідача сплачувати аліменти був установлений судовим рішенням і мав виконуватися щомісячно незалежно від:-місця проходження відповідачем військової служби;-зміни військової частини;-зміни місця нарахування грошового забезпечення;-направлення або ненаправлення державним виконавцем відповідних постанов;-налагодження взаємодії між органом державної виконавчої служби та бухгалтерією військової частини. Виконавче провадження є механізмом примусового забезпечення виконання рішення суду, але не замінює особистого обов`язку платника аліментів утримувати власну дитину. Наявність відкритого виконавчого провадження не надає боржнику права припинити самостійну сплату аліментів та очікувати, доки державний виконавець і нове місце роботи або служби завершать обмін документами. Саме відповідач є платником аліментів і саме на нього рішенням суду покладено обов`язок щомісячно забезпечувати утримання дитини. Державний виконавець не є платником аліментів і не може нести замість відповідача відповідальність за матеріальне забезпечення його дитини. Навіть припускаючи наявність організаційних труднощів із визначенням точного розміру 1/6 частини грошового забезпечення, відповідач не був позбавлений можливості:-добровільно перераховувати на користь дитини хоча б мінімальний гарантований розмір аліментів;-здійснювати попередні платежі з подальшим уточненням їх розміру після отримання відомостей про грошове забезпечення;-звернутися до фінансової служби військової частини для отримання розрахунку;-письмово звернутися до державного виконавця із заявою про визначення поточної суми платежу;-внести кошти на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби;-самостійно здійснювати регулярні платежі з призначенням «аліменти на утримання дитини»;-погасити заборгованість одразу після того, як йому стало відомо про припинення відрахувань. Однак відповідач протягом спірного періоду не забезпечив надходження дитині навіть безспірної мінімальної частини аліментів. Посилання на те, що точний розмір аліментів залежав від змінного грошового забезпечення, не пояснює повну відсутність добровільних платежів. Неможливість самостійно визначити точний розмір 1/6 частини доходу не є тотожною неможливості взагалі сплачувати кошти на утримання дитини. Відповідач був обізнаний про існування судового рішення, про щомісячний характер аліментного обов`язку, про зміну місця проходження служби та про те, що після такого переведення відрахування з попереднього місця служби припинилися. Отже, він усвідомлював або повинен був усвідомлювати, що за відсутності відрахувань із нового місця служби кошти на утримання дитини фактично не надходять. За таких умов добросовісна поведінка платника аліментів мала б полягати не лише у листуванні з державним виконавцем, а передусім у фактичному забезпеченні дитини коштами. Саме фактичне надходження коштів дитині, а не направлення повідомлень державному виконавцю, є належним виконанням аліментного обов`язку.

Організаційні труднощі відповідача не можуть створювати додатковий матеріальний тягар для дитини Інтереси дитини мають пріоритетне значення під час вирішення спорів, які стосуються її утримання. Аліменти є власністю дитини та призначені для забезпечення її щоденних, безперервних потреб, зокрема потреб у харчуванні, одязі, лікуванні, освіті, житлі та належних умовах розвитку. Такі потреби не припиняються і не відкладаються через:-переведення батька до іншої військової частини;-затримку документообігу;-перебування державного виконавця у відпустці чи на лікарняному;-несвоєчасне направлення постанови про звернення стягнення;-відсутність у платника точного бухгалтерського розрахунку;-необхідність комунікації між двома державними органами. Зміна місця проходження служби є обставиною, що стосується професійної діяльності та організації доходів відповідача. Вона не може перекладати негативні наслідки на малолітню дитину. Протилежний підхід означав би, що дитина повинна протягом кількох місяців залишатися без належного утримання лише тому, що між державним виконавцем та новою військовою частиною не було своєчасно налагоджено документообіг.

Бездіяльність і вина державного виконавця у встановленому законом порядку не встановлені Основна позиція відповідача зводиться до твердження, що заборгованість зі сплати аліментів виникла виключно внаслідок бездіяльності державного виконавця, який нібито несвоєчасно направив документи до нового місця проходження відповідачем військової служби. Однак такі твердження є власною оцінкою відповідача і його представника та не підтверджені належним рішенням компетентного органу або суду. У матеріалах справи відсутнє судове рішення, яким дії чи бездіяльність державного виконавця були б визнані неправомірними. Відсутні також відомості про задоволення скарги відповідача на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», чи про притягнення державного виконавця до дисциплінарної або іншої юридичної відповідальності. Надана відповідь органу державної виконавчої служби містить опис послідовності вчинених у виконавчому провадженні дій, однак не встановлює вини державного виконавця у виникненні аліментної заборгованості та не містить висновку про незаконність його бездіяльності. Навпаки, з відповіді ДВС убачається, що державним виконавцем направлялися вимоги до військових частин щодо надання відомостей про доходи боржника, здійснювалися розрахунки заборгованості та виносилася постанова про звернення стягнення на грошове забезпечення відповідача. Зокрема, 19.01.2026 року державним виконавцем направлено вимоги про надання довідок щодо доходів відповідача; 16.02.2026 та 20.02.2026 року отримано довідки з військової частини НОМЕР_3 ; 25.02.2026 року здійснено розрахунок заборгованості, а 24.03.2026 року винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника. Ці обставини викладені й у самому відзиві.

Наявність недоліків в організації виконавчого провадження не звільняє відповідача від особистого обов`язку сплачувати аліменти. Виконавче провадження є лише встановленим законом механізмом примусового виконання судового рішення. Воно не замінює самого аліментного зобов`язання та не переносить його з платника аліментів на державного виконавця. Державний виконавець не є стороною сімейних правовідносин, не є батьком дитини та не зобов`язаний за власний рахунок забезпечувати її утримання. Тому навіть у разі встановлення окремих недоліків у роботі державного виконавця це не означало б автоматичної відсутності вини відповідача. Для звільнення від відповідальності відповідач повинен довести, що він особисто вжив усіх залежних від нього заходів для належного та своєчасного виконання аліментного обов`язку. Таких доказів відповідачем не надано. Посилання у відзиві на листування у месенджері та нагадування державному виконавцю не є доказом фактичної сплати аліментів. Таке листування може підтверджувати лише здійснення комунікації, але не підтверджує, що кошти на утримання дитини реально та своєчасно надходили позивачу. Твердження відповідача про те, що саме бездіяльність державного виконавця була єдиною причиною виникнення заборгованості, ґрунтується не на встановлених судом фактах, а на припущенні та суб`єктивній оцінці відповідача.

Для звільнення від відповідальності відповідач має довести не лише те, що він повідомляв державного виконавця про зміну місця служби, а й те, що він вжив усіх доступних йому заходів для фактичного й своєчасного забезпечення дитини коштами. Проте відповідач не надав доказів:-здійснення добровільних платежів у спірний період;-перерахування хоча б гарантованого мінімального розміру аліментів;-внесення коштів на депозитний рахунок органу ДВС;-спроби безпосередньо передати аліменти позивачу;-відкладення належних дитині коштів до встановлення точного розміру доходу;-неможливості здійснити будь-який платіж узагалі;-відсутності у нього доходу або коштів протягом усього спірного періоду. Натомість відповідач отримував грошове забезпечення як військовослужбовець .

Повідомлення державного виконавця не є належним виконанням аліментного обов`язку Відповідач надає особливого значення листуванню з державним виконавцем, у якому він повідомляв про зміну місця служби, надавав контакти фінансової служби та висловлював бажання сплачувати аліменти. Однак намір виконати зобов`язання та фактичне виконання зобов`язання є різними юридичними категоріями. Обов`язок зі сплати аліментів виконується шляхом фактичної передачі або перерахування коштів на утримання дитини, а не шляхом направлення повідомлень державному виконавцю. Висловлення наміру сплачувати аліменти не замінює саму сплату. Якщо відповідач усвідомлював, що документи до нової військової частини тривалий час не направляються і аліменти автоматично не утримуються, це додатково підтверджує, що він знав про ризик виникнення заборгованості. За таких обставин відповідач повинен був перейти до добровільного виконання, а не обмежуватися очікуванням примусових відрахувань.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст. 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

З 23 лютого 2016 року по 23 серпня 2019 сторони перебували у шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 серпня 2019 року (справа № 490/9972/18). 27 листопада 2016 року у шлюбі з Позивачкою народився син – ОСОБА_3 .

16.04.2020 року Центральним районним судом м.Миколаєва у справі №490/1499/20 видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 10.03.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Окрім спільного сина з позивачкою, на утриманні у відповідача перебуває ще діти, народженні у другому шлюбі - а саме ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується посвідченням багатодітної сім`ї серії НОМЕР_5 від 09.02.2021 р

11.12.2023 рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва змінено розмір аліментів, які стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за судовим наказом по справі № 490/1499/20 від 16 квітня 2020 року у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10.03.2020 року та до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття. 25.03.2024 постановою Миколаївського апеляційного суду рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2023 року в частині визначення розміру аліментів – змінено, виключено обмеження розміру щомісячних аліментів десятьма прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку. В іншій частині рішення залишити без змін.

Згідно наданого розрахунку заборгованості по аліментам, з жовтня 2025 року по березень 2026 року включно відповідачем не сплачувалися аліменти на утримання дитини, перша випалта відбулася в квітні 2026 року, станом на 01.10.2025 року заборгованість була відсутня.

Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою: р=(А1 х 1 %xQ 1) + (А2х l%xQ2)+………(Anxl%xQn), де: р - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову: Al - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць; An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Таким чином, загальна сума пені за несвоєчасну сплату аліментів за виконавчим провадженням № 62075934 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 становить: за жовтень 2025 року – 2807,56 грн ( 1856,68 грн х 1% х 151 дні просторочення – з листопада 2025 по 01.04.2026 року, оскілька жодна з сторін не надала відомості, коли саме в квітні відбулося погашення заборгованості), 2124,76 грн – за листопад 2025, і надалі за таким розрахунком розмір пені дійсно перевищує загальну суму заборгованості за вказаний період.

Отже, сума пені до максимальної межі 100% сукупного розміру заборгованості зі сплати аліментів має становити відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, а отже 34437,67 грн .

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина 4 статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в нормах СК України або за домовленістю в договорі сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи ( постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21).

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 181 СК України).

Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19).

«Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів; розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %; при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується» (постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 1, 2 статті 13 ЦПК України).

Судом встанволено, що відповідач не сплачував аліменти за жовтень, листопад, грудень 2025 року та січень 2026 року взагалі - отже позивачка має право на нарахування та стягнення пені за несплату аліментів за вказаний період.

Доводи, викладені у відзиві, про відсутність вини у простроченні сплати аліментів не заслуговують на увагу з огляду на те, що вина останнього у простроченні сплати аліментів об`єктивно існує, оскільки він знав про існування обов`язку зі сплати на користь позивачки аліментів на малолітнього сина у розмірі 1/6 частини від свого заробітку, мав об`єктивну можливість сплачувати такі аліменти , адже, знаючи свій заробіток ( а він не міг його не знати, отримуючи заробітну плату офіційно), – простим математичним шляхом міг вирахувати приблизну суму таких аліментів, дійсно сплачуючии їх хоча б і в мінімальному розмірі – що не перешкоджало державному виконавцеві після отримання офіційних даних з фінансової частини про розмір його заробітку провести перерахунок та визначити або суму заборгованості з недоплачених аліментів, або суму переплати. Так, очікування виключно примусового стягнення аліментів при одночасному усвідомленні батьком, що протягом майже півроку його дитина не отримує коштів на утримання, жодним чином не свідчить про його добросовісну, сумлінну та усвідомлену поведінку щодо виконання свого батьківського обов`язку.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках,що регламентовано ч. 1 ст. 13 ЦПК України. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в нормах СК України або за домовленістю в договорі сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи ( постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21).

Відповідно до положень п.22 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3, передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов`язаних з її матеріальним забезпеченням.

Згідно із частиною 4 статті 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, в обгрунтування своїх заперечень щодо наявності вини платника аліментів сторона відповідача посилається, серед іншого, на відповідь Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 23 червня 2026 року № 99206, з якої вбачається, що лише 19 січня 2026 року державним виконавцем були направлені вимоги до військових частин щодо отримання відомостей про доходи відповідача. І лише 24 березня 2026 року була винесена та направлена постанова про звернення стягнення на заробітну плату до військової частини НОМЕР_3 . Отже, між повідомленням відповідача про нове місце проходження служби (07 листопада 2025 року) та фактичним направленням постанови про звернення стягнення (24 березня 2026 року) минуло понад чотири місяці. При цьому, надані відповідачем докази підтверджують, що протягом зазначеного часу останній неодноразово нагадував державному виконавцю про необхідність вчинення відповідних виконавчих дій. Таким чином, утворення заборгованості було наслідком того, що механізм примусового виконання рішення суду фактично не був своєчасно реалізований після зміни місця проходження служби відповідача. За таких обставин, виникнення заборгованості об`єктивно пов`язане з несвоєчасною реалізацією передбаченого законом механізму звернення стягнення на грошове забезпечення боржника, а не з поведінкою самого відповідача. Саме тому, покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності за наслідки, які виникли після належного виконання ним власних процесуальних обов`язків, суперечило б як статті 196 Сімейного кодексу України, так і загальному принципу вини як необхідної умови цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, з наданого самим відповідачем листування у месенджері Вайбер з державним виконавцем вбачається, що повідомив він виконавця про змиіну свого місця проходження служби 28.11.2025 року – та ще і скинув реквізити іншої військової частини, хоча на той час вже був переведний в другу військову частину ( НОМЕР_3 , а не НОМЕР_2 ).

Крім того, державний виконавець неодноразово йому повідомляла, не заперечуючи недоліків у своїй роботі та труднощів у комунікації з фінансовою частиною ВЧ, про можливість добровільно сплачувати приблизну суму аліментів, більш того, навіть у січні 2026 ркоу нарахувала йому суму заборгованості та скинула реквізити для сплати з метою одразу перерахувати стягувачеві– на що відповідач відмовивися добровільно самостійно сплатити і сказав, що буди чекати саме постанови ДВС про звернення стягнення на його заробітну плату – щоб саме бухгалтер ВЧ проводив примусове відрахування. Після чого його дитина ще два місці не отримувала аліментних платежів. Жодних доказів звернення до фінчастини своєї частини з заявою про добровільне відрахування аліментів за цей час відповдіач також суду не надав.

За такого, суд відхиляє доводи представника відповідача, що поведінка платника аліментів у спірний період свідчить про відсутність його вини у простроченні сплати аліментів.

Матеріали справи свідчать, що дійсно відповідач ініціював комунікацію з органом ДВС, дійсно неодноразово звертав увагу державного виконавця на необхідність направлення постанови до нового місця служби. Але при цьому жодних дій щодо спалти аліментів , за наявності такої можливості, не вчиняв.

Наявність відкритого виконавчого провадження з примусового стягнення аліментів не означає того, що обов`язок їх стягнення повністю плкладається на державного чи приватного виконавця, адже аліменті зобов`язання – це насамперед обов`язок батьків з утримання власної дитини, а не обов`язок боржника у виконавчому провадженні - і не більше.

Порушення державним виконавцем, у веденні якого знаходиться виконавче провадження, вимог статей 10, 13, 18, Закону України «Про виконавче провадження» щодо строків вчинення окремих виконавчих дій, як-то зазначає відповідач, не звільняла останнього від обов`язку зі своєчасної сплати аліментів на утримання власної дитини, а отже повінстю не виключає його вину у виникненні заборгованості .

Тим більше, що зміст його листування з державним виконавцем свідчить про те, що він свідомо не бажав самостійно та добровільно сплачувати аліменти ( навіть після окремого повідомлення виконавця про розмір нарахованої заборгованості станом на січень 2026 року та реквізитів для сплати), а наполягав саме на примусовому стягненні через відповідний фінансовий відділ за місцем проходження служби.

За таких обставин, твердження відповідача, що прострочення зі сплати аліментів виникло не з його власної винної поведінки, а за обставин, які після належного повідомлення органу державної виконавчої служби вже не перебували у сфері його фактичного та юридичного контролю– є хибними.

Також суд, насамперед, враховує пріоритетність інтересів дитини, яка продовжує зростати і кожного дня потребує утримання та виховання і майнових вкладень у духовний розвиток; різноманітність потреб сина відповідача, який перебуває у малолітньому віці, задоволення яких потребує майнових видатків на його утримання щодня, цей процес не залежить від роботи державних органів - адже потреба в харчуванні дитини не залежить від зовнішніх обставин та поведінки батьків, що поза розумним сумнівом має усвідомлюватися батьками.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки пені по сплаті аліментів підлягають задоволенню.

Доказів, які б спростовували висновки суду, матеріали справи не містять. Відповідач не надав суду належних та переконливих доказів стосовно відсутності вини у несплаті аліментів на утримання малолітнього сина.

Зважаючи на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору, відповідно до ст.141 ЦПК України, а відповідач – відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір слід віднести на рахунок держави.

Щодо витрат на правову допомогу.

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, відповідно ст. 137, 141 ЦПК України підстави стягувати з позивача вирати на правову допомогу, понесені відповідачем – відсутні.

Також як вбачається з позовної заяви, прдставником позивача адвокатом Вдовиченко І.С. зазначено, що згідно з частинами першою та другою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Орієнтовний розрахунок судових витрат позивача складається з витрат на правову допомогу, розмір та підтвердження надання якої будуть надані під час розгляду справи.

Оскільки справу було розглянуто в порядку спрощеного провадження і до закінчення розгляду справи таких доказів позивачем подано не було – такі вимоги судом не вирішуються.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 5,12,13, 79-81, 141, 265, 279, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів - задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) пеню за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період прострочення з жовтня 2025 по січень 2026 включно в розмірі 34 437 грн 67 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судоовго рішення складено 25.09.2026 року

Суддя О.А. Гуденко