Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №341/991/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 341/991/24

провадження № 61-16509св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: орган опіки і піклування виконавчого комітету Бурштинської міської ради, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2025 року у складі судді Гаполяка Т. В.

і присяжних: Британ Н. М., Максимової І. Ю. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у складі колегії суддів:

Максюти І. О., Василишин Л. В., Баркова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 та проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявник вказував, що ОСОБА_2 є особою, яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, оскільки обмежена до самообслуговування, не розуміє значення своїх дій та не спроможна керувати ними. Хворіє на деменцію змішаного генезу з амнестичною дезорієнтованістю, вираженими афективними реакціями, інверсією сну, згасанням навиків побутової поведінки та глибокою соціальною дезадаптацією.

ОСОБА_1 фактично здійснює догляд за ОСОБА_2 і має намір оформити такий догляд. Інших осіб, що можуть здійснювати догляд та опіку над

ОСОБА_2 немає, оскільки батьки ОСОБА_1 не перебувають у шлюбі і батько не може бути опікуном колишньої тещі. Брат заявника ОСОБА_4 навчається, є аспірантом денної форми навчання, догляд за бабою не здійснює. Тому лише він може здійснювати догляд за нею.

ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 недієздатною особою, встановити над нею опіку та призначити його опікуном ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2025 року заяву задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 недієздатною.

У задоволенні заяви в частині призначення ОСОБА_1 опікуном недідєзатної ОСОБА_2 відмовлено.

До призначення опікуна недієздатній ОСОБА_2 обов`язки зі здійснення опіки над нею покладено на орган опіки та піклування - виконавчий комітет Бурштинської міської ради.

Встановлено строк дії рішення суду про визнання ОСОБА_2 недієздатною до 29 серпня 2027 року.

Визнаючи ОСОБА_2 недієздатною особою, суд першої інстанції керувався висновком судово-психіатричної експертизи від 06 лютого 2025 року про те, що ОСОБА_2 страждає хронічним психічним розладом - вторинною деменцією, внаслідок якого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про встановлення опіки та призначення опікуном ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що подання органу опіки та піклування стосовно доцільності призначення саме цієї особи опікуном не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості, оскільки жодних мотивів доцільності за встановлених обставин відповідальним органом про призначення опікуном саме заявника немає. Суд встановив наявність інших близьких осіб -матері заявника, ОСОБА_5 , яка є дочкою ОСОБА_2 і яка може бути її опікуном.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

22 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням нової редакції просить скасувати рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в частині вимог про встановлення опіки та призначення ОСОБА_1 опікуном і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що за наявності висновку органу опіки та піклування про доцільність призначення опікуном певної особи суд зобов`язаний лише перевірити відповідність цього висновку вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, зокрема чи складений такий висновок на підставі документів, передбачених Правилами опіки та піклування. Обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Звертає увагу на те, що сам по собі факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном. Суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином заяви ОСОБА_1 щодо призначення його опікуном над недієздатною фізичною особою, не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не встановили необхідних для вирішення цієї справи обставин, зокрема, чи відповідає заявник критеріям, які не позбавляють його цього права. Звертає увагу на те, що у матеріалах справи

є мотивоване подання органу опіки та піклування - опікунської ради при виконавчому комітеті Бурштинської міської ради від 11 березня 2024 року, у якому зазначено, що ОСОБА_5 на підставі медичних документів не може здійснювати опіку над ОСОБА_2 , крім того, вона проживає в с. Васючин Рогатинської об`єднаної територіальної громади.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22,

від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17, від 23 листопада 2021 року

у справі № 751/9572/19, від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21,

від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24, від 27 листопада 2024 року

у справі № 341/1526/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду Івано-Франківської області.

24 березня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2025 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в частині визнання ОСОБА_2 недієздатною особою

в касаційному порядку не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не перевіряються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку.

Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 і ОСОБА_6

07 листопада 2023 року шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 розірвано.

ОСОБА_1 є онуком, а ОСОБА_5 - донькою ОСОБА_2 - особи, щодо якої вирішується питання про встановлення над нею опіки.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 03 січня 2024 року ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за цією адресою проживають: ОСОБА_6 - батько, ОСОБА_7 - брат, ОСОБА_2 - баба.

ОСОБА_4 - брат заявника, навчається в аспірантурі Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника на денній контрактній формі навчання.

З висновку судово-психіатричної експертизи від 06 лютого 2025 року № 37/2025 відомо, що ОСОБА_2 страждає стійким хронічним психічним розладом - вторинною деменцією, і згідно з МКХ-10 F02.8 не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Рішенням виконавчого комітету Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 25 липня 2024 року № 304 затверджено подання органу опіки та піклування, за змістом якого визначено необхідність встановлення опіки над ОСОБА_2 в разі визнання її недієздатною. Виконавчий комітет вважав за можливе призначити ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 . Заявник ОСОБА_1 не брав участі в засіданні опікунської ради, діяв через представника, яка є його матір`ю (дочкою особи щодо якої вирішується питання). Осіб, які виявили бажання бути опікунами, крім ОСОБА_1 , не встановлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Встановивши, що ОСОБА_2 страждає хронічним психічним розладом - вторинною деменцією, внаслідок якого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим вона потребує постійного стороннього догляду та нагляду, тобто потребує опіки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про визнання її недієздатною.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій в цій частині в касаційному порядку не оскаржуються.

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Статтею 55 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересі малолітніх осіб, а також неповнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Інститут опіки забезпечує реалізацію та охорону цивільних прав і обов`язків недієздатної фізичної особи.

Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).

Наведені норми свідчать, що визнання фізичної особи недієздатною є винятковим заходом правового характеру, який застосовується з метою захисту самої особи. Інститут опіки покликаний забезпечити повну реалізацію та охорону прав недієздатної фізичної особи шляхом покладення на опікуна обов`язків діяти в інтересах підопічного, забезпечуючи йому належні умови життя, догляд і правове представництво.

У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

У частинах другій - п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником.

За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

За змістом статті 64 ЦК України вбачається, що у ній відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані - опікун особи, визнаної судом недієздатною.

Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.

Сам по собі факт, що особа чоловічої статті, яка є військовозобов`язаною та перебуває на військовому обліку, не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення такої особи опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25).

У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив «Підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є сукупність юридичних фактів, зокрема: особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи.».

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати

у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником

й інших аналогічних правовідносин).

Встановивши, що у ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути її опікунами, а наявне у матеріалах справи подання не містить належної мотивації, чому саме ОСОБА_1 необхідно призначити опікуном з урахуванням того, що у недієздатної ОСОБА_2 є дочка ОСОБА_5 , яка може здійснювати опіку над матір`ю, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном із зазначених підстав.

Аргументи заявника про те, що ОСОБА_5 за станом свого здоров`я не може здійснювати опіку над матір`ю, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи немає належних і допустимих доказів, які підтверджували б наявність

у ОСОБА_5 будь-яких обмежень. Зміст подання органу опіки та піклування свідчить про те, що такі докази комісія не досліджувала, а зазначення в самому поданні про те, що «відповідно до висновку ЛКК від 14 вересня 2023 року № 488, виданого КНП «Бурштинським міським центром первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_5 потребує обмеження фізичних навантажень та підйому вантажів», не свідчить про те, що вона є особою, яка не може здійснювати опіку над своє матір`ю.

Крім того, з подання органу опіки та піклування відомо, що лише ОСОБА_1 звертався із заявою про призначення його опікуном. ОСОБА_5 із відповідною заявою не зверталась, відповідне рішення щодо неї не приймалось.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених

у постановах, наведених у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Суд касаційної інстанції

є судом права, а не судом факту і згідно з процесуальним законом не здійснює переоцінки доказів, адже це перебуває поза межами його повноважень.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2025 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення опіки та призначення опікуна - без змін, оскільки підстав для їх скасування в цій частині немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення опіки та призначення опікуна залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська