Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №686/12030/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 686/12030/25

провадження № 61-16191св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Міністерства юстиції України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня

2025 року у складі судді Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2025 року у складі колегії суддів:

Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

01 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що внаслідок невиконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 686/5130/22

ОСОБА_1 спричинено моральної шкоди. Позивач вважав, що невиконання рішення суду порушує його права. Вказував, що обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України. Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна на свою користь 50 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням Міністерством юстиції України судового рішення у справі

№ 686/5130/22 та порушення права на справедливий суд унаслідок цієї тривалої бездіяльності.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

11 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суд мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довів складу цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдані збитки, оскільки у справі немає належних і допустимих доказів того, що внаслідок невиконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 686/5130/22 ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. Також у справі немає будь-яких даних щодо протиправності дій (бездіяльності) органів державної влади України у невиконані цього судового рішення.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

11 вересня 2025 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної у період з 22 листопада 2022 року до 03 січня 2025 року, скасовано та провадження у справі в частині цих вимог закрито.

В іншій частині решті рішення суду залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної у період з 22 листопада 2022 року до 03 січня

2025 року, з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦК України, апеляційний суд виходив із того, ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовом до держави Україна про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок невиконання судового рішення у справі № 686/5130/22, за наслідками розгляду яких суд ухвалював рішення у справах № 686/13198/23,

№ 686/11608/23, № 686/32428/33, № 686/1502/24, № 686/17190/24,

№ 686/14064/24, № 686/22130/24, № 686/23192/24, № 686/62/25, де тотожними є сторони, предмет і підстави позову.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди за період з 04 січня 2025 року до 01 травня 2025 року, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про недоведеність позивачем заявлених вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не перевірив наявності у позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також не з`ясував питання наявності чи відсутності факту їх порушення або оспорювання. Заявник указує, що відповідач не надав жодного доказу на спростування презумпції завдавача шкоди. Надані позивачем докази суд не оцінив. Судові рішення ґрунтуються суто на підставі недоведених оціночних суджень.

Інші аргументи учасників справи

10 лютого 2026 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач. Позивач не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують вчинення відповідачем протиправних дій (бездіяльності). Звертає увагу на те, що законодавство не передбачає можливості покладення цивільно-правової відповідальності на державу Україна за невиконання рішення національного суду боржником - російською федерацією. Крім того, позивач не обґрунтував суму, яку він просить стягнути.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

16 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У касаційній скарзі немає аргументів щодо незгоди з постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2025 року в частині закриття провадження у справі, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржуване судове рішення апеляційного суду в цій частині суд касаційної інстанції не переглядає.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 є громадянином України.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострова, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася

у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) і «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня

2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася і триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який діє дотепер.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави росія (російська федерація) в особі посольства держави росія (російська федерація) в Україні, третя особа - Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області (справа

№ 686/5130/22), у якому просив стягнути з держави росія (російська федерація) на свою користь 1 000 000 000 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої порушенням суверенітету та територіальної цілісності України; стягнути

з держави Україна на свою користь 1,00 грн моральної шкоди, завданої порушенням його права на добросовісну, кваліфіковану та правомірну діяльність посадових і службових осіб органів державної влади в частині добросовісності.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року

у справі № 686/5130/22 стягнено з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в сумі 500 000,00 грн.

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (справа № 686/13198/23), у якому просив стягнути 5 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/5130/22.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

14 вересня 2023 року у справі № 686/13198/23, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 листопада 2023 року,

в задоволенні позову відмовлено.

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (справа № 686/11608/23), у якому просив стягнути 5 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/5130/22.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

01 листопада 2023 року у справі № 686/11608/23, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року,

в задоволенні позову відмовлено.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (справа № 686/32428/23), у якому просив стягнути 10 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/5130/22.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

01 травня 2024 року у справі № 686/32428/23 в задоволенні позову відмовлено.

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (справа № 686/1502/24), у якому просив стягнути 15 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/5130/22.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

30 травня 2024 року у справі № 686/1502/24, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 липня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (справа № 686/14064/24), у якому просив стягнути 15 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/5130/22.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

24 вересня 2024 року у справі № 686/14064/24 в задоволенні позову відмовлено.

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (справа № 686/17190/24), у якому просив стягнути 20 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/5130/22.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

24 вересня 2024 року у справі № 686/17190/24 в задоволенні позову відмовлено.

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (справа № 686/22130/24), у якому просив стягнути 25 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/5130/22.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

29 жовтня 2024 року у справі № 686/22130/24, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 січня 2025 року,

в задоволенні позову відмовлено.

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (справа № 686/23192/24), у якому просив стягнути 30 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/5130/22.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

29 листопада 2024 року у справі № 686/23192/24 в задоволенні позову відмовлено.

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (справа № 686/62/25), у якому просив стягнути 35 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/5130/22.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

26 травня 2025 року у справі № 686/62/25 в задоволенні позову відмовлено.

Результат аналізу вказаних судових рішень дає підстави для висновку, що підставою наведених вище позовів ОСОБА_1 є порушення його права при невиконанні постанови Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада

2022 року у справі № 686/5130/22, якою стягнено з держави російська федерація на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, кошти в сумі 500 000,00 грн.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту необхідно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, -

і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга статті 18 ЦПК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені

у статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства(постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, на які посилається заявник).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статях 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі

№ 916/1423/17, провадження № 12-208гс18).

Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

За змістом статей 1173, 1174 ЦК України, шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 вказав на те, що лише факт тривалого невиконання рішення суду та дії/бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою.

Верховний Суд у постанові від 14 січня 2026 року у справі № 553/88/25 також вказав, що сам факт невиконання судового рішення не є безумовним підтвердженням допущення виконавчою службою протиправної бездіяльності.

У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою. При цьому саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій органу Державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб Державної виконавчої служби та завданою шкодою. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, виражається у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 березня

2024 року у справі № 686/23937/23, провадження № 61-466св24, постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21 (провадження № 12-28гс22).

Суди відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за період з 04 січня 2025 року до 01 травня 2025 року із посиланням на недоведеність позову. Верховний Суд погоджується з наведеним висновком і також зазначає про таке.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають

і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції передбачають, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави

з гарантування прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.

Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки: держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може полягати у прийнятті законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпеченні реальних умов для реалізації прав.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 40 постанови від 12 травня 2022 року

у справі № 635/6172/17 зазначила, що згідно з Конвенцією держава-учасниця несе відповідальність лише за власні дії чи бездіяльність щодо виконання негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов`язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Якщо держава поширювала її юрисдикцію на відповідну територію, де сталося стверджуване порушення права, обставини (факти) невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації певного з наведених обов`язків для притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї треба чітко встановити.

Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися нормами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення (невиконання чи неналежне виконання) яких конвенційних обов`язків (негативного чи певного позитивного) позивач вимагає від держави відшкодування моральної шкоди, чи мало місце таке порушення, у яких діях або бездіяльності держави воно виражене і, зрештою, який розмір відшкодування

є обґрунтованим відповідно до цього порушення та з огляду на практику ЄСПЛ щодо подібних ситуацій.

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними

й ефективними, то порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків - як негативного, так і позитивного матеріального чи позитивного процесуального - може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації (відшкодування). Остання може мати різні форми та розміри, що залежатимуть, зокрема, від виду конкретного порушення, вчинення якого державою за конкретних обставин необхідно встановити.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права

й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року

у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна

(див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини»,

§ 35).

Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 553/88/25 зроблено висновок, що «процедура виконання рішення про відшкодування шкоди, присудженої за рішенням суду за рахунок майна держави-агресора, що знаходиться на території України, досі не встановлена ні Цивільним кодексом України, ні будь-яким іншим національним законодавством. Втім, як вже зазначалося Верховним Судом, за відсутності спеціального закону, який встановлює механізм виконання такого рішення, інші аналогічні положення Цивільного кодексу України щодо відшкодування шкоди не створюють для заявника законних очікувань у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.».

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що ОСОБА_1 не надав належних

і допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди внаслідок невиконання судового рішення у справі № 686/513/22, при цьому врахував, що сам факт невиконання судового рішення не є безумовним підтвердженням допущення виконавчою службою протиправної бездіяльності, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, на їх законність не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2025 року в нескасованій частині та постанови Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2025 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки підстав для їх скасування в цих частинах немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

11 вересня 2025 року в нескасованій частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2025 року в частині залишення без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

11 вересня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська