Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №603/321/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 603/321/24

провадження № 61-13729св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Монастириська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2025 року у складі судді Галіяна І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Костіва О. З., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

15 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Монастириська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача,

ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок

з надвірними будівлями і спорудами, що розташований в с. Ковалівка Чортківського району Тернопільської області, та земельну частку (пай) площею 2,23 га, що розташована на території колишньої Ковалівської сільської ради Монастириського району (тепер - Чортківського району) Тернопільської області, а також грошові вклади з комерційними нарахуваннями.

Позивач вказував, що на земельну частку (пай) площею 2,23 га та грошові вклади з комерційними нарахуваннями спадкодавець склала заповіт в рівних частках на його ім`я та його брата, відповідача.

На житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований

в с. Ковалівка Чортківського району Тернопільської області, спадкодавець склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 .

На звернення до нотаріальної контори з метою оформлення прав на спадкове майно позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 вважав, що строк для прийняття спадщини був пропущений ним

з поважних причин, оскільки він не знав про існування складеного на його ім`я заповіту. Про вказаний заповіт ОСОБА_1 дізнався лише у квітні 2024 року, до цього часу вважав, що все майно спадкодавець заповіла його брату ОСОБА_2 , який і займався оформленням спадщини і з яким у нього після смерті матері погіршились взаємини. На думку позивача, всупереч вимогам законодавства нотаріус не повідомив його про потребу подати заяву про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття. Відповідач, дізнавшись про наявність заповіту на ім`я брата, також його про це не повідомив.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк тривалістю 3 місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від

20 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини не надав і не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права відповідача як спадкоємця, який прийняв спадщину у встановленому законом порядку.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрусенко І. Я., залишено без задоволення.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

29 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андрусенко І. Я. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня

2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня

2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач про наявність на його ім`я заповіту не знав. Про заповіт він дізнався лише у квітні 2024 року. До цього часу позивач вважав, що спадкодавець склала заповіт на ім`я його брата. Позивач не ставив під сумнів волевиявлення спадкодавця та не вважав, що в нього

є спадкові права на майно. Заявник звертає увагу на недобросовісну поведінку ОСОБА_2 щодо ненадання відомостей про складання на ім`я позивача заповіту. Також однією з поважних причин пропуску строку заявник наводить наявність у позивача ІІ групи інвалідності і те, що він є особою похилого віку, що ускладнює його можливість у пересуванні та відвідуванні нотаріальних контор.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 червня

2023 року у справі № 292/564/22, від 26 червня 2019 року у справі

№ 565/1145/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 474/454/18, від 17 грудня 2021 року у справі № 315/386/19, від 29 вересня 2020 року у справі

№ 130/2517/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

28 січня 2026 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що наведені заявником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду є неактуальними, оскільки 26 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 686/5757/23 (провадження

№ 14-50цс24), у якій вказано, що необізнаність про наявність заповіту може бути оцінена як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набули право на спадкування за законом.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2025 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня

2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня

2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Монастириського районного суду Тернопільської області.

19 січня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Батьками ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є ОСОБА_6 і ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок трудового каліцтва.

14 грудня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений секретарем Доброводівської сільської ради Монастириського району Тернопільської області та зареєстрований у реєстрі за № 55, згідно з яким вона заповіла житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в с. Ковалівка Монастириського району (тепер - Чортківського району) Тернопільської області, ОСОБА_2 . Грошові вклади з комерційними нарахуваннями та земельну частку (пай) згідно з державним актом на право власності площею 2,23 га, що розташована на території Ковалівської сільської ради, спадкодавець заповіла

в рівних частках ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Згідно з довідкою від 31 січня 2023 року № 40, виданою виконавчим комітетом Монастириської міської ради, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини разом із нею за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_2 і ОСОБА_7 .

З відповіді державного нотаріуса Монастириської державної нотаріальної контори Войташека В. І. від 06 червня 2024 року № 213/01-16 відомо, що після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 13. 01 лютого 2023 року заяву про прийняття спадщини подав ОСОБА_2 . Станом на 06 червня 2024 року свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Листом Монастириської державної нотаріальної контори від 05 квітня 2024 року № 120/01-16 ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що він не звернувся у шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тобто до 15 липня 2023 року. Позивачу рекомендовано

в судовому порядку визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається

з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини

з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;

2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані

з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня

2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі

№ 361/8259/18 та інших.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от: розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необізнаності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна насамперед стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців -

в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України

у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє

у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Водночас, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі

№ 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа

з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані

з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку

з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування, і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Встановлено, що ОСОБА_1 був сином ОСОБА_4 , а отже, позивач

є спадкоємцем за законом першої черги.

Врахувавши наведені норми матеріального права та встановлені обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів наявності об`єктивних перешкод для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду,

є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними: у кожній із зазначених справ суди виходили

з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені

з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня

2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська