Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №344/15612/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 344/15612/25

провадження № 61-7706св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Міністерство у справах ветеранів України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2026 року в складі судді: Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 травня 2026 року (повний текст постанови складено 25 травня 2026 року) в складі колегії: Томин О. О., Луганської В. М., Пнівчук О. В.,

Історія справи

Короткий зміст заяви

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про встановлення факту загибелі під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, захисту безпеки населення та інтересів держави в умовах дії воєнного стану її чоловіка - ОСОБА_3 , заінтересована особа: Управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Заява мотивована тим, що: подружжя ОСОБА_4 проживали в Ізюмському районі Харківської області, були внутрішньо переміщені особи внаслідок початку воєнних дій.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловік заявниці, активно долучався до волонтерської діяльності та був діючим волонтером від релігійної організації «Харківське обласне об`єднання Української церкви Християн віри євангельської», а до початку збройної агресії здійснював служіння, як священнослужитель в даній релігійній організації. Чоловік здійснював наступні волонтерські завдання: організовував евакуацію місцевого населення, надавав допомогу населенню у районах ведення бойових дій, здійснював доставку ліків, одягу та предметів гігієни, активно сприяв діяльності ЗСУ. Свої волонтерські функції ОСОБА_3 здійснював на підставі Договору про партнерство між Міжнародною благодійною організацією Сумка Самарянина , укладеного 07 червня 2022 року з РО «Релігійна організація (помісна церква) християн віри євангельської «Свята трійця».

Під час виконання волонтерської діяльності ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пришиб Ізюмського району Харківської області від вибухової хвилі внаслідок розриву випущеного рф снаряду. Встановлення такого факту є необхідним для подальшого звернення заявниці до міжвідомчої комісії Міністерства у справах ветеранів України для набуття статусу члена сім`ї загиблого Захисника України.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої заяви, просила:

встановити факт того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб Збройних Сил України, а також на захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України під час дії воєнного стану, під час виконання якої ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пришиб Ізюмського району Харківської області.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21 жовтня 2025 року за клопотанням ОСОБА_1 замінено заінтересовану особу - Управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації на Міністерство у справах ветеранів України.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 лютого 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

заявниця звернулася до виконкому Івано-Франківської міської ради з питання надання їй статусу члена сім`ї загиблого Захисника України;

листом від 26 вересня 2025 року Департамент соцполітики виконкому Івано-Франківської міської ради повідомив, що 22 вересня 2025 року на засіданні комісії було розглянуто дане питання. Одним із документів на підставі якого приймається рішення про надання такого статусу є свідчення командира в/ч, керівника добровольчого формування, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, завірені печаткою військової частини. Однак, інформація надана релігійною організацією про загибель чоловіка заявниці під час волонтерської гуманітарної поїздки не відповідає вимогам закону, оскільки вказана релігійна організація, згідно поданих документів не брала безпосередню участь у заходах і така інформація не завірена печаткою військової частини;

особа, яка подає заяву про надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, не володіє такими відомостями (документами), орган, уповноважений встановлювати статус сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, витребовує такі відомості (документи) за запитом в уповноваженого органу або особи в рамках міжвідомчої взаємодії суб`єктів владних повноважень, але не пізніше ніж через п`ять календарних днів від дати надходження такої заяви. Уповноважений орган або особа зобов`язані надати запитувані відомості (документи) або обґрунтувати причину відмови у наданні не пізніше ніж через 15 календарних днів від дати надходження такого запиту. Не пізніше ніж через 10 календарних днів після отримання відомостей (документів) орган, уповноважений встановлювати статус сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, приймає рішення про надання відповідного статусу;

комісія не вбачала підстав для витребування документів у відповідних органів та не встановила підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 ;

суд встановив, що загиблий чоловік заявниці брав участь саме у волонтерській гуманітарній допомозі від релігійної організації, яка не була задіяна чи залучена, в т. ч. її волонтери, у безпосередній участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Отже, визначені заявою ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту того, що ОСОБА_3 , здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб ЗС України, а також на захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України під час дії воєнного стану, під час виконання якої ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пришиб Ізюмського району Харківської області, є недоведеними;

рішення суду про встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях особи, яка загинула (пропала безвісти) або померла, за вказаним вище законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», може бути постановлене тільки за відсутності зазначених в абзацах третьому - п`ятому підпункту 1 пункту 4 Порядку документів, а саме: 1) договір про провадження волонтерської діяльності (за наявності) або договір про надання волонтерської допомоги (за наявності); 2) свідчення командира (начальника) військової частини (органу, підрозділу), керівника добровольчого формування, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брали безпосередню участь під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про безпосередню участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, завірені печаткою військової частини; 3) довідки (витяг з наказу) Генерального штабу Збройних Сил про добровільне забезпечення або добровільне залучення до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях особи, яка загинула (пропала безвісти) або померла;

під час виконання волонтерської діяльності ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пришиб Ізюмського району Харківської області від вибухової хвилі внаслідок розриву випущеного рф снаряду, заявниці такий факт необхідний встановити в судовому порядку саме, як вона доводила, для подальшого звернення, як члена сім`ї загиблого, до міжвідомчої комісії Міністерства у справах ветеранів України для набуття нею статусу члена сім`ї загиблого Захисника України;

заявниця надала щодо свого чоловіка ОСОБА_3 , який був дійсно добровольцем щодо надання гуманітарної допомоги виключно населенню від релігійної організації, але не залученої у відповідних заходах згідно закону, - свідоцтво про його смерть, а інші передбачені обов`язкові документи для надання в подальшому саме статусу члена сім`ї загиблого Захисника України відсутні при зверненні до суду, з цією заявою, іншого матеріали справи не містять.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 травня 2026 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;

рішення Івано-Франківського міського суду від 16 лютого 2026 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції керувався тим, що факт співпраці волонтера ОСОБА_3 з військовими частинами чи ЗС України не підтверджується належними доказами, а отже вимоги заяви про встановлення факту, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб ЗС України, не є доведеними перед судом. Суд встановив, що загиблий чоловік заявниці брав участь саме у волонтерській гуманітарній допомозі від релігійної організації, яка не була задіяна чи залучена, у тому числі її волонтери, до безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Отже, визначені заявою ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту, що ОСОБА_3 здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб ЗС України, а також на захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України під час дії воєнного стану, під час виконання якої загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є доведеними в цілому. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який застосовується у даній справі як підставу захисту права заявниці, не передбачає можливості надання статусу родинам осіб, які залучаються до надання гуманітарної допомоги, у тому числі від релігійної організації як волонтери, і не брали участі безпосередньо дані особи чи сама релігійна організація у заходах, визначених цим законом. Водночас рішення суду про встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях особи, яка загинула (пропала безвісти) або померла, за вказаним вище Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» може бути постановлене тільки за відсутності зазначених в абзацах третьому-п`ятому підпункту 1 пункту 4 Порядку документів. Проте заявниця надала щодо свого чоловіка ОСОБА_3 , який був дійсно добровольцем щодо надання гуманітарної допомоги виключно населенню від релігійної організації, але не залученої у відповідних заходах згідно із законом, свідоцтво про його смерть. Решта передбачених обов`язкових документів для надання в подальшому саме статусу члена сім`ї загиблого Захисника України відсутня при зверненні до суду з даною заявою. Іншого матеріали справи не містять. Апеляційний суд погодився із такими висновками;

Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» визначено, що у період дії воєнного стану громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - цивільні особи), можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, у тому числі отримати вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, встановлених Міністерством внутрішніх справ України. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» волонтерська діяльність - це добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги. Волонтерська діяльність є формою благодійної діяльності. За змістом пунктів 8, 9 частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» волонтерська діяльність здійснюється за напрямами, серед яких: надання волонтерської допомоги Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії особливого періоду, дії правового режиму надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та/або іншої країни проти України; надання волонтерської допомоги для подолання наслідків бойових дій, терористичного акту, збройного конфлікту, тимчасової окупації;

пунктом 2 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, яка діяла на час смерті чоловіка заявниці) визначено, що до сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зокрема, належать: сім`ї осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність) та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;

зазначена норма пункту 2 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України № 2864-IX від 12 січня 2023 року із змінами, внесеними згідно із Законом України № 4000-IX від 08 жовтня 2024 року, визначає, що до сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зокрема, належать: сім`ї осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність), та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

згідно з частинами другою, п`ятою статті 10-1 вказаного Закону порядок надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України визначається Кабінетом Міністрів України. До членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

порядок надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 року № 740 (далі - Порядок № 740). Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Порядку № 740 підставою для надання заявникам статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України є: для заявників з числа членів сімей осіб, зазначених у пункті 2 частини першої статті 10-1 Закону (у тому числі тих, які провадили волонтерську діяльність за напрямами, визначеними абзацом дев`ятим частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність»): свідоцтво про смерть або рішення суду про визнання безвісно відсутнім; договір про провадження волонтерської діяльності (за наявності) або договір про надання волонтерської допомоги (за наявності); свідчення командира (начальника) військової частини (органу, підрозділу), керівника добровольчого формування, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, завірені печаткою військової частини; довідка (витяг з наказу) керівника Антитерористичного центру при СБУ, Генерального штабу Збройних Сил про добровільне забезпечення або добровільне залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях особи, яка загинула (пропала безвісти) або померла; висновок судово-медичної експертизи (за наявності), виданий відповідно до законодавства, або лікарське свідоцтво про смерть (крім випадків, коли особа пропала безвісти); рішення суду про встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях особи, яка загинула (пропала безвісти) або померла, - за відсутності зазначених в абзацах третьому-п`ятому цього підпункту документів. Рішення про надання (відмову у наданні) статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України приймається місцевим структурним підрозділом з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявника в місячний строк з дня надходження заяви (заяви в електронній формі) (пункт 13 Порядку № 740).

з матеріалів справи вбачається, що дружина померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 через свого представника зверталася до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із запитом щодо отримання довідки (засвідчення) на підтвердження загибелі волонтера ОСОБА_3 . Однак військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України 10 червня 2024 року повідомила, що у них відсутні відомості про отримання волонтерської допомоги від вказаної особи, як і відсутня інформація про його загибель. Єдиним доказом такої допомоги може бути акт приймання-передачі між волонтером та посадовими особами військової частини. А тому у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України відсутні підстави для видачі будь-яких довідок на підтвердження загибелі волонтера ОСОБА_3 (аркуші справи 30-32). Також ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з питання надання їй статусу члена сім`ї загиблого Захисника України;

департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради листом від 26 вересня 2025 року № 3224/45.31-12/35в повідомив, що 22 вересня 2025 року на засіданні комісії розглянуто вказане питання. Одним із документів, на підставі якого приймається рішення про надання такого статусу, є свідчення командира (начальника) військової частини (органу, підрозділу), керівника добровольчого формування, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, завірені печаткою військової частини. Інформація, надана релігійною організацією про загибель чоловіка заявниці під час волонтерської гуманітарної поїздки, не відповідає вимогам закону, оскільки вказана організація згідно з поданими документами не брала безпосередньої участі у заходах і така інформація не завірена печаткою військової частини. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачає можливості надання статусу родинам осіб, які залучалися до надання гуманітарної допомоги і не брали участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України (а. с. 50);

таким чином, у заявниці були відсутні необхідні відомості (документи), які є підставами для надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України відповідно до підпункту 1 пункту 4 Порядку № 740, і уповноваженим органом у порядку частини восьмої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» такі не витребовувалися. Інформації, наданій релігійною організацією про загибель чоловіка заявниці, відповідний орган дав свою оцінку. Також командиром військової частини НОМЕР_1 НГУ вже було висловлено позицію щодо відсутності інформації про отримання волонтерської допомоги від вказаної особи та про його загибель. Розглядаючи вказане питання в судовому порядку, суд першої інстанції взяв до уваги, що матеріалами справи, зокрема документами Релігійної організації «Харківське обласне об`єднання Української Церкви Християн Віри Євангельської», Релігійної організації «Релігійна організація (помісна церква) християн віри євангельської Свята трійця», поясненнями представників територіальної громади, свідченнями окремих осіб із жителів відповідного населеного пункту підтверджується, що ОСОБА_3 дійсно був діючим волонтером від Української церкви християн віри євангельської в Харківській області та брав участь у добровільному християнському волонтерському загоні гуманітарної допомоги, надаючи послуги з доставки населенню їжі, пального, медикаментів, предметів першої необхідності у с. Пришиб Ізюмського району Харківської області, допомозі у вивезенні окремих людей із с. Пришиб у безпечніші населені пункти. Суд не применшує значення діяльності вказаної особи щодо надання гуманітарної допомоги населенню;

однак наданими доказами не підтверджується його приналежність до осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність), та загинули внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час безпосередньої участі у таких заходах, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Заявницею не надано належних та допустимих доказів надання ОСОБА_3 волонтерської допомоги Збройним Силам України, зокрема, як нею стверджувалося, військовій частині НОМЕР_1 НГУ;

тому судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви про встановлення факту, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб Збройних Сил України, а також на захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України під час дії воєнного стану, під час виконання якої загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пришиб Ізюмського району Харківської області. Щодо доводів апелянта про те, що суд безпідставно поклав в основу рішення відповідь військової частини НОМЕР_1 НГУ та фактично визначив акти приймання-передачі єдиним належним доказом надання волонтерської допомоги, хоча Порядок № 740 передбачає можливість підтвердження відповідних обставин рішенням суду у разі відсутності таких документів, то такі доводи є безпідставними. Судом досліджувалися надані заявницею докази. Однак інших належних та допустимих доказів надання ОСОБА_3 волонтерської допомоги військовій частині матеріали справи не містять.

докази, на які посилається апелянт, зокрема посвідчення волонтера, довідки релігійної організації та органу місцевого самоврядування, письмові свідчення місцевих мешканців, наказ про створення добровільного християнського волонтерського загону, а також докази щодо евакуації цивільного населення, надання допомоги постраждалим, гуманітарної допомоги та допомоги військовослужбовцям у зоні бойових дій, судом досліджено. Такі докази дійсно свідчать про провадження померлим волонтерської діяльності від Релігійної організації «Харківське обласне об`єднання Української церкви Християн віри євангельської». Однак вони не доводять зв`язку із Силами оборони України та участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Окремі свідчення громадян та релігійної організації про здійснення ОСОБА_3 допомоги військовослужбовцям не підтверджують систематичності, конкретизації та підставності такої допомоги.

як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 здійснював волонтерську діяльність як священнослужитель та волонтер добровільного християнського волонтерського загону з надання гуманітарної (благодійної) допомоги, а також був залучений до гуманітарної та волонтерської діяльності, яка здійснювалася відповідно до договору про партнерство між міжнародною благодійною організацією Samaritan's Purse International Relief та партнером - Релігійною організацією «Помісна церква християн віри євангельської Свята трійця», у межах якого проводилася «доставка продовольчих товарів до осіб, на чиї життя вплинув конфлікт в Україні». Надання допомоги військовослужбовцям не підтверджується такими напрямами його діяльності. Доказів іншого суду не представлено;

твердження апелянтки про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки письмовим доказам та показанням свідків, які підтверджують здійснення ОСОБА_3 добровільної волонтерської діяльності із забезпечення національної безпеки і оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави в умовах дії воєнного стану, є безпідставними. Також доводи апеляційної скарги про те, що гуманітарна допомога, евакуація цивільного населення та забезпечення життєво необхідних потреб осіб у зоні бойових дій за своєю правовою природою є формами волонтерської діяльності, спрямованої на захист безпеки населення та інтересів держави, не спростовують вказаних висновків суду, не свідчать про неправильне застосування положень статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та поняття волонтерської діяльності, а також не доводять, що суд безпідставно відокремив гуманітарну допомогу релігійної організації від заходів із захисту безпеки населення. Тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення факту, що ОСОБА_3 здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб Збройних Сил України, а також на захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України під час дії воєнного стану, під час виконання якої загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пришиб Ізюмського району Харківської області.

Аргументи учасників справи

08 червня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2., на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 травня 2026 року (повний текст постанови складено 25 травня 2026 року), в якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відмовляючи у задоволенні заяви, суди фактично виходили з того, що заявницею не подано документів, передбачених абзацами третім-п`ятим підпункту 1 пункту 4 Порядку № 740, а тому відсутні підстави для встановлення заявленого юридичного факту. Такий підхід суперечить висновкам щодо застосування пункту 5 частини другої статті 293 та статті 315 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладеним у наступних постановах Верховного Суду, які апеляційний суд не врахував;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) - справі, яка стосувалася соціальних гарантій члена сім`ї загиблого військовослужбовця, якому було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги через відсутність рішення суду про встановлення юридичного факту, - викладено висновок, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним; у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. Велика Палата визначила умови, за яких справи про встановлення фактів належать до юрисдикції суду, зокрема: якщо заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, і для цього подає докази того, що він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, але йому було відмовлено; та якщо чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Правовідносини у зазначеній справі є подібними до правовідносин у справі, що переглядається: в обох випадках член сім`ї загиблого звертається до суду за встановленням юридичного факту, необхідного для реалізації права на соціальні гарантії, після відмови адміністративного органу через відсутність документа встановленої форми. ОСОБА_1 подала до суду лист Департаменту соціальної політики від 26 вересня 2025 року № 3224/45.31-12/35в, яким їй повідомлено про відсутність документів, передбачених Порядком № 740, та прямо рекомендовано звернутись до суду. Отже, умови, визначені Великою Палатою Верховного Суду, у цій справі дотримані, проте апеляційний суд цей висновок не врахував;

у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21) - справі про встановлення факту загибелі особи внаслідок збройної агресії російської федерації - викладено висновок, що встановлення такого факту можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю особи та військовою агресією російської федерації; від встановлення цього факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника як члена сім`ї загиблого. Правовідносини є подібними: у справі, що переглядається, від встановлення факту здійснення загиблим добровільної волонтерської діяльності, спрямованої на забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави, залежить реалізація прав заявниці як члена сім`ї загиблого. Цей висновок апеляційним судом також не врахований;

у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 930/2899/23 (провадження № 61-9988св24) наголошено, що не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів; справи про встановлення фактів належать до юрисдикції суду, зокрема, якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Аналогічні умови встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18): справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судом, якщо від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення прав особи; законом не передбачено іншого порядку його встановлення; заявник не має можливості отримати або відновити документ, який посвідчує факт; встановлення факту не пов`язане з вирішенням спору про право. Наведені правові висновки повністю узгоджуються з положеннями підпункту 1 пункту 4 Порядку № 740, який прямо передбачає, що у разі відсутності документів, визначених абзацами третім - п`ятим цього підпункту, заявник подає до уповноваженого органу рішення суду про встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до здійснення відповідних заходів. Отже, сам Порядок № 740 визначає рішення суду самостійним способом підтвердження відповідного юридичного факту саме для випадків, коли документи адміністративного характеру відсутні або їх отримання є неможливим. Проте суди попередніх інстанцій наведені висновки Верховного Суду не врахували;

суди фактично поставили можливість встановлення юридичного факту у залежність від наявності тих самих документів, відсутність яких законодавець визначив підставою для звернення до суду. Такий підхід нівелює судовий механізм підтвердження юридичного факту, прямо передбачений підпунктом 1 пункту 4 Порядку № 740, суперечить наведеним висновкам Верховного Суду;

суди фактично надали наперед встановлену силу відповіді військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10 червня 2024 року та відповіді Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, взявши їх в основу висновку про відмову у задоволенні заяви, тоді як інші наявні у справі докази не були досліджені та оцінені у їх сукупності. При цьому суди не навели жодних мотивів, з яких відхилили або не врахували: посвідчення волонтера № 033 від 26 лютого 2022 року; довідку вих. № 63 від 25 лютого 2022 року ХООУЦХВЄ; наказ від 28 лютого 2022 року «Про створення добровільного християнського волонтерського загону»; довідку № 13/08 від 05 серпня 2025 року ХООУЦХВЄ; довідку вих. № 314/12-10 від 16 липня 2024 року Донецької селищної ради; акти 32 мешканців с. Пришиб; лист Донецької селищної ради № 2888/06-20 від 08 вересня 2025 року; матеріали кримінального провадження № 12022221080000352; письмові показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ; довідку РО «Помісна церква ХВЄ «Свята Трійця» від 12 травня 2026 року; виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ХООУЦХВЄ та РО «Свята Трійця», свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 497387, рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 1720314600858 від 23 листопада 2017 року та № 1820344600032 від 13 березня 2018 року про включення зазначених релігійних організацій до Реєстру неприбуткових установ та організацій (долучені судом апеляційної інстанції); - книгу «ІНФОРМАЦІЯ_5», на сторінці 28 якої міститься згадка про загибель ОСОБА_3 в умовах бойових дій та про діяльність волонтерів і служителів церкви в окупації та зоні активних бойових дій; публікацію на сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_4» у соціальній мережі Facebook від 26 квітня 2026 року та документальний фільм «ІНФОРМАЦІЯ_4» (платформа MEGOGO), який містить свідчення старшого пресвітера ОСОБА_11 (таймкоди 00:00:52; 00:07:37-00:08:57; 00:08:57-00:09:47) щодо організації гуманітарної та волонтерської діяльності церкви «Свята Трійця» з перших днів повномасштабного вторгнення та підтверджує достовірність його письмових свідчень;

суди встановили, що ОСОБА_3 здійснював гуманітарну діяльність у межах договору про партнерство між міжнародною гуманітарною організацією Samaritan's Purse International Relief та релігійною організацією «Помісна церква християн віри євангельської «Свята Трійця», предметом якого була доставка гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Матеріали справи містять довідку цієї релігійної організації, яка підтверджує, що ОСОБА_3 безпосередньо здійснював приймання, перевезення, доставку та видачу гуманітарної допомоги цивільному населенню в районах активних бойових дій, а також лист організації вих. № 07-07/22-В від 06 липня 2022 року, адресований органам Державної прикордонної служби України, щодо сприяння перевезенню гуманітарних вантажів для цивільного населення України та Збройних Сил України. Зазначений документ підтверджує, що діяльність організації була спрямована одночасно на забезпечення гуманітарних потреб цивільного населення та потреб Сил оборони України. Проте зазначені докази суди не оцінили ні окремо, ні у взаємозв`язку між собою, не навели мотивів, з яких відхилили їх або визнали недостатніми;

щодо показань свідків. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2025 року було призначено судове засідання на 02 грудня 2025 року у режимі відеоконференції з Балаклійським районним судом для допиту свідків. Усі свідки прибули до приміщення Балаклійського районного суду, проте судове засідання не відбулося у зв`язку з відсутністю електропостачання в Івано-Франківському міському суді. Зважаючи на те, що свідки перебувають у Харківській області в районах, наближених до зони бойових дій, вони надали письмові свідчення, посвідчені нотаріально або органами місцевого самоврядування, якими підтверджуються: евакуація цивільного населення, доставка продуктів харчування, медикаментів, гуманітарної допомоги, допомога ЗСУ та обставини загибелі ОСОБА_3 у зоні активних бойових дій. Суди не надали цим свідченням жодної оцінки у сукупності з іншими доказами та не навели мотивів їх відхилення;

суд установив, що ОСОБА_3 здійснював гуманітарну діяльність у межах договору між міжнародною гуманітарною організацією Samaritan's Purse International Relief та релігійною організацією «Помісна церква християн віри євангельської «Свята Трійця», предметом якого була доставка продовольчих товарів особам, життя яких постраждало внаслідок війни в Україні. Матеріали справи також містять довідку зазначеної релігійної організації від 12 травня 2026 року, відповідно до якої ОСОБА_3 як священнослужитель та волонтер здійснював прийом, перевезення, доставку та видачу гуманітарної допомоги цивільному населенню, у тому числі в населених пунктах, що перебували у зоні активних бойових дій (села Пришиб, Явірське, Жовтневе, Андріївка, Донець Ізюмського району Харківської області), забезпечуючи населення продуктами харчування, медикаментами, засобами гігієни та іншими предметами першої необхідності, а також лист організації вих. № 07-07/22-В від 06 липня 2022 року, адресований органам Державної прикордонної служби України, щодо сприяння перевезенню гуманітарних вантажів для цивільного населення України та Збройних Сил України;

суди не спростували встановлених у справі обставин щодо характеру та змісту діяльності ОСОБА_3 , однак неправильно застосували до цих встановлених обставин абзац дев`ятий частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність», дійшовши помилкового висновку, що така діяльність не охоплюється поняттям заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. З такими висновками не можна погодитися: евакуація цивільного населення із району ведення бойових дій, доставка продуктів харчування, медикаментів, гуманітарної допомоги та забезпечення життєво необхідних потреб населення, яке перебувало під безпосередньою загрозою збройної агресії, за своєю правовою природою і є заходами, спрямованими на захист безпеки населення та інтересів держави. Вважаємо, що зазначені норми повинні застосовуватися так: поняття «заходи, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави» в абзаці дев`ятому частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» та пункті 2 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» охоплює не лише діяльність із матеріальнотехнічного забезпечення військових формувань, а й волонтерську діяльність з евакуації цивільного населення та забезпечення його життєво необхідних потреб (продовольство, медикаменти, предмети першої необхідності) безпосередньо у районах ведення бойових дій; критерієм застосування цих норм є характер і зміст здійснюваної діяльності та обстановка, в якій вона здійснювалася, а не наявність документального підтвердження взаємодії з військовими формуваннями. Суди натомість підмінили передбачений законом критерій здійснення заходів із захисту безпеки населення критерієм документального підтвердження взаємодії з військовими формуваннями, у чому й полягає їхня помилка. Такий підхід узгоджується і зі статтею 65 Конституції України та статтею 17 Закону України «Про оборону України», відповідно до яких захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України: добровільна волонтерська діяльність із забезпечення життєво необхідних потреб населення та сприяння Силам оборони безпосередньо в районах ведення бойових дій за своїм змістом є формою виконання цього конституційного обов`язку;

матеріалами справи підтверджено, що Харківське обласне об`єднання Української Церкви Християн Віри Євангельської (код ЄДРПОУ 25859427) включене до Реєстру неприбуткових установ та організацій рішенням Головного управління ДФС у Харківській області № 1720314600858 від 23 листопада 2017 року з ознакою неприбутковості 0035 - релігійні організації. Релігійна громада (помісна церква) християн віри євангельської «Свята Трійця» (код ЄДРПОУ 26356252) включена до Реєстру неприбуткових установ та організацій рішенням Головного управління ДФС у Харківській області № 1820344600032 від 13 березня 2018 року з тією ж ознакою неприбутковості. Саме від імені та за участю зазначених релігійних організацій ОСОБА_3 здійснював добровільну волонтерську діяльність, що підтверджується посвідченням волонтера, довідками зазначених організацій, наказом про створення добровільного волонтерського загону, а також договором про партнерство з Samaritan's Purse International Relief. Статті 5 та 7 Закону України «Про волонтерську діяльність» прямо передбачають право релігійних організацій залучати волонтерів, організовувати їх діяльність, видавати посвідчення волонтера та здійснювати волонтерську діяльність без укладення письмового договору у випадках, визначених законом. Отже, закон прямо визнає релігійні організації суб`єктами організації волонтерської діяльності та не ставить правовий статус волонтера або правові наслідки його діяльності у залежність від організаційно-правової форми організації, через яку така діяльність здійснюється. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли протилежного висновку, поставивши можливість застосування пункту 2 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у залежність від того, що волонтерська діяльність здійснювалася саме через релігійну організацію, яка не перебувала у формальних правовідносинах із військовими частинами. Проте ані Закон України «Про волонтерську діяльність», ані пункт 2 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містять положень, які виключають із сфери їх дії волонтерську діяльність, що здійснюється через релігійні організації. Вирішальне значення має характер і зміст здійснюваної діяльності, а не організаційно-правова форма суб`єкта, через який така діяльність організована. Таким чином, суди попередніх інстанцій, поставивши можливість встановлення заявленого юридичного факту у залежність від організаційно-правової форми суб`єкта, через який здійснювалася волонтерська діяльність, застосували обмеження, яких закон не містить, що призвело до неправильного застосування статей 5 і 7 Закону України «Про волонтерську діяльність» у взаємозв`язку з пунктом 2 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

у цій справі суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки та не навели мотивів відхилення ключових доводів заявниці, зокрема щодо: здійснення ОСОБА_3 волонтерської діяльності через релігійні організації, які відповідно до Закону України «Про волонтерську діяльність» мають право залучати волонтерів та організовувати волонтерську діяльність; застосування абзацу дев`ятого частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність»; об`єктивної неможливості отримання документів, передбачених Порядком № 740, в умовах активних бойових дій на території Ізюмського району Харківської області у 2022 році; наявності у справі сукупності письмових, електронних доказів та показань свідків, які підтверджують здійснення ОСОБА_3 волонтерської діяльності та обставини його загибелі. Фактично суди обмежилися констатацією відсутності окремих документів адміністративного характеру, що не відповідає вимогам статті 6 Конвенції щодо обов`язку суду надати належне мотивування судового рішення;

у цій справі встановлення судом юридичного факту здійснення ОСОБА_3 добровільної волонтерської діяльності є необхідною передумовою для реалізації заявницею права на набуття статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України та пов`язаних із цим соціальних гарантій. Тому необґрунтована відмова у встановленні такого юридичного факту перешкоджає реалізації заявницею її майнових прав, що підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

20 серпня 2026 року Міністерство у справах ветеранів України через Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило прийняти відзив Міністерства у справах ветеранів України на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

ОСОБА_1 через свого представника зверталася до ВЧ НОМЕР_1 НГУ із запитом щодо отримання довідки (засвідчення) на підтвердження загибелі волонтера ОСОБА_3 . Однак, ВЧ НОМЕР_1 НГУ 10. червня 2024 року повідомила, що у них відсутні відомості про отримання волонтерської допомоги від вказаної особи, як і відсутня інформація про його загибель. Єдиним доказом такої допомоги може бути Акт приймання-передачі між волонтером та посадовими особами військової частини. А тому у ВЧ НОМЕР_1 НГУ відсутні підстави для видачі будь-яких довідок на підтвердження загибелі волонтера ОСОБА_3 ;

судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовлено в задоволенні заяви про встановлення факту, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб Збройних Сил України, а також на захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України під час дії воєнного стану, під час виконання якої загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пришиб Ізюмського району Харківської області. Докази, на які посилається заявниця, зокрема: посвідчення волонтера, довідки релігійної організації та органу місцевого самоврядування, письмові свідчення місцевих мешканців, наказ про створення добровільного християнського волонтерського загону, а також докази щодо евакуації цивільного населення, надання допомоги постраждалим, гуманітарної допомоги та допомоги військовослужбовцям у зоні бойових дій, не доводять зв`язку із Силами оборони України та участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України;

доводи касаційної скарги про те, що гуманітарна допомога, евакуація цивільного населення та забезпечення життєво необхідних потреб осіб у зоні бойових дій за своєю правовою природою є формами волонтерської діяльності, спрямованої на захист безпеки населення та інтересів держави, не спростовують вказаних висновкові суду, не свідчать про неправильне застосування положення статті 101 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та поняття волонтерської діяльності. Судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі встановлено, що загиблий чоловік Заявниці брав участь саме у волонтерській гуманітарній допомозі від релігійної організації, яка не була задіяна чи залучена, в тому числі як волонтери, у безпосередній участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Отже, визначені заявою ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту того, що ОСОБА_3 , здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб Збройних Сил України, а також на захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України під час дії воєнного стану, під час виконання якої ОСОБА_3 загинув в селі Пришиб Ізюмського району Харківської області, не є доведеними в цілому;

враховуючи положення чинного законодавства, померла особа з об`єктивних причин не може набути статусу учасника бойових дій, не може отримати посвідчення учасника бойових дій і, як наслідок, скористатися наданими їй додатковими пільгами;

юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника

не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.

25 серпня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду відповідь на відзив, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просила касаційну скаргу задовольнити.

Відповідь на відзив мотивовано тим, що:

суди попередніх інстанцій не дослідили та не оцінили зібрані у справі докази у їх сукупності, надавши наперед встановлену силу лише відповіді військової частини НОМЕР_1 НГУ від 10 червня 2024 року та відповіді Департаменту соціальної політики, а також не навели мотивів, з яких відхилили решту доказів;

у розділі 2.2 відзиву Мінветеранів наводить розгорнуте обґрунтування того, що «надання статусу учасника бойових дій посмертно Порядком № 413 не передбачено», що «правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті» (частина четверта статті 25 Цивільного кодексу України) та що «померла особа з об`єктивних причин не може набути статусу учасника бойових дій, не може отримати посвідчення учасника бойових дій і, як наслідок, скористатися наданими їй додатковими пільгами». Заявниця звертає увагу суду на те, що Мінветеранів у відзиві фактично переносить предмет спору на питання, яке заявницею перед судами взагалі не порушувалося;

Мінветеранів визнає встановлення судами факту здійснення ОСОБА_3 волонтерської діяльності - спірною залишається лише її правова кваліфікація. Мінветеранів не наводить жодного правового аргументу на спростування доводів заявниці про те, що поняття «заходи, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави» охоплює не лише взаємодію з військовими формуваннями, а й волонтерську діяльність з евакуації цивільного населення та забезпечення його життєво необхідних потреб безпосередньо в районі бойових дій;

заявниця ніколи не стверджувала, що волонтерська допомога надавалася саме військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на підставі формального акта приймання-передачі, - це один із доказів підтвердження надання волонтерської допомоги Силам оборони, яким обмежилися суди попередніх інстанцій та Мінветеранів. Водночас предмет доказування у цій справі охоплює значно ширше коло обставин - зокрема, факт здійснення ОСОБА_3 добровільної волонтерської діяльності, спрямованої, серед іншого, на забезпечення потреб Збройних Сил України в цілому, а також на захист безпеки населення та інтересів держави. Закон не ставить таку діяльність у залежність від її здійснення виключно на користь конкретної військової частини чи від обов`язкового оформлення кожного факту надання допомоги актом приймання-передачі. Саме тому відсутність акта приймання-передачі з військовою частиною НОМЕР_1 НГУ не може сама по собі спростовувати факт здійснення ОСОБА_3 відповідної волонтерської діяльності та її спрямованість на забезпечення потреб Збройних Сил України. У матеріалах справи наявна сукупність доказів, які прямо підтверджують спрямованість волонтерської діяльності ОСОБА_3 в тому числі і на допомогу Збройним Силам України, які судами оцінені не були;

відзив не містить правового обґрунтування, щодо спростування підстав касаційного оскарження, що передбачені пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Більше того, наведений у відзиві виклад висновків судів попередніх інстанцій фактично підтверджує встановлення факту здійснення ОСОБА_3 волонтерської діяльності - спірним залишається лише питання її правової кваліфікації, з приводу якого відсутній висновок Верховного Суду.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

19 серпня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 серпня 2026 року зазначено, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21; від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц; від 10 жовтня 2024 року у справі № 930/2899/23; від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18; від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20; від 23 жовтня 2024 року у справі № 753/25081/21; від 17 липня 2024 року у справі № 705/928/23; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 липня 1992 року, що посвідчується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 25 липня 1992 року.

Згідно з копією довідки від 04 серпня 2022 року № НОМЕР_3 ОСОБА_3 з 04 серпня 2022 року був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа в смт Донець Харківської області.

Відповідно до копії довідки виконавчого комітету Донецької селищної ради № 3131/12-10 від 12 липня 2024 року на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживали: дружина - ОСОБА_1 , 1973 року народження, син - ОСОБА_12 , 1994 року народження, син - ОСОБА_13 , 1999 року народження.

Згідно з копією довідки від 21 березня 2024 року № НОМЕР_4 ОСОБА_1 з 21 березня 2024 року є внутрішньо переміщеною особою в м. Івано-Франківськ.

Відповідно до копії лікарського свідоцтва та свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 . Причина смерті - вибухова травма внаслідок дій воєнних операцій в с. Пришиб Ізюмського району.

03 вересня 2022 року відкрито кримінальне провадження № 12022221080000352 та № 12022221080000353 щодо порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств російської федерації близько 01 вересня 2022 року, що полягали у здійсненні обстрілів із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру по с. Пришиб Ізюмського району Харківської області, внаслідок чого загинули ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Звертаючись до суду, заявниця посилалась, зокрема, на те, що ОСОБА_3 активно долучався до волонтерської діяльності та був діючим волонтером від релігійної організації «Харківське обласне об`єднання Української церкви Християн віри євангельської», а до початку збройної агресії російської федерації здійснював служіння як священнослужитель в цій релігійній організації. На підтвердження таких доводів до заяви долучено: копію посвідчення священнослужителя релігійної організації «Харківське обласне об`єднання Української Церкви Християн Віри Євангельської » з терміном дії з 11 липня 2022 року по 11 липня 2025 року; копію посвідчення волонтера № 033, виданого 26 лютого 2022 року релігійною організацією «Харківське обласне об`єднання Української Церкви Християн Віри Євангельської»; копію довідки Пришибського старостинського округу Донецької селищної ради Ізюмського району № 314/12-10 від 16 липня 2024 року про те, що ОСОБА_3 з часу видачі посвідчення волонтера по день смерті дійсно займався волонтерською діяльністю; копію довідки релігійної організації «Харківське обласне об`єднання Української Церкви Християн Віри Євангельської» № 131 від 19 серпня 2023 року про те, що ОСОБА_1 дійсно є дружиною загиблого волонтера від Української церкви християн віри євангельської в Харківській області - ОСОБА_3 , котрий загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок вибухової хвилі від ворожого снаряда, здійснюючи волонтерські функції з надання волонтерської допомоги ЗСУ, військової частини НОМЕР_1 НГУ у АДРЕСА_1 ; копії довідки релігійної організації «Харківське обласне об`єднання Української Церкви Християн Віри Євангельської» № 63 від 25 лютого 2022 року, виданої на ім`я ОСОБА_3 про те, що він є діючим волонтером від Української церкви християн віри євангельської в Харківській області та бере участь у добровільному християнському волонтерському загоні гуманітарної допомоги з визначенням виду діяльності та наказу про створення відповідного загону; копії актів на підтвердження факту волонтерської діяльності на момент загибелі, підписаних у кількості 31 громадянина про те, що ОСОБА_3 проводив евакуацію місцевого населення, надавав допомогу потерпілим в місці ведення бойових дій, проводив доставку ліків, одягу, предметів гігієни, сприяв діяльності ЗСУ тощо та помер внаслідок вибухової хвилі від ворожого (російського) снаряда безпосередньо під час здійснення волонтерських функцій; копію довідки релігійної організації «Харківське обласне об`єднання Української Церкви Християн Віри Євангельської» № 13/08 від 05 серпня 2025 року про те, що ОСОБА_3 з 24 лютого 2022 року і до дня загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 був діючим священнослужителем Української церкви християн віри євангельської в Харківській області та безпосередньо брав участь у добровільному християнському волонтерському загоні з надання гуманітарної (благодійної) допомоги. Під час свого служіння неодноразово був задіяний у наданні всебічної допомоги Силам оборони України, органам державної влади під час дії правового режиму воєнного стану, необхідної для забезпечення оборони України, захисту життя і здоров`я населення у зв`язку із безпричинною військовою агресією російської федерації проти України, брав участь у наданні волонтерської та душепасторської допомоги для подолання наслідків бойових дій та тимчасової окупації, евакуації населення із зони бойових дій тощо. 03 вересня 2022 року під час чергової волонтерської гуманітарної поїздки задля здійснення допомоги на користь Сил оборони України та забезпечення безпеки цивільного населення в с. Пришиб Ізюмського району Харківської області, яке напередодні було звільнено від окупаційних військ російської федерації, загинув на території вказаного населеного пункту внаслідок вибухової хвилі від ворожого снаряда. Наведене також міститься і в свідченнях окремих громадян щодо допомоги ОСОБА_3 у евакуації населення у безпечніші райони, забезпечення продуктами, ліками тощо, а також стверджується показами свідка ОСОБА_7 , допитаної в суді першої інстанції.

До матеріалів заяви було долучено заявником договір про партнерство між міжнародною благодійною організацією «Samaritan's Purse International Relief», укладений 07 червня 2022 року з релігійною організацією «Релігійна організація (помісна церква) християн віри євангельської «Свята трійця», предметом якого є гуманітарна допомога для постраждалих від війни господарств.

У відповідь на адвокатський запит представника заявника щодо отримання довідки (засвідчення) на підтвердження загибелі волонтера ОСОБА_3 військова частина НОМЕР_1 НГУ 10 червня 2024 року повідомила, що у військової частини відсутні відомості про отримання волонтерської допомоги від вказаної особи, як і відсутня інформація про його загибель. Посилання на інформацію, викладену в довідці від 19 серпня 2023 року № 131 (релігійної організації), долученої до запиту адвоката щодо доказу волонтерської діяльності ОСОБА_3 саме цій військовій частині, яка видана після смерті останнього, не підтверджує такий факт надання благодійної допомоги, в т. ч. вказаній військовій частині. Єдиним доказом такої допомоги може бути акт приймання-передачі між волонтером та посадовими особами військової частини. А тому у військової частини НОМЕР_1 НГУ відсутні підстави для видачі будь-яких довідок на підтвердження загибелі волонтера ОСОБА_3 .

09 грудня 2024 року ОСОБА_1 зверталася до Міністерства у справах ветеранів України щодо визнання ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , особою, яка брала безпосередню участь у заходах для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, тобто визнання його учасником бойових дій, а також надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України.

Листом від 04 лютого 2025 року Міністерство у справах ветеранів України повідомило заявницю, що надання статусу учасника бойових дій посмертно не передбачено Порядком № 413, що регулює надання та позбавлення такого статусу. Таким чином, померла особа з об`єктивних причин не може набути статусу учасника бойових дій, не може отримати посвідчення учасника бойових дій і, як наслідок, скористатися наданими їй додатковими пільгами. Щодо надання статусу члена сім`ї загиблого Захисника України, то механізм надання відповідного статусу особам, зазначеним у пункті 2 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у тому числі тих, які проводили волонтерську діяльність за напрямами, визначеними абзацом дев`ятим частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність») визначено Порядком надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України, затвердженого постановою № 740 від 23 вересня 2015 року в редакції від 09 квітня 2024 року № 416. При цьому, рішення суду про встановлення факту добровільного забезпечення чи залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях особи, яка загинула (пропала безвісти) або померла, надається тільки за відсутності доказів, зазначених в абзацах третьому - п`ятому підпункту 1 пункту 4 Порядку № 740.

Відповідно до відповіді Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради від 26 вересня 2025 року № 3224/45.31-12/35в 22 вересня 2025 року на засіданні комісії розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Повідомлено, що одним із документів, на підставі якого приймається рішення про надання такого статусу, є свідчення командира (начальника) військової частини (органу, підрозділу), керівника добровольчого формування, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, завірені печаткою військової частини. Інформація, надана релігійною організацією про загибель чоловіка заявниці під час волонтерської гуманітарної поїздки, не відповідає вимогам закону, оскільки вказана організація згідно з поданими документами не брала безпосередню участь у заходах, і така інформація не завірена печаткою військової частини. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачає можливості надання статусу родинам осіб, які залучалися до надання гуманітарної допомоги і не брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Згідно з копією повідомлення Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області від 08 вересня 2025 року Донецька селищна територіальна громада належить до території можливих бойових дій; дата виникнення можливості бойових дій - 24 лютого 2022 року.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представником заявника також була долучена копія довідки пастора релігійної організації «Релігійна громада (помісна церква) християн віри євангельської «Свята трійця» І. Герасима, виданої 12 травня 2026 року на ім`я ОСОБА_3 , про те, що він з 24 лютого 2022 року по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був залучений релігійною громадою «Релігійна громада (помісна церква) християн віри євангельської «Свята трійця» до здійснення волонтерської та гуманітарної діяльності в умовах воєнного стану та збройної агресії російської федерації проти України. Зазначено, що ОСОБА_3 як священнослужитель та волонтер здійснював волонтерську діяльність, пов`язану з прийомом, перевезенням, доставкою та видачею гуманітарної допомоги цивільному населенню, в тому числі у населених пунктах, що перебували у зоні активних бойових дій або безпосередньо постраждали внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Гуманітарна допомога включала продукти харчування, засоби гігієни, медикаменти, одяг та речі першої необхідності, які надавалися людям похилого віку, особам з інвалідністю, сім`ям з малолітніми дітьми та іншим особам, які опинилися у складних життєвих обставинах у зв`язку з воєнними діями. Також ОСОБА_3 був залучений до гуманітарної та волонтерської діяльності, яка здійснювалася відповідно до договору про партнерство між міжнародною благодійною організацією «Samaritan's Purse International Relief» та партнером - релігійною організацією «Релігійна громада (помісна церква) християн віри євангельської «Свята трійця», у межах якого проводилися прийом, доставка, розподіл та видача гуманітарної допомоги населенню України, постраждалому внаслідок збройної агресії російської федерації.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК).

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частини перша-третя статті 294 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що:

«…у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) вказано, що:

«49. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

50. З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

51. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) вказано, що:

«104. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

105. Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту, без розгляду якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

106. При цьому між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

107. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства».

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже зазначала, що:

юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17). Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України. Юридична значимість фактів, що встановлюються в окремому провадженні, визначається нормами матеріального права (цивільного, сімейного, трудового тощо), які мають бути застосовані судом при вирішенні справи;

щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, а саме якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Коло таких інших фактів обмежено тими, що пов`язані з реалізацією особистих та майнових прав фізичної особи. Отже, до предмету судової діяльності в цьому аспекті не належить встановлення юридичних фактів, завдяки яким фізичні особи реалізують свої публічні права.

справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. З таких критеріїв виходила й Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22;

факти, що мають юридичне значення встановлюються судом в порядку цивільного судочинства. Можна стверджувати про існування позасудового порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо встановлення такого порядку передбачено як мета відповідного порядку. Поряд із цим в багатьох процедурах набуття прав існує стадія з`ясування фактів (обставин) на підставі певних документів (доказів), однак встановлення таких фактів не має значення кінцевої мети такої процедури, а слугує досягненню іншої мети. Тобто, якщо в певній процедурі (зокрема, адміністративній) встановлення юридичного значення певного життєвого факту (обставини) має допоміжне значення для прийняття певного правового рішення (визначення, встановлення правового статусу, надання права, звільнення від обов`язку тощо), таку процедуру не можна вважати порядком встановлення факту, що має юридичне значення. Отже, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 квітня 2026 року у справі № 214/3475/24 (провадження № 61-15969 сво 24)).

До сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України належать: сім`ї осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність) та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (пункт 2 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Волонтерська діяльність - добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги (абзац перший частини першої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Волонтерська діяльність здійснюється за такими напрямами:

надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, дії особливого періоду, правових режимів надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам кримінальних правопорушень, біженцям, внутрішньо переміщеним особам (абзац четвертий частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин);

надання волонтерської допомоги Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії особливого періоду, правових режимів надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (абзац дев`ятий частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Касаційний суд підкреслює, що парламентом на рівні норм Закону України «Про волонтерську діяльність» розмежовано здійснення волонтерської діяльності шляхом надання допомоги громадянам які постраждали внаслідок відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та надання волонтерської допомоги Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

заявниця звернулась з заявою про встановлення факту, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб Збройних Сил України, а також на захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України під час дії воєнного стану, під час виконання якої ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пришибі Ізюмського району Харківської області. Необхідність встановлення такого факту заявник мотивувала неможливістю без його встановлення отримати статус члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України;

касаційний суд враховує, що на момент смерті чоловіка заявниці, 03 вересня 2022 року, чинною була редакція пункту 2 частини першої статті 10-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в редакції: «сім`ї осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність) та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів», яка не включала формулювання «заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність)»;

суди встановили, що матеріалами справи, зокрема документами Релігійної організації «Харківське обласне об`єднання Української Церкви Християн Віри Євангельської», Релігійної організації «Релігійна організація (помісна церква) християн віри євангельської Свята трійця», поясненнями представників територіальної громади, свідченнями окремих осіб із жителів відповідного населеного пункту підтверджується, що ОСОБА_3 дійсно був діючим волонтером від Української церкви християн віри євангельської в Харківській області та брав участь у добровільному християнському волонтерському загоні гуманітарної допомоги, надаючи послуги з доставки населенню їжі, пального, медикаментів, предметів першої необхідності у с. Пришиб Ізюмського району Харківської області, допомозі у вивезенні окремих людей із с. Пришибі у безпечніші населені пункти; командиром військової частини НОМЕР_1 НГУ вже було висловлено позицію щодо відсутності інформації про отримання волонтерської допомоги від ОСОБА_3 та про його загибель; ОСОБА_3 здійснював волонтерську діяльність як священнослужитель та волонтер добровільного християнського волонтерського загону з надання гуманітарної (благодійної) допомоги, а також був залучений до гуманітарної та волонтерської діяльності, яка здійснювалася відповідно до договору про партнерство між міжнародною благодійною організацією Samaritan's Purse International Relief та партнером - Релігійною організацією «Помісна церква християн віри євангельської Свята трійця», у межах якого проводилася «доставка продовольчих товарів до осіб, на чиї життя вплинув конфлікт в Україні». Надання допомоги військовослужбовцям не підтверджується такими напрямами його діяльності. Доказів іншого суду не представлено; наданими доказами не підтверджується його приналежність до осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність), та загинули внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час безпосередньої участі у таких заходах, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Заявницею не надано належних та допустимих доказів надання ОСОБА_3 волонтерської допомоги Збройним Силам України, зокрема, як нею стверджувалося, військовій частині НОМЕР_1 НГУ;

суди врахували, що парламентом на рівні норм Закону України «Про волонтерську діяльність» розмежовано здійснення волонтерської діяльності шляхом надання допомоги громадянам які постраждали внаслідок відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та надання волонтерської допомоги Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації;

суди надали оцінку наявним в матеріалах справи доказам та встановили, що ОСОБА_3 здійснював волонтерську діяльність як священнослужитель та волонтер добровільного християнського волонтерського загону з надання гуманітарної (благодійної) допомоги, а також був залучений до гуманітарної та волонтерської діяльності, яка здійснювалася відповідно до Договору про партнерство між міжнародною благодійною організацією Samaritan's Purse International Relief та партнером - Релігійною організацією «Помісна церква християн віри євангельської «Свята трійця», у межах якого проводилася «доставка продовольчих товарів до осіб, на чиї життя вплинув конфлікт в Україні». Надання допомоги військовослужбовцям не підтверджується такими напрямами його діяльності;

суди в цій справі встановили відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення факту, що ОСОБА_3 здійснював добровільну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення потреб Збройних Сил України, а також на захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України під час дії воєнного стану, під час виконання якої загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пришибі Ізюмського району Харківської області.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення заяви.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку про те, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко