Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №930/1554/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 930/1554/25

провадження № 61-7386св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Райгородська сільська рада Гайсинського району Вінницької області, Головнеуправління Держгеокадастру у Вінницькій області,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2025 року у складі судді Науменка С. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2026 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Райгородської сільської ради Гайсинського районуВінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку (пай).

Позовна заява мотивована тим, що 07 липня 1990 року ОСОБА_1 була прийнята у члени колгоспу імені Леніна, який розміщувався в с. Коржівка Немирівського району Вінницької області.

Згідно трудової книжки вона була прийнята на роботу в даному колгоспі в 1990 році вагарем.

16 лютого 1993 року загальними зборами уповноважених членів колгоспу імені Леніна колгосп імені Леніна реорганізовано в Колективне сільськогосподарське підприємство «Надія» (далі - КСП «Надія»).

Заяви про вихід з членів КСП вона не писала, загальними зборами уповноважених членів КСП «Надія» рішень про виключення ОСОБА_1 з членів даного колгоспу не приймалось.

20 червня 1995 року було видано державний акт на право колективної власності на землю КСП «Надія».

Оскільки вона на час одержання КСП «Надія» державного акту на право колективної власності на землю в 1995 році залишалась членом даного КСП, то вважає, що має право на земельний пай, тобто на її ім?я помилково не видали сертифікат на право на земельну частку (пай) при розпаюванні землі.

Водночас загальновідомим є факт, що колишні члени КСП «Надія» вже отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) та надалі державні акти на земельну частку (пай).

За таких обставин, позивачка просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Надія» в умовних кадастрових гектарах розміром 3,01 га за рахунок земель запасу на території Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право позивачки порушено ще у 1995 року, тобто після видачі КСП «Надія» державного акта, проте до суду з позовом про визнання права власності на земельну частку (пай) позивачказвернулася лише в липні 2025 року, при цьому жодних причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом протягом більш як 30 років не навела.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

28 травня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2025 року та постанову Вінницькогоапеляційного суду від 05 травня 2026 року у цій справі.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 19 червня 2026 року заявниця просила суд скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи, та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

07 липня 2026 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

27 липня 2026 року на адресу Верховного Суду через систему «Електронний суд» від Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області надійшли додаткові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2026рокувідкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

03 липня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 10 липня 1990 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу вагарем в колгосп імені Леніна, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .

30 грудня 1997 року ОСОБА_1 була звільнена з КСП «Надія» за власним бажанням.

16 лютого 1993 року загальними зборами уповноважених членів колгоспу імені Леніна вказаний колгосп реорганізовано в КСП «Надія».

Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Надія» с.Коржівка Немирівського району Вінницької області видано 20 червня 1995 року. Згідно із списком, що додається до державного акту на право колективної власності на землю та технічної документації по паюванню земель КСП «Надія» с. Коржівка прізвище ОСОБА_1 відсутнє.

Середній розмір земельної частки (паю) на території Коржівської сільської ради становить 3,01 в умовних кадастрових гектарах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що за своєю суттю такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20). Визнання права як приватноправова категорія покликана забезпечити визначеність у приватних відносинах, захист прав та інтересів під час їх порушення, невизнання чи оспорення або ж підтвердження права. Натомість ініціювання спору про визнання права не для захисту прав та інтересів чи підтвердження права є недопустимим.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Надія» в умовних кадастрових гектарах розміром 3,01 га за рахунок земель запасу на території Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, оскільки вона на час одержання КСП «Надія» державного акту на право колективної власності на землю в 1995 році залишалась членом даного КСП, тому має право на земельний пай, тобто на її ім?я помилково не видали сертифікат на право на земельну частку (пай) при розпаюванні землі.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року№ 899-IV (далі - Закон № 899-ІV)основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Втім, сертифікат на право на земельну частку, хоч і є основним, але не єдиним документом, що посвідчує це право.

Перелік таких документів закріплений у частині другій статті 2 Закону № 899-ІV, за змістом якої право на пай також посвідчується: свідоцтвом про право на спадщину; посвідченими у встановленому законом порядку договорами купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішенням суду про визнання права на земельну частку (пай); документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, що евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства (за наявності) чи нотаріально засвідчена виписка з неї (за наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08 серпня 1995 року N 720/95 (далі - Указ № 720/95) паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

У пункті 2 Указу № 720/95 зазначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України 1990 року кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті б цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи у членах КСП на час передання державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю. Член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває право на земельну частку (пай) з дня видання цього акта, і в разі його смерті спадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Вказане право може бути реалізовано, зокрема, у судовому порядку шляхом визнання права на земельну частку (пай).

Неотримання сертифіката не спростовує і не припиняє право особи на земельну частку (пай), а лише утруднює реалізацію такого права, фактично залишаючи лише один спосіб, передбачений частиною другою статті 2 Закону № 899-ІV, - звернення до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай).

Сертифікат на право на земельну частку (пай) є документом, який засвідчує наявне право.

При цьому, слід розмежовувати позови про визнання права для захисту прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання чи оспорення та позови про визнання права для підтвердження права у разі невидачі документа на земельну частку (пай), який засвідчує наявне право.

Право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, у якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), тому до позовів про визнання права на земельну частку (пай) тих осіб, які включені до списку, проте не отримали сертифікат, позовна давність не застосовується. Це зумовлено тим, що позовна давність належить до строків захисту цивільного права. Оскільки основним засобом захисту порушеного права є позов, цей строк називається позовною давністю. Натомість позов про визнання права на земельну частку (пай) для підтвердження права у разі невидачі документа, який засвідчує наявне право на земельну частку (пай), спрямований на підтвердження наявного права, а не для його захисту.

Близькі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 540/1100/18 та інших, з якими погодилася Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див. постанову від 22 червня 2026 року у справі № 530/656/24 (провадження № 61-3733сво25).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право ОСОБА_1 порушено ще у 1995 року, тобто після видачі КСП «Надія» державного акта на право колективної власності на землю, у списку-додатку до якого позивачка не була зазначена.

Проте до суду з позовом про визнання права власності на земельну частку (пай) позивачка звернулася лише в липні 2025 року, зі спливом 30 років, і жодних причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом протягом більш як 30 років позивачка не навела.

Відповідно до пункту 6 Прикінцеві і перехідні положення ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 79 ЦК УРСР 1963 року).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК УРСР 1963 року).

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР 1963 року).

Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлених законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги (стаття 83 ЦК УРСР 1963 року).

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року в справі № 3-512гс16 вказано: «Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 76 ЦК УРСР або статті 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 530/656/24 (провадження № 61-3733сво25) зауважив, що: безпідставне невключення особи до списків порушує її право на отримання земельної частки (паю) та виділення її в натурі, поряд із тими особами, які були включені до такого списку;за захистом такого права особа може звернутися до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай), заявивши, зокрема, і вимогу про виділ земельної частки (паю) в натурі за рахунок нерозпайованих земель; позов про визнання права на земельну частку (пай) особи, яка не включена до списку членів КСП, є позовом про захист прав та інтересів у разі їх порушення, на який поширюється позовна давність; позовна давність за такою вимогою починає свій перебіг з моменту, коли така особа дізналася про невключення її до списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, або могла дізнатися.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 могла дізнатися про прорушення її прав ще у 1995 року, тобто після видачі КСП «Надія» державного актана право колективної власності на землю, у списку-додатку до якого вона не була зазначена, проте до суду з позовом про визнання права власності на земельну частку (пай) позивачказвернулася лише в липні 2025 року, зі спливом 30 років, і жодних причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом протягом більш як 30 років не навела, правильним є висновок суду першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції про відмову у позові.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев