Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №734/1822/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 734/1822/25

провадження № 61-9150 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Рожець Алла Петрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника - адвоката Кошарської Оксани Олександрівни, на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2025 року у складі судді Бараненка С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 червня 2026 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Онищенко О. І., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 ,

в якому просила суд визначити їй додатковий строк протягом 6 (шести) місяців, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері - ОСОБА_3 .

Позов мотивовано тим, що упродовж строку, який наданий законом для прийняття спадщини, вона не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 , оскільки вона не знала про наявність спадкового майна, не мала правовстановлюючого документу на земельну ділянку, а також не знала про наявність заповіту матері, який складений на її ім ?я та ім ?я її сестри - ОСОБА_2 .

Зазначала, що між нею та її сестрою ОСОБА_2 існують непорозуміння щодо обставин життя та спадщини померлої матері, обмежені можливості у спілкуванні один з одним. При цьому вона не знала про наявність заповіту, а також права власності матері на земельну ділянку, так як таких документів не мала, а довідалася лише у березні 2025 року, з`явившись за викликом до нотаріуса Рожець А. П., яка їй повідомила, що вона, як спадкоємець за заповітом, має право спадкувати в рівних частинах спільно з сестрою - ОСОБА_2 , яка звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.

Зазначала, що, надавши нотаріусу паспорт, у графі відомості про місце проживання, зазначено місце реєстрації АДРЕСА_1 , однак за запитом нотаріуса вона отримала Витяг з реєстру територіальної громади і виявилось,

що 27 травня 2016 року її знято з реєстрації за вказаною адресою, тому вона вважається такою, що спадщину після смерті матері не прийняла. Тому вона звернулася до суду для поновлення свого права на прийняття спадщини після смерті матері, оскільки пропустила його, приблизно на місяць, він є пропущеним з 21 лютого 2025 року. Із заявою про надання дозволу на прийняття спадщини для неї ОСОБА_2 не звернулась і такого дозволу не надала через неприязні стосунки між ними, сестрами. З цих причини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини вона вчасно не подала заяву до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та суду апеляційної інстанцій

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 жовтня

2025 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду

від 10 червня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 , додатковий строк протягом 6 (шести) місяців, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері - ОСОБА_3 . Вирішено питання щодо судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач має право на спадщину за заповітом, нею наведено поважні причини пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом.

Суди вказали, що позивач не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері упродовж строку, який наданий законом для прийняття спадщини, оскільки вона не знала про наявність спадкового майна, не мала правовстановлюючого документу на земельну ділянку, а також не знала достовірно про смерть матері та наявність заповіту матері, який складений на її ім`я спільно з сестрою, тобто відповідачем у справі. При цьому ОСОБА_1 була повідомлена приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Рожець А. П. про наявність заповіту на її ім`я лише 17 березня 2025 року, тобто вже після спливу строку, визначеного статтею 1270 ЦК України.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , апеляційний суд зазначив, що доводи позивачки про те, що вона не знала про наявність спадкового майна, не спростовані, позивачка пропустила строк для спадкування з поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2026 року ОСОБА_2 та її представник - адвокат Кошарська О. О.,

із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду

із касаційною скаргою на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 10 червня 2026 року, в якій просять оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи № 734/1822/25 із Козелецького районного суду Чернігівської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У липні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2026 року відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Лущик О. М., на касаційну скаргу повернуто заявникові без розгляду через пропуск строку на його подання та відсутності клопотання про продовження такого строку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

16, 21 вересня 2026 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Лущик О. М.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката

Лущик О. М., підлягають залишенню без розгляду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20; від 14 грудня 2022 року у справа № 477/2330/18, провадження

№ 14-31цс22).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 та її представника - адвоката Кошарської О. О., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими, прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуальногоправа.

Судами не враховано правового висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), яка є релевантною до обставин цієї справи.

Вказують, що не є поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини необізнаність позивача щодо наявності спадкового майна, відсутність у позивача правовстановлюючого документу на земельну ділянку, необізнаність про наявність заповіту та необізнаність про смерть спадкодавця, матері. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували твердження позивачки про те, що вона не знала про наявність спадкового майна.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилковго висновку стосовно поважності причини пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки обставини, які б підтверджували наявність у позивачки об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкодили їй звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк відсутні.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, а саме це перешкоди, які існують незалежно від волі та бажання людини, є неможливими для подолання або усунення, а також мають принципове значення для досягнення поставленої мети.

Судами не встановлено, які ж саме перешкоди існували у позивача для подання такої заяви, чому позивач не звернулася у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини за законом, оскільки є спадкоємцем за законом першої черги спадкування та не прийнято до уваги те, що головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, зокрема через тривалу хворобу спадкоємців; велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах:від 17 березня

2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та інших.

Також зазначають, що під час вирішення питання про надання позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини судом не враховано факт прийняття спадщини іншим спадкоємцем за законом -

ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відбулось втручання у її право власності і як наслідок порушення принципу правової визначеності стосовно неї, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права, а також це зумовило потребу в дотриманні принципу пропорційності втручання у її права як спадкоємця, яка прийняла спадщину. При цьому, відповідач також не була обізнана про наявність заповіту посвідченого 16 серпня 1994 року, проте вона як спадкоємець першої черги спадкування у визначений чинним законодавством України строк реалізувала своє право на прийняття спадщини за законом та у подальшому від нотаріуса дізналася про наявність вищевказаного заповіту.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , актовий запис про смерть № 174,

що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 9).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є доньками померлої ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 6-місячний строк для прийняття спадщини закінчився 21 лютого 2025 року. ОСОБА_1 була повідомлена приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Рожець А. П. про наявність заповіту на її ім`я 17 березня 2025 року (а. с. 12).

За життя ОСОБА_3 розпорядилася своїм майном, склавши заповіт, що посвідчено 16 серпня 1994 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори Шенгерей Т. І., яким належне на день смерті майно вона заповідала донькам: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 28).

З інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти /спадкові договори) слідує, що у спадковому реєстрі за № 801068817 знайдено інформацію про заповіт, стан чинний, за № 3-1961 в реєстрі нотаріальних дій, дата посвідчення

ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце посвідчення Чернігівська область, Чернігівський район, Козелецька районна державна нотаріальна контора, місце зберігання Державний нотаріальний архів Чернігівської області, 14000, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Мазепи Івана, 55, інформація про заповідача ОСОБА_3 , номер заповіту у спадковому реєстрі 2900265 (а. с. 31).

Заповіт є чинним, не скасований, не змінений, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), яка наявна в матеріалах спадкової справи (а. с. 23-31).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники, у змісті касаційної скарги, зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 та її представника - адвоката Кошарської О. О., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення суду першої та суду апеляційної інстанцій зазначеним вимогам закону не відповідають.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом,

а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини

з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України

від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року

у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року

у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;

2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані

з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від22 березня 2023 рокуу справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття.

Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців -

в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку

з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає

з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися

з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом (перша черга спадкування), наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку

з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див.: пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Європейський суд з прав людини нагадав, що «принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та «Регнер проти Чехії» [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року). До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції» (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36-43, від 13 жовтня 2005 року). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі «Чепек проти Чехії» (), заява № 9815/10, пункти 45 та 51-60, від 05 вересня 2013 року).

У справі, що переглядається:

позивач зазначала, що пропустила строк звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом з поважних причин, оскільки вона не знала про наявність спадкового майна, не мала правовстановлюючого документу на земельну ділянку, а також не знала про наявність заповіту матері, який складений на її ім ?я та ім ?я її сестри- ОСОБА_2 , а дізналася лише в березні

2025 року з`явившись за викликом до нотаріуса Рожець А. П., яка їй і повідомила, що вона, як спадкоємець за заповітом, має право спадкувати в рівних частинах спільно з сестрою - ОСОБА_2 ;

суди вважали, що позивач має право на спадщину за заповітом, нею наведено поважні причини пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом;

однак суди не звернули увагу на те, що необізнаність щодо наявності спадкового майна, відсутність у позивача правовстановлюючого документу на земельну ділянку, необізнаність про наявність заповіту та необізнаність про смерть спадкодавцябез установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини сама по собі є неповажною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. При цьому судами не встановлено які ж саме перешкоди існували у позивача для подання такої заяви, чому позивач не звернулася у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини за законом, оскільки є спадкоємцем за законом першої черги спадкування та не прийнято до уваги те, що головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, зокрема через тривалу хворобу спадкоємців; велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Крім того, відповідач також не була обізнана про наявність заповіту посвідченого 16 серпня 1994 року, проте вона як спадкоємець першої черги спадкування у визначений чинним законодавством України строк реалізувала своє право на прийняття спадщини за законом та у подальшому від нотаріуса дізналася про наявність вищевказаного заповіту.

За таких обставин висновок судів про те, що у позивача поважні причини пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом, є помилковим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила 1 816,50 грн (а. с. 125), а за подання касаційної скарги - 2 422,50 грн. Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позову, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути судові витрати на сплату судового збору у розмірі 4 239,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника - адвоката Кошарської Оксани Олександрівни,задовольнити.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Рожець Алла Петрівна, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 4 239,00 грн (чотири тисячі двісті тридцять дев ?ять гривень 00 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

В. В. Сердюк