Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №902/72/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 902/72/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Єреп В. В. (прокурор за посвідченням),

позивача-1 - Сеніва А. М. (у порядку самопредставництва),

позивача-2 - Мірошниченко Т. Д. (у порядку самопредставництва),

позивача-3 - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

третя особа - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Вінницької області від 31.03.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 у справі

за позовом виконувача обов`язків керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Вінницької обласної Ради,

2) Вінницької обласної військової адміністрації,

3) Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області

до: 1) Бабій Лариси Михайлівни,

2) Тульчинської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,

про визнання недійсним договору про публічну закупівлю, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони та стягнення 1 038 557,00 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Виконувач обов`язків керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної Ради, Вінницької обласної військової адміністрації, Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Бабій Лариси Михайлівни та до Тульчинської міської ради про визнання недійсним договору № 2 ДСТТУ Б.Д.1.1-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (ІІ черга)" (за ДК 021:2015 - 45454000-4 Реконструкція) від 05.10.2017 та стягнення 1 038 557,00 грн.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.01.2024 № 72/04-р/к у справі № 03-06/06-19 встановлено вчинення фізичною особою-підприємцем Бабій Л. М. та фізичною особою-підприємцем Кравцем В. І. антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів процедури закупівлі UA-2017-08-28-000058-c. На думку прокурора, право на укладення договору Бабій Л. М. одержала не на конкурентних засадах, а тому спірний договір укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу однієї сторони, що є підставою для застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Вінницької області рішенням від 31.03.2026 (суддя Маслій І. В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 (судді: Романюк Ю. Г. - головуюча, Миханюк М. В., Саврій В. А.), у задоволенні позову відмовив.

4. Судові рішення мотивовано тим, що сам по собі встановлений органом Антимонопольного комітету України факт вчинення учасниками процедури закупівлі антиконкурентних узгоджених дій не є достатньою та безумовною підставою для визнання укладеного за результатами закупівлі договору таким, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Прокурором не доведено завдання державі чи територіальній громаді майнової шкоди, переплати бюджетних коштів, невиконання або неналежного виконання робіт, а також причинно-наслідкового зв`язку між порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та погіршенням майнового становища держави чи територіальної громади.

Суди попередніх інстанцій також урахували, що наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, мають конфіскаційний характер і становлять втручання у право мирного володіння майном. За відсутності доведених збитків, незаконного збагачення в розмірі заявленого стягнення та інших виняткових обставин застосування такого заходу не відповідало б вимозі пропорційності, закріпленій у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури просить рішення Господарського суду Вінницької області від 31.03.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 у справі № 902/72/25 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права (статей 203, 216, 228 ЦК України, статей 1, 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі") та порушення норм процесуального права (статей 73, 75, 76, 77, 86, 236-238, 269 ГПК України), неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, у результаті чого зроблено помилкові висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у:

- постанові від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 щодо неухильного дотримання учасниками процедури закупівлі та замовником вимог Закону України "Про публічні закупівлі", у тому числі щодо добросовісної конкуренції;

- постановах від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 25.02.2026 у справі № 922/2986/24, від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 03.03.2026 у справі № 908/2939/23 та від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 924/971/23 щодо правомірності застосування наслідків, визначених частиною 3 статті 228 ЦК України, при укладенні правочину внаслідок вчинення сторонами антиконкурентних узгоджених дій, зокрема за відсутності обвинувального вироку;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 про те, що правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 ЦК України).

На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на необхідність відступити від висновку щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, яка фактично обмежує застосування цієї статті виключно випадками вчинення кримінального правопорушення або встановлення значної матеріальної шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Вінницька обласна військова адміністрації та Бабій Лариса Михайлівна у відзивах на касаційну скаргу заперечують проти доводів скаржника, зазначаючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 31.03.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 у справі № 902/72/25 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 15.09.2026.

14.09.2026 від керівника Рівненської обласної прокуратури до Суду надійшло клопотання про передачу справи № 902/72/25 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від правового висновку щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 28.03.2017 відповідно до Протоколу № 2 засідання обласної конкурсної комісії обласного фонду охорони навколишнього природного середовища від 28.03.2017 (затвердженого першим заступником голови Вінницької облдержадміністрації) затверджено перелік першочергових природоохоронних заходів, які пропонуються до фінансування за рахунок обласного фонду охорони навколишнього природного середовища в 2017 році.

10. Згідно зі зазначеним Переліком за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища запропоновано до фінансування 1500,0 тис. грн на реконструкцію ставу з його екологічним поліпшенням у с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області.

11. Протоколом № 2 засідання обласної конкурсної комісії обласного фонду охорони навколишнього природного середовища від 03.05.2018 (затвердженого директором Департаменту міжнародного співробітництва та регіонального розвитку облдержадміністрації) затверджено перелік першочергових природоохоронних заходів, які пропонуються до фінансування за рахунок обласного фонду охорони навколишнього природного середовища в 2018 році.

12. Відповідно до зазначеного переліку, за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища запропоновано до фінансування ще 662,0 тис. грн на реконструкцію ставу з його екологічним поліпшенням у с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області.

13. Керуючись наданою інформацією Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, встановлено, що з обласного фонду охорони навколишнього середовища на виконання робіт з реконструкції та екологічного поліпшення ставу в с. Михайлівка Тульчинського району було спрямовано: 10.05.2017 - кошти в сумі 450 000,00 грн, 08.08.2017 - кошти в сумі 1 050 000,00 грн, 22.05.2018 - кошти в сумі 662 000,00 грн. Всього - 2 162 000 грн.

14. Спрямування коштів обласного фонду охорони навколишнього середовища на виконання робіт з реконструкції та екологічного поліпшення ставу с. Михайлівка Тульчинського району здійснювалось відповідно до розпорядження Голови облдержадміністрації від 26.04.2017 № 293 та розпорядження Голови облдержадміністрації від 10.05.2018 № 376.

15. Відповідно до наданої Тульчинською районною військовою адміністрацією інформації встановлено, що субвенція з обласного бюджету місцевим бюджетам, спрямована на реалізацію проєктів-переможців 15-го обласного конкурсу проєктів розвитку територіальних громад (екологічний напрямок) за рахунок обласного фонду охорони навколишнього природного середовища, до районного бюджету надійшла 11.05.2017 - 450 000 грн, 09.08.2017 - 1 050 000 грн, 08.06.2018 - 662 000 грн.

16. Згідно із субвенцією Михайлівській сільській раді з районного бюджету відповідно перераховано: 13.05.2017 - 450 000 грн, 10.08.2017 - 1 050 000 грн, 08.06.2018 - 662 000 грн.

17. За інформацією Тульчинської районної військової адміністрації на виконання робіт з реконструкції та екологічного поліпшення ставу с. Михайлівка Тульчинського району упродовж 2017- 2018 років здійснювалось співфінансування із бюджету Михайлівської сільської ради у сумі 249 267,00 грн (171 986,00 +77 281,00).

18. Як зазначає прокурор, з обласного бюджету, відповідно до розпоряджень Голови облдержадміністрації, районному бюджету (Тульчинського району), а в подальшому Михайлівській сільській раді було направлено 2 162 000,00 грн (450 000,00 + 1 050 000,00 + 662 000,00) субвенції на виконання робіт з реконструкції та екологічного поліпшення ставу.

19. Крім того, Михайлівською сільською радою з місцевого бюджету було виділено 249 267,00 грн.

20. Задля проведення реконструкції ставу з його екологічним поліпшенням у с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області, в електронній системі закупівель "Prozorro" Михайлівською сільською радою проведено публічну закупівлю за ID: UA-2017-08-28-000058-с (посилання на дану закупівлю: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2017-08-28-000058-с).

21. Предмет закупівлі - роботи, а саме: ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічними поліпшеннями в с. Михайлівка Тульчинського району (II черга)".

22. Очікувана вартість предмета закупівлі становить 1 041 271,00 грн.

23. Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ФОП Бабій Ларисою Михайлівною (цінова пропозиція - 1 038 557,00 грн) та ФОП Кравцем Володимиром Івановичем (цінова пропозиція - 1 041 000,00 грн).

24. Переможцем цієї закупівлі визначено ФОП Бабій Л. М. з найменшою ціновою пропозицією - 1 038 557 грн.

25. 05.10.2017 між Михайлівською сільською радою Тульчинського району Вінницької області (замовник) та ФОП Бабій Ларисою Михайлівною (підрядник) укладено договір № 2 ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (II черга)", за умовами якого:

- підрядник зобов`язується в 2017 році надати, а замовник прийняти й оплатити підряднику роботи ДСТУ Б.Д.1.1 -1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (ІІІІ черга)" (за ДК 021:2015 - 45454000-4 Реконструкція) (роботи) відповідно до наданої тендерної пропозиції (пункт 1.1);

- обсяги робіт, що плануються до виконання рідрядником, попередньо узгоджуються з замовником (пункт 1.2);

- обсяги закупівлі робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків замовника (пункт 1.3);

- підрядник виконує роботи, передбачені цим договором, відповідно до проектно-кошторисної документації замовника, діючих норм, стандартів та правил, які стосуються надання вказаних робіт (пункт 2.1);

- ціна договору становить 1 038 557,00 грн без ПДВ (пункт 3.1);

- ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (пункт 3.2);

- розрахунки проводяться за повністю надані роботи шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок підрядника згідно з кошторисом та актами приймання виконаних робіт, підписаних сторонами (пункт 4.1);

- оплата за виконані роботи буде проводитись з урахуванням реального надходження коштів (та/або фінансування видатків) місцевого бюджету на зазначені цілі замовника (пункт 4.2);

- строк (термін) виконання робіт: до 30.06.2018 (пункт 5.1);

- за результатами виконаних робіт підрядник складає, підписує сам і надає до підпису замовнику 2 (два) примірники актів приймання виконаних робіт. Останній протягом 1 (одного) робочого дня з дня отримання перевіряє цей акт і, в разі відсутності зауважень, підписує і повертає один примірник акта підряднику або надає підряднику аргументовану відмову у підписі (пункт 5.2);

- місце виконання робіт: с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області (пункт 5.8);

- замовник зобов`язаний своєчасно сплатити підряднику вартість виконаних робіт у порядку, передбаченому договором; надавати підряднику всю інформацію, документи, тощо, які необхідні йому для виконання своїх обов`язків, передбачених договором (пункт 6.2);

- договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018 (пункт 9.1).

26. До договору між сторонами підписано ряд додаткових угод, за змістом яких сторони внесли зміни до пунктів основного договору, зокрема:

- додаткову угоду від 13.10.2017 № 1, за змістом якої, відповідно статті 23 Бюджетного кодексу та до пункту 4.3 розділу 4.1 Порядок здійснення оплати, календарного плану виконання робіт (додаток 5 до договору від 05.10.2017 № 2) загальна вартість робіт становить 1 038 557,00 грн, вартість будівельно-монтажних робіт, передбачених до виконання в окремі періоди в т.ч. 2017 рік, становить 374 063,00 грн;

- додаткову угоду від 26.12.2017 № 2, згідно з якою, відповідно статті 23 Бюджетного кодексу та до підпункту 4 пункту 10.6 розділу 10 Інші умови Договору п. 4.1.-4.2 розділу 4. Порядок здійснення оплати та враховуючи реальні надходження коштів місцевого бюджету, загальна вартість робіт становить 1 038 557,00 грн, вартість будівельно-монтажних роби передбачених до виконання в окремі періоди в т.ч. 2017 рік становить 313 831,00 грн, внести зміни до календарного плану виконання робіт (додаток 5 до договору від 05.10.2017 № 2);

- додаткову угоду від 08.06.2018 № 3, за змістом якої, відповідно статті 23 Бюджетного кодексу та до пункту 4.3 розділу 4 Порядок здійснення оплати, календарного плану виконання робіт (додаток 5 до договору від 05.10.2017 № 2) загальна вартість робіт становить 1 038 557,00 грн, вартість будівельно-монтажних робіт, передбачених до виконання в окремі періоди в т.ч. 2018 рік становить 724 726,00 грн.

27. Фінансування виплат на зазначені закупівлі здійснювалось за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього середовища (обласний бюджет, на підставі розпоряджень Голови облдержадміністрації), а саме субвенції обласного бюджету місцевому бюджету, а також частково з бюджету Михайлівської сільської ради Тульчинського району.

28. Відповідно до Єдиного вебпорталу використання публічних коштів встановлено, що Михайлівською сільською радою на виконання умов договору від 05.10.2017 № 2 здійснено оплату коштів, а саме: 20.11.2017 - у сумі 113 573,00 грн (№ транзакції 69322762); 23.11.2017 - у сумі 171 986,45 грн (№ транзакції 69675014); 23.11.2017 - у сумі 28 271,55 грн (№ транзакції 69677971); 14.06.2018 - у сумі 662 000,00 грн (№ транзакції 103909605); 14.06.2018 - у сумі 38 062,00 грн (№ транзакції 103906533); 19.07.2018 - у сумі 24 664,00 грн (№ транзакції 107110140).

29. Загальна сума становить 1 038 557,00 грн (113 573,00 грн + 171 986,45 грн + 28 271,55 грн + 662 000,00 грн + 38 062,00 грн + 24 664,00 грн).

30. 26.01.2024 рішенням Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 72/04-р/к у справі № 03-06/06-19 встановлено, що під час проведення зазначеної закупівлі робіт з реконструкції ставу з його екологічними поліпшеннями в с. Михайлівка Тульчинського району (II черга), ФОП Бабій Л. М. та ФОП Кравець В. І. вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.

31. Рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України обґрунтоване виявленими обставинами, які свідчать, що учасники ФОП Бабій Л. М. та ФОП Кравець В. І. узгоджували свою поведінку під час підготовки та участі в торгах, а саме: пов`язаність відповідачів через третю особу; поведінка під час електронного аукціону; особливості подання тендерних пропозицій відповідачами та участі у торгах; подання тендерних пропозицій з одного електронного майданчика; використання відповідачами одних і тих самих IP-адрес, що не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, а свідчить про узгодження (координацію) ФОП Бабій Л. М. та ФОП Кравець В. І. своєї поведінки при підготовці до участі та участі у торгах, зокрема про обмін між ними інформацією. ФОП Бабій Л. М. та ФОП Кравець В. І. під час підготовки документації для участі в тендерній закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2017-08-28-000058-с) діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівлі за Законом України "Про публічні закупівлі". Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ФОП Бабій Л. М. та ФОП Кравець В. І. тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результат проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак вчинили антиконкурентні узгоджені дії.

32. З огляду на встановлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції прокурор звернувся до суду з цим з позовом, посилаючись на статті 203, 215 та частину 3 статті 228 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

33. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

35. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, врахували правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, відповідно до якої сам по собі факт вчинення учасником процедури закупівлі антиконкурентних узгоджених дій не є безумовною підставою для застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України та визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування зазначеної норми необхідним є встановлення виключних обставин, зокрема наявності умислу на порушення інтересів держави та суспільства, завдання державі чи територіальній громаді значних збитків, незаконного збагачення винної особи, а також дотримання принципу пропорційності втручання у право власності.

36. Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає про необхідність відступу від такого висновку (викладеного у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23), оскільки, на його думку, вони фактично обмежують застосування частини 3 статті 228 ЦК виключно випадками кримінального правопорушення або встановлення значної матеріальної шкоди.

37. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 сформулювала висновок щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України, зокрема зазначивши, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального правопорушення (тобто за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

38. Узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини 3 статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою зазначеної вище постанови свідчить про стабільність правозастосування та єдність судової практики у спорах з подібними правовідносинами.

39. Для прикладу, Верховний Суд застосував висновки об`єднаної палати (щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції), зокрема, у постановах від 04.02.2026 у справі № 913/330/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23, від 10.02.2026 у справі № 922/26/24, від 03.03.2026 у справі № 925/405/24, від 03.03.2026 у справі № 908/2939/23, від 19.08.2026 у справі № 913/318/23.

При цьому у зазначених справах Верховний Суд відхилив відповідні клопотання прокурора про передання цих справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду для фактичного відступу від висновків, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

40. У постановах від 28.04.2026 у справі № 903/997/25, від 30.04.2026 у справі № 922/597/24 та від 12.05.2026 у справі № 922/3045/24 Верховний Суд розглядав питання щодо наявності підстав для відступу від висновків об`єднаної палати у справі №922/3456/23, однак вже в контексті заявленої прокуратурою у цих справах (як і у справі, що переглядається) підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

За наслідком касаційного перегляду справ № 903/997/25, № 922/597/24 та № 922/3045/24 Верховний Суд не погодився з відповідними доводами прокуратури та підстав для відступу від відповідного висновку щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України не знайшов.

41. Більше того, порушені у касаційній скарзі питання, якими прокурор обґрунтовує підстави для відступу від висновків, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, вже частково були оцінені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/20111/23. Так, ухвалою від 24.02.2026 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила про існування виключної правової проблеми, яка має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права, щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема, при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції.

42. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважала, що наразі виникла потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу до співвідношення публічного інтересу, який полягає у цивільній відповідальності за вчинення антиконкурентних дій, закупівлі товарів, робіт, послуг за кошти державного чи місцевого бюджету за відсутності конкуренції при формальному створенні учасниками тендера фікції її існування, та приватного інтересу осіб, які вчинили антиконкурентні узгоджені дії. Вирішення цієї правової проблеми забезпечить подальший розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначеності в питанні невідповідності правочину інтересам держави та суспільства та застосування відповідних наслідків недійсності такого правочину, передбачених частини 3 статті 228 ЦК України.

43. Ухвалою від 08.04.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 910/20111/23 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначивши, зокрема, таке:

- доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини 3 статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови;

- натомість правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено.

44. Після цього на розгляд Великої Палати Верховного Суду передавалася справа № 910/7314/23 для уточнення (конкретизації) або відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, а також з огляду на наявність виключної правової проблеми щодо комплексного застосування положень статей 203, 215 ЦК України (щодо недійсності правочину, вчиненого з порушенням інтересів держави і суспільства) та статті 228 ЦК України (щодо особливих умов застосування та особливих правових насідків, визначених цією статтею).

45. У справі № 910/7314/23 Верховний Суд виходив з того, що існує нагальна потреба у формуванні єдиного підходу до визначення термінів "публічний порядок" та "інтерес держави" (встановлених частинами 1- 3 статті 228 ЦК України), необхідності визнання недійсним договору, укладеного в умовах вчинення антиконкурентних узгоджених дій, застосування частини 3 статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема, при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції.

46. Однак Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22.07.2026 повернула справу № 910/7314/23 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, вчергове підтвердивши усталеність практики щодо питання застосування частини 3 статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах (пункти 24- 29 ухвали від 22.07.2026).

47. Отже, зазначене свідчить про те, що після ухвалення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 у Верховному Суді сформувалася усталена практика щодо питання застосування частини 3 статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах.

48. У пункті 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

49. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до вказаного закону, ГПК та інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

50. Згідно з положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

51. З огляду на зміст статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. У свою чергу ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.11.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, §61).

52. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.11.2016 "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява № 76943/11, § 123).

53. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22.11.1995 "С.В. проти Сполученого Королівства" (S.W. v. The United Kingdom), заява № 20166/92, § 36). ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд).

Так, стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа "Unedic v. France", заява № 20153/04), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа "Atanasovski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia", заява № 36815/03), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа "Beian v. Romania", заява № 30658/05).

54. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

55. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

56. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

57. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13 зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

58. Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

59. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

60. Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, він може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункти 43-45), від 05.12.2018 у справах №757/1660/17-ц (пункти 43-44) і №818/1688/16 (пункти 44-45), від 15.05.2019 у справі №227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21.08.2019 у справі №2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах №264/5957/17 (пункт 41) і №727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі №260/91/19 (пункти 58-59), від 29.09.2020 у справі №712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 (пункт 29), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі №917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі №214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі №362/643/21 (пункт 45)).

61. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя. Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

62. Однак прокурор у касаційній скарзі не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України, а саме, не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту).

63. Аргументи прокурора у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини, та на незгоді з правовою позицією, викладеною у зазначеній постанові; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, викладеної у зазначеній постанові.

64. З аналогічних мотивів Верховний Суд не вбачає й підстав для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а тому відмовляє у задоволенні відповідного клопотання прокурора.

65. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

66. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

67. Надаючи оцінку доводам скаржника про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 25.02.2026 у справі № 922/2986/24, від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 03.03.2026 у справі № 908/2939/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, колегія суддів зазначає таке.

68. Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23 Суд відхиляє, адже правова позиція у таких зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, а в силу правової позиції, яка викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

69. Верховний Суд у своїх постановах від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23, від 03.03.2026 у справі № 908/2939/23, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, рішення судів попередніх інстанцій у наведених справах залишив без змін, зокрема, із посиланням на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 щодо застосування положень частини 3 статті 228 ЦК України.

70. Безпідставними є і посилання прокурора на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 922/2986/24, адже позовні вимоги у зазначеній справі були обґрунтовані тим, що укладення відповідачами договорів поставки, оформлення ними фіктивних облікових документів, направлення податкових накладних для реєстрації в ЄРПН здійснено з єдиною метою - створення штучних підстав для незаконного отримання Фірмою "Здобушка" права на податковий кредит і, відповідно, для зменшення власних податкових зобов`язань перед бюджетом.

71. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

73. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

74. Згідно з частиною 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

75. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку із чим відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

76. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 31.03.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 у справі № 902/72/25 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай