Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №924/1331/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Дата: 14 вересня 2026 р.

Справа: №924/1331/25

Суддя: Багай Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 924/1331/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Колосова О. П.,

за участю представників:

позивача - Ковальчука В. М. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача - не з`явилися,

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

прокурора - Яворського С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Старокостянтинівської міської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.03.2026 у справі

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький

до Старокостянтинівської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міністерства оборони України, 2) Кабінету Міністрів України,

за участю Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону,

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (далі - КЕВ міста Хмельницький) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Старокостянтинівської міської ради, в якому просив усунути перешкоди Квартирно-експлуатаційному відділу міста Хмельницький у користуванні землями оборони, а саме земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, яка належить територіальній громаді м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради, шляхом:

- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006 у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги;

- скасування державної реєстрації права власності територіальної громади м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу.

1.2. Позовні вимоги КЕВ міста Хмельницький обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та перебуває на праві постійного користування у позивача згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії Б №041646. Проте Старокостянтинівська міська рада з порушенням визначеного законом порядку вибуття земель оборони з державної форми власності прийняла рішення № 30 від 24.11.2017, яким надала дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, зокрема земельної ділянки орієнтовною площею 600 000 м2 на вул. Заїкіна, 95, рішення № 17 п.1/VІІ від 21.12.2018, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки, розташованої на вул. Заїкіна, 95, площею 600 000 м2 (кадастровий номер 6810800000:15:004:0001) та рішення №15 п.1/33/VІІ від 22.02.2019, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 600 000 м2 на 383 земельні ділянки, до переліку яких входить і спірна земельна ділянка. Зазначені рішення Старокостянтинівської міської ради були скасовані судовими рішеннями у справі № 924/174/18 та № 924/30/20.

При цьому позивач зазначав, що у справі № 924/30/20 суди встановили, що земельна ділянка орієнтовною площею 60 га, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м. Старокостянтинів, вул. Заїкіна, 95, кадастровий номер 6810800000:15:004:0001, накладається на землі Міністерства оборони України, зазначені в Державному акті серії Б № 041646, та вибула з державної власності з порушенням законодавчо встановленої процедури.

КЕВ міста Хмельницький стверджував, що наявність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, яка належить до земель оборони, створює перешкоди землекористувачу вільно використовувати її за цільовим призначенням, а задоволення цього позову призведе до відновлення порушеного відповідачем права КЕВ міста Хмельницький як постійного користувача спірної земельної ділянки.

При цьому позивач покликався на положення статей 13, 14 Конституції України, статей 19, 20, 77, 79, 79-1, 84, 142, 152, 193 Земельного кодексу України, статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статей 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони", статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25.03.2026 у справі № 924/1331/25 позов КЕВ міста Хмельницький задоволено. Вирішено усунути перешкоди КЕВ міста Хмельницький у користуванні землями оборони, а саме земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, яка належить територіальній громаді м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради, шляхом:

2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги КЕВ міста Хмельницький, урахував судові рішення у справах № 924/174/18, № 924/30/20 згідно із частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. При цьому суд зазначив, що в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером №6810800000:15:004:001, що належить до земель оборони та перебуває на праві постійного землекористування у позивача, на підставі рішення Старокостянтинівської міської ради №15 п.1/33/VІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки", визнаного недійсним, утворилася спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, площею 1000 м2.

Водночас суд зауважив, що згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006 площею 0,1 га перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради та має цільове призначення: 16.00 - землі житлової та громадської забудови.

З урахуванням правового режиму спірної земельної ділянки господарський суд першої інстанції констатував, що доказів про прийняття Кабінетом Міністрів України, Міністерством оборони України рішення щодо передачі в комунальну власність із земель оборони спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006 суду не подано.

Відтак з урахуванням установлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006 площею 0,1 га, яка зареєстрована за Старокостянтинівською міською радою, належить до земель державної власності та не вилучалась у встановленому порядку, тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку є належним та ефективним способом захисту прав держави, спрямованим на відновлення первісного стану, що існував до державної реєстрації.

Суд першої інстанції також виснував, що вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки є елементом єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

При цьому, за висновком суду першої інстанції, державну реєстрацію права комунальної власності на землі оборони, яка здійснена з порушенням Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони", потрібно розглядати як таку, що не є пов`язана з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Однак наявність такої реєстрації створює перешкоди власнику у здійсненні права користування своїм майном.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права комунальної власності Старокостянтинівської міської ради на спірну земельну ділянку та про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Розглядаючи заяву Старокостянтинівської міської ради про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, тому позов є негаторним та може бути пред`явлений протягом всього строку триваючого правопорушення. Тому суд виснував про відсутність підстав для застосування статті 256 Цивільного кодексу України та відмови в позові в мотивів пропуску строку позовної давності.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі № 924/1331/25 апеляційну скаргу Старокостянтинівської міської ради залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.03.2026 у справі № 924/1331/25 залишено без змін.

2.4. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з висновками суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006 площею 0,1 га, яка утворилася в результаті поділу земельної ділянки кадастровим номером 6810800000:15:004:0001, накладається на землі Міністерства оборони України, зазначені в Державному акті серії Б №041646.

Водночас, як зазначив апеляційний суд, КЕВ міста Хмельницький є користувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, площею 0,1 га, яка утворилася в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0001, тому є належним позивачем у цьому спорі.

При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, площею 0,1 га, зареєстрована в Державному земельному кадастрі з категорією земель - землі житлової та громадської забудови. Водночас ця земельна ділянка накладається на землі Міністерства оборони України, надані КЕВ міста Хмельницький на підставі Державного акта на право користування землею серії Б №041646. Рішення щодо вилучення зазначеної земельної ділянки, її передачі в комунальну власність чи вчинення інших дій щодо зміни її правового режиму Кабінетом Міністрів України не приймалося, що обґрунтовано встановлено судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Крім того, як зазначив апеляційний суд, земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, площею 0,1 га, зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Старокостянтинівською міською радою на праві комунальної власності. Однак, за висновком апеляційного господарського суду, правові підстави для віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної власності у міської ради відсутні.

Апеляційний господарський суд також погодився з висновками суду першої інстанції про те, що цей позов є негаторним, а тому позовна давність до нього не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд виснував, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 та рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25.03.2026 у справі № 924/1331/25, до Верховного Суду звернулася Старокостянтинівська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити КЕВ М. Хмельницький у задоволенні позовних вимог.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Старокостянтинівська міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Старокостянтинівська міська рада звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник зазначає про порушення судами норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Старокостянтинівська міська рада вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення не врахували висновків Верховного Суду:

- викладених у постановах від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20, від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (скаржник помилково зазначає № 603/602/24), від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, щодо застосування статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України;

- викладених у постановах від 23.01.2024 у справі № 907/452/20, від 05.09.2023 у справі № 910/2722/22, від 25.07.2023 у справі № 914/106/22, від 27.06.2023 у справі № 916/2851/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 05.10.2022 у справі № 910/8298/21, від 25.07.2023 у справі № 914/106/22, від 01.03.2023 у справі № 915/690/19, від 09.02.2023 у справі № 904/4140/21, від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, від 25.07.2023 у справі № 917/1058/22, щодо застосування статті 387 Цивільного кодексу України;

- викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін відповідно до принципу jura novit curia;

- викладених у постановах від 03.12.2025 у справі № 924/345/25, від 10.12.2025 у справі № 924/91/25, щодо застосування положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності";

- викладених у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 09.08.2023 у справі № 915/86/23, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, щодо належності та ефективності способу захисту;

- викладених у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18, відповідно до яких відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові.

При цьому Старокостянтинівська міська рада зазначає, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не дотрималися вимог щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин, що мають значення для справи.

3.4. КЕВ міста Хмельницький у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, вважає вимоги Старокостянтинівської міської ради необґрунтованими. При цьому позивач стверджує, що зайняття земель оборони з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про використання земель оборони" слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням володіння, що охоплюється визначенням негаторного позову. Тому, на думку КЕВ міста Хмельницький, обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки його застосування забезпечить повне відновлення порушених прав держави та позивача, усунення всіх перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, а також відновлення її правового режиму відповідно до вимог законодавства.

3.5. Кабінет Міністрів України у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу Старокостянтинівської міської ради залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду у справі № 924/1331/25 - без змін. При цьому Кабінет Міністрів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно, всебічно та об`єктивно дослідили усі докази у справі, належним чином врахували доводи сторін, правильно застосували норми матеріального та процесуального права й дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, перебуває у державній власності та користуванні Міністерства оборони України, а відсутність відповідного рішення Кабінету Міністрів України та згоди Міністерства оборони України унеможливлювала прийняття відповідачем будь-яких рішень щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

3.6. Прокурор Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону у відзиві на касаційну скаргу просить у задоволенні вимог касаційної скарги Старокостянтинівської міської ради відмовити в повному обсязі. При цьому прокурор зазначає, що землі оборони є обмежено оборотоздатними об`єктами цивільних прав та не можуть перебувати у власності інших суб`єктів, окрім держави. У зв`язку із цим, на думку прокурора, в цьому випадку позовну заяву КЕВ міста Хмельницький слід розглядати як негаторний позов, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у складі земель оборони, та може перебувати лише в державній власності, а тому необхідність в оскарженні рішення про відведення такої земельної ділянки, укладеного правочину чи правовстановлюючого документа на земельну ділянку не відповідатиме критерію ефективності способу захисту порушеного права.

3.7. 27.08.2026 до Верховного Суду надійшло клопотання Старокостянтинівської міської ради про розгляд справи без її участі.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б №041646, виданого виконавчим комітетом Старокостянтинівської районної Ради народних депутатів, за Хмельницькою КЕЧ району, розміщеною на території Старокостянтинівського району, закріплено в безстрокове і безоплатне користування 2725,0 га землі в межах згідно з планом землекористування.

4.2. Рішенням Старокостянтинівської міської ради від 21.12.2018 №17 п.1/32/VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель стосовно розташованої на вул. Заїкіна, 95 земельної ділянки площею 600 000 м2; вирішено здійснити реєстрацію права власності за Старокостянтинівською міською радою на розташовану на вул. Заїкіна, 95 земельну ділянку площею 600 000 м2 (кадастровий номер 6810800000:15:004:0001), категорія земель - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність чи користування громадянам чи юридичним особам).

4.3. 22.02.2019 року Старокостянтинівська міська рада прийняла рішення № 15 п.1/33/VІІ, яким затвердила технічну документацію із землеустрою щодо поділу розташованої на вул. Заїкіна, 95 земельної ділянки загальною площею 600 000 м2 (кадастровий номер 6810800000:15:004:0001) на земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, площею 1000 м2 (пункт 1 рішення); вирішила здійснити державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, зазначені в пункті 1 цього рішення, за територіальною громадою м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради (пункт 2 рішення).

4.4. Згідно з Висновком експерта № 258/12-2022 від 24.04.2023, складеного судовим експертом Українського незалежного інституту судових експертиз, земельна ділянка орієнтовною площею 60 га, яка розташована за адресою; Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м. Старокостянтинів, вул. Заїкіна, 95, кадастровий номер 6810800000:15:004:0001, не накладається на землі Міністерства оборони України, зазначені в Державному акті № 041671 від 1980 року. Водночас, узагальнюючи результати дослідження, експерт установив, що земельна ділянка орієнтовною площею 60 га, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м. Старокостянтинів, вул. Заїкіна, 95, кадастровий номер 6810800000:15:004:0001, накладається на землі Міністерства оборони України, зазначені в Державному акті серії Б № 041646.

4.5. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.11.2018 у справі № 924/174/18 (залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2019, постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019) задоволено позов КЕВ міста Хмельницький, визнано незаконним та скасовано рішення 23 сесії Старокостянтинівської міської ради № 30 у частині пунктів 5, 6, 7, якими територіальній громаді м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, які не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, стосовно розташованої в межах вул. Героїв Небесної Сотні, 17 земельної ділянки орієнтовною площею 100 000 м2 (10 га); на вул. Героїв Небесної Сотні, 21 земельної ділянки орієнтовною площею 200 000 м2 (20 га); на вул. Заїкіна, 95 земельної ділянки орієнтовною площею 600 000 м2 (60 га).

Суди у цій справі встановили, що земельні ділянки як землі оборони належать позивачу на праві постійного користування. Зазначаючи, що істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міністерства оборони України, яка в цьому випадку відсутня, суд дійшов висновку, що міська рада незаконно розпорядилася землями державної власності, які належать до земель оборони, за відсутності доказів відмови попереднього користувача від земельних ділянок, а також за відсутності підстав для переходу права землекористування та з порушенням порядку встановлення і зміни цільового призначення земель. Тому проведення інвентаризації землі при наявній у відповідача інформації про належність її до земель оборони свідчить про протиправність оскаржуваних рішень. Також суди зазначили, що, враховуючи правовий режим спірних земельних ділянок оборонного значення, оскаржуване рішення порушує охоронювані законом права позивача на користування ними та спрямоване на подальше вилучення і передачу їх у власність іншим особам.

4.6. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.05.2021 у справі № 924/30/20 (залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023) задоволено позов КЕВ міста Хмельницький, визнано недійсним рішення Старокостянтинівської міської ради від 21.12.2018 № 17 п.1/VІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" стосовно земельної ділянки, розташованої на вул. Заїкіна, 95, площею 600 000 м2, визнано недійсним рішення Старокостянтинівської міської ради від 21.12.2018 №18 п.1/VІІ "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки" стосовно земельної ділянки, розташованої на вул. Заїкіна, 95; визнано недійсним рішення Старокостянтинівської міської ради №15 п. 1/33/VІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0001, яка розташована у м. Старокостянтинові на вул. Заїкіна, 95.

Суди у справі № 924/30/20 зазначили, зокрема, що проведення інвентаризації, в тому числі спірної земельної ділянки з подальшою передачею її у комунальну власність при наявній у відповідача інформації про належність цієї земельної ділянки до земель оборони свідчить про протиправність рішення про таку інвентаризацію (без дозволу Міністерства оборони України та за відсутності дотримання встановленого законодавством порядку визначення характеру земельних ділянок).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що спірні рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки прийняті з метою подальшого виконання рішення Старокостянтинівської міської ради від 24.11.2017 № 30 (яким територіальній громаді м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, в тому числі спірної ділянки). Водночас Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 дійшов висновку, що це рішення порушує права позивача на користування землею та спрямоване на подальше вилучення і передачу землі у власність іншим особам. Тому суд виснував, що оспорюванні в цій справі рішення також є такими, що порушують права позивача, і прийняті з тією ж метою - передачі землі у власність іншим особам.

4.7. Згідно з інформаційною довідкою від 15.12.2025 № 456578462 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006 зареєстрована 08.04.2019 на праві власності за територіальною громадою м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради.

4.8. Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності на земельну ділянку від 26.12.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, площею 0,1 га, місце розташування: Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м. Старокостянтинів, вулиця Заїкіна, 95, має цільове призначення: 16.00 - землі житлової та громадської забудови.

4.9. Позивач, вважаючи, що реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, площею 0,1 га в Державному земельному кадастрі з категорією земель - землі житлової та громадської забудови та реєстрація права комунальної власності Старокостянтинівської міської ради на цю земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно є незаконними, оскільки здійснені на підставі рішень Старокостянтинівської міської ради, які визнанні недійсними судами у справах № 924/174/18 та № 924/30/20, звернувся з позовом до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги КЕВ міста Хмельницький до Старокостянтинівської міської ради про усунення перешкод у користуванні землями оборони, а саме земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, яка належить територіальній громаді м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради, шляхом:

5.4. Позовні вимоги КЕВ міста Хмельницький обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та перебуває на праві постійного користування у позивача згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії Б №041646. При цьому позивач вважав, що реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006, площею 0,1 га в Державному земельному кадастрі з категорією земель - землі житлової та громадської забудови та реєстрація права комунальної власності Старокостянтинівської міської ради на цю земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно є незаконними, оскільки здійснені на підставі рішень Старокостянтинівської міської ради, які визнанні недійсними судами у справах № 924/174/18 та № 924/30/20.

5.5. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 924/1331/25 по суті позовних вимог, дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог КЕВ міста Хмельницький.

5.6. Старокостянтинівська міська рада не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, а тому звернулася з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.03.2026 у справі № 924/1331/25.

Старокостянтинівська міська рада звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник зазначає про порушення судами норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення не врахували висновків Верховного Суду:

- викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін, відповідно до принципу jura novit curia;

Із покликанням на зазначені правові висновки Верховного Суду Старокостянтинівська міська рала стверджує, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є віндикаційний позов, а позивач у цій справі не довів порушення його права та інтересів.

Крім того, Старокостянтинівська міська рада зазначає, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не дотрималися вимог щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин, що мають значення для справи.

5.7. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам Старокостянтинівської міської ради, зазначає таке.

5.8. Згідно із принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі. Водночас установлення належності відповідачів є обов`язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник).

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.

5.9. КЕВ міста Хмельницький у цій справі звернувся до суду з позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6810800000:15:004:0006 шляхом: скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги; скасування державної реєстрації права власності територіальної громади м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу.

Позовні вимоги КЕВ міста Хмельницький обґрунтовані, зокрема, тим, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, перебувала у державній власності та належала на праві постійного користування позивачу. Позивач стверджував також, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням законодавчо встановленої процедури.

5.10. Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) зазначив, що відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

5.11. Крім того, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Такий висновок справедливий і щодо господарського процесу. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19.

5.12. Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Отже, повноваження представляти державу у спірних правовідносинах належать до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

5.13. Крім того, представляти інтереси держави в суді може прокурор. Для цього прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

5.14. Існують випадки, коли особа, чиє право чи безпосередній інтерес не порушені, має, однак, похідний інтерес, тобто інтерес, який є похідним від інтересу іншої особи, інтерес другого порядку - див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16. Такий похідний інтерес може полягати, зокрема, у відновленні правового становища, яке існувало до порушення права іншої особи, або у захисті прав такої особи в інший належний спосіб.

5.15. Водночас згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21), законодавство не передбачає права постійного користувача землею на звернення з похідними позовними вимогами на користь держави, чиє право порушене незаконним заволодінням земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності за порушником.

5.16. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду також зазначив, що два різних суб`єкти права не можуть мати права на один і той же позов (у матеріальному значенні), оскільки це призвело би до можливості дублювання судових процесів із тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення протилежних судових рішень у судових процесах за позовами нібито різних позивачів (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що за протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема, з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц)).

5.17. Оскільки право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі, то суб`єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21).

5.18. Проте суди попередніх інстанцій не з`ясували та не встановили, на захист чиїх прав та інтересів подано позов у цій справі, чи порушені права саме позивача та чи будуть вони поновлені шляхом задоволення пред`явлених позовних вимог, зокрема про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги; скасування державної реєстрації права власності територіальної громади м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень), що не враховано судами попередніх інстанцій.

5.19. Крім того, Верховний Суд зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.20. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.21. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.22. Суб`єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.

5.23. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.

5.24. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.25. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.26. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

5.27. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

5.28. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22.

5.29. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

5.30. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

5.31. Водночас обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібні висновки викладені в постановах від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

5.32. Отже, колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку в задоволенні позову слід відмовити. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.33. У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

5.34. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц.

5.35. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

5.36. За висновками Великої Палати Верховного Суду, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц, від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

5.37. Наведені висновки узгоджується також із висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими в постанові від 02.07.2025 у справі № 902/122/24, яка ухвалена у правовідносинах щодо захисту прав держави на земельні ділянки, що належать до земель оборони, де Велика Палата зазначила, що витребування майна із чужого незаконного володіння є правомірним та ефективним способом захисту в цій справі.

5.38. Проте суди попередніх інстанцій не надали оцінки ефективності способів захисту, обраних позивачем у цій справі, та дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог КЕВ міста Хмельницький.

5.39. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, частково підтвердилися під час касаційного провадження, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

5.40. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.41. Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними всі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. У зв`язку з наведеним ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам процесуального законодавства, а тому їх не можна визнати законними та обґрунтованими.

5.42. Водночас порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.43. Оскільки суди не встановили фактичні обставини, що мають важливе значення для правильного справи, то інші доводи Старокостянтинівської міської ради Судом не розглядаються.

5.44. З урахуванням наведеного касаційну скаргу Старокостянтинівської міської ради належить задовольнити частково, оскаржувані судові рішення в цій справі слід скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції для ухвалення обґрунтованого та законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

5.45. Під час нового розгляду цієї справи для правильного вирішення спору місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, ухвалите обґрунтоване та законне судове рішення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

6.3. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в цій справі слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції для ухвалення обґрунтованого та законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Старокостянтинівської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.03.2026 у справі № 924/1331/25 скасувати, справу № 924/1331/25 передати на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак

Оригінал: reyestr.court.gov.ua