Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №910/14010/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/14010/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Овчаренко М.О.

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - Ярошенко Д.В.

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіс лімітед"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 (у складі колегії суддів: Євсікова О.О.(головуючий), Алданової С.О., Корсака В.А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2025 (суддя Спичак О.М.)

за позовом приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овчаренка Миколи Олександровича

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндор Плюс",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіс лімітед",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про"

про визнання правочину недійсним та скасування запису

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 11.11.2025 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Овчаренко Микола Олександрович (далі - Виконавець, Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просив:

- визнати недійсним з моменту укладення акт прийому-передачі 31/100 частки, що відповідає 40 кв.м, від загальної площі 129 кв.м приміщення 421, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, будинок 52 (нежиле приміщення №56), укладений 17.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віндор Плюс" (далі - ТОВ "Віндор Плюс", Відповідач- 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максіс лімітед" (далі - ТОВ "Максіс лімітед", Відповідач-2, Скаржник), нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі 20.02.2023 (далі - Акт прийому-передачі) у зв`язку з його фраудаторністю;

- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.02.2023), який внесений на підставі Акта прийому-передачі № 825, 826 від 17.02.2023.

1.2. На обґрунтування заявлених вимог Виконавець зазначив, що у нього на виконанні перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_1, до складу якого входять виконавчі провадження 75424692 та 75425244 з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва у справі №910/18872/23 від 24.06.2024 та від 16.09.2025 про стягнення з ТОВ "Віндор Плюс" на користь ТОВ "Квадрат-Про" (далі - ТОВ "Квадро-Про", Стягувач) відповідно 27 939,40 грн витрат зі сплати судового збору та грошових коштів у сумі 3 117 695 грн.

Виконавець зазначив, що у ході вказаного зведеного виконавчого провадження вчиняв дії, спрямовані на виявлення майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, за результатом чого встановив відсутність у боржника майна. Крім того, виконавець направляв виклики керівнику боржника, виїжджав за юридичною адресою боржника, при цьому встановив, що останній за юридичною адресою не знаходиться.

Виконавець зазначив, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/18872/23 на день подання позову не виконане.

Водночас Виконавцю стало відомо, що 17.02.2023 боржник ТОВ "Віндор Плюс" на підставі Акта прийому-передачі здійснив відчуження (шляхом передачі до статутного капіталу ТОВ "Максіс лімітед") належного на праві приватної власності нерухомого майна. Так, згідно вказаного Акта, ТОВ "Віндор Плюс" передало до статутного капіталу ТОВ "Максіс лімітед" 31/100 частки від загальної площі приміщення 421 (129 кв.м), що відповідає 40 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, буд. 52.

У подальшому на підставі зазначеного Акта та згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень нотаріус зареєстрував за ТОВ "Максіс лімітед" право власності на вказані 31/100 частки нежилого приміщення.

За доводами Виконавця, Акт прийому-передачі підлягає визнанню недійсним у судовому порядку як фраудаторного правочину, оскільки Відповідач-1 передав Відповідачу-2 нерухоме майно з метою ухилення від виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу, що є предметом спору у справі № 910/18872/23. За доводами Позивача, такі дії відповідачів є недобросовісними та спрямовані на уникнення стягнення на майно ТОВ "Віндор Плюс", оскільки останнє усвідомлювало можливість такого стягнення. Виконавець також зазначає, що Акт прийому-передачі порушує майнові інтереси стягувача (ТОВ "Квадрат-Про").

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 ТОВ "Квадрат-Про" залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026, позов задоволено повністю, визнано недійсним з моменту укладення Акт прийому-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Максіс лімітед", укладений 17.02.2023 між ТОВ "Віндор Плюс" та ТОВ "Максіс лімітед", та скасовано рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесниченка М.О.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що обов`язок передати ТОВ "Квадрат-Про" приміщення загальною площею 137 кв.м виник у ТОВ "Віндор Плюс" ще у 2012 році після укладення Договору купівлі-продажу від 01.02.2012. Останнє підтвердило свою обізнаність щодо наявного спору з ТОВ "Квадрат-Про" стосовно проданого нежилого приміщення, зокрема, листом від 26.10.2017.

Суди також врахували наявність ознак фраудаторності у спірного правочину: 1) відчуження спірного майна відбулось після виникнення обов`язку передати його ТОВ "Квадрат-Про"; 2) після відчуження майна у боржника (ТОВ "Віндор Плюс") відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором (ТОВ "Квадрат-Про"); 3) 17.02.2023 за Актом прийому-передачі ТОВ "Віндор Плюс" передало до статутного капіталу ТОВ "Максіс лімітед" спірне майно та при цьому стало його учасником, а вже 01.03.2023 вийшло зі складу учасників Відповідача-2, залишивши спірне майно на його балансі.

За мотивами судів, наведене є достатніми підставами задля задоволення позовних вимог Виконавця.

2.3. ТОВ "Максіс лімітед" не погодилося з такими судовими рішеннями та скористалося правом їх касаційного оскарження.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 20.07.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. Скаржник просить Суд касувати рішення Господарського суду м. Києва від 24.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 і ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овчаренка Миколи Олександровича.

3.3. Підставами касаційного оскарження Відповідач-2 визначив відсутність у спірному правочині ознак фраудаторності, а саме відсутність будь-яких спорів на момент його укладення, а також неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 367/252/24 (щодо застосування положень статей 42, 56 Цивільного процесуального кодексу України у поєднанні з приписами статей 9, 18 Закону України "Про виконавче провадження");

- Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/97/23 (щодо права виконавця представляти інтереси стягувача у справах про визнання правочинів фраудаторними виключно в порядку, встановленому господарським процесуальним законодавством, із зазначенням стягувача у відповідному процесуальному статусі (статусі позивача, а не третьої особи);

- Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 (щодо обов`язку особи, яка звертається до суду з позовом про визнання правочину недійсним (у тому числі договору чи його окремих положень), довести конкретні факти порушення саме її майнових прав чи охоронюваних законом інтересів, а також те, що визнання такого правочину недійсним призведе до їх захисту та відновлення);

- Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 635/551/17, від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20, від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції);

- Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 та від 26.04.2023 у справі № 644/5819/20 (згідно яких застосування конструкції "фраудаторності" до оплатних цивільно-правових правочинів має певну специфіку та потребує встановлення сукупності обставин, які свідчать про вчинення правочину на шкоду кредитору);

- Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 902/1023/19, від 23.11.2022 у справі № 918/1174/20 (у разі невстановлення судом недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного правочину, недоведення, що його укладено в період настання у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору, немає).

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Виконавець просить Суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.

3.4. Інші учасники справи правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалися.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 17.02.2023 ТОВ "Віндор Плюс" на підставі Акта прийому-передачі здійснило відчуження належного йому на праві приватної власності нерухомого майна у спосіб передачі його до статутного капіталу ТОВ "Максіс лімітед".

4.2. Відповідно до вказаного Акта ТОВ "Віндор Плюс" передало 31/100 частки, що відповідає 40 кв.м від загальної площі 129 кв. м приміщення 421 за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, буд. 52 (нежиле приміщення №56). На підставі зазначеного Акта та згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень нотаріус зареєстрував за ТОВ "Максіс лімітед" право власності на 31/100 частки нежилого приміщення №56.

4.3. 17.02.2023, після передачі вказаного нерухомого майна, ТОВ "Віндор Плюс" стало учасником ТОВ "Максіс лімітед".

4.4. Проте вже 01.03.2023 ТОВ "Віндор Плюс" вийшло зі складу учасників ТОВ "Максіс лімітед", залишивши майно (31/100 частки приміщення) на балансі останнього.

4.5. У грудні 2023 року ТОВ "Квадрат-Про" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою та просило зобов`язати ТОВ "Віндор Плюс" передати йому (ТОВ "Квадрат-Про") недоотриману частину нежитлового приміщення площею 53,9 кв.м за укладеним між ними договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 01.02.2012 за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, 52.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у справі №910/18872/23 позов ТОВ "Квадрат-Про" було задоволено повністю та зобов`язано ТОВ "Віндор Плюс" передати зазначену недоотриману частину нежитлового приміщення.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 01.02.2012 ТОВ "Квадрат-Про" (покупець) та ТОВ "Віндор Плюс" (продавець) уклали договір купівлі-продажу нежилого приміщення, за умовами пункту 1 якого продавець передає у власність покупця нежиле приміщення №1, та склали відповідний акт приймання-передачі. В процесі експлуатації придбаного об`єкта нерухомого майна ТОВ "Квадрат-Про" виявило невідповідність фактичної площі зазначеного приміщення тій площі, яка зазначена у договорі купівлі-продажу (після проведення технічної інвентаризації об`єкта з`ясувалося, що його площа фактично становить 83,1 кв. м).

24.06.2024 Господарський суд міста Києва видав відповідний наказ на виконання рішення від 20.05.2024 у справі №910/18872/23 щодо зобов`язання ТОВ "Віндор Плюс" передати ТОВ "Квадрат-Про" недоотриману частину нежитлового приміщення площею у розмірі 53,9 кв. м за договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 01.02.2012.

4.6. Постановою від 01.07.2024 Виконавець відкрив виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового наказу.

4.7. У подальшому ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 змінено спосіб виконання рішення у справі № 910/18872/23 в частині зобов`язання ТОВ "Віндор Плюс" вчинити дії на "стягнути з ТОВ "Віндор Плюс" на користь ТОВ "Квадрат-Про" грошові кошти в сумі 3 117 695 грн" та 16.09.2025 видано відповідний судовий наказ.

4.8. Постановою від 22.09.2025 Виконавець змінив реєстраційні дії щодо виконавчого провадження в частині способу виконання судового рішення та об`єднав виконавчі провадження у одне зведене ВП НОМЕР_1 (про стягнення з ТОВ "Віндор Плюс" на користь ТОВ "Квадрат-Про" судового збору та грошових коштів у сумі 3 117 695 грн).

4.9. У ході вказаного виконавчого провадження Виконавець 11.11.2025 звернувся до господарського суду з позовом у цій справі, а саме просить визнати недійсним з моменту укладення Акт від 17.02.2023 прийому-передачі 31/100 частки, що відповідає 40 кв.м, від загальної площі 129 кв.м приміщення 421 (у зв`язку з його фраудаторністю) та скасувати відповідний запис у Державному реєстрі.

4.10. При цьому Виконавець звернувся до суду у процесуальному статусі Позивача, а ТОВ "Квадрат-Про", Стягувач у зведеному виконавчому провадженні, є у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні приватного виконавця Овчаренка М.О. та представника Відповідача-2, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом перегляду у цьому касаційному провадженні є рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов Виконавця про визнання недійсним Акта прийому-передачі нерухомого майна та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Тобто причиною подання касаційної скарги є незгода Скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо: 1) того, що Виконавець наділений правом звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину та 2) наявності підстав для визнання недійсним Акта прийому-передачі як фраудаторного правочину.

5.3. В такий спосіб при розгляді касаційної скарги Відповідача-2 перед касаційним судом постали питання: чи може приватний виконавець представляти інтереси Стягувача у спірних правовідносинах (тобто чи дотримано порядок представництва інтересів Стягувача у цій справі) та чи є Акт прийому-передачі фраудаторним правочином.

5.4. Розглянувши правильність застосування судами норм права при ухваленні оскаржуваних рішень у межах доводів касаційної скарги ТОВ "Максіс лімітед" колегія суддів зазначає наступне.

5.5. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

5.6. Відповідно до частин першої-третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.7. Процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (стаття 44 Господарського процесуального кодексу України).

5.8. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

5.9. Згідно з частинами першою, третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

5.10. Відповідно до частини першої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

5.11. У свою чергу статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

5.12. Відповідно до Основного Закону - Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55); обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129); суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частини перша, друга статті 129-1).

5.13. Обов`язковість виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

5.14. Таким чином визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права і справедливості та гарантувати конституційне право на судовий захист.

5.15. Базуючись на зазначених вище положеннях Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до положень частини четвертої статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним (пункт 46 постанови від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, пункт 82 постанови від 10.09.2025 у справі № 367/252/24).

5.16. Водночас, частиною третьої статті 9 цього ж Закону врегульовано, що державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей у разі відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця фізичній або юридичній особі, внесеній до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та/або на кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях боржника в банках, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

5.17. Тобто за змістом частини четвертої статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" якщо після звернення особи до виконавця за вчиненням дій щодо майна, що належить боржнику, має місце укладення правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Фактично в даному випадку законодавець за певних умов презюмує фраудаторність такого правочину та можливість захисту в судовому порядку прав стягувача.

5.18. Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

5.19. В аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду з позовною заявою про оспорювання фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення.

5.20. В контексті спору у цій справі Суд зазначає, що питання участі у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, врегульовано статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, яка проголошує, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб (частини перша та друга).

Виходячи з аналізу цієї статті, особа має право звертатися до суду в інтересах інших осіб виключно у випадках, встановлених законом, а також з урахуванням процесуальних особливостей, передбачених для окремих суб`єктів (органів державної влади, органи місцевого самоврядування, прокурора, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тощо).

5.21. Водночас зміст юридичної конструкції "право звертатися до суду в інтересах інших осіб" означає, що 1) у певної особи існує право або порушений інтерес; 2) іншій особі законом надано право звертатися до суду в її інтересах.

Тобто у випадку подання позову позивачем є саме особа, у якої існує порушене право або інтерес, а не та особа, яка звертається до суду з таким позовом, що і підлягає відображенню у відповідних процесуальних документах, впливає на обсяг процесуальних прав та обов`язків та порядок їх реалізації.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11, у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/97/23.

5.22. Частинами першою-четвертою статті 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що:

1. Органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

2. Органи та особи, які відповідно до цього Кодексу мають право звертатися до суду в інтересах осіб, за винятком осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах юридичної особи у спорах про відшкодування збитків, заподіяних її посадовою особою, не мають права укладати мирову угоду.

3. Відмова органів та осіб, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

4. Якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (власниками), учасником (учасниками), акціонером (акціонерами) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.

5.23. Саме тому, на думку колегії суддів, зазначення особи, в інтересах якої уповноважена особа звертається до суду, є не просто формальністю, а обов`язком, який безпосередньо впливає як на обсяг її повноважень, так і на процесуальні права, обмеження, поінформованість такої особи щодо ініційованих процесів, реалізацію передбачених законодавством повноважень щодо розгляду справи, відмови від позову, підтримання позовних вимог, укладення мирової угоди тощо.

5.24. Посилання на покладення Законом України "Про виконавче провадження" обов`язку ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення на компетентні органи не може нівелювати процесуального права особи, в інтересах якої здійснюється звернення до суду, бути обізнаною про наявність такої справи, вчиняти передбачені законом процесуальні дії, в тому числі з метою попередження ризиків настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням процесуальних дій, і, найголовніше, така особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку та у відповідному процесуальному статусі.

Такий підхід підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема правовими висновками, сформованими у постановах від 10.05.2023 у справі № 509/84/14, від 03.04.2024 у справі № 917/97/23, від 21.05.2025 у справі № 725/2625/23, від 12.11.2025 у справі № 904/3002/23.

5.25. Як вбачається зі змісту статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців.

5.26. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Конституцією України, Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Законом України "Про виконавче провадження" та інших нормативно-правових актів.

5.27. У правовідносинах у цій справі Виконавець є суб`єктом владних повноважень та на нього поширюються правила статті 19 Конституції України. Згідно з цими приписами органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому, звертаючись до суду в інтересах Стягувача з позовом про визнання недійсними Акта прийому-передачі, Виконавець повинен діяти у межах наданих йому законом повноважень, зокрема і підтвердження належної правової підстави щодо можливості даного звернення.

5.28. Разом з тим у Законі України "Про виконавче провадження" прямо не визначені: 1) порядок звернення державного/приватного виконавця до суду щодо визнання недійсними правочинів, учинених до моменту відкриття виконавчого провадження; 2) можливість виконавця оскаржувати судові рішення у справах, у яких не був учасником не тільки він, а і особа, в інтересах якої він виступає; 3) процесуальні повноваження та обмеження виконавця, який виступає в інтересах особи; 4) можливість виконавця визнавати недійсними правочини, які вчинені поза періодом існування виконавчого провадження.

5.29. Предметом позову у цій справі є визнання недійсним у зв`язку з його фраудаторністю Акта прийому-передачі 31/100 частки нежитлового приміщення, укладеного 17.02.2023 між ТОВ "Віндор Плюс" та ТОВ "Максіс лімітед", та похідна вимога про скасування відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.30. Як зазначалося вище, позивачем у справі є Виконавець, а Стягувач у виконавчому провадженні у справі №9 10/18872/23 наділений статусом третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

5.31. Верховний Суд вважає, що такий процесуальний склад учасників справи № 910/14010/25 не відповідає вищенаведеним нормам законів та усталеної судової практики, оскільки у випадку такого представництва інтересів Стягувача Виконавець мав би зазначити як сторону у справі саме його (Стягувача), а свій статус - як особи, що виступає в його інтересах. Натомість приватний виконавець у цій справі виступає як позивач, і суди попередніх інстанцій з таким статусом погодилися, безпідставно проігнорувавши і ту обставину, що на момент вчинення оспорюваного ним (Виконавцем) Акта прийому-передачі виконавче провадження у справі №9 10/18872/23 ще не було відкрито.

5.32. Наведене також призвело до передчасних висновків судів попередніх інстанцій про фраудаторність оскаржуваного у справі правочину, з огляду на що Верховний Суд зазначає наступне.

5.33. Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. Цивільний кодекс України не має окремого визначення фраудаторних правочинів, а їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами правочину дій з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень Цивільного кодексу України.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті третьої Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша підстава, зокрема, передбачена статтею 228 цього кодексу.

Такі висновки є усталеними у практиці Верховного Суду та викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16, а також у численних постановах Верховного Суду: від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16, від 14.12.2022 у справі № 372/437/20, від 10.09.2026 у справі № 910/11681/25.

У наведених постановах також зазначено, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи (стягувача) за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

В такий спосіб Верховний Суд вже сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, якщо ця особа доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан.

При цьому правові підстави для визнання правочинів недійсними можуть бути різними. Зокрема, у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16 Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: - фіктивності правочину (стаття 234 Цивільного кодексу України); - порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України); - правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Тобто критеріями, необхідними для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, оскільки це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, тобто відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його (як боржника) майно.

Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки належними і допустимими доказами, які у своїй сукупності засвідчують, зокрема, шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

5.34. У свою чергу пункт 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.

5.35. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що, оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен надати докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв`язку з таким продажем майнових благ. Разом з тим кредитор не може вимагати від боржника, щоб останній з моменту виникнення будь-якої заборгованості чи потенційного спору щодо зобов`язання до вирішення такого спору утримувався від здійснення своєї господарської діяльності та пов`язаних з цим операцій, адже таке становитиме надмірне та непропорційне втручання в майнові права боржника (постанови Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23, від 10.09.2026 у справі № 910/11681/25).

5.36. За обставинами цієї справи № 910/14010/25 оспорюваний Виконавцем Акт прийому-передачі підписано його сторонами 17.02.2023, а судові накази у справі № 910/18872/23 видані 24.06.2024 та 16.09.2025.

Більше того, позов у зазначеній справі №910/18872/23 ТОВ "Квадрат-Про" (Стягувач) пред`явило лише у грудні 2023 року, тобто по сплину майже 12 років після укладення договору від 01.02.2012, неповне виконання якого Відповідачем-1 ніби то стало підставою позову.

5.37. Наведене свідчить про відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов`язують достатню можливість визнання правочину недійсним. Саме лише підписання 17.02.2023 оскаржуваного Акта прийому-передачі після укладення 01.02.2012 договору купівлі-продажу у даному конкретному випадку не є достатньою обставиною для кваліфікації спірного правочину як фраудаторного та визнання його недійсним, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, мають перевірятися у сукупності, а кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, що узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах.

5.38. Окремо Верховний Суд звертає увагу, що виконавче провадження у справі № 910/18872/23 відкрито 01.07.2024, і лише з цієї дати саме Виконавець є учасником спірних правовідносин, тобто наділений повноваженнями на вчинення комплексу дій задля виконання судового рішення.

Оскільки предметом спору у цій справі № 910/14010/25 є визнання недійсним Акта від 17.02.2023, висновки судів попередніх інстанцій про наявність у Виконавця повноважень оскаржувати такі правочини (укладені до 01.07.2024) є передчасними. Наведене стало можливим із-за неврахування судами вимог частини четвертої статті 9 Закону України "Про виконавче провадження".

5.39. Вищенаведене у сукупності свідчить про допущені судами попередніх інстанцій порушення, що є достатніми для скасування ухвалених ними судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.40. Під час нового розгляду судам необхідно врахувати наступне:

1) виконавець, в тому числі приватний, має право представляти інтереси стягувача у спірних правовідносинах виключно в порядку, встановленому господарським процесуальним законодавством із зазначенням стягувача у відповідному процесуальному статусі;

2) у справі, що переглядається, Виконавець, хоча і стверджує, що діє в інтересах третьої особи (стягувача), однак виступає у самостійному процесуальному статусі в якості Позивача із визначеними ним предметом та підставами позову;

3) Виконавець набуває повноважень звертатися до суду як позивач у самостійному процесуальному статусі за визнанням нечинними лише тих правочинів, які укладені після відкриття виконавчого провадження;

4) для визнання правочину недійсним з підстав його фраудаторності суди мають враховувати положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, тобто достатність підстав для такого визнання правочину недійсним.

5.41. Водночас суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог Виконавця.

5.42. У свою чергу в силу імперативних приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості переоцінити обставини, що мають значення для справи, тому приходить до висновку про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з метою врахування наведеного та встановлення відповідних обставин з урахуванням наведених вказаних норм та судової практики.

5.43. Зазначені Судом обставини підлягають повному та об`єктивному з`ясуванню під час нового розгляду справи, оскільки мають значення для прийняття законного рішення по суті спору.

5.44. Додатково колегія суддів звертає увагу на встановлену статтею 316 Господарського процесуального кодексу України обов`язковість вказівок, що містяться у цій постанові, для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду, а також зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

5.45. У зв`язку з викладеним та з огляду на виявлені Верховним Судом порушення при ухваленні рішень у справі, касаційну скаргу ТОВ "Максіс лімітед" необхідно задовольнити частково, судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому з урахуванням обмежень, визначених зазначеною статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.

6.5. Верховний Суд зазначає, що саме на суди першої та апеляційної інстанцій покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

6.6. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.7. Згідно із частиною третьою статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.8. Зважаючи на викладене Верховний Суд частково погоджується з відповідними доводами ТОВ "Максіс лімітед" та приходить до висновку про необхідність скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.9. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази, встановити всі обставини, що входять до предмета доказування такого позову і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіс лімітед" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2025 у справі № 910/14010/25 скасувати.

3. Справу № 910/14010/25 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко