Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №910/4200/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2026Справа № 910/4200/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/4200/26

За позовом Фізичної особи-підприємця Новікової Олени Олександрівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хема»

про стягнення 616062,86 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Новікова Олена Олександрівна (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хема» (далі-відповідач) про стягнення 616062,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань по договору про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021 не у повному обсязі розрахувався за отримані послуги, у зв?язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 600000,00 грн, 3% річних у розмірі 9180,86 грн та штраф у розмірі 6882,00 грн.

При цьому, одночасно з позовною заявою заявником подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Хема» та знаходяться на банківському рахунку відкритому у АТ «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714), у межах суми позову у розмірі 616062,86 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Новікової Олени Олександрівни про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/4200/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору.

12.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Хема» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити та вказав, що не заперечує факт підписання актів надання послуг та отримання таких послуг, втім заперечує сам факт укладення договору про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021, оскільки директор ТОВ «Хема», як підписант спірного договору від імені відповідача, був призначений на посаду директора лише з 09.06.2021 року.

18.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Фізичної особи-підприємця Новікової Олени Олександрівни надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголосив на тому, що відповідачем у відзиві було визнано факт отримання від відповідача послуг, а заперечення про те, що спірний між сторонами правочин не укладався є оманливими, оскільки на договорі стоїть гербова печатка підприємства.

18.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Хема» надійшло клопотання про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити питання: «Чи виконано підпис ОСОБА_1, чи іншою особою, на Договорі №76/ХМ-21 від 01.03.2021, на стор. 2 у п. 11 РЕКВІЗИТИ НА ПІДПИСИ СТОРІН, від імені директора ТОВ «Хема» ОСОБА_1.?».

19.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Хема» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наголосив, що одним з доводів відзиву є той факт, що неукладений договір не може породжувати жодних обов?язків для відповідача, в тому числі, і в частині строку виконання зобов?язання з оплати підписаних актів, а оскільки самі акти строку оплати послуг не встановлюють, то у відповідача не виникло обов?язку з їх оплати, що є наслідком відмови у задоволенні позову.

25.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Фізичної особи-підприємця Новікової Олени Олександрівни надійшли заперечення на клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, з огляду на те, що відповідач не заперечує факт отримання послуг та підписання актів надання послуг, як і не заперечує факт існування між сторонами договірних відносин в цілому, тоді як заявлене відповідачем клопотання жодним чином не співвставляється із предметом даного спору, а тому є таким, що направлене на затягування судового процесу.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи з урахуванням поданих позивачем заперечень, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1-2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, якими встановлено процесуальні критерії належності та допустимості доказів, передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи вирішується судом після вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

При цьому приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

Із врахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, оскільки не вбачає дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у даній справі.

25.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Фізичної особи-підприємця Новікової Олени Олександрівни надійшли додаткові пояснення, у яких позивач наголосив, що договір № 76/ХМ-21 від 01 березня 2021 року про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку був підписаний ОСОБА_1., яка здійснювала повноваження директора товариства як на день його підписання так й протягом усього строку дії даного договору, підпис ОСОБА_1. скріплено печаткою ТОВ «Хема». Сторони посилалися на даний договір у актах, платіжних документах та особистій переписці, будь-якої іншої редакції договору відповідачем не надавалося, що підтверджує той факт, що положення договору є чинними та мають виконуватися сторонами.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення до нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

В матеріалах справи наявний договір про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021 (далі - договір), який підписаний Фізичною особою-підприємцем Новіковою Оленою Олександрівною (далі - виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хема», в особі директора ОСОБА_1. (далі - замовник), за умовами розділу 1 якого замовник доручає та сплачує, а виконавець виконує за завданням замовника консультаційні послуги в сфері бухгалтерського та податкового обліку, ведення обліку, складання фінансової, податкової та статистичної звітності з використанням спеціалізованих програмних продуктів. Послуги, що надаються, повинні бути кваліфікованими та відповідати нормам діючого законодавства.

Відповідно до розділу 2 договору виконавець зобов`язується: надавати консультаційні послуги з ведення бухгалтерського обліку; надавати консультаційні послуги з постановки бухгалтерського обліку згідно вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з урахуванням особливостей діяльності підприємства; надавати консультаційні послуги з практичного використання ведення бухгалтерського обліку в програмі 1С:Бухгалтерія для України; надавати інші консультаційні послуги в сфері бухгалтерського та податкового обліку. Послуги можуть надаватись: в усному вигляді з використанням телефонного зв`язку, skype, листуванням по електронній пошті; безпосередньо на робочому місці, засобами віддаленого доступу через мережу Інтернет в програмі 1С:Бухгалтерія для України замовника; в письмовому вигляді у формі, запропонованій замовником.

Згідно розділу 3 договору замовник, зокрема, сплачує вартість роботи виконавця згідно умов даного договору.

Розділом 5 договору встановлено, що вартість послуг виконавця по договору обумовлюється додатково та відповідає сумі актів виконаних робіт. Рахунки-фактури надаються замовником або особисто, або відправляються поштою чи факсом. Оплата проводиться в національній валюті України не пізніше трьох робочих днів з дня підписання акту прийому-передачі робіт. За усною або письмовою додатковою домовленістю сторін, може бути здійснена попередня оплата за цим договором.

За умовами розділу 7 договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати за виконані роботи за даним договором, обумовлених в п. 5.3 даного договору виконавець виставляє рахунок-фактуру з урахуванням штрафа в розмірі 1% від суми попереднього рахунку-фактури, яка підлягає миттєвій оплаті замовником. У випадку, якщо дії будь-якої із сторін призвели до розголошення конфіденційної інформації або інформації, яка містить комерційну тайну іншою сторони, то сторона, яка це здійснила компенсує іншій стороні збитки, а також заподіяну моральну шкоду.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до виконання сторонами обов`язків за договором. Договір може бути розірваний за вимогою однієї із сторін за умов відсутності претензій одне до одного за п. 7 договір буде рахуватися розірваним через 15 робочих днів з моменту отримання іншою стороною письмового повідомлення сторони-ініціатора такого розірвання. Договір складений в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної сторони (розділ 10 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками наданих позивачем послуг, сторонами було складно та підписано акти надання послуг, а саме: №31 від 29.08.2025 на суму 164600,00 грн; №34 від 29.09.2025 на суму 177000,00 грн; №39 від 30.10.2025 на суму 174000,00 грн та №44 від 28.11.2025 на суму 172600,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 99000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача відкритому в АТ «Креді Агріколь Банк» за періоди з 06.01.2026 по 06.01.2026; та з 09.04.2026 по 09.04.2026, з яких частина була розподілена (зарахована) позивачем, як сплата боргу за попередній період, який не є предметом даного позову, а решта як сплата за спірний у даній справі період.

Таким чином, як стверджує позивач з урахуванням сплачених відповідачем коштів за надані послуги згідно актів, у останнього наявний борг у загальному розмірі 600000,00 грн.

Враховуючи, що відповідач не сплатив на користь позивача залишок вартості отриманих послуг, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач, у свою чергу, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки заперечив сам факт укладення договору про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021, так як директор ТОВ «Хема», як підписант спірного договору від імені відповідача, був призначений на посаду директора лише з 09.06.2021 року.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У матеріалах справи наявний договір про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021, який підписаний безпосередньо Фізичною особою-підприємцем Новіковою Оленою Олександрівною, як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хема», в особі директора ОСОБА_1., як замовником.

Як стверджує відповідач, договір про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021 ним не укладався, так як директор ОСОБА_1., яка вказана підписантом від імені товариства у спірному правочині, була призначена на посаду директора лише з 09.06.2021 року.

На підтвердження наведеного, відповідачем долучено до матеріалів справи копію рішення учасника ТОВ «Хема» №08/06-21 від 08.06.2021, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зайцем І.О., зареєстрованого в реєстрі за №1014.

Згідно рішення учасника ТОВ «Хема» №08/06-21 від 08.06.2021, останнім було вирішено звільнити директора товариства ОСОБА_1 з 08 червня 2021 року за угодою сторін на підставі п. 1 п. 1 ст. 36 КЗпПУ. Призначити ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків: НОМЕР_1 ) на посаду директора товариства з 09 червня 2021 року. Затвердити нову редакцію Статуту товариства. Уповноважити директора товариства на проведення необхідних дій щодо державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і проведення необхідних дій для реєстрації нової редакції Статуту товариства в органах державної влади або нотаріуса, з правом передоручення зазначених повноважень третім особам.

Таким чином, ОСОБА_2 не могла укласти договір про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021, як директор ТОВ "Хема", оскільки на момент укладення такого правочину ОСОБА_2 не була директором ТОВ «Хема».

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як встановлено судом, підписантом від імені ТОВ «Хема» у договорі про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021 зазначено директора ОСОБА_2 .

У той же час, згідно рішення учасника ТОВ «Хема» №08/06-21 від 08.06.2021 ОСОБА_2 призначено на посаду директора товариства лише з 09 червня 2021 року, про що свідчить і запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За наведеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 у якості директора ТОВ «Хема», не могла укласти від імені ТОВ «Хема» 01.03.2021 року договір про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази у підтвердження наявності у ОСОБА_2 станом на 01.03.2021 повноважень укладати від імені ТОВ «Хема» будь-які правочини, в тому числі, і договір про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21.

Таким чином, долучений позивачем до матеріалів справи договір про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021, є таким, що вчинений від імені відповідача особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення, а тому у суду відсутні підстави вважати, що між позивачем та відповідачем виникли зобов`язальні правовідносини саме за вказаним договором у відповідності до вимог чинного законодавства.

У той же час, відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За умовами статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Зважаючи на вищевикладене та зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з надання послуг, шляхом укладення договору надання послуг у спрощений спосіб, а дії сторін щодо оформлення, підписання актів наданих послуг та їх часткова оплата засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відтак, договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що на виконання попередніх домовленостей, позивачем було надано відповідачу послуги у сфері бухгалтерського та податкового обліку на загальну суму 688200,00 що підтверджується підписаними без будь-яких зауважень та заперечень актами надання послуг №31 від 29.08.2025 на суму 164600,00 грн; №34 від 29.09.2025 на суму 177000,00 грн; №39 від 30.10.2025 на суму 174000,00 грн та №44 від 28.11.2025 на суму 172600,00 грн.

У свою чергу, відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 99000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача відкритому в АТ «Креді Агріколь Банк» за періоди з 06.01.2026 по 06.01.2026; та з 09.04.2026 по 09.04.2026, з яких частина була розподілена (зарахована) позивачем, як сплата боргу за попередній період, який не є предметом даного позову, а решта як сплата за спірний у даній справі період.

Таким чином, з урахуванням сплачених відповідачем коштів за надані послуги згідно актів, несплаченими залишаються послуги на загальну суму 600000,00 грн, що не заперечується відповідачем.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Судом встановлено, що позивачем надано, а відповідачем прийнято без зауважень на виконання усних домовленостей ряд послуг у сфері бухгалтерського та податкового обліку, а відтак з урахуванням приписів статті 538 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити отримані послуг в повному обсязі у відповідності до приписів статті 909 Цивільного кодексу України, що відповідає основоположним засадам цивільного законодавства щодо добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем належними, допустимими та достатніми доказами підтверджено факт належного виконання своїх обов`язків з надання послуг у сфері бухгалтерського та податкового обліку, що, своєю чергою, відповідно до положень статті 538 Цивільного кодексу України, зумовило виникнення у відповідача зустрічного майнового обов`язку щодо здійснення оплати отриманих послуг у повному розмірі.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 600000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Відтак, оскільки відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо оплати отриманих послуг, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 9180,86 грн за період з 04.09.2025 по 01.04.2026 включно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, у визначений позивачем період, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не вірно визначено кількість днів прострочення, таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає 3% річних у розмірі 8827,68 грн, в іншій частині цієї позовної вимоги позивачу належить відмовити.

У той же час, за результатом розгляду справи, враховуючи вище встановлені обставини справи, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафу в сумі 6882,00 грн.

Так, статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Згідно частини 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України).

При цьому, з ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що законодавець пов`язує можливість застосування штрафу за порушення виконання зобов`язань саме з умовами його встановлення за договором, за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Судом в ході розгляду даного спору встановлено, що сторонами фактично не було укладено договору про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку №76/ХМ-21 від 01.03.2021, а тому наведені у ньому положення про відповідальність сторін, не можуть породжувати для сторін будь-якої юридичної відповідальності.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення штрафу нарахованого на підставі розділу 7 договору в сумі 6882,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 60000,00 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору на надання правничої допомоги від 17.03.2026 (далі - договір), укладеного між ФОП Новіковою Оленою Олександрівною, як клієнтом, та адвокатом Клечановським Іваном Сергійовичем, як адвокатом, ордеру на надання правничої допомоги, серії АІ №2154027 від 10.04.2026 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2949 від 11.06.2008.

Згідно пункту 1.1 договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе обов`язок щодо представництва та захисту прав і законних Інтересів Новікової Олени Олександрівни (надалі - «Клієнт»), у Господарському суді м. Києва по справі за позовом Клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕМА» про стягнення грошового зобов`язання за Договором № 76/ХM-21 про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського та податкового обліку від 01.03.2021.

Відповідно до пункту 1.2 договору для належного виконання своїх зобов`язань за даним договором Адвокат має право представляти інтереси Клієнта у будь-яких установах, підприємствах та організаціях, у тому числі, але не обмежуючись, в правоохоронних органах, у судах будь-якої ланки, у тому числі апеляційної та касаційної інстанцій, при вирішені будь-яких питань, що стосуватимуться предмета угоди, зазначеного у п. 1.1. даного Договору.

За умовами пункту 2.1 договору Адвокат зобов`язаний виконати на користь Клієнта наступний об`єм робіт або надати наступні послуги: 1. Консультації, узгодження правової позиції, аналіз документів; 2. Формування предмета доказування, аналіз та підготовка письмових та інших доказів; 3. Подання всіх необхідних адвокатських запитів, за необхідністю; 4. Складання та подання позовної заяви; 5. Складання та подання заяви про забезпечення позову; 6. Складання та подання всіх без виключення необхідних документів в процесі судового розгляду (клопотань, заяв тощо); 7. Складання та подання відповіді на відзив, заперечень та інших заяв по суті; 8. Участь в судових засіданнях. Вказаний перелік послуг не є вичерпаним та може бути змінений у разі необхідності за згодою Сторін.

Адвокат зобов`язаний діяти згідно Конституції України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», КПК України, ЦПК України, ГПК України, КАС України, Закону України «Про виконавче провадження» та ін. (пункт 2.2 договору).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що при виконанні своїх повноважень згідно даного договору, Адвокат має усі без винятку права, передбачені відповідним процесуальним законодавством України.

Згідно пункту 3.2 договору по закінченню розгляду справи по суті клієнт зобов`язаний оплатити надані Адвокатом послуги (гонорар).

Відповідно до пункту 3.3 договору сторони погодили, що гонорар Адвоката за цим договором становить 60000,00 грн. Сума гонорару може бути збільшена в залежності від кількості та тривалості наданих адвокатом послуг.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до « 31 » грудня 2026 року (пункт 4.1 договору).

Судом встановлено, що Клечановський Іван Сергійович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необгрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України).

Судом враховано, що даний спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів регулюються нормами Цивільного кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а предмет доказування у справі охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають дослідженню.

При цьому, суд враховує те, що адвокатом у договорі було визначено, що позивачу було надано послугу з консультації та формування предмету доказування, аналізу та підготовки письмових та інших доказів, однак такі види послуг охоплюється послугою з підготовки та подання позовної заяви. Разом з тим, суд враховує, що адвокатом, у якості послуги визначено подання адвокатських запитів, втім, як вбачається з матеріалів справи, жодних адвокатських запитів адвокатом позивача не складалось та не направлялось.

Необґрунтованим є і включення до відшкодування витрат на правову допомогу за рахунок відповідача таких послуг як участь в судових засідань, складання і подання заяви про забезпечення позову та підготовка усіх необхідних процесуальних документів для представництва інтересів клієнта, зважаючи на те, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову судом було відмовлено, а подання до суду процесуальних заяв та клопотань є важливим, але не визначальним елементом правничої допомоги.

Судом враховано, що подача таких заяв та клопотань спрямована на уточнення процесуальної та правової позицій сторони, втім їх значення є вторинним у співвідношенні із значенням заяв по суті спору, які містять основні аргументи, способи захисту, підкріплені відповідними доказами, на які сторона покладається для захисту своїх прав та інтересів.

На переконання суду, ефективність правничої допомоги визначається, передусім, якістю формування заяв по суті спору, які виступають основою для оцінки судом матеріально-правової позиції сторін, а тому саме ґрунтовність, системність і правова обґрунтованість таких заяв мають вирішальний вплив на результативність судового розгляду, у той час як процесуальні заяви та клопотання виконують лише допоміжну роль.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн, не відповідає критерію розумності, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату і їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також часткового задоволення позову, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.

Керуючись статтями 13, 14, 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Новікової Олени Олександрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хема» про стягнення 616062,86 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хема» (03179, м. Київ, вул. Академіка Єфремова, буд. 23; ідентифікаційний код 36038442) на користь Фізичної особи-підприємця Новікової Олени Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) основний борг у розмірі 600000 (шістсот тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 8827 (вісім тисяч вісімсот двадцять сім) грн 68 коп., судовий збір у розмірі 7306 (сім тисяч триста шість) грн 17 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.09.2026.

СуддяТ.В. Васильченко