Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №922/3559/23 (922/33/26) — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/3559/23 (922/33/26)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (вх. №1772 Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 та на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 (повний текст складено 27.07.2026) у справі № 922/3559/23 (922/33/26)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс"

до Подлужної Світлани Анатоліївни

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсною видаткової накладної та витребування майна (в межах справи про банкрутство),

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс",

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" до Подлужної Світлани Анатоліївни про стягнення коштів, в якій ліквідатор просить суд:

- визнати договір купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023 укладений між ТОВ "Полесадсервіс" і ФОП Подлужна С.А. недійсним;

- визнати видаткову накладну № 2 від 14.02.2023 складену між ТОВ "Полесадсервіс" і ФОП Подлужна С.А. недійсною;

- витребувати з чужого незаконного володіння Подлужної Світлани Анатоліївни на користь ТОВ "Полесадсервіс" майно, а саме кошти у розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) грн, шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ "Полесадсервіс" та здійснити розподіл судових витрат.

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів та призначення у справі судово технічної експертизи двох документів, а саме: договору купівлі-продажу №10/02/2023 від 10.02.2023 та видаткової накладної № 2 від 14.02.2023.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.06.2026, зокрема, у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів та про призначення судової експертизи – відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів та призначення судової технічної експертизи документів, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів наявності передбачених процесуальним законом підстав для вчинення відповідних процесуальних дій.

Щодо витребування доказів суд зазначив, що копії договору купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023, видаткової накладної № 2 від 14.02.2023 та інших документів, оригінали яких просив витребувати позивач, уже містяться в матеріалах справи, а самі документи раніше досліджувалися Східним апеляційним господарським судом у справі № 922/3559/23 (922/1263/25). Водночас позивач не обґрунтував необхідності витребування саме оригіналів цих документів.

Відмовляючи у витребуванні банківської виписки з рахунку ФОП Подлужної С.А., суд указав, що позивач усупереч вимогам п. 4, 5 ч. 2 ст. 81 ГПК України не надав доказів вжиття заходів для самостійного одержання такої інформації. Оскільки ліквідатор не був позбавлений можливості звернутися до банку з відповідним запитом, суд визнав клопотання в цій частині передчасним.

Відмову у призначенні судової технічної експертизи договору та видаткової накладної суд мотивував тим, що експертиза призначається лише за наявності дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору та не можуть бути з`ясовані за допомогою інших доказів. Позивач не зазначив про можливість оплати експертизи, не визначив джерела її фінансування та не надав доказів погодження відповідних витрат із кредиторами у справі про банкрутство. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених клопотань.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі № 922/3559/23 (922/33/26) в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обставини укладення та виконання договору купівлі-продажу товару № 10/02/2023 від 10.02.2023, передачі товару відповідачем та здійснення позивачем оплати на виконання договірних зобов`язань уже встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25), яка набрала законної сили. Зазначені обставини відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доказуванню, а їх переоцінка в цій справі суперечила б принципу правової визначеності (res judicata).

Суд зазначив, що позивач не навів конкретних обставин, які свідчили б про недодержання під час укладення спірного договору вимог, установлених ст. 203 ЦК України, а його аргументи фактично зводяться до заперечення реальності господарської операції та незгоди з висновками, викладеними в постанові апеляційного суду в попередній справі.

Відмовляючи у визнанні недійсною видаткової накладної №2 від 14.02.2023, суд виходив із того, що така накладна є первинним документом бухгалтерського обліку та доказом здійснення господарської операції, однак не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, тому вона не може бути самостійним предметом вимоги про визнання недійсною, а заявлений спосіб захисту не передбачений законом.

Вимогу про витребування у відповідача 200 000,00 грн суд визнав похідною від вимоги про недійсність договору. Оскільки підстав для визнання договору недійсним не встановлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для повернення зазначених коштів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі № 922/3559/23 (922/33/26) повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Полесадсервіс» задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Також скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 в цій же справі в частині відмови у витребуванні доказів та призначенні судової технічної експертизи документів та призначити у справі № 922/3559/23 (922/33/26) судову технічну експертизу договору купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023 та видаткової накладної № 2 від 14.02.2023, поставивши на вирішення експерта питання:

- чи виготовлені надані на експертизу документи у той час, яким вони датовані;

- чи є ознаки виготовлення наданих на експертизу документів пізніше вказаної на них дати;

- чи виготовлені документи в один період часу. Проведення експертизи доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

У разі неможливості проведення експертизи через відсутність оригіналів документів застосувати ч. 4 ст. 102 ГПК України та визнати встановленим факт виготовлення спірних документів пізніше зазначеної в них дати.

Обґрунтовує свою скаргу тим, що:

- відмова у призначенні експертизи є порушенням норм процесуального права. Питання про час створення спірних документів є ключовим для встановлення їх фіктивності (штучного створення заднім числом). За твердженням скаржника, КУзПБ не вимагає попереднього погодження комітетом кредиторів витрат на проведення експертизи в майновому спорі, який розглядається в межах справи про банкрутство. Питання оплати експертизи може бути вирішене під час розподілу судових витрат. Крім того, скаржник посилається на ухилення відповідача від надання оригіналів документів. На думку апелянта, суд мав застосувати ч. 4 ст. 102 ГПК України та залежно від того, яка сторона ухиляється від участі в експертизі, визнати встановленою або спростованою обставину, для з`ясування якої її було призначено;

- документ, поданий відповідачем 18.06.2026 під назвою «Додаткові пояснення», за своїм змістом, структурою та прохальною частиною фактично є відзивом на позовну заяву. До нього, за твердженням апелянта, було долучено нові докази, які раніше в матеріалах справи були відсутні. Оскільки встановлений судом строк для подання відзиву закінчився, а відповідач не просив поновити цей строк і не обґрунтував поважності причин його пропуску, апелянт вважає, що додаткові пояснення та долучені до них докази мали бути залишені без розгляду на підставі ст. 118, 207 ГПК України;

- є помилковим висновок суду, щодо застосування у цій справі преюдиційності - постанови Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25). За твердженням скаржника, у попередній справі суд оцінював докази лише з погляду підтвердження господарської операції та наявності підстав для повернення коштів, але не досліджував дійсність правочину. Апелянт наголошує, що преюдиційне значення можуть мати лише встановлені фактичні обставини, а не їх правова кваліфікація;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам щодо: пов`язаності відповідача з керівництвом і власником боржника через ОСОБА_1 , який, за твердженням скаржника, мав печатку товариства та представляв його інтереси, а також через адвоката Пухтаєвич О.О.; відсутності відображення спірної операції в податковому обліку ТОВ «Полесадсервіс»; припинення господарської діяльності товариства задовго до дати складення спірних документів; попередніх відносин між сторонами, які, за версією апелянта, мали характер фінансової допомоги, а не купівлі-продажу; відсутності в ліквідатора товарно-транспортних накладних, довіреностей, складських та інших первинних документів, які мали б залишитися у продавця; ухилення відповідача від надання оригіналів документів. На думку скаржника, сукупність цих обставин могла підтверджувати штучність договору та видаткової накладної, однак суд фактично не дослідив їх через помилкове застосування преюдиційності;

- є помилковим висновок суду, що видаткова накладна не є правочином, а тому не може бути визнана недійсною. За позицією скаржника, видаткова накладна фіксує господарську операцію та є підставою для її відображення в бухгалтерському і податковому обліку. Якщо накладну складено на виконання фіктивного правочину, вона, на переконання апелянта, може бути визнана недійсною або такою, що не породжує правових наслідків. Скаржник також стверджує, що визнання недійсними первинних документів у межах справи про банкрутство є ефективним способом захисту прав боржника та кредиторів;

- суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що вимога про повернення коштів у розмірі 200 000,00 грн має похідний характер. Вимога про витребування коштів є не похідною у вузькому розумінні, а самостійним способом захисту (реституція / кондикція / віндикація грошових коштів), який відповідно до ст. 216 ЦК України та практики Верховного Суду може і повинен заявлятися разом із вимогою про визнання правочину недійсним для забезпечення ефективності захисту.

Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.

У судове засідання від 14.09.2026 учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце повідомлені належним чином.

Щодо заявленого клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" про призначення у справі № 922/3559/23 (922/33/26) судової технічної експертизи договору купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023 та видаткової накладної №2 від 14.02.2023, поставивши на вирішення експерта питання:

- чи виготовлені надані на експертизу документи у той час, яким вони датовані;

- чи є ознаки виготовлення наданих на експертизу документів пізніше вказаної на них дати;

- чи виготовлені документи в один період часу. Проведення експертизи доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

За змістом ст. 73, 98 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висновок експерта є окремим засобом доказування. Отже, призначення судової експертизи на стадії апеляційного перегляду спрямоване на одержання нового доказу, якого не існувало та який не досліджувався під час ухвалення оскаржуваного рішення.

За змістом ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, апеляційне провадження не призначене для повторного формування доказової бази після завершення розгляду справи судом першої інстанції. Призначення експертизи апеляційним судом можливе лише у винятковому випадку, коли сторона об`єктивно не могла ініціювати відповідне дослідження раніше або коли необхідність експертизи виникла внаслідок обставин, які з`явилися чи стали відомими після ухвалення рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Полесадсервіс» заявляло аналогічне клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 у його задоволенні відмовлено.

Суд першої інстанції, зокрема, врахував предмет і підстави позову, наявні у справі докази, обставини попереднього дослідження оригіналів спірних документів у справі № 922/3559/23 (922/1263/25), а також недоведеність необхідності спеціальних знань для встановлення обставин, які мають значення саме для вирішення заявленого спору.

Отже, позивач мав можливість реалізувати своє право на заявлення клопотання в суді першої інстанції та фактично скористався ним. Незгода з процесуальним рішенням суду за результатами розгляду такого клопотання не є об`єктивною причиною неможливості одержання й подання відповідного доказу в суді першої інстанції та не утворює виняткового випадку, передбаченого ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Крім того, запропонована експертиза спрямована на встановлення часу виготовлення документів з метою повторного заперечення обставин укладення та виконання договору купівлі-продажу, які вже встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) та мають преюдиційне значення.

За таких обставин призначення експертизи судом апеляційної інстанції призвело б до створення нового доказу та фактичного повторного формування доказової бази за відсутності передбачених ч. 3 ст. 269 ГПК України виняткових підстав.

З огляду на викладене клопотання ТОВ «Полесадсервіс» про призначення судової технічної експертизи задоволенню не підлягає.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс".

Між ТОВ «Полесадсервіс» та ФОП Подлужною Світланою Анатоліївною існували господарські правовідносини, у межах яких між вказаними сторонами укладено Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №10/02/2023 від 10.02.2023, на підставі якого ФОП Подлужна С.А. від ТОВ «Полесадсервіс» отримала 600 000,00 грн поворотної безвідсоткової фінансової допомоги двома платежами:

- платіж у розмірі 500 000,00 грн від 12.02.2023 на надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору №10/02/2023 від 10.02.2023 (відповідно до призначення платежу);

- платіж у розмірі 100 000,00 грн від 14.02.2023 на надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору №10/02/2023 від 10.02.2023 (відповідно до призначення платежу).

У призначенні обох платежів зазначено: «надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 10/02/2023 від 10.02.2023».

За твердженням ліквідатора, документів, які б підтверджували повернення відповідачем зазначених коштів, він не виявив. Направлені на адресу Подлужної С.А. вимоги про їх повернення залишилися без задоволення.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру, на які посилається позивач, 23.06.2023 Подлужна С.А. припинила підприємницьку діяльність.

У зв`язку з неповерненням коштів ТОВ «Полесадсервіс» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Подлужної С.А. про стягнення 600 000,00 грн як безпідставно набутих коштів. Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.07.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) позов було задоволено.

Під час апеляційного перегляду зазначеного рішення Подлужна С.А. заперечила існування між сторонами правовідносин із надання поворотної фінансової допомоги та надала: договір купівлі-продажу товару № 10/02/2023 від 10.02.2023; видаткову накладну № 2 від 14.02.2023; лист ТОВ «Полесадсервіс» № 206 від 14.02.2023 щодо уточнення призначення платежів; товарно-транспортні накладні № 17/09 від 17.09.2021, № 08/10 від 08.10.2021 та № 15/10 від 15.10.2021.

За позицією відповідача в попередній справі, договір поворотної фінансової допомоги між сторонами не укладався, а кошти в сумі 600 000,00 грн були сплачені за договором купівлі-продажу аміачної селітри. Відповідач стверджувала, що придбала відповідний товар у 2021 році та поставила його ТОВ «Полесадсервіс» у лютому 2023 року.

Зі змісту договору купівлі-продажу № 10/02/2023, як на нього посилаються учасники справи, вбачається, що поставка товару мала здійснюватися шляхом самовивозу транспортом покупця та за його рахунок.

Видаткова накладна № 2 від 14.02.2023, за позицією відповідача, підтверджує передачу ТОВ «Полесадсервіс» аміачної селітри вартістю 600 000,00 грн. Листом № 206 від 14.02.2023 товариство нібито уточнило призначення здійснених платежів, визначивши їх оплатою товару за договором купівлі-продажу.

Товарно-транспортні накладні 2021 року, надані відповідачем на підтвердження походження товару, містять відомості про перевезення «мінеральних добрив».

Разом із тим із самих товарно-транспортних накладних, за змістом наданих матеріалів, не вбачається конкретизації вантажу саме як аміачної селітри. Інших документів щодо придбання відповідачем цього товару: договору з постачальником, видаткових накладних, платіжних документів про оплату товару чи перевезення - у позові не наведено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 01.07.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення 600 000,00 грн. Постанова набрала законної сили.

Під час розгляду попередньої справи ТОВ «Полесадсервіс» заявляло клопотання про проведення технічної експертизи договору купівлі-продажу та видаткової накладної для встановлення часу їх виготовлення. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання з мотивів пропуску строку для його подання.

Звертаючись із цим позовом, ТОВ «Полесадсервіс» стверджує, що договір купівлі-продажу № 10/02/2023, видаткова накладна № 2 та лист № 206 фактично були складені не у лютому 2023 року, а у 2025 році після ухвалення рішення про стягнення з відповідача 600 000,00 грн.

На підтвердження своїх тверджень позивач послався на такі обставини.

По-перше, ліквідатор зазначив, що колишній керівник ТОВ «Полесадсервіс» ОСОБА_2 не передав арбітражному керуючому печатку та первинну бухгалтерську документацію товариства. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.05.2024 задоволено заяву розпорядника майна про припинення повноважень керівника боржника та покладення виконання відповідних повноважень на розпорядника майна.

Позивач також посилається на документи, подані під час апеляційного оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, які були підписані ОСОБА_1 на підставі довіреності від 17.07.2023, виданої засновником ТОВ «Полесадсервіс» ОСОБА_3 , і скріплені печаткою товариства. ОСОБА_1 , за твердженням позивача, є чоловіком відповідача.

Також позивач зазначає, що Подлужний В.В. представляв інтереси ТОВ «Полесадсервіс» як потерпілого у кримінальному провадженні № 12023250320000360 та подавав у ньому цивільний позов і клопотання про скасування арешту майна товариства. Адвокат Пухтаєвич О.О., яка представляла боржника під час оскарження ухвали про відкриття справи про банкрутство, надалі, за твердженням позивача, брала участь у підготовці апеляційної скарги Подлужної С.А. у справі про стягнення 600 000,00 грн.

Наведені обставини позивач розцінює як підтвердження пов`язаності відповідача з особами, які мали доступ до документації та печатки ТОВ «Полесадсервіс».

По-друге, позивач посилається на відомості з електронного податкового кабінету ТОВ «Полесадсервіс» за період із 01.01.2022 до 16.12.2025. За його твердженням, останні операції товариства з реалізації товару відображені в січні 2022 року, а з придбання мінеральних добрив у серпні–на початку вересня 2022 року. Відомостей про придбання у лютому 2023 року аміачної селітри у ФОП Подлужної С.А. або про реєстрацію відповідної податкової накладної позивач не виявив.

Позивач також зазначає, що ФОП Подлужна С.А. не була платником ПДВ, тоді як попередні операції ТОВ «Полесадсервіс» із придбання добрив здійснювалися переважно з юридичними особами платниками ПДВ. Цю обставину позивач вважає такою, що не узгоджується зі звичайною моделлю господарської діяльності товариства.

По-третє, за змістом банківських виписок, на які посилається позивач, протягом 2019-2022 років між ТОВ «Полесадсервіс» і ФОП Подлужною С.А. здійснювалися операції з надання та повернення поворотної фінансової допомоги. Позивач вказує на десять таких договорів, а останнє повернення коштів у сумі 2 000,00 грн за договором № 33 від 13.10.2021 було здійснене 21.02.2022.

На переконання позивача, усталений характер попередніх відносин сторін та буквальний зміст призначення платежів від 12.02.2023 і 14.02.2023 підтверджують, що спірні 600 000,00 грн були надані саме як поворотна фінансова допомога, а не як оплата товару.

По-четверте, позивач зазначає, що матеріали не містять доказів направлення та отримання відповідачем листа ТОВ «Полесадсервіс» № 206 від 14.02.2023 про зміну призначення платежів. На думку позивача, за відсутності таких доказів лист не підтверджує належного погодження зміни призначення платежу.

По-п`яте, позивач вказує на відсутність у банківських виписках відомостей про оплату ТОВ «Полесадсервіс» послуг із перевезення товару в січні–лютому 2023 року.

По-шосте, позивач ставить під сумнів походження та рух товару, посилаючись на те, що товарно-транспортні накладні 2021 року підтверджують перевезення лише «мінеральних добрив», не містять конкретного зазначення аміачної селітри, а пунктом розвантаження визначено склад за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 81В, який, за твердженням позивача, використовувався ТОВ «Полесадсервіс».

Посилаючись на сукупність цих обставин, до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" до Подлужної Світлани Анатоліївни про стягнення коштів, в якій ліквідатор просить суд:

- визнати договір купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023 укладений між ТОВ "Полесадсервіс" і ФОП Подлужна С.А. недійсним;

- визнати видаткову накладну № 2 від 14.02.2023 складену між ТОВ "Полесадсервіс" і ФОП Подлужна С.А. недійсною;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ТОВ "Полесадсервіс" (ЄДРПОУ 37298595) майно, а саме кошти у розмірі 200000 (двісті тисяч) грн, шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ "Полесадсервіс" та здійснити розподіл судових витрат.

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів та призначення у справі судово-технічної експертизи двох документів, а саме: договору купівлі-продажу №10/02/2023 від 10.02.2023 та видаткової накладної № 2 від 14.02.2023.

Ухвалою суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи відмовлено, рішенням у задоволенні позову також відмовлено. Означене сало підставою для звернення позивача до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного.

Предметом розгляду в суді першої інстанції є позов ТОВ «Полесадсервіс», поданий ліквідатором у межах справи про банкрутство, до Подлужної С.А. про: визнання недійсним договору купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023; визнання недійсною видаткової накладної № 2 від 14.02.2023; витребування з володіння відповідача на користь ТОВ «Полесадсервіс» грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн.

Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка законності й обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026, яким у задоволенні зазначеного позову відмовлено повністю, а також оцінка заперечень скаржника проти ухвали цього суду від 16.06.2026 у частині відмови у витребуванні доказів і призначенні судової технічної експертизи спірних документів.

Щодо ухвали суду від 16.06.2026

Як вбачається із матеріалів справи, разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів та призначення у справі судово технічної експертизи двох документів, а саме: договору купівлі-продажу №10/02/2023 від 10.02.2023 та видаткової накладної № 2 від 14.02.2023.

Позивач просив витребувати такі докази:

1) у Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" виписку про рух коштів на рахунку ФОП Подлужна Світлана Анатоліївна № НОМЕР_2 за період з 01.07.21 по 31.12.2021 і за період з 01.01.2023 по 23.06.2023;

2) у ОСОБА_4 для огляду в судовому засіданні оригінали таких документів:

- Договір купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023;

- Видаткову накладну № 2 від 14.02.2023;

- Лист від ТОВ "Полесадсервіс" від 14.02.2023 про заміну платежу.

- ТТН № 15/10 від 15.10.2021;

- ТТН № 08/10 від 08.10.2021.

Крім того, позивач подав до суду клопотання про призначення експертизи, в якому просить суд:

1) призначити у справі № 922/3559/23 (922/33/26) судову технічну експертизу двох документів: "Договір № 10/02/2023 купівлі-продажу товару від 10.02.2023" та "Видаткова накладна №2 від 14.02.2023";

2) проведення судової технічної експертизи документів доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (м. Київ, вул. Сім`ї Бродських, 6);

3) винести на вирішення судової технічної експертизи документів по справі такі питання щодо наданих на експертизу документів:

- чи виготовлені надані на експертизу документи у той час, яким вони датовані?

- чи є ознаки виготовлення наданих на експертизу документів пізніше вказаної на них дати?

- чи виготовлені документи в один період часу?

Ухвалою суду від 16.06.2026 в задоволенні клопотань позивача про витребування доказів та про призначення судової експертизи відмовлено; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.07.2026.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про витребування доказів, виходив із того, що копії документів, оригінали яких просив витребувати позивач, уже містяться в матеріалах справи, а відповідні документи раніше були предметом дослідження та огляду Східним апеляційним господарським судом у справі № 922/3559/23 (922/1263/25).

Щодо витребування у АТ КБ «ПриватБанк» виписки про рух коштів на рахунку ФОП Подлужної С.А. суд зазначив, що позивач усупереч вимогам п. 4, 5 ч. 2 ст. 81 ГПК України не надав доказів вжиття заходів для самостійного отримання такої інформації. Оскільки ліквідатор ТОВ «Полесадсервіс» не був позбавлений можливості звернутися до банку з відповідним запитом, суд визнав клопотання в цій частині передчасним та таким, що фактично покладає на суд обов`язок зі збирання доказів.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової технічної експертизи, суд першої інстанції виходив із того, що експертиза призначається лише за наявності дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення обставин, які мають значення для справи та не можуть бути з`ясовані за допомогою інших засобів доказування. Суд також зазначив, що призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду.

Крім того, суд вказав, що позивач не зазначив про можливість оплати експертизи, не визначив джерела її фінансування та не надав доказів погодження відповідних витрат із кредиторами у справі про банкрутство.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.

Щодо клопотання позивача про витребування доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи, який не може самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Отже, витребування доказів судом є процесуальним механізмом сприяння учаснику справи, який об`єктивно не має можливості самостійно отримати конкретний доказ, необхідний для підтвердження визначеної обставини, що входить до предмета доказування.

Саме лише звернення з клопотанням не зумовлює обов`язку суду витребувати зазначені в ньому документи. Заявник повинен обґрунтувати їх належність до предмета доказування, указати конкретні обставини, які вони здатні підтвердити або спростувати, а також довести неможливість їх самостійного одержання.

З постанови Східного апеляційного господарського суду у справі 922/3559/23 (922/1263/25) від 27.11.2025 вбачається, що на виконання ухвали апеляційного суду від 08.09.2025 ОСОБА_4 надала оригінали договору купівлі-продажу № 10/02/2023, видаткової накладної № 2, рахунку на оплату, платіжних інструкцій, акта звірки та листа №206.

Апеляційний суд безпосередньо дослідив ці оригінали та встановив відповідність їм копій, доданих до матеріалів справи.

Відповідні документи були оцінені в сукупності з іншими доказами, за результатами чого остаточним судовим рішенням установлено існування між сторонами правовідносин за договором купівлі-продажу, передачу товару та договірний характер перерахування відповідачу 600 000,00 грн.

У межах справи № 922/3559/23 (922/33/26) позивач не зазначив, які саме зовнішні ознаки наявних копій перешкоджають їх дослідженню, не навів конкретних розбіжностей між копіями й оригіналами та не пояснив, які обставини, що не були предметом попереднього судового розгляду, можуть бути встановлені шляхом повторного огляду цих оригіналів.

Потребу в оригіналах позивач пов`язував насамперед із проведенням судової технічної експертизи. Однак, оскільки суд не встановив передбачених ст. 99 ГПК України підстав для призначення такої експертизи, необхідність витребування оригіналів виключно з метою її проведення також була відсутня.

При цьому колегія суддів ураховує, що наявність у матеріалах справи копії документа не завжди виключає можливості витребування його оригіналу. Оригінал може бути необхідним, зокрема, якщо відповідність копії оригіналу обґрунтовано заперечується, існують конкретні сумніви щодо її змісту або оригінал потрібний для призначеного судом експертного дослідження.

Однак таких обставин у цій справі позивачем належним чином не обґрунтовано. Його доводи зводяться до загального твердження про можливе виготовлення документів пізніше зазначених у них дат та до необхідності повторно перевірити обставини, які вже досліджувалися судом у попередній справі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання ліквідатора ТОВ «Полесадсервіс» про витребування доказів, оскільки: копії документів, оригінали яких просив витребувати позивач, уже містяться в матеріалах справи; оригінали цих документів були безпосередньо досліджені Східним апеляційним господарським судом у справі № 922/3559/23 (922/1263/25); відповідність копій оригіналам позивачем належним чином не спростована; необхідність оригіналів була пов`язана з експертизою, підстав для призначення якої суд не встановив; клопотання фактично спрямоване на пошук доказів для повторного спростування обставин, установлених остаточним судовим рішенням; заявник не довів дотримання всіх вимог ч. 1 ст. 81 ГПК України.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів. Відповідні заперечення апелянта проти ухвали Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 у цій частині є необґрунтованими.

Щодо клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 ГПК України в підготовчому засіданні суд, серед іншого, з`ясовує, чи повідомили сторони про всі відомі їм обставини справи та чи надали докази, на які вони посилаються; вирішує питання про витребування додаткових доказів, призначення експертизи, виклик експертів, свідків і спеціалістів; розглядає заяви та клопотання учасників справи; визначає порядок з`ясування обставин та дослідження доказів.

За змістом ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судовою експертизою є дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Умови призначення судової експертизи визначені ст. 99 ГПК України. Відповідно до частини першої цієї статті суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких установити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не надано висновку експерта з цих самих питань або надані висновки викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, чи учасник справи належно обґрунтував неможливість подати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів.

Отже, для призначення експертизи недостатньо лише того, що поставлені учасником справи питання потребують спеціальних знань. Обставини, для встановлення яких пропонується провести експертне дослідження, повинні входити до предмета доказування та мати істотне значення для правильного вирішення заявлених вимог.

Судова експертиза не призначається для з`ясування правових питань, переоцінки встановлених судом обставин, формування замість сторони фактичних або правових підстав позову, а також для дослідження обставин, які не здатні вплинути на результат розгляду справи.

Питання про необхідність експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета та підстав позову, характеру спірних правовідносин, змісту питань, запропонованих експерту, а також достатності інших доказів. Відповідний підхід викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20 та від 12.05.2021 у справі № 922/1791/20.

Як убачається з матеріалів справи, позивач просив призначити судову технічну експертизу договору купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023 та видаткової накладної №2 від 14.02.2023, поставивши перед експертом такі питання:

- чи виготовлені надані на експертизу документи в той час, яким вони датовані;

- чи мають документи ознаки їх виготовлення пізніше зазначених у них дат;

- чи виготовлені договір і видаткова накладна в один період часу.

На переконання позивача, визначення часу виготовлення цих документів необхідне для підтвердження того, що вони були штучно створені у 2025 році заднім числом, після ухвалення рішення про стягнення з Подлужної С.А. 600 000, 00 грн і відкриття виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з тим, що встановлення абсолютної давності виготовлення документа, часу нанесення його реквізитів, виконання підписів або проставлення відбитків печатки може потребувати спеціальних знань у галузі технічного дослідження документів.

Водночас потреба у спеціальних знаннях не означає, що проведення відповідної експертизи є необхідним для вирішення цього спору.

Суди повинні установити, чи стосуються запропоновані питання обставин, які входять до предмета доказування саме за заявленими позивачем підставами недійсності договору.

За змістом позовної заяви ТОВ «Полесадсервіс» стверджує, що договір купівлі-продажу в лютому 2023 року не укладався, а документ із відповідною назвою було виготовлено лише у 2025 році. Водночас позивач просить визнати цей договір недійсним.

Перш за все колегія суддів зазначає, що недійсним може бути визнаний лише вчинений правочин, під час учинення якого сторонами не дотримано вимог, установлених ч. 1-3, 5 , 6 ст. 203 ЦК України.

Якщо правочин у зазначену в документі дату взагалі не вчинявся, а відповідний документ був створений пізніше, це передусім стосується факту укладення правочину, а не наявності підстав недійсності вчиненого правочину.

Навіть можливий висновок експерта про те, що договір або видаткову накладну виготовлено пізніше зазначеної в них дати, автоматично не встановлював би: яку саме вимогу ст. 203 ЦК України порушено; відсутність вільного волевиявлення певної сторони; підписання договору неуповноваженою особою; фіктивність правочину в розумінні ст. 234 ЦК України; спільний умисел сторін не створювати передбачених договором правових наслідків; фраудаторний характер правочину; порушення прав конкретного кредитора; обізнаність відповідача про спрямованість правочину на заподіяння шкоди кредиторам та інше.

Експерт міг би встановити лише технічні характеристики досліджуваних документів. Визначення ж правової природи договору, наявності підстав його недійсності та правових наслідків установлених обставин належить до виключної компетенції суду.

Отже, експертне дослідження не могло усунути основного недоліку позову - відсутності чітко сформульованої та належно обґрунтованої підстави недійсності правочину.

Колегія суддів також ураховує, що обставини укладення та виконання договору купівлі-продажу № 10/02/2023 уже були предметом судового розгляду у справі № 922/3559/23 (922/1263/25).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025, яка набрала законної сили, встановлено: існування між сторонами господарських правовідносин за договором купівлі-продажу; передачу ТОВ «Полесадсервіс» 24 тонн аміачної селітри; здійснення платежів у загальному розмірі 600 000,00 грн на виконання цього договору; наявність договірної правової підстави для отримання відповідачем коштів.

Під час розгляду попередньої справи ТОВ «Полесадсервіс» уже висловлювало сумніви щодо часу виготовлення договору, видаткової накладної, рахунку, акта звірки та листа № 206 і зверталося з клопотанням про призначення їх технічної експертизи. У задоволенні цього клопотання було відмовлено через його подання зі значним пропуском установленого судом строку без клопотання про поновлення такого строку.

Відмова у проведенні експертизи в попередній справі не означає, що час виготовлення документів був установлений експертним шляхом. Разом із тим вона не скасовує обов`язковості фактичних обставин, установлених остаточним судовим рішенням за результатами оцінки договору, видаткової накладної, рахунку, акта звірки, платіжних інструкцій, листа № 206, товарно-транспортних накладних та інших доказів у сукупності.

Призначення експертизи в цій справі саме з метою повторного доведення того, що договору та поставки у 2023 році не існувало, фактично створювало б процесуальну можливість для ревізії обставин, остаточно встановлених у справі № 922/3559/23 (922/1263/25).

Наслідки несвоєчасного вчинення стороною процесуальних дій у попередньому провадженні не можуть бути усунуті шляхом ініціювання нового спору, спрямованого на повторне дослідження тих самих доказів і спростування встановлених на їх підставі обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що запропонована позивачем експертиза спрямована переважно на повторне встановлення обставин існування та виконання договору, які мають преюдиційне значення відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Апелянт стверджує, що без технічної експертизи суд не міг установити час виготовлення договору та накладної, а тому позивача було позбавлено єдиного ефективного засобу доказування.

Однак неможливість установити певну обставину без спеціальних знань не зумовлює обов`язкового призначення експертизи, якщо така обставина: не підтверджує самостійної матеріально-правової підстави позову; спрямована на повторне спростування преюдиційно встановлених фактів; не здатна вплинути на вирішення спору.

Позивач не довів, що відповідь експерта на запропоновані питання може підтвердити всі необхідні елементи конкретної підстави недійсності правочину. Отже, довід про позбавлення його ефективного засобу доказування не враховує співвідношення між предметом експертного дослідження та юридичним складом заявленої вимоги.

Щодо оплати експертизи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до с. 15 Закону України «Про судову експертизу» витрати на проведення судових експертиз у господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому законодавством.

За приписами ст. 123 і 125 ГПК України витрати, пов`язані з проведенням експертизи, належать до судових витрат, а суд може зобов`язати учасника справи, який заявив відповідне клопотання, попередньо внести визначену суму для забезпечення їх оплати.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач не повідомив про можливість оплатити експертизу, а ліквідатор не надав доказів погодження відповідних витрат із кредиторами у справі про банкрутство.

Колегія суддів не може повністю погодитися із цим мотивом як із самостійною підставою для відмови у призначенні експертизи.

Необхідність судової експертизи повинна визначатися насамперед з огляду на предмет доказування та потребу у спеціальних знаннях. Питання фінансування її проведення є похідним і вирішується після встановлення судом необхідності відповідного дослідження.

КУзПБ не встановлює окремої імперативної умови, за якою судова експертиза в майновому спорі в межах справи про банкрутство може бути призначена лише після попереднього погодження її вартості комітетом кредиторів.

Тому сама відсутність доказів такого погодження не є достатньою підставою для відмови в експертизі.

Водночас помилковість цього окремого мотиву не свідчить про неправильність процесуального результату, оскільки відсутність підстав для призначення експертизи випливає з інших установлених судом обставин, зокрема невизначення позивачем конкретної матеріально-правової підстави недійсності договору, для підтвердження якої необхідне відповідне дослідження; неможливості встановлення самим лише експертним висновком юридичного складу недійсності правочину; а також спрямованості заявленого клопотання на повторне спростування обставин укладення та виконання договору, які вже встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) та відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиційне значення.

Апелянт також стверджує, що відповідач ухилилася від надання оригіналів документів, а тому суд мав застосувати ч. 4 ст. 102 ГПК України та визнати встановленим факт виготовлення договору й накладної пізніше зазначених у них дат.

Відповідно до ч. 4 ст. 102 ГПК України в разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто ухиляється, а також від значення експертизи для цієї особи може визнати обставину, для з`ясування якої експертизу було призначено, або відмовити в її визнанні.

Для застосування цієї норми необхідна сукупність таких умов: експертизу призначено судом; визначено матеріали, необхідні для її проведення; на учасника справи покладено обов`язок надати відповідні матеріали експерту; учасник мав можливість виконати цей обов`язок, але ухилився від його виконання; без відповідних матеріалів провести експертизу неможливо.

У цій справі експертиза судом не призначалася, матеріали до експертної установи не направлялися та обов`язок надати документи експерту на відповідача не покладався. Отже, підстав для застосування ч. 4 ст. 102 ГПК України не виникло.

Крім того, у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) ОСОБА_4 на виконання ухвали апеляційного суду надала оригінали договору, видаткової накладної, рахунку, платіжних інструкцій, акта звірки та листа № 206, які були оглянуті судом. Така процесуальна поведінка не підтверджує твердження про ухилення відповідача від надання оригіналів як таке.

Навіть у разі встановлення ухилення застосування ч. 4 ст. 102 ГПК України є правом, а не безумовним обов`язком суду. Ця норма не передбачає автоматичного визнання саме тієї обставини, на якій наполягає заінтересована сторона.

Тому вимога апелянта визнати встановленим факт виготовлення документів пізніше зазначених у них дат не відповідає змісту ст.102 ГПК України.

Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив із відсутності сукупності передбачених ст. 99 ГПК України умов для призначення судової технічної експертизи.

Запропоновані позивачем питання дійсно потребують спеціальних знань, однак: позивач не визначив конкретної матеріально-правової підстави недійсності договору, яку могла б підтвердити експертиза; установлення технічного часу виготовлення документів не доводить недійсності правочину; висновок експерта не міг замінити доведення юридичного складу фіктивності, фраудаторності або іншої підстави недійсності; обставини укладення й виконання договору вже встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025; фактично експертиза була спрямована на повторне спростування преюдиційних обставин; підстав для застосування ч. 4 ст. 102 ГПК України не існувало.

Посилання суду першої інстанції на відсутність доказів погодження витрат із кредиторами не є достатньою самостійною підставою для відмови у призначенні експертизи, проте не впливає на правильність ухвали по суті, оскільки процесуальний результат ґрунтується на відсутності належного зв`язку запропонованого дослідження з конкретною підставою недійсності договору та на преюдиційному характері обставин, які позивач намагався повторно спростувати.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання ліквідатора ТОВ «Полесадсервіс» про призначення судової технічної експертизи договору купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023 та видаткової накладної № 2 від 14.02.2023.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо рішення суду від 16.07.2026

Предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" про визнання недійсними договору купівлі-продажу товару №10/02/2023 від 10.02.2023, укладеного між ТОВ "Полесадсервіс" та ФОП Подлужною Світланою Анатоліївною, видаткової накладної №2 від 14.02.2023, а також про витребування з чужого незаконного володіння грошових коштів у сумі 200 000,00 грн.

Натомість предметом апеляційного розгляду є встановлення законності та обґрунтованості рішення місцевого суду, яким відмовлено у задоволенні позову.

Як убачається з матеріалів справи, обставини виникнення правовідносин між сторонами щодо укладення та виконання договору купівлі-продажу товару №10/02/2023 від 10.02.2023 вже були предметом судового розгляду у справі №922/3559/23 (922/1263/25) за позовом ТОВ "Полесадсервіс" до ФОП Подлужної Світлани Анатоліївни про стягнення 600 000,00 грн як безпідставно набутих коштів.

У межах тієї справи позивач посилався на те, що 12.02.2023 і 14.02.2023 ТОВ «Полесадсервіс» перерахувало відповідачу відповідно 500 000,00 грн і 100 000,00 грн із призначенням платежу «надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 10/02/2023 від 10.02.2023». Оскільки договір поворотної фінансової допомоги ліквідатором виявлений не був, ТОВ «Полесадсервіс» наполягало на відсутності правової підстави для набуття відповідачем цих коштів та просило повернути їх на підставі ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.07.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) позов задоволено. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова набрала законної сили й у касаційному порядку не оскаржувалася.

Під час апеляційного перегляду справи № 922/3559/23 (922/1263/25) відповідач заперечувала існування між сторонами договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги та зазначала, що 600 000,00 грн були отримані нею як оплата аміачної селітри, поставленої на виконання договору купівлі-продажу товару № 10/02/2023 від 10.02.2023.

На підтвердження своєї позиції Подлужна С.А. надала апеляційному суду договір купівлі-продажу товару № 10/02/2023 від 10.02.2023, рахунок на оплату № 2 від 12.02.2023, платіжні інструкції № 37 від 12.02.2023 і № 40 від 14.02.2023, видаткову накладну № 2 від 14.02.2023, акт звірки взаємних розрахунків за період із 01.01.2023 до 30.06.2023, лист ТОВ «Полесадсервіс» № 206 від 14.02.2023 щодо уточнення призначення платежів, а також товарно-транспортні накладні від 17.09.2021 № 17/09, від 08.10.2021 № 08/10 і від 15.10.2021 № 15/10.

Оригінали договору купівлі-продажу, рахунку, видаткової накладної, акта звірки, платіжних інструкцій та листа №206 були надані відповідачем на виконання ухвали апеляційного суду, безпосередньо досліджені колегією суддів, яка встановила відповідність поданих копій оригіналам.

За результатами оцінки доказів у сукупності Східний апеляційний господарський суд визнав доведеним існування між сторонами господарських правовідносин на підставі договору купівлі-продажу № 10/02/2023 від 10.02.2023. Суд установив, що за цим договором ФОП Подлужна С.А. як продавець зобов`язалася поставити, а ТОВ «Полесадсервіс» як покупець прийняти та оплатити 24 тонни аміачної селітри за ціною 25 000,00 грн за одну тонну, загальною вартістю 600 000,00 грн.

Судом також установлено, що передача товару була оформлена видатковою накладною №2 від 14.02.2023, а перерахування 600 000,00 грн здійснено на виконання договору купівлі-продажу. Апеляційний суд урахував лист ТОВ «Полесадсервіс» № 206 від 14.02.2023, підписаний зазначеним у ньому директором товариства Матназаровим А.О., відповідно до якого товариство просило вважати призначенням платежів за платіжними інструкціями № 37 від 12.02.2023 і № 40 від 14.02.2023 не поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а оплату рахунку № 2 від 12.02.2023 за добриво відповідно до договору купівлі-продажу № 10/02/2023.

З урахуванням договору, рахунку, видаткової накладної, листа про уточнення призначення платежів, акта звірки, платіжних документів і товарно-транспортних накладних суд апеляційної інстанції визнав докази відповідача на підтвердження укладення та виконання договору купівлі-продажу більш вірогідними, ніж докази, надані ТОВ «Полесадсервіс» на їх спростування.

У постанові від 27.11.2025 суд апеляційної інстанції надав оцінку й запереченням ТОВ «Полесадсервіс» щодо можливого виготовлення договору купівлі-продажу, видаткової накладної та листа № 206 пізніше зазначених у них дат.

Зокрема, позивач стверджував, що директор товариства Матназаров А.О. після 24.02.2022 виїхав за межі України, у зв`язку із чим не міг особисто підписати відповідні документи в лютому 2023 року. Проте за інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомостей про перетин Матназаровим А.О. державного кордону України або лінії розмежування з тимчасово окупованою територією в період із 01.01.2022 до 17.09.2025 не виявлено.

З огляду на це суд відхилив доводи ТОВ «Полесадсервіс» про неможливість підписання ОСОБА_2 договору, видаткової накладної та листа № 206 у зазначені в них дати.

У справі № 922/3559/23 (922/1263/25) позивач також заявляв клопотання про проведення судової технічної експертизи з метою встановлення часу виготовлення договору, видаткової накладної, рахунку, акта звірки та листа № 206, а також часу виконання підписів ОСОБА_4 і ОСОБА_2 . Апеляційний суд відмовив у його задоволенні, оскільки клопотання було подано із пропуском установленого судом строку на один місяць і п`ять днів, без клопотання про поновлення такого строку. Крім того, суд зазначив, що відповідні питання стосувалися можливих підстав недійсності або фіктивності правочину, тоді як позовної вимоги про визнання договору недійсним у межах тієї справи заявлено не було.

Таким чином, у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) остаточним судовим рішенням установлено не лише факт наявності договору купівлі-продажу, а й обставини його виконання сторонами, передачі товару та перерахування 600 000,00 грн саме на виконання договірного зобов`язання.

Вищевказана постанова в касаційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність означає обов`язковість для суду встановлених остаточним судовим рішенням фактичних обставин і виключає необхідність, а також можливість їх повторного доказування між тими самими особами. Її призначення полягає у забезпеченні послідовності судочинства, стабільності судових рішень, процесуальної економії та юридичної визначеності.

Разом із тим преюдиційне значення мають саме обставини, установлені судом, а не правові висновки чи юридична кваліфікація цих обставин. Тому визначення меж преюдиційності потребує з`ясування того, які конкретні факти були предметом доказування, досліджувалися судом та відображені в мотивувальній частині остаточного судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2026 у справі № 953/1091/22 (922/5144/23) звернув увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.

Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки з цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine) від 03.04.2008, заява № 3236/03, § 40; "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia) від 24.07.2003, заява № 52854/99, § 52), зокрема з метою виправлення "суттєвих недоліків" або "судової помилки" ("Сутяжник проти Росії" (Sutyazhnik v. Russia) від 23.07.2009, заява № 8269/02, § 35).

Верховний Суд виходить з того, що преюдиція (ч. 4 ст. 75 ГПК України) і правова визначеність (res judicata) є взаємопов`язаними гарантіями, але діють через конкретні процесуальні наслідки: преюдиція звільняє від доказування обставин, встановлених остаточним рішенням суду в іншій справі, за участю тих самих осіб або особи, щодо якої ці обставини встановлено (ч. 4 ст. 75 ГПК України); в свою чергу принцип правової визначеності забороняє "маскований" повторний розгляд і ревізію остаточно вирішеного спору, навіть якщо він поданий у формі іншого способу захисту.

В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

У постанові від 10.12.2025 у справі № 910/8912/25 Верховний Суд зауважив, що поняття "res judicata" поширюється на широке коло випадків, оскільки перешкоджає суду розглядати спір, якщо новий позов спрямований по суті на те, щоб переглянути вже ухвалене у іншій справі рішення, хоча при цьому можуть бути дещо змінені позовні вимоги, чи підстави позову, чи коло сторін. Навіть у таких випадках, на думку ЄСПЛ, суд має виходити із принципу правової визначеності (рішення від 25.11.2021 (заява № 2836/10) у справі "Центр "Украса" проти України", де ЄСПЛ зазначив, що наявність судового провадження не повинно нівелювати результати іншого судового провадження та / або позбавляти його остаточне рішення юридичної сили та призводити до порушення принципу юридичної визначеності (пункт 44).

У рішенні ЄСПЛ від 25.09.2025 у справі "Д.Б. проти України" (заява № 36484/16) ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з тим, що національні суди у подальшому провадженні повторно розглянули питання, яке вже було вирішено остаточним судовим рішенням, без наведення підстав, які б демонстрували наявність обставин суттєвого та переконливого характеру, що виправдовували повторний розгляд; такі дії національних судів ЄСПЛ оцінив як несумісні з принципом юридичної визначеності.

У даній справі заявлені позовні вимоги фактично ґрунтуються на твердженнях позивача про те, що договір купівлі-продажу товару №10/02/2023 від 10.02.2023 не укладався, товар відповідачем не поставлявся, видаткова накладна не підтверджує реальність господарської операції, а отримані відповідачем кошти є безпідставно набутими.

Водночас зазначені обставини вже були предметом судового дослідження у справі №922/3559/23 (922/1263/25), за результатами якої суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність між сторонами реальних договірних відносин та фактичне виконання договору купівлі-продажу товару №10/02/2023 від 10.02.2023.

За таких обставин повторна оцінка зазначених обставин у межах даної справи суперечила б принципу правової визначеності та положенням ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Разом із цим апеляційний суд зазначає, що відповідно до ст. 203, 215 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання сторонами вимог закону саме на момент його вчинення, а обов`язок доведення наявності таких обставин покладається на особу, яка заявляє відповідну вимогу. При цьому наведені позивачем доводи не містять посилань на конкретні порушення вимог ст. 203 ЦК України, які існували на момент укладення договору купівлі-продажу товару №10/02/2023 від 10.02.2023, а фактично зводяться до заперечення реальності господарської операції та незгоди з висновками, викладеними у постанові Східного апеляційного господарського суду у справі №922/3559/23 (922/1263/25).

Колегія суддів також враховує пояснення відповідача щодо причин відсутності у ліквідатора окремих первинних документів, пов`язаних із тимчасовою окупацією території Куп`янського району Харківської області, проведенням слідчих дій у межах кримінального провадження №42022222030000086 та вилученням фінансово-господарської документації підприємства. Разом з тим наведені обставини не мають самостійного вирішального значення для розгляду цього спору, оскільки обставини укладення та виконання договору купівлі-продажу товару №10/02/2023 від 10.02.2023, передачі товару та здійснення оплати на виконання договірних зобов`язань уже були встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/3559/23 (922/1263/25), яка набрала законної сили та має преюдиційне значення.

Посилання позивача на можливу пов`язаність відповідача з іншими особами, які мали відношення до діяльності ТОВ "Полесадсервіс", також не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки не свідчать про фіктивність спірного договору, відсутність реальної господарської операції чи недодержання сторонами вимог закону при його укладенні. Наявність трудових, особистих або інших взаємовідносин між окремими особами не є належним та достатнім доказом здійснення ними контролю за діяльністю товариства або узгодженості дій, спрямованих на створення штучних правових наслідків.

За таких обставин суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо нереальності (штучності) спірного договору ґрунтуються переважно на припущеннях та фактично спрямовані на повторне спростування обставин, які вже встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/3559/23 (922/1263/25). Оскільки зазначені обставини є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню, підстав для їх переоцінки у межах цієї справи суд не вбачає.

Отже, встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) обставини існування між сторонами господарських правовідносин купівлі-продажу, передачі товару та договірного характеру перерахування відповідачу 600 000,00 грн мають преюдиційне значення для цієї справи. Вони не можуть бути повторно спростовані шляхом надання іншої оцінки тим самим доказам або повторного викладення аргументів, які вже досліджувалися судом.

Колегія суддів разом із тим ураховує, що предметом справи № 922/3559/23 (922/1263/25) була вимога про повернення 600 000,00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, тоді як вимога про визнання договору купівлі-продажу недійсним безпосередньо судами в межах тієї справи не розглядалася.

Тому постанова від 27.11.2025 не має преюдиційного значення щодо правового висновку про відповідність договору вимогам ст. 203 ЦК України і не позбавляє ТОВ «Полесадсервіс» права оспорювати договір із самостійних, передбачених законом підстав, які не були предметом попереднього судового розгляду.

Однак за таких умов позивач повинен чітко визначити конкретну матеріально-правову підставу недійсності правочину та довести фактичні обставини, які існували саме на момент його вчинення й відповідно до закону зумовлюють недійсність. Такі обставини повинні бути самостійними та не можуть зводитися лише до повторного заперечення укладення та виконання договору, вже встановленого судовим рішенням, що набрало законної сили.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною або сторонами вимог, установлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави й суспільства та його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у встановленій законом формі та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Отже, вирішуючи спір про недійсність правочину, суд повинен установити конкретну обставину, яка існувала на момент його вчинення, визначити, яку саме вимогу ст. 203 ЦК України було порушено, та перевірити доведеність такого порушення належними, допустимими, достовірними й вірогідними доказами.

Як убачається зі змісту позовної заяви, ТОВ «Полесадсервіс» пов`язує недійсність договору купівлі-продажу № 10/02/2023 переважно з твердженням про те, що цей договір, видаткова накладна № 2 від 14.02.2023 та лист № 206 від 14.02.2023 у дійсності не були створені у 2023 році, а були штучно виготовлені лише у 2025 році, після ухвалення рішення про стягнення з відповідача коштів та відкриття виконавчого провадження.

За позицією позивача, спірні документи були створені заднім числом за участю пов`язаних осіб із використанням печатки та реквізитів ТОВ «Полесадсервіс» з метою сформувати видимість правової підстави для отримання ОСОБА_4 600 000,00 грн і уникнути повернення цих коштів товариству.

Для підтвердження своєї позиції позивач посилається на відсутність спірних документів у ліквідатора, невідображення операції в податковому обліку товариства, відсутність окремих первинних і складських документів, попередній характер відносин сторін із надання поворотної фінансової допомоги, зміст призначення платежів, відсутність доказів направлення та отримання листа № 206, економічну незвичність операції, обставини перевезення та зберігання товару, а також імовірну пов`язаність ОСОБА_4 з особами, які мали доступ до документації та печатки ТОВ «Полесадсервіс».

Водночас позивач не визначає, яку саме вимогу ст. 203 ЦК України було порушено сторонами в момент укладення договору. Зокрема, у позові не конкретизовано: чи суперечить зміст правочину нормам цивільного законодавства; чи сторона правочину не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; чи волевиявлення ТОВ «Полесадсервіс» не було вільним або не відповідало його внутрішній волі; чи договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків; чи порушено встановлену законом форму договору і т.д.

Статті 215 і 216 ЦК України наведені позивачем переважно під час обґрунтування необхідності застосування наслідків недійсності та належності обраного способу захисту. Проте ст. 215 ЦК України не визначає самостійного фактичного складу недійсності, а передбачає недійсність як наслідок порушення вимог ст. 203 ЦК України. Посилання лише на ст. 215 і 216 ЦК України без зазначення конкретної порушеної вимоги ст. 203 цього Кодексу та без доведення відповідних обставин є недостатнім для задоволення вимоги про визнання правочину недійсним.

Більше того, позивач одночасно використовує щодо спірного договору декілька різних за юридичним змістом характеристик, називаючи його штучно створеним, фіктивним і фраудаторним, посилаючись також на відсутність реальної господарської операції та справжнього волевиявлення сторін. Проте відповідні правові конструкції не є тотожними та передбачають установлення різного фактичного складу.

Якщо позиція позивача полягає в тому, що в лютому 2023 року сторони взагалі не укладали договору купівлі-продажу, а відповідний документ був виготовлений лише у 2025 році, такі доводи стосуються відсутності факту вчинення правочину, а не недійсності вчиненого правочину.

Недійсним може бути визнаний лише правочин, який був учинений, але під час учинення якого сторонами не додержано передбачених законом вимог. Неукладений або невчинений правочин не породжує цивільних прав та обов`язків і не може бути визнаний недійсним. Тому одночасне твердження про те, що правочин у 2023 році не вчинявся, та вимога про визнання його недійсним без належного розмежування відповідних правових категорій є суперечливим.

Крім того, твердження про відсутність самого факту укладення договору безпосередньо суперечить установленим у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) обставинам існування та виконання договору купівлі-продажу. Отже, під виглядом спору про недійсність позивач фактично намагається повторно поставити під сумнів обставину, яка вже була предметом доказування та отримала остаточне судове вирішення.

Якщо ж позивач вважає договір фіктивним, відповідно до ст.234 ЦК України він повинен довести, що правочин був учинений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися. Відсутність такого наміру повинна існувати на момент учинення правочину та характеризувати волевиявлення його сторін.

Однак позов не містить чіткої вказівки на ст. 234 ЦК України як матеріально-правову підставу недійсності. Позивач не сформулював і не довів обставин, які б свідчили про спільний умисел обох сторін не виконувати договір купівлі-продажу та лише створити зовнішню видимість відповідних правовідносин.

Навпаки, твердження позивача про те, що договору у 2023 році не існувало і його було виготовлено у 2025 році, не узгоджується з юридичною природою фіктивного правочину. Фіктивний правочин передбачає факт його вчинення, але без наміру створити передбачені ним правові наслідки. Натомість позивач фактично заперечує сам факт учинення правочину в зазначену в документі дату.

Заперечення реальності поставки також не утворює автоматичної підстави недійсності договору. Невиконання або неналежне виконання договору може породжувати передбачені законом чи договором наслідки порушення зобов`язання, однак за загальним правилом не зумовлює недійсності правочину. Відсутність реального руху товару могла б мати значення для підтвердження фіктивності лише за умови доведення відповідного умислу сторін уже на момент укладення договору.

Називаючи правочин фраудаторним, позивач також не розкриває належного юридичного складу цієї підстави. Фраудаторним є правочин, учинений боржником на шкоду кредитору, з використанням цивільно-правової форми всупереч її призначенню та засадам добросовісності, зокрема з метою уникнення виконання зобов`язань або унеможливлення звернення стягнення на майно боржника.

Для висновку про фраудаторність необхідно, зокрема, встановити: наявність у боржника невиконаного зобов`язання перед кредитором; момент виникнення такого зобов`язання; майновий стан боржника до та після вчинення правочину; негативний вплив правочину на можливість задоволення вимог кредитора; недобросовісну спрямованість дій боржника; обізнаність або участь іншої сторони правочину в заподіянні шкоди кредитору; причинний зв`язок між учиненням правочину та ускладненням чи неможливістю виконання зобов`язання перед кредитором та інше.

Таким чином, ліквідатору ТОВ «Полесадсервіс» в особі ліквідатора необхідно довести ознаки фраудаторності правочину на момент його вчинення. Відкриття провадження у справі про банкрутство автоматично не робить усі раніше вчинені боржником правочини фраудаторними.

Не можуть бути визнані самостійною та достатньою підставою недійсності й посилання позивача на можливу пов`язаність ОСОБА_4 з ОСОБА_1 , колишнім керівником товариства, його власником, представниками чи іншими особами.

Наявність родинних, трудових, представницьких, особистих або господарських відносин може враховуватися судом разом з іншими доказами під час оцінки добросовісності сторін, однак це не доводить контролю над діяльністю товариства, підроблення документів, відсутності волевиявлення юридичної особи або погодженості дій, спрямованих на створення штучних правових наслідків.

Так само відсутність окремих первинних документів у ліквідатора не свідчить автоматично про те, що відповідні документи не існували на час здійснення господарської операції. При цьому суд ураховує наведені відповідачем пояснення щодо тимчасової окупації території Куп`янського району Харківської області, проведення слідчих дій у межах кримінального провадження № 42022222030000086 і вилучення фінансово-господарської документації підприємства. Водночас самі ці пояснення не є доказом належного оформлення кожної окремої операції, але вони підлягають оцінці в сукупності з іншими матеріалами справи.

Відсутність відомостей про спірну операцію в податковому обліку також не є самостійною підставою недійсності цивільно-правового договору. Порушення правил бухгалтерського або податкового обліку може мати відповідні публічно-правові наслідки та враховуватися під час оцінки реальності господарської операції, однак не свідчить безумовно про відсутність договору або недодержання вимог ст. 203 ЦК України.

Більше того, значна частина зазначених аргументів спрямована на доведення того, що реальної поставки товару не було, а спірні платежі були поворотною фінансовою допомогою. Однак саме ці фактичні питання вже були предметом безпосереднього дослідження у справі № 922/3559/23 (922/1263/25). За результатами їх вирішення суд визнав доведеними передачу товару та договірний характер перерахування коштів.

Наявність у позивача іншої оцінки тих самих документів, незгода з висновком суду щодо вірогідності доказів або бажання доповнити раніше заявлені заперечення новими міркуваннями не утворюють передбачених законом підстав для повторного перегляду остаточно встановлених обставин.

Колегія суддів також зауважує, що в попередній справі ТОВ «Полесадсервіс» уже заявляло про сумніви щодо часу створення договору, видаткової накладної та листа № 206 і просило призначити технічну експертизу цих документів. У задоволенні відповідного клопотання було відмовлено через його несвоєчасне подання без клопотання про поновлення процесуального строку.

Наслідки невчинення стороною належних процесуальних дій у межах попереднього провадження не можуть бути усунуті шляхом ініціювання нового спору, основною метою якого фактично є повторне дослідження тих самих доказів і перегляд установлених на їх підставі обставин. Кожна сторона відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас колегія суддів не ототожнює відмову у проведенні експертизи в попередній справі зі встановленням технічним способом часу виготовлення документів. Висновок експерта з цього питання у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) не складався. Проте це не скасовує обов`язковості фактичних обставин, установлених судом за результатами оцінки всієї сукупності наявних доказів, і не надає стороні необмеженого права повторно доводити протилежне в іншому провадженні.

Таким чином, постанова Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 не створює преюдиції щодо висновку про дійсність договору за всіма можливими підставами, оскільки вимога про його недійсність у попередній справі не розглядалася. Однак вона має преюдиційне значення щодо конкретних обставин існування між сторонами договору купівлі-продажу, його виконання, передачі товару та перерахування коштів як оплати за товар.

ТОВ «Полесадсервіс» не було позбавлене права оспорювати договір із самостійної передбаченої законом підстави, яка не охоплюється встановленими в попередній справі обставинами. Проте в поданому позові такої підстави належним чином не визначено та не доведено.

Твердження позивача про виготовлення договору заднім числом за змістом стосується відсутності факту його вчинення в лютому 2023 року і безпосередньо суперечить преюдиційно встановленим обставинам. Посилання на фіктивність не супроводжується визначенням ст. 234 ЦК України як підстави позову та доведенням спільного умислу сторін не створювати правових наслідків. Посилання на фраудаторність не підтверджене обставинами порушення прав конкретного кредитора, погіршення майнового стану боржника, недобросовісної мети та обізнаності відповідача. Твердження про відсутність волевиявлення товариства не конкретизоване та не підтверджене доказами підроблення підпису або вчинення правочину неуповноваженою особою.

За таких обставин наведене позивачем обґрунтування не підтверджує недодержання сторонами в момент учинення договору конкретних вимог ст. 203 ЦК України, а переважно зводиться до повторного заперечення реальності господарської операції та незгоди з висновками, викладеними в постанові Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25).

Використання в позовній заяві та апеляційній скарзі понять «штучний», «фіктивний» або «фраудаторний» без визначення належної правової підстави, розкриття її юридичного складу та доведення відповідних обставин не є достатнім для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи преюдиційні обставини, встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025, принцип правової визначеності, положення норм Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність правових і фактичних підстав для визнання договору купівлі-продажу товару № 10/02/2023 від 10.02.2023 недійсним.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновку суду першої інстанції та фактично спрямовані на повторну оцінку обставин, які вже були встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсною видаткової накладної № 2 від 14.02.2023 колегія суддів зазначає таке.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Одним із таких способів, відповідно до п. 2 ч. 2 цієї статті, є визнання правочину недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, вимога про визнання недійсним може бути заявлена щодо правочину, тобто вольової дії учасника цивільних правовідносин, яка безпосередньо спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Видаткова накладна № 2 від 14.02.2023 за своєю правовою природою не є правочином, а належить до первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та використовуються для її бухгалтерського обліку. Така накладна оформлюється на виконання відповідного договору й може підтверджувати передачу товару, його найменування, кількість, вартість, а також прийняття товару покупцем.

Водночас видаткова накладна не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків сторін, оскільки відповідні права й обов`язки виникають із договору або з інших передбачених законом юридичних фактів. Накладна лише документально фіксує здійснення операції на виконання вже існуючих правовідносин.

Тому до видаткової накладної не можуть застосовуватися передбачені ст. 203, 215 і 216 ЦК України правила про недійсність правочинів та наслідки такої недійсності.

Позивач пов`язує недійсність видаткової накладної № 2 від 14.02.2023 із твердженнями про її виготовлення у 2025 році заднім числом, відсутність реальної передачі товару та невідповідність зафіксованої в ній операції фактичним правовідносинам сторін.

Однак наведені доводи стосуються достовірності накладної як письмового доказу та доказової сили зазначених у ній відомостей. Вони не змінюють правової природи цього документа та не перетворюють його на правочин, який може бути самостійним предметом вимоги про визнання недійсним.

Крім того, обставини передачі товару за видатковою накладною № 2 від 14.02.2023 уже досліджувалися Східним апеляційним господарським судом у справі № 922/3559/23 (922/1263/25), де апеляційний суд визнав цю накладну в сукупності з договором купівлі-продажу, рахунком на оплату, платіжними інструкціями, актом звірки, листом № 206 та товарно-транспортними накладними доказом здійснення господарської операції з поставки аміачної селітри.

Отже, заявлена вимога фактично спрямована не на усунення правових наслідків самостійного правочину, а на спростування доказового значення документа та повторну оцінку встановленої у попередній справі обставини передачі товару.

За таких обставин позовна вимога про визнання недійсною видаткової накладної № 2 від 14.02.2023 не відповідає змісту обраного способу захисту, оскільки її предметом є документ, який не має ознак правочину та не може бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення цієї позовної вимоги.

Разом з тим, скаржник вказує, що є помилковим висновок суду, що видаткова накладна не є правочином, а тому не може бути визнана недійсною. За позицією скаржника, видаткова накладна фіксує господарську операцію та є підставою для її відображення в бухгалтерському і податковому обліку. Якщо накладну складено на виконання фіктивного правочину, вона може бути визнана недійсною або такою, що не породжує правових наслідків. Апелянт також стверджує, що визнання недійсними первинних документів у межах справи про банкрутство є ефективним способом захисту прав боржника та кредиторів.

На думку колегії суддів, скаржник помилково ототожнює правочин, господарську операцію та первинний документ, складений для її бухгалтерського оформлення.

За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Натомість видаткова накладна є первинним документом, у якому фіксуються відомості про здійснену господарську операцію, зокрема про найменування, кількість і вартість переданого товару, а також осіб, які здійснили його передачу та прийняття.

Отже, договір і видаткова накладна мають різну правову природу. Договір є юридичним фактом, з якого виникають цивільні права та обов`язки сторін, тоді як видаткова накладна оформлюється на виконання договору й виконує передусім облікову та доказову функції. Вона може підтверджувати виконання зобов`язання, але сама по собі не встановлює, не змінює та не припиняє відповідних прав і обов`язків.

Та обставина, що видаткова накладна є підставою для відображення господарської операції у бухгалтерському чи податковому обліку також не надає їй ознак правочину.

Посилання скаржника на те, що накладна, складена на виконання фіктивного правочину, може бути визнана недійсною, також не ґрунтується на положеннях цивільного законодавства. Якщо суд установлює недійсність основного правочину, правові наслідки визначаються відповідно до ст. 216 ЦК України. Однак недійсність договору не перетворює складені на його виконання первинні документи на самостійні правочини та не зумовлює необхідності окремого визнання кожного такого документа недійсним.

Так само твердження про те, що видаткова накладна «не породжує правових наслідків», не становить самостійного способу захисту. Питання про те, чи підтверджує певний документ виникнення або виконання цивільного зобов`язання, вирішується судом під час оцінки доказів відповідно до ст. 86 ГПК України. Суд може визнати документ неналежним, недопустимим або недостовірним доказом чи дійти висновку, що він не підтверджує фактичного здійснення господарської операції. Однак такий висновок є результатом оцінки доказової сили документа, а не вирішенням окремої позовної вимоги про його недійсність.

Якщо сторона заперечує справжність накладної, час її виготовлення, достовірність підписів або відповідність зазначених у ній відомостей фактичному руху товару, вона вправі наводити відповідні заперечення та подавати докази на їх підтвердження. Проте предметом доказування в такому випадку є достовірність документа та реальність відображеної в ньому операції, а не дійсність накладної як правочину.

Необґрунтованими є й посилання скаржника на те, що визнання первинних документів недійсними в межах справи про банкрутство є ефективним способом захисту прав боржника та кредиторів. Розгляд майнового спору в межах справи про банкрутство не змінює цивільно-правової природи спірного документа та не створює способів захисту, не передбачених законом.

Ефективність способу захисту передбачає не лише його здатність забезпечити відновлення порушеного права, а й відповідність змісту такого права, характеру порушення та встановленим законом способам його усунення. Визнання недійсним документа, який не є правочином і самостійно не породжує цивільних прав та обов`язків, не призводить до повернення майна боржнику, припинення зобов`язання чи застосування реституції. Відтак така вимога не забезпечує самостійного поновлення майнового становища боржника або захисту прав його кредиторів.

Доказове значення видаткової накладної № 2 від 14.02.2023 уже було предметом оцінки Східного апеляційного господарського суду у справі № 922/3559/23 (922/1263/25) від 27.11.2025 цей документ у сукупності з іншими доказами, тому заявлена вимога фактично спрямована також на повторну оцінку доказового значення накладної та встановленої на її підставі обставини передачі товару.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткова накладна № 2 від 14.02.2023 не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не може бути самостійним предметом вимоги про визнання її недійсною. Відповідні доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Щодо позовної вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ТОВ «Полесадсервіс» грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги - основної вимоги.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимогу про повернення 200 000,00 грн позивач пов`язує з недійсністю договору купівлі-продажу товару № 10/02/2023 від 10.02.2023. За позицією ТОВ «Полесадсервіс», у разі визнання цього договору недійсним правова підстава для набуття відповідачем спірних коштів відсутня, а тому вони підлягають поверненню товариству.

Позивач у позовній заяві зазначив, що ця майнова вимога є похідною від вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу та видаткової накладної. При цьому зі спірних платежів у загальному розмірі 600 000,00 грн позивач просив повернути лише 200 000,00 грн, пояснюючи відповідне обмеження відсутністю у ліквідатора достатніх коштів для сплати судового збору, розрахованого з усієї суми.

Отже, заявлені до стягнення 200 000,00 грн не є окремим платежем, який має іншу правову природу або іншу підставу набуття, а становлять частину тих самих 600 000,00 грн, перерахованих відповідачу за платіжними інструкціями № 37 від 12.02.2023 та № 40 від 14.02.2023.

Установивши відсутність передбачених законом підстав для визнання договору купівлі-продажу № 10/02/2023 недійсним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні й підстави для застосування наслідків його недійсності у вигляді повернення відповідачем одержаних коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимога про повернення 200 000,00 грн є самостійним способом захисту, який може бути кваліфікований як реституція, кондикція або віндикація грошових коштів, цього висновку не спростовують.

Реституція, кондикція та віндикація є різними за правовою природою способами захисту, кожен із яких має власні підстави та умови застосування. Вони не можуть довільно ототожнюватися або застосовуватися одночасно до тих самих правовідносин без визначення позивачем конкретної фактичної та правової підстави вимоги.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ТОВ «Полесадсервіс» грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн шляхом їх перерахування на рахунок товариства.

Відмова у задоволенні цієї вимоги зумовлена не лише її похідним характером, а й відсутністю передбачених законом умов для застосування будь-якого із зазначених позивачем способів захисту.

Апелянт вказує, що документ, поданий відповідачем 18.06.2026 під назвою «Додаткові пояснення», за своїм змістом, структурою та прохальною частиною фактично є відзивом на позовну заяву. До нього, за твердженням апелянта, було долучено нові докази, які раніше в матеріалах справи були відсутні. Оскільки встановлений судом строк для подання відзиву закінчився, а відповідач не просив поновити цей строк і не обґрунтував поважності причин його пропуску, апелянт вважає, що додаткові пояснення та долучені до них докази мали бути залишені без розгляду на підставі ст. 118, 207 ГПК України.

Відповідно до ст. 42, 161 ГПК України учасники справи мають право подавати суду заяви, клопотання та пояснення, наводити доводи й заперечення щодо питань, які виникають під час розгляду справи.

Водночас правова природа процесуального документа визначається не лише його назвою, а насамперед змістом, призначенням і характером викладених у ньому питань. Тому назва документа «Додаткові письмові пояснення» не виключає необхідності перевірити, чи не містить він фактично нового відзиву, нових фактичних заперечень або доказів, які мали бути подані у встановлений процесуальний строк.

Як убачається зі змісту поданого відповідачем документа, у ньому викладено правову позицію щодо заявлених позовних вимог, наведено додаткове правове обґрунтування, посилання на обставини справи, положення законодавства та судову практику, а також сформульовано прохання відмовити в задоволенні позову.

Повторне викладення прохання про відмову в позові не перетворює додаткові пояснення на відзив, якщо таке прохання відповідає позиції, яку сторона вже займала у справі. Так само наведення додаткових правових аргументів або посилань на судову практику не є поданням нового відзиву, оскільки суд самостійно надає правову кваліфікацію спірним відносинам і застосовує належні норми права.

Отже, в частині викладення додаткових правових міркувань підстав для залишення письмових пояснень без розгляду лише через їх подання після закінчення строку на подання відзиву немає.

Водночас процесуальні пояснення та додані до них докази мають різний процесуальний режим. Право учасника справи подавати пояснення не надає йому необмеженої можливості долучати нові докази поза межами строків, установлених ст.80, 118 ГПК України.

Оцінка належності, допустимості, достовірності та вірогідності доказу відповідно до ст. 86 ГПК України здійснюється лише після вирішення питання про дотримання процесуального порядку його подання. Тому саме посилання на те, що доказова сила документів буде оцінена під час ухвалення рішення, не замінює перевірки своєчасності їх подання.

Як убачається з матеріалів справи, разом із додатковими письмовими поясненнями від 18.06.2026 відповідач подав обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023250320000360 від 04.03.2023, який раніше до матеріалів цієї справи не долучався, а отже є новим доказом.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач повинен подати докази разом із відзивом на позовну заяву. Згідно із частиною восьмою цієї статті докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа обґрунтувала неможливість їх подання у відповідний строк із причин, що не залежали від неї.

Обвинувальний акт було подано після закінчення встановленого судом строку для подання відзиву та доказів. При цьому відповідач не заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, не навів причин несвоєчасного подання цього доказу та не обґрунтував неможливості його подання разом із відзивом із причин, які об`єктивно від нього не залежали.

Отже, суд першої інстанції не мав передбачених процесуальним законом підстав для прийняття обвинувального акта як нового доказу та повинен був залишити його без розгляду.

Саме надання документа під назвою «Додаткові письмові пояснення» не змінює процесуального режиму доданих до нього доказів і не дозволяє обійти встановлені ст. 80 ГПК України строки їх подання. Право учасника справи надавати письмові пояснення не означає права без дотримання процесуальних строків долучати нові докази.

Таким чином, суд першої інстанції, прийнявши обвинувальний акт без перевірки дотримання строку його подання та без установлення поважних причин пропуску такого строку, допустив порушення норм процесуального права.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, що це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що обвинувальний акт був покладений судом в основу висновку про відсутність підстав для задоволення позову або мав вирішальне значення для результату розгляду справи.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з інших, самостійних підстав, а саме:

- обставини укладення та виконання договору купівлі-продажу, передачі товару й договірного характеру платежів уже встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25);

- позивач не навів конкретної передбаченої законом підстави недійсності договору та не зазначив, яку саме вимогу статті 203 ЦК України було порушено;

- доводи про штучність документів фактично спрямовані на повторне спростування преюдиційно встановлених обставин;

- видаткова накладна не є правочином і не може бути самостійним предметом вимоги про визнання недійсною;

- вимога про повернення 200 000,00 грн є похідною від вимоги про недійсність договору.

Обвинувальний акт не був використаний судом як доказ конкретної обставини, що безпосередньо зумовила відмову в позові. Висновки суду не залежать від змісту цього документа та залишаються обґрунтованими навіть у разі його виключення з доказової бази.

Крім того, обвинувальний акт не має преюдиційного значення, оскільки містить сформульоване стороною обвинувачення, а не остаточно встановлені судом факти. Тому він у будь-якому разі не міг самостійно підтверджувати дійсність або недійсність договору, реальність поставки чи час виготовлення спірних документів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апелянта в тій частині, що обвинувальний акт був новим доказом, поданим із пропуском установленого процесуального строку без клопотання про його поновлення, а тому не підлягав прийняттю судом.

Водночас зазначене процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки обвинувальний акт не був покладений в основу оскаржуваного рішення та не мав визначального значення для висновків суду. Тому це порушення не є достатньою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову.

Обставини укладення та виконання договору купівлі-продажу, передачі товару й договірного характеру перерахованих відповідачу коштів уже встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 922/3559/23 (922/1263/25). Позивач не навів конкретної передбаченої законом підстави недійсності договору та не довів порушення вимог ст. 203 ЦК України.

Видаткова накладна № 2 від 14.02.2023 не є правочином, тому не може бути визнана недійсною. Оскільки недійсність договору не встановлена, відсутні й підстави для повернення відповідачем 200 000,00 грн.

Підстав для витребування додаткових доказів і призначення технічної експертизи також не встановлено. Спірні документи вже досліджувалися судом, а заявлені клопотання фактично спрямовані на повторну перевірку преюдиційно встановлених обставин.

Прийняття обвинувального акта, поданого відповідачем із пропуском процесуального строку, було помилковим. Водночас цей документ не покладено в основу рішення, тому зазначене порушення не призвело до неправильного вирішення спору.

У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс". Доводи апелянта не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 та ухвала Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 у справі № 922/3559/23 (922/33/26) мають бути залишені без змін.

Керуючись статтями 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 у справі № 922/3559/23 (922/33/26) залишити без змін.

Рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі № 922/3559/23 (922/33/26) залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 24.09.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.С. Хачатрян