Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №918/1212/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року Справа № 918/1212/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ремарк"

про ухвалення додаткового рішення по справі №918/1212/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Кортакоз" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2026 року по справі №918/1212/25 (суддя Мовчун А.І.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ремарк"

до відповідача 1 Приватного підприємства "Західпроменерго"

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Кортакоз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Рівненська міська рада

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача 2, Приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Олинець Володимир Петрович

про визнання недійсним іпотечного договору № 2693 від 29 липня 2025 року та усунення перешкод в користуванні майном

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Кортакоз"

до відповідача 1 Приватного підприємства "Західпроменерго"

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ремарк"

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ремарк" (надалі – Первісний Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Західпроменерго" (надалі – Первісний Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Кортакоз" (надалі – Первісний Відповідач 2) про:

· визнання недійсним іпотечного договору, укладеного 29 липня 2025 року між Первісним Відповідачем 1 та Первісним Відповідачем 2, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинець Володимир Петровичем (надалі – Третя особа 2) за реєстровим №2693 ;

· скасування державної реєстрації іпотеки, номер запису про іпотеку 60901651, дата час державної реєстрації 29 липня 2025 року 15:23:31 проведену на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 80130010 від 29 липня 2025 року 15:27:18, посвідчену Третьою особою 2.

В свою чергу Первісний Відповідач 2 звернувся до суду із зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором в рахунок погашення заборгованості Первісного Відповідача 1 у розмірі 1666480 грн перед Первісним Відповідачем 2, що виникла за договором поворотної фінансової допомоги № 1 від 26 червня 2025 року, та встановлення способу реалізації предмета іпотеки шляхом самостійного продажу Первісним Відповідачем 2, як іпотекодержателем, земельної ділянки загальною площею 0,1862 га з кадастровим номером 5610100000:01:008:0195 будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу за ціною визначеною на підставі оцінки майна проведеної суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2026 року первісний позов про визнання недійсним іпотечного договору № 2693 від 29 липня 2025 року та усунення перешкод в користуванні майном задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку 60901651, дата, час державної реєстрації 29 липня 2025 року 15:23:31, проведену на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 80130010 від 29 липня 2025 року 15:27:18, здійснену Третьою особою 2.

У задоволенні іншої частини первісних позовних вимог - відмовлено.

Окрім того, даним судовим рішенням у задоволенні зустрічного позову Первісного Відповідача 2 до Первісного Відповідача 1 та Первісного Позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Первісний Відповідач 2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав викладеній у ній просив суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2026 року в справі №918/1212/25 та ухвалити постанову, якою задовольнити зустрічний позов Первісного Відповідача 2 до Первісного Позивача та Первісного Відповідача 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, та відмовити в задоволенні первісного позову.

Постановою апеляційного господарського суду від 9 вересня 2026 року, з підстав вказаних у даній постанові, апеляційну скаргу Відповідача 2 на рішення місцевого господарського суду від 20 травня 2026 року по справі №918/1212/25 - залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції від 20 травня 2026 року по справі №918/1212/25 - залишено без змін.

11 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від предстаника Первісного Позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №918/1212/25, у якій заявник просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з Первісного Відповідача 1 та Первісного Відповідача 2 на користь Первісного Позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 40 000 грн.

У відповідності до статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 17 вересня 2026 року прийнято до розгляду заяву Первісного Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції. Повідомлено сторін, що у зв`язку із розглядом справи №918/1212/25 в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи додаткова постанова по даній справі буде виготовлена до 28 вересня 2026 року включно включно.

17 вересня 2026 року через підсистему "Електронний суд" від Первісного Відповідача 1 до суду апеляційної інстанції надійшла заява про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якій Первіний Відповідач 1 вказав, що зміст акта наданих послуг від 10 версня 2026 року прямо свідчить, що підсумкова сума була «підігнана» під договірний мінімум: в акті зазначено 10 годин роботи адвоката та участь у двох судових засіданнях, проте вартість позицій 2 (зустріч і консультація директора, 1 година) та 5 (підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення, 1 година) позначено прочерком, а вартість решти позицій у сумі становить рівно 40 000 грн; за позицією 4 вартість визначено не за годину, а «за 1 засідання – 4 000 гривень», тобто за тарифом, який не передбачений умовою пункту 2 Додатку №1 у викладі самого Позивача, при цьому тривалість засідань в акті взагалі не зазначена. З даного Первісний Відповідач 1 виснує, що розмір заявлених витрат визначено не часом і не обсягом фактично наданих послуг, а бажанням досягти суми мінімального гонорару.

Представник Первісного Відповідача 1 вказав, що за представництво у суді першої інстанції Первісний Позивач заявив до відшкодування 106000 грн, з яких рішенням присуджено 53 000 грн. За його доводами, апеляційна скарга не містила нових обставин чи доказів, а зводилася до доводів про добросовісність іпотекодержателя та довіру до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції. Вважає, що відповідно, підготовка відзиву не потребувала нового правового дослідження. На його переконання, це підтверджується і змістом самого відзиву, де значну частину його обсягу становлять дослівні багатосторінкові цитати постанов Верховного Суду.

Первісний Відповідач 1 просив відмовити у задоволенні заяви Первісного Позивача про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн, у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для відшкодування Первісному Позивачу витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, – зменшити розмір таких витрат до 11 000 грн.

7 вересня 2026 року через підсистему "Електронний суд" від Первісного Відповідача 2 до суду апеляційної інстанції надійшла заява про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якій Первіний Відповідач 2 вказав, що в акті окремо оплачено «юридичний аналіз» апеляційної скарги (2 години) та підготовку відзиву на неї (6 годин), вказуючи, що ознайомлення зі скаргою, аналіз її доводів і відповідної судової практики охоплюються самим процесом підготовки відзиву, а тому їх окреме відображення означає повторну оплату тієї самої роботи. Крім того, адвокат Петришин П.М. супроводжував Позивача у цьому спорі від його початку в суді першої інстанції, а раніше – у пов`язаній справі №918/619/24. Первісний Відповідач 2 зауважив, що за роботу в першій інстанції Позивач уже заявив 106 000 грн витрат, і рішенням від 20 травня 2026 року з Первісного Відповдача 2 на його користь стягнуто 26 500 грн. Апеляційна скарга Первісного Відповідача 2 не містила нових доказів і стосувалася питань, які детально досліджувалися в суді першої інстанції: добросовісності іпотекодержателя, презумпції достовірності відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та наслідків недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки. Первісний Відповідач 2 вказав, що понад 12 із 37 сторінок відзиву займають розлогі дослівні витяги з постанов Верховного Суду та загальні положення ГПК України про докази і принцип jura novit curia.

Представник Первісного Відповідача 2 просив задовольнити клопотання Первісного Відповідача 2 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Заяву Первісного Позивача про ухвалення додаткової постанови задовольнити частково та стягнути з Первісного Відповідача 2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі, що не перевищує 10 600 грн.

Відтак, дослідивши матеріали справи та розглянувши заяву представника Первісного Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, заперечення та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу Первісного Відповдача 1 та Первісного Відповідача 2, колегія суддів вважає подану заяву такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції констатує, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься й у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи

Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 та в постанові Великої Палати Верховного від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий висновок міститься і в пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та в пункті 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19).

Із системного аналізу описани вище правових норм слідує, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19).

При цьому, витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16.

Як вбачається із матеріалів справи, між Первісним Позивачем та Адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "Сінтем" укладено договір про надання правничої допомоги від 18 квітня 2024 року.

Відповідно до пункту 1.1 Договору про надання правничої допомоги, Первісний Позивач доручає, а адвокат приймає доручення про надання професійної правничої допомоги згідно з чинним законодавством Ураїни про види адвокатської діяльності, в тому числі, але не виключно, представництво інтересів Первісного Позивача в усіх державних органах, установах, підприємствах і організаціях будь-якої форми власності, усіх судах України незалежно від інстанції та юрисдикції з питань забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у будь - якому процесуальному статусі з усіма без виключення правами заявника чи сторони (учасника): надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь - якому статусі.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 Договору про надання правничої допомоги передбачено, що гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів професійної правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим договором. Гонорар складається з суми вартості послуг, які визначені в додатку № 1. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.

У додатку № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги сторони досягли згоди про те, що гонорар за надання правничої допомоги складає 4000 грн за одну годину роботи адвоката. Вартість комплексного ведення судової справи в суді відповідної інстанції визначається з розрахунку вартості однієї години роботи Адвоката, але у всякому разі становить не менше 40000 грн, які підлягають авансовій оплаті.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу Первісний Позивач долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги від 18 квітня 2024 року; копію ордеру про правничої (правової) допомоги; копію додаткової угоди від 4 квітня 2026 року до договору про надання правничої допомоги; копію акту наданих послуг від 10 вересня 2026 року; рахунок-фактуру №ЛВ-10/09/26 від 10 вересня 2026 року на суму 40000 грн; платіжну інструкцію №1768 від 11 вересня 2026 року на суму 40000 грн.

Дослідивши акт наданих послуг від 10 вересня 2026 року вбачається, що представник надав, а Первісний Позивач прийняв наступні послуги, надані в Північно-західному апеляційному господарському суді:

· юридичний аналіз документів, законодавства та судової практики в апеляційній скарзі та самої скарги на предмет її обгрунтованості та відповідності вимогам законодавства України - 2 години; варстість послуги 8000 грн;

· проведення робочої зустрічі з директором Первісного Позивача та надання консультації і пояснень щодо підставності оскарження рішення суду до суду апеляційної інстанції - 1 година; підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 6 годин; 24 000 грн;

· участь представника Первісного Позивача у судових засіданнях 26 серпня 2026 року, 9 вересня 2026 року по справі - 2 засідання; 8000 грн;

· підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2021 року в справі № 904/1907/15, постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 та від 22 листопада 2019 року в справі № 910/996/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 червня 2023 року по справі 910/16357/21.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Госпордарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Схожа правова позиція наведена і в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Аналогічний висновок наведено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №912/1025/20.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В той же час, такі послуги як попередня консультація клієнта, ознайомлення з матеріалами справи, вивчення судових рішень в межах даної справи, вивчення судової практики по даній категорії справи включає в себе складання відзиву.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/1929/19 від 1 червня 2022 року.

В той же час, дослідивши зміст відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що він фактично дублює зміст позовної заяви та відзиву на зустрічну позовну заяву, що подавалися місцевому господарському та за які вже було стягнуто відшкодування цих витрат, а також зміст оспорюваного рішення місцевого господарського суду.

При цьому, колегією суддів враховується, що в суді апеляційної інстанції проведено лише два судових засідання за участю представника Первісного Позивача: 26 серпня 2026 року, яке тривало 5 хв.; 9 вересня 2026 року - яке тривало 35 хв, і на якому представником Первісного Позивача підтримано позицію, наведену ним у відзиві на апеляційну скаргу. відтак, колегія суду вважає доведеними та підставними послуги щодо участі в судовому заіданні у вартості 8000 грн..

Що ж стосується таких видів робіт із наданням правничої допомоги, як юридичний аналів документів, законодавства та судової практики, проведення робочої зустрічі з директором Первісного Позивача та надання ним консультацій і пояснень, то всі вони зводяться до такого виду робіт як написання відзиву на апеляційну скаргу. Відтак колегія суду вважає доведеною та обгрунтованою таку послугу з правничої допомоги як написання відзиву на апеляційну скаргу.

В той же час, аналізуючи розмір, заявленої суми за надання послуги з написання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів виснує, що відзив на апеляційну скаргу дублює доводи первісного позову та відзиву на зустрічний позов, а також розглянуто справу фактично за одне судове засідання (оскільке перше судове засідання відкладено з огляду на клопотання Первісного Відповідача 1 про відкладення розгляду справи), то на переконання колегї суду це свідчить про завищення у даному разі розміру судових витар за надані адвокатом послуги.

Між тим, такі види послуг як: аналіз апеляційної скарги, аналіз практики, підготовка правової позиції, поточна консультація поглинаються єдиною послугою такою як написання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки кінцевим результатом описаних послуг є саме написання відзиву на апеляційну скаргу.

При цьому, такий вид послуги як підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення з метою розподілу судових витрат (про що зазначає представник Первісного Позивача в акті наданих послуг під номером 5) не є видом правничої допомоги, що надається сторні. Оскільки, заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, з огляду на що, подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

З огляду на що колегія суддів звертається до правовї позиції наведеної, Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року в справі № 911/3586/21, від 25 липня 2023 року в справі № 914/4092/21, від 7 лютого 2023 року в справі № 922/4022/20 щодо застосування статтей 123, 126 ГПК України, про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

При цьому, загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 Господарського процесуального кодексу України повинно застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частиною 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2022 року в справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розмір таких витрат (з огляду на розмір витрат, що стягнуто за розгляд в суді першої інстанції, де збиралися докази та первинно надавалися пояснення) є завищенними та по-суті, порушують критерій розумності їх розміру, що є підставою для їх зменшення.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вже вказувалась вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, їх обсягом та значенням справи для сторони), констатує, що відсутні підстави для присудження Первісному Позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.

Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 1 грудня 2021 року в справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року в справі № 927/153/22).

З огляду на викладене, вирішуючи питання, чи є розмір витрат Первісного Позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням складності та значення справи для сторін, суд апеляційної інстанції враховує, що під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції позиція Первісного Позивача не змінювалася, а представництво його інтересів здійснювалося тим самим адвокатом і адвокатським об`єднанням.

Відтак, правова позиція Первісного Позивача вже була сформована під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, а доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного розгляду не надано та з матеріалів справи не вбачається, що свідчить про розумну необхідність зменшення розміру судових витрат, оскільки розмір заявлених Первісним Позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності); такі витрати не мають характеру необхідних і не є співмірними з виконаною роботою в суді апеляційної інстанції.

Підсумовуючи усе вищевказане колегія суду наголошує, що ураховуючи заперечення Первісного Відповідача 1 та Первісного Відповідача 2 щодо часу витраченого адвокатом, обсягу робіт, їх неспівмірністю та за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених Первісним Позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи обсяг виконаних робіт та те, що в суді апеляційної інстанції представником Первісного Позивача відстоювалася позиція сформована ним в суді першої інстанції та підтверджувалося законність та обгрунтваність оскаржуваного рішення, що і знайшло своє відображення в поданому відзиві на апеляційні скарги, беручи до уваги кількість і тривалість засідань у даній справі, в яких брав участь представник Первісного Позивача в суді апеляційної інстанції (35 хва одне та 5 хв інше), факт того, що в суді апеляційної інстанції не збиралися та не подавалися додаткові докази, а також те, що підготовка до судового засідання, робота в судовому засіданні у даній справі фактично є складовими підготовки відзиву на апеляційну скаргу, недоведеність заявником: обґрунтованості та пропорційності розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, негативну поведінку сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи, враховуючи заперечення сторін щодо зменшення витрат направничу допомогу, колегія суддів зазначає, що такий розмір у сумі 40 000 грн є значно завищеним заявником, з огляду на що колегія суддів, дійшла висновку про те, що достатнім, співмірним та обґрунтованим буде покладення на Первісного Відповдача 1 та Первісного Відповідача 2 витрат на правничу допомогу, понесених у суду апеляційної інстанції у розмірі по 8000 грн з кожного (16000 грн в цілому), а саме: за написання відзиву на апеляційну скаргу в розімрі 4000 грн та участь в судовому засіданні в розмірі 8000 грн., а всього 16000 грн.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічні висновки викладені й у пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

При цьому, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 912/1025/20.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Отже суд апеляційної інстанції доходить висновку про підставність і обрунтованість покладення на Первісного Відповідача 1 та Первісного Відповідача 2 в розмірі по 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на кожного, адже саме такий їх розмір судом визначається як справедливий, а також такий, що відповідає критерію реальності та розумності таких витрат. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовляє.

Керуючись статтями 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ремарк" про ухвалення додаткового рішення по справі №918/1212/25 - задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Західпроменерго" (35338, Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Ясининичі, вул. Івана Франка, 2а, код ЄДРПОУ 37246018) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ремарк" (79018, м. Львів, вул. Залізнична, 16, код ЄДРПОУ 41906120) 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Кортакоз" (35701, Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Здолбунів, вул. Лесі Українки, 6В, код ЄДРПОУ 13993936) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ремарк" (79018, м. Львів, вул. Залізнична, 16, код ЄДРПОУ 41906120) 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. В задоволенні решти вимог заяви - відмовити.

5. Господарському суду Рівненської області видати відповідні накази.

6. Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Додаткову постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Справу №918/1212/25 повернути Господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.