Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №924/169/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Справа № 924/169/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Кульчій І.М. , суддя Хабарова М.В.

при секретарі судового засідання Кульчин Д.А.,

за участю представників сторін:

прокурор Лис Н.В.,

позивача 1 - не з`явився,

позивача 2 - не з`явився,

відповідача 1 - Дмитрука Ю.А.,

секретар судового засідання повідомила, що представники відповідача 2 - Муращик О.В. та відповідача 3 - Лишак І.В. на оголошення вступної та резолютивної частини постанови не підключились до судового засідання в режимі відеоконференції

розглянувши апеляційну скаргу Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.06.2026 року (повне рішення складено 15.06.2026 року) у справі №924/169/26 (суддя Муха М.Є.),

за позовом Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі

1. Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області,

2. Ямпільської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області

до відповідача 1 - ОСОБА_1 ,

відповідача 2 - Фермерського господарства «Соняшник плюс»,

відповідача 3 - Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП»

про розірвання договорів оренди земельних ділянок, визнання недійсними договорів суборенди, зобов`язання звільнити та повернути земельні ділянки та скасування державної реєстрації права оренди та суборенди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 04.06.2026 у справі №924/169/26 відмовлено у задоволенні позову Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області, Ямпільської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Соняшник плюс», Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про розірвання договорів оренди земельних ділянок, визнання недійсними договорів суборенди, зобов`язання звільнити та повернути земельні ділянки та скасування державної реєстрації права оренди та суборенди.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що прокурор довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування.

У порушення вимог Закону України «Про фермерське господарство» та договору оренди, ОСОБА_1 передавав спірні земельні ділянки в суборенду ПрАТ «Зернопродукт МХП», внаслідок чого останнє набуло право користування землями без проведення земельних торгів, що порушує вимоги ст.116, 118, 121, 124, 134 ЗК України. Вказане свідчить про порушення мети, з якою земля надавалася поза аукціоном на привілейованих умовах, тому позовні вимоги про зобов`язання звільнити та повернути земельні ділянки є правомірними.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договорів оренди землі та повернення Фермерським господарством «Соняшник плюс» спірних земельних ділянок її власнику. Крім того, позовні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації речових прав за договорами суборенди землі є належним способом захисту, і такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсними договорів суборенди землі та розірвання договорів оренди землі.

Водночас, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з огляду на пропуск строків позовної давності та відповідну заяву про їх застосування.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Хмельницька обласна прокуратура подала скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.06.2026 у справі №924/169/26 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Також, скаржник просить судові витрати за подання позову та апеляційної скарги покласти на відповідачів, стягнувши їх на користь Хмельницької обласної прокуратури.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу прокурор зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку скаржника, суд безпідставно не прийняв до уваги, що застосування судом першої інстанції положень про позовну давність у спірних правовідносинах не відповідає ні фактичним обставинам справи, ні усталеній судовій практиці Верховного Суду. Позовна давність не може бути застосована як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки порушення прав власника земельних ділянок триває безперервно до моменту фактичного припинення незаконного користування та повернення земель у розпорядження територіальної громади.

Земельні ділянки, які були надані для ведення фермерського господарства, у подальшому фактично використовуються суб`єктом господарювання, який не відповідає умовам надання пільгового режиму користування землею. Передачі їх у суборенду ПрАТ «Зернопродукт МХП» призвела до порушення вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України. Таким чином, порушено не лише умови договору, а й норми земельного законодавства, які регулюють порядок набуття права оренди земель.

Прокурор звертає увагу, що суд першої інстанції помилково застосував преюдиційність, не врахувавши, що вона поширюється лише на факти, встановлені у конкретній справі між тими самими сторонами. У справі №924/605/20 предметом дослідження були інші правовідносини, що стосувалися правомірності первинного надання ділянок, тоді як у цій справі предметом спору є подальше нецільове використання землі. Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що створення фермерського господарства ФГ «Соняшник Плюс» відбулось по спливу півтора року після отримання земельних ділянок, як і обставини відсутності фактичної господарської діяльності ФГ «Соняшник Плюс» на спірних земельних ділянках.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Кульчій І.М., суддя Хабарова М.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі №924/169/26.

17.07.2026 року від ПрАТ «Зернопродукт МХП» та 27.07.2026 року від ФГ «Соняшник плюс» надійшли відзиви, у яких відповідачі просять суд відмовити у задоволені апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ПрАТ «Зернопродукт МХП» наголошує, що прокурор помилково посилається на практику щодо негаторних позовів, яка захищає право власності поза договорами. Таке змішування різних способів захисту є безпідставним. Скаржник безпідставно ототожнює тривале виконання договору із триваючим правопорушенням. Усі оспорювані договори та реєстраційні дії відбулися у 2014 році. А факт законного користування землею не створює нового порушення кожного наступного дня. Твердження скаржника про виявлення порушень лише у 2025 році спростовується судовим рішеннями у справі №924/605/20 та свідчить про обізнаність прокурора щодо спірних правовідносин.

ПрАТ «Зернопродукт МХП» звертає увагу, що наведені прокурором постанови Верховного Суду стосуються самовільного захоплення майна, а не чинної оренди, а тому не можуть враховуватись судом у даній справі. Відповідач вказує, що прокурор під час розгляду справи в суді першої інстанції визнавав пропуск строків і просив поновити їх через поважність причин. Підставою правової позиції прокурора у суді першої інстанції було саме твердження про наявність поважних причин пропуску позовної давності, а не про її незастосування.

ФГ «Соняшник плюс» у своєму відзиві звертає увагу суду, що прокурор помилково обґрунтовує вимоги висновками Верховного Суду щодо негаторних позовів, оскільки правова природа негаторного позову істотно відрізняється від спорів, що виникають із договорів.

Крім того, факти, які прокурор покладає в основу вимог, відбулися ще у 2014 році, а належне виконання договору не створює нового порушення. При цьому, прокурором не доведено наявності обставин для розірвання договорів оренди. Прокуратура ще у 2020 році зверталась з позовом щодо цих ділянок у справі №924/605/20, чим спростовується твердження, що про порушення інтересів держави стало відомо лише у 2025 році.

Під час розгляду справи судом першої інстанції прокурор не заперечував факт спливу позовної давності, однак нова концепція триваючого правопорушення з`явилася в апеляції лише після отримання негативного рішення.

27.07.2026 року від Ізяславської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

31.07.2026 року від Хмельницької обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення, у яких прокурор звертає увагу, що обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення існує безперервно протягом усього строку дії договору. При цьому прокурор звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №922/3166/20, зроблено висновок, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, тому орендодавець не може бути обмежений у праві вимагати розірвання правочину в будь-який момент дії договору.

Прокурор звертає увагу, що у даному спорі передача земельних ділянок іншій особі та їх використання суборендарем є щоденним триваючим порушенням, яке позбавляє власника результату, на який він розраховував, тому перебіг позовної давності не пов`язується з моментом реєстрації угод у 2014 році, оскільки порушення виникає під час їх виконання, а тому рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Ухвалою від 06.08.2026 року задоволено заяви ПАТ «Зернопродукт МХП» та ФГ «Соняшник плюс» про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі №924/169/26 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 10.08.2026 року оголошено перерву в судовому засіданні до 17.09.2026.

Ухвалою від 10.08.2026 року задоволено заяву відповідача 1 ОСОБА_1 про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Крім того, 09.09.2026 року від ФГ «Соняшник плюс» надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач зауважує, що спірні земельні ділянки використовуються саме за цільовим призначенням, тому доводи прокурора викладені як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі є необґрунтованими та таким, що не можуть бути взяті до уваги при розгляді справи.

У судових засіданнях апеляційної інстанції 10.08.2026 року та 17.09.2026 року прокурор підтримав свою апеляційну скаргу в повному обсязі та надав пояснення щодо своєї правової позиції. Представники відповідачів заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, просили суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивачі справи не забезпечили явку своїх представників у судові засідання апеляційної інстанції, причин неявки суду не повідомили, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Після перерви для прийняття судового рішення, секретар судового засідання повідомила, що представники відповідача 2 - Муращик О.В. та відповідача 3 - Лишак І.В. на оголошення вступної та резолютивної частини постанови не підключились до судового засідання в режимі відеоконференції.

Крім того, апеляційний суд враховує, що згідно з ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги у справі №924/169/26 сплив 07.09.2026 року.

При цьому, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Савенкова проти України» від 02.05.2013 року, «Папазова та інші проти України» від 15.03.2012 року).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Разом з тим Конвенція в першу чергу гарантує «процесуальну» справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання «розумного строку», що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epiietka Gevmata та інші проти Греції). Справедливість провадження завжди оцінюється їх розглядом загалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Миролюбов та інші проти Латвії).

Таким чином, з огляду на практику ЄСПЛ, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, оскільки в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства а рішення суду не буде відповідати критеріям законності.

Враховуючи встановлені у справі обставини, приймаючи до уваги забезпечення законних прав та інтересів сторін, повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а також враховуючи відсутність заперечень представників учасників справи щодо відкладення розгляду справи, судова колегія розглянула справу №924/169/26 у розумний строк, тобто такий, що був об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та основного завдання господарського судочинства - справедливого та неупередженого вирішення судом спору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як стверджено матеріалами справи, Головне управління Держземагентства у Хмельницькій області упродовж 2013-2014 років надало ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 203,6613 га, які розташовані на території колишнього Білогірського та Ізяславського районів, Хмельницької області (земельні ділянки з кадастровими номерами: 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1099, 6820386200:02:007:0029), для ведення фермерського господарства.

В подальшому Головне управління Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 уклали 6 договорів оренди вказаних земельних ділянок, а саме:

- договір оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014 року земельної ділянки площею 90,0 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Миклашівської сільської ради Білогірського району, строком на 25 років;

- договір оренди землі №2ФГ-Б від 04.03.2014 року земельної ділянки площею 13,0 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір оренди землі №3ФГ-Б від 04.03.2014 року земельної ділянки площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір оренди землі №4ФГ-Б від 04.03.2014 року земельної ділянки площею 18,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір оренди землі №5-ФГ/Б від 12.06.2014 року земельної ділянки площею 13,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір оренди землі №6-ФГ/Б від 12.06.2014 року земельної ділянки площею 18,6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років.

Відповідно до пунктів 1, 8 договорів оренди земельні ділянки передано ОСОБА_1 в строкове платне користування для ведення фермерського господарства строком на 20 та 25 років відповідно.

Згідно з пунктом 14 договорів земельна ділянка передається в оренду для вирощування сільськогосподарських культур.

Цільове призначення земельних ділянок: Землі сільськогосподарського призначення 01.02 для ведення фермерського господарства (пункт 15 договорів).

Умови збереження стану об`єкта оренди: не застосовувати дії, що призведуть до зниження родючості земельної ділянки та зміни її цільового призначення (пункт 16 договорів).

Пунктом 30 договорів оренди передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно договору оренди.

Орендар земельної ділянки має право, зокрема: самостійного господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; передавати земельну ділянку у суборенду іншим особам; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсягу передбаченому законом або договором оренди землі (пункт 32 договорів).

Орендар земельної ділянки зобов`язаний, з поміж іншого - виконувати щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (пункт 33 договорі).

Дія договору припиняється шляхом його розірвання зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (пункт 38 договорів).

Договори підписані сторонами та скріплені відтиском печатки орендодавця.

На виконання умов договорів, орендодавець надав, а орендар прийняв земельні ділянки, що підтверджується актами приймання-передачі земельних ділянок.

Матеріалами справи стверджено, що ОСОБА_1 - орендар та ПрАТ «Зернопродукт МХП» - суборендар уклали договори суборенди земельних ділянок, а саме:

- договір суборенди землі №1ВГ-СМ/С від 20.02.2014 року, згідно з п.п.1.1, 2.1 якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 90 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029, для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Миклашівецької сільської ради Білогірського району строком на 25 років;

- договір суборенди землі №2ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 13 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір суборенди землі №3ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір суборенди землі №4ФГ-Б/С від 06.03.2014 року про передачу в суборенду земельної ділянки площею 18,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір суборенди землі №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 року про передачу у суборенду земельної ділянки площею 13,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір суборенди землі №6-ФГ/Б/С від 15.06.2014 року, у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 18,6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років.

На виконання договорів суборенди сторонами підписали акти приймання-передачі земельних ділянок та акти визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право оренди та суборенди вказаних земельних ділянок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 від 30.12.2025 року №459001933.

Крім того, із вказаного витягу вбачається, що власником 5 земельних ділянок за кадастровими номерами 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1099 є територіальна громада - Ізяславська міська рада, а власником земельної ділянки за кадастровим номером 6820386200:02:007:0029 є територіальна громада - Ямпільська селищна рада.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.12.2025 року Фермерське господарство «Соняшник Плюс» (код 40110519) зареєстровано 09.11.2015 року. Засновником та керівником юридичної особи є ОСОБА_1 ..

Крім того, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 року у справі №924/605/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 року, відмовлено у задоволенні позову Заступника прокурора Хмельницької області до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Фермерського господарства «Соняшник плюс» та Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок, які оскаржуються прокурором також у даній справі.

У справі №924/605/20 рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні накази прийняті з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про фермерське господарство» щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, тому вимоги прокурора про визнання їх недійсними є обґрунтованими. Також суд визнав обґрунтованими вимоги прокурора про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди землі, підставою для укладення яких були саме спірні накази. Однак, оскільки у даній справі прокурор не довів, а суд першої інстанції не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності, дійшов висновку відмовити в задоволенні даного позову з підстав спливу позовної давності. Суд апеляційної інстанції, дослідивши причини пропуску строку позовної давності, дійшов висновку, що прокурором не наведено достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку. За таких обставин колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав, встановлених частиною 4 статті 267 ЦК України.

01.09.2025 року Хмельницька обласна прокуратура, листом №15/1-1112-25 звернулась до Ямпільської селищної ради та Ізяславської міської ради, де вказала про отримання ОСОБА_1 земельних ділянок за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, які орендар передав в суборенду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва суб`єкту господарювання ПрАТ «Зернопродукт МХП», яке не є фермерським господарством та не могло використовувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Прокуратура просила повідомити про намір звернутися до суду з позовом про повернення спірних земельних ділянок.

Ямпільська селищна рада листом від 08.09.2025 року №1303/02-24 повідомила, що не зверталась та не буде звертатися до суду з приводу незаконної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки з 6820386200:02:007:0029 в суборенду ПрАТ «Зернопродукт МХП» та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Листом від 29.09.2025 року №3005/03/14 Ізяславська міська рада повідомила, що рада буде самостійно звертатися до суду з даного приводу у майбутньому.

10.12.2025 року Хмельницька обласна прокуратура повторно звернулась до Ізяславської міської ради з проханням повідомити чи звернулася рада до суду з позовом про повернення спірних земельних ділянок.

Листом від 18.12.2025 року №4025/03-14 Ізяславська міська рада повідомила прокуратуру, що міська рада не зверталась до суду з відповідним позовом до ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП».

03.02.2026 року листами №15/1-787Вих-26 та №15/1-786Вих-26, на виконання вимог абз.3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», Хмельницька обласна прокуратура звернулась до Ізяславської міської ради та Ямпільської селищної ради з повідомленням про пред`явлення вказаної позовної заяви до суду.

13.02.2026 року заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся з позовом до суду, у якому просить розірвати договори оренди земельних ділянок №5-ФГ/Б від 12.06.2014 року, №4ФГ-Б від 04.03.2014 року, №2ФГ-Ю від 04.03.2014 року, №3ФГ-Б від 04.03.2014 року, №6ФГ-Б від 12.06.2014 року, №1ФГ-М від 10.02.2014 року укладені Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 , визнати недійсними договори суборенди земельних ділянок №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 року, №4ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, №2ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, №6ФГ-Б/С від 15.06.2014 року, №1ВГ-СМ/С від 06.03.2014 року, зобов`язати звільнити та повернути земельні ділянки 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:0900, 6820386200:02:007:0029 та скасувати державну реєстрацію права оренди та суборенди за зазначеними земельними ділянками, з підстав порушення вимог Закону України «Про фермерське господарство», щодо цільового використання земель наданих фізичній особі для створення та ведення фермерського господарства.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 04.06.2026 року у даній справі №924/169/26 відмовлено у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За змістом частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З огляду на викладене, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду, а суд зобов`язаний перевірити такі (аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 17.07.2018 року у справі №804/6296/15, від 17.07.2019 року у справі №824/14/19-а).

Враховуючи висновок про застосування норма права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Матеріалами справи стверджено, що власником 5 земельних ділянок за кадастровими номерами 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1099 є територіальна громада - Ізяславська міська рада, а власником земельної ділянки за кадастровим номером 6820386200:02:007:0029 є територіальна громада - Ямпільська селищна рада (інформаційна довідка від 30.12.2025 року №459001933).

Спірні земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів на території Білогородського старостинського округу Ізяславської міської територіальної громади та Миклашівського старостинський округ Ямпільської селищної територіальної громади Шепетівського району, а зважаючи на положення пункту 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, який набрав чинності 27.05.2021 року, в якому визначено, що з дня набрання ним чинності землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, ці земельні ділянки належать до земель комунальної власності Ізяславської міської ради та Ямпільської селищної ради, які є уповноваженими державою органами здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Зверненню прокурора до суду з позовом у даній справі передувало направлення до Ямпільської селищної ради та Ізяславської міської ради листів від 01.09.2025 року №15/1-1112-25 із інформацією про отримання ОСОБА_1 земельних ділянок за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та формальному створенні фермерського господарства для роботи якого вони не використовувались через передачу їх в суборенду, а також щодо наміру звернутися до суду з позовом про повернення спірних земельних ділянок.

Ямпільська селищна рада листом від 08.09.2025 року №1303/02-24 повідомила, що не зверталась та не буде звертатися до суду з приводу незаконної передачі Прокопчуком В.О. земельної ділянки з 6820386200:02:007:0029 в суборенду ПрАТ «Зернопродукт МХП» та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Листом від 29.09.2025 року №3005/03/14 Ізяславська міська рада повідомила, що рада буде самостійно звертатися до суду за даного приводу у майбутньому. Однак, на повторний запит обласної прокуратури від 10.12.2025 року за №15/1-1112-25, листом від 18.12.2025 року №4025/03-14 Ізяславська міська рада повідомила, що міська рада не зверталась до суду з відповідним позовом з підстав, викладених в листі Хмельницької обласної прокуратури.

На виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», Хмельницькою обласною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, повідомлено Ізяславську міську раду та Ямпільську селищну раду про представництво прокуратурою інтересів держави відповідними листами.

Враховуючи наведене, прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та правильно визначив Ізяславську міську раду та Ямпільську селищну раду Шепетівського району Хмельницької області позивачами за пред`явленим ним до суду позовом.

В той же час, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів, які після виявлення порушень законодавства, про які повідомлено прокуратурою, мали право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті спору колегія суддів виходить з наступного.

У статті 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту права встановлені статтею 16 ЦК України.

Предметом даного спору є розірвання договорів оренди земельних ділянок, визнання недійсними договорів суборенди, зобов`язання звільнити та повернути земельні ділянки, а також скасування державної реєстрації права оренди та суборенди

За положеннями ч.ч.1,2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.14 Конституції України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст.13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

За змістом ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.5 ст.16 та ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Самостійними суб`єктами права власності на землю, згідно статті 80 Земельного кодексу України (ЗК України) - є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст.12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч.1 ст.122 ЗК України).

Частиною 1 ст.93 ЗК України, яка кореспондується з ст.1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України «Про оренду землі»).

У відповідності до ст.24 Закону України «Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

При цьому, орендар земельної ділянки, зокрема, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; а також зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (ст.25 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.611 та ч.2 ст.651 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України і при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди землі застосуванню також підлягають положення ч.2 ст.651 ЦК України.

Частиною 2 статті 18 ЗК України визначено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Поділ земель України за основним цільовим призначенням на категорії врегульовано у ч.1 ст.19 ЗК України, серед яких виділено землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч.1, 2 ст.22 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані, в тому числі для виробництва сільськогосподарської продукції, до яких належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч.3 ст.22 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Статтею 1 Закону України «Про фермерське господарство» визначено поняття фермерського господарства. Так, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Згідно з ст.8 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону України «Про фермерське господарство» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/989/18.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/989/18 та від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Таким чином, нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 року у справі №922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю, як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

З аналізу норм статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6820386200:02:007:0029, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900 на умовах договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014 року, №2ФГ-Б від 04.03.2014 року, №3ФГ-Б від 04.03.2014 року, №4ФГ-Б від 04.03.2014 року, №5-ФГ/Б від 12.06.2014 року, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 року передані ОСОБА_1 у строкове платне користування (оренду) із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, надавши оцінку умовам укладених договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014 року, №2ФГ-Б від 04.03.2014 року, №3ФГ-Б від 04.03.2014 року, №4ФГ-Б від 04.03.2014 року, №5-ФГ/Б від 12.06.2014 року, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 року відповідно до наведених вище вимог чинного законодавства, дійшов висновку, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі, зокрема, в оренду з певною (конкретною) метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницького діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі.

Як вбачається із матеріалів справи, земельні ділянки, передані в оренду Прокопчуку Володимиру Олександровичу за договорами оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014 року, №2ФГ-Б від 04.03.2014 року, №3ФГ-Б від 04.03.2014 року, №4ФГ-Б від 04.03.2014 року, №5-ФГ/Б від 12.06.2014 року, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 року, надані для ведення фермерського господарства в межах категорії «землі сільськогосподарського призначення».

У пунктах 15, 16 спірних договорів оренди землі сторонами погоджено умови використання земельних ділянок, зокрема, сторони визначили, цільове призначення земельних ділянок: землі сільськогосподарського призначення 01.02 Для ведення фермерського господарства. Умовою збереження стану об`єктів оренди, зокрема визначено: не застосовувати дій, що призведуть до зміни їх цільового призначення.

Пунктами 30-33 спірних договорів оренди землі сторонами визначено права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря - використання земельних ділянок за цільовим призначенням згідно з договором оренди; орендар земельних ділянок має право - самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; орендар земельної ділянки зобов`язаний - виконувати щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Отже, у спірних правовідносинах обов`язок забезпечувати використання земельних ділянок за визначеним цільовим призначенням (видом використання), а саме: «для ведення фермерського господарства» стосується орендаря за договорами оренди землі Прокопчука В.О., а після створення фермерського господарства - на ФГ «Соняшник плюс».

Крім того, не створення Прокопчуком В.О. фермерського господарства в розумний строк та передача наданих для ведення фермерського господарства земельних ділянок в суборенду іншому суб`єкту господарювання оцінюється судом, як використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014 року, №2ФГ-Б від 04.03.2014 року, №3ФГ-Б від 04.03.2014 року, №4ФГ-Б від 04.03.2014 року, №5-ФГ/Б від 12.06.2014 року, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 року.

Аналогічні висновки про те, що передача орендарем земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, в суборенду іншому суб`єкту господарювання кваліфікується, як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору оренди землі, викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 року у справі №905/5/21 та від 12.05.2026 року у справі №906/24/25, правовідносини в яких є аналогічними правовідносинам у даної справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

У даній справі орендодавець надав орендарю земельну ділянку саме для ведення фермерського господарства, а не з метою подальшого передання орендарем такої земельної ділянки в суборенду іншим особам, які не мають права на користування землями комунальної власності отриманими поза конкурсною процедурою. Тобто, метою договору оренди було подальше створення фермерського господарства, як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки, а отже використання землі всупереч такому цільовому призначенню є істотним порушенням легітимної мети договору, на яку орендодавець розраховував при укладенні договору.

Укладеними договорами прямо визначено, що земельні ділянки передаються для ведення фермерського господарства, а орендар повинен самостійно господарювати на них, натомість земельні ділянки передано у користування іншому суб`єкту господарювання.

Вказаним спростовуються посилання ФГ «Соняшник плюс» на використання спірних земельних ділянок без зміни їх цільового призначення.

Відповідно до вимог статті 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Умовами пункту 38 спірних договорів оренди землі передбачено, що дія договорів припиняється шляхом їх розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договорами.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п.6 ч.1 ст.3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи, що умови договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014 року, №2ФГ-Б від 04.03.2014 року, №3ФГ-Б від 04.03.2014 року, №4ФГ-Б від 04.03.2014 року, №5-ФГ/Б від 12.06.2014 року, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 року передбачали особисте використання орендарем земельних ділянок, а чинне законодавство не передбачає наступне передання наданих для ведення фермерського господарства земельних ділянок іншому товариству в суборенду, яке мало б отримати їх на конкурсній основі, свідчить про порушення принципу добросовісності та істотне порушення орендарем умов договорів.

З огляду на вищевказане суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що навіть за наявності у договорах оренди землі умови про право на передачу земельної ділянки в суборенду, цільове призначення земельної ділянки за договором суборенди повинно відповідати цільовому призначенню, визначеному в договорі оренди земельної ділянки. В даному випадку, всупереч нормам ч.1 ст.24, ст.25 Закону України «Про оренду землі», має місце недотримання орендарем обов`язку забезпечувати використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, визначеним у договорі оренди земельної ділянки, а саме: «для ведення фермерського господарства».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що в порушення вимог ст.14 Закону України «Про фермерське господарство», та п.п.16, 32, 33 договору оренди, ОСОБА_1 , передавав спірні земельні ділянки в суборенду ПрАТ «Зернопродукт МХП» за договорами №1ВГ-СМ/С від 20.02.2014 року, №2ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, №4ФГ-Б/С від 03.03.2014 року, №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 року, №6ФГ/Б/С від 15.06.2014 року зі строком дії договорів - 20 та 25 років.

Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 6820386200:02:007:0029, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900 перебувають в оренді ОСОБА_1 та в суборенді ПрАТ «Зернопродукт МХП».

При цьому, у спірних правовідносинах ПрАТ «Зернопродукт МХП» фактично набуло право користування земельними ділянками державної (комунальної) власності без проведення земельних торгів, що є порушенням вимог ст.116, 118, 121, 124, 134 ЗК України. Проведення таких торгів відповідно до законодавства збільшило б надходження коштів за оренду земельних ділянок до місцевого бюджету.

Таким чином, підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок в оренду, а також передача земельних ділянок в суборенду та, відповідно, використання земель іншою юридичною особою, а не створеним ним фермерським господарством, свідчать про порушення мети з якою надавалася така земельна ділянка поза межами проведення аукціону (безкоштовно) на привілейованих умовах.

Згідно з ст.210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суд першої інстанції, що укладені ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП» договори суборенди земельних ділянок з кадастровими номерами 6820386200:02:007:0029, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900 порушують публічний порядок, оскільки фактично передано земельні ділянки набуті поза процедурою аукціону для чітко визначеної мети - ведення фермерського господарства, у користування третій особі, яка могла б набути право користування нею лише на аукціоні.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті спору, колегія суддів погоджується із висновком суд першої інстанції, що позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсними договорів суборенди землі №1ВГ-СМ/С від 20.02.2014 року, №2ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, №4ФГ-Б/С від 03.03.2014 року, №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 року, №6ФГ/Б/С від 15.06.2014 року щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровими номерами 6820386200:02:007:0029, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900 є правомірними та обґрунтованими.

Згідно приписів статті частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки позовні вимоги про розірвання договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014 року, №2ФГ-Б від 04.03.2014 року, №3ФГ-Б від 04.03.2014 року, №4ФГ-Б від 04.03.2014 року, №5-ФГ/Б від 12.06.2014 року, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 року та визнання недійсними договорів суборенди є обґрунтованими, то правовим наслідком є звільнення та повернення Фермерським господарством «Соняшник плюс» (до якого після створення перейшло право користування) спірних земельних ділянок її власнику, і такий спосіб визначено у п.38 спірних договорів оренди землі, що відповідає нормам ч.1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та ч.1 ст.783 ЦК України.

Також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки передані за договорами суборенди, суд першої інстанції правомірно встановив, що позовні вимоги про зобов`язання ПрАТ «Зернопродукт МХП» звільнити та повернути територіальним громадам земельні ділянки передані за недійсними договорами суборенди є правомірними та обґрунтованими.

З огляду на вищевказане, позовні вимоги про звільнення та повернення спірних земельних ділянок Фермерським господарством «Соняшник плюс» та ПрАТ «Зернопродукт МХП», а не ОСОБА_1 є обґрунтованими з урахуванням того, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства з 09.11.2015 року, до фермерського господарства перейшли обов`язки землекористувача.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо скасування державної реєстрації речових прав за договорами суборенди землі суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

За змістом ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, а також у Постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Оцінюючи обраний прокурором спосіб судового захисту порушеного права, суд враховує норми ч.ч.1, 2 ст.5 ГПК України, згідно з якими здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Натомість, колегія суддів враховує пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Велика Палата Верховного Суду послідовно викладала висновки про те, що у разі пред`явлення позову про витребування інші способи захисту є неефективними, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є самостійною і достатньою підставою для здійснення (проведення) державної реєстрації речових прав за позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц)

Не врахувавши наведеного, господарський суд першої інстанції помилково дійшов висновку про правомірність обраного позивачем способу захисту, а саме: скасування державної реєстрації речових прав за договорами суборенди землі, який не є ефективним у даному спорі.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації речових прав за договорами суборенди землі №1ВГ-СМ/С від 20.02.2014 року, №2ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014 року, №4ФГ-Б/С від 03.03.2014 року, №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 року, №6ФГ/Б/С від 15.06.2014 року та за договорами оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014 року, №2ФГ-Б від 04.03.2014 року, №3ФГ-Б від 04.03.2014 року, №4ФГ-Б від 04.03.2014 року, №5-ФГ/Б від 12.06.2014 року, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 року є належним способом захисту, і такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсними договорів суборенди землі та розірвання договорів оренди землі.

Таким чином, позов заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в частині вимог про скасування державної реєстрації права оренди та суборенди не підлягає задоволенню, оскільки у цій частині ним обрано неналежний спосіб захисту порушеного права власника земельної ділянки.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачі у відзивах від 05.03.2026 року (ПрАТ «Зернопродукт МХП»), від 21.04.2026 року (ФГ «Соняшник плюс») та від 26.04.2026 року ( ОСОБА_1 ) заявили про застосування строків позовної давності, які спливли та відмову у задоволенні позову.

Переглядаючи оскаржуване рішення в частині застосування строків позовної давності колегія суддів виходить з наступного.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Переглядаючи оскаржуване рішення в частині застосування строку позовної давності, колегія суддів покликається зокрема на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, які сформульовані безпосередньо щодо договору оренди землі, щодо незастосування позовної давності до вимог про його розірвання у зв`язку з триваючим порушенням договірних обов`язків.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у пунктах 70-76 вказаної постанови звертає увагу на таке: «70.Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

71. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

72. Зі змісту наведених вище норм слідує, що за договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням).

73. Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі.

74. Слід звернути увагу, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду.

75. Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

76. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок про відмову відповідачу у задоволенні його заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, виходячи при цьому з мотивів, викладених у цій постанові.»

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила, що договір оренди землі є зобов`язанням із визначеним строком виконання, а обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення існує безперервно протягом усього строку дії договору. Саме тому правова позиція Великої Палати стосується не негаторних позовів, а зобов`язальних правовідносин, що повністю відповідає предмету даного спору.

Колегія суддів також звертає увагу, що дотримання законодавства при укладенні спірних договорів про оренду земельних ділянок не свідчить про додержання орендарем вимог законодавства під час дії таких договорів.

Отже, за договором оренди землі існує безперервний обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, цей обов`язок виконується протягом усього строку дії договору, використання земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню є триваючим правопорушенням, протягом строку дії договору орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з вимогою про усунення такого порушення, у тому числі шляхом розірвання договору, а тому позов може бути пред`явлений у будь-який момент існування такого порушення.

Таким чином, у даній категорії спорів перебіг позовної давності не пов`язується із датою укладення договору чи його державною реєстрацією, оскільки порушення виникає та триває під час виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20 зауважує, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

Вказане відображається в правових висновках Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.

Отже, обґрунтованими є твердження про те, що позов про розірвання договору оренди земельної ділянки належить до зобов`язально-правових способів захисту, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини.

Метою позову є захист інтересів власника як учасника зобов`язальних відносин, та розрахований він на випадки порушення цих прав особою, яка знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов`язальних правовідносинах. Тобто позов про розірвання договору не є негаторним позовом.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку відсутні підстави для застосування строків позовної давності, а тому позов прокуратури в частині вимог щодо розірвання договорів оренди та як наслідок - визнання договорів суборенди недійсними, зобов`язання повернути спірні земельні ділянки, є таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів також зауважує, що 20.05.2020 року Заступник прокурора Хмельницької області звертався до Господарського суду Хмельницької області із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Фермерського господарства «Соняшник плюс» та Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок, які оскаржуються прокурором також у даній справі.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 року у справі №924/605/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 року, відмовлено у задоволенні позову Заступника прокурора Хмельницької області до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Фермерського господарства «Соняшник плюс» та Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок, які оскаржуються прокурором також у даній справі.

У справі №924/605/20 рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні накази прийняті з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про фермерське господарство» щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, тому вимоги прокурора про визнання їх недійсними є обґрунтованими. Також суд визнав обґрунтованими вимоги прокурора про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди землі, підставою для укладення яких були саме спірні накази. Однак, оскільки у даній справі прокурор не довів, а суд першої інстанції не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності, дійшов висновку про відмову в задоволенні даного позову з підстав спливу позовної давності.

При цьому, колегія суддів зауважує, що наявність судового рішення у справі №924/605/20 не свідчить про повторне звернення прокуратури із тим самим позовом у даній справі, оскільки предмет спору та фактичні обставини не є тотожними.

Підставою пред`явлення даного позову є саме триваюче невиконання відповідачами договірного обов`язку використовувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства, що є істотним порушенням їх умов.

Натомість у справі №924/605/20 заявлялися вимоги про визнання незаконними наказів Головного управління Держземагентства, визнання недійсними договорів оренди та суборенди. Предметом дослідження були обставини законності передачі земельних ділянок у 2014 році. У даній справі предметом спору є триваюче неналежне виконання договорів оренди та вимоги про їх розірвання у зв`язку з істотним порушенням умов договорів. Підстави позову, юридичні факти, що підлягають доказуванню, та спосіб захисту є різними.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 року у справі №910/9823/17.

Таким чином, обставини, встановлені у справі №924/605/20 не є преюдиційними до даної справи №924/169/26.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню в повному обсязі, при цьому рішення суду першої інстанції від 04.06.2026 у справі №924/169/26 належить скасувати повністю.

Натомість, позов прокурора в частині вимог про розірвання договорів оренди земельних ділянок, визнання недійсними договорів суборенди, зобов`язання звільнити та повернути земельні ділянки підлягає задоволенню. Однак вимога про скасування державної реєстрації права оренди та суборенди не є ефективним способом захисту у даному спорі та, відповідно, не підлягає задоволенню. Крім того, строки позовної давності не застосовуються з огляду на те, що порушення умов договорів триває під час їх виконання.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті апеляційним судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10.05.2011 року, пункт 58).

Вбачається, що вирішуючи даний спір, господарський суд першої інстанції залишив зазначені обставини поза увагою, наслідком чого стало порушення права позивача і призвело до прийняття необґрунтованого рішення, що зумовлює його скасування та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

З мотивів зазначених вище, колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з підстав ст.277 ГПК України через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, визнання судом першої інстанції встановленими обставин, що мають значення для справи, які не були доведеними та невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішенні, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Крім того, на підставі статті 129 ГПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову та апеляційної скарги належить стягнути з відповідачів на користь Хмельницької обласної прокуратури по 19968 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та по 29952 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги

Керуючись ст.ст.34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.06.2026 у справі №924/169/26 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.06.2026 у справі №924/169/26 скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

3. Розірвати договір оренди землі №5-ФГ/Б від 12.06.2014 земельної ділянки площею 13,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098 для ведення фермерського господарства, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області (на момент укладення) та ОСОБА_1 .

4. Визнати недійсним, укладений ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389) договір суборенди землі №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 щодо передачі в суборенду земельної ділянки площею 13,5 га з кадастровим номером 6822180700:03:006:1098.

5. Зобов`язати Фермерське господарство «Соняшник плюс» (код ЄДРПОУ - 38305037) та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389) звільнити та повернути територіальній громаді в особі Ізяславської міської ради Шепетівського району земельну ділянку з кадастровим номером 6822180700:03:006:1098 площею 13,5 га, що розташована на території Білогородського старостинського округу Ізяславської міської територіальної громади Шепетівського району.

6. Розірвати договір оренди землі №4ФГ-Б від 04.03.2014 земельної ділянки площею 18.5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097 для ведення фермерського господарства, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області (на момент укладення) та ОСОБА_1 .

7. Визнати недійсним, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389), договір суборенди землі №4ФГ-Б/С від 06.03.2014 щодо передачі в суборенду земельної ділянки площею 18,5 га з кадастровим номером 6822180700:03:006:1097.

8. Зобов`язати Фермерське господарство «Соняшник плюс» (код ЄДРПОУ - 38305037) та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389) звільнити та повернути територіальній громаді в особі Ізяславської міської ради Шепетівського району земельну ділянку з кадастровим номером 6822180700:03:006:1097 площею 18,5 га, що розташована на території Білогородського старостинського округу Ізяславської міської територіальної громади Шепетівського району.

9. Розірвати договір оренди землі №2ФГ-Б від 04.03.2014 земельної ділянки площею 13,0 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099 для ведення фермерського господарства, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області (на момент укладення) та ОСОБА_1 .

10. Визнати недійсним, укладений ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389) договір суборенди землі №2ФГ-Б/С від 06.03.2014 земельної ділянки площею 13,0 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099.

11. Зобов`язати Фермерське господарство «Соняшник плюс» (код ЄДРПОУ - 38305037) та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389) звільнити та повернути територіальній громаді в особі Ізяславської міської ради Шепетівського району земельну ділянку з кадастровим номером 6822180700:03:006:1099 площею 13,0 га, що розташована на території Білогородського старостинського округу Ізяславської міської територіальної громади Шепетівського району.

12. Розірвати договір оренди землі №3ФГ-Б від 04.03.2014 земельної ділянки площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000 для ведення фермерського господарства, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області (на момент укладення) та ОСОБА_2 .

13. Визнати недійсним, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389), договір суборенди землі №3ФГ-Б/С від 06.03.2014 земельної ділянки площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000.

14. Зобов`язати Фермерське господарство «Соняшник плюс» (код ЄДРПОУ - 38305037) та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 371)3389) звільнити та повернути територіальній громаді в особі Ізяславської міської ради Шепетівського району земельну ділянку з кадастровим номером 6822180700:04:009:1000 площею 50 га, що розташована на території Білогородського старостинського округу Ізяславської міської територіальної громади Шепетівського району.

15. Розірвати договір оренди землі №6-ФГ/Б від 12.06.2014 земельної ділянки площею 18,6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900 для ведення фермерського господарства, укладений між Головним управлінням Дерйсземагентства у Хмельницькій області (на момент укладення) та ОСОБА_1 .

16. Визнати недійсним, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389), договір суборенди землі №6-ФГ/Б/С від 15.06.2014 земельної ділянки площею 18,6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900.

17. Зобов`язати Фермерське господарство «Соняшник плюс» (код ЄДРПОУ - 38305037) та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389) звільнити та повернути територіальній громаді в особі Ізяславської міської ради Шепетівського району земельну ділянку з кадастровим номером 6822180700:03:006:0900 площею 18,6613 га, що розташована на території Білогородського старостинського округу Ізяславської міської територіальної громади Шепетівського району.

18. Розірвати договір оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014 земельної ділянки площею 90,0 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029 для ведення фермерського господарства, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області (на момент укладення) та ОСОБА_1 .

19. Визнати недійсним, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389), договір суборенди землі №1ВГ-СМ/С від 06.03.2014 земельної ділянки площею 90,0 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029.

20. Зобов`язати Фермерське господарство «Соняшник плюс» (код ЄДРПОУ - 38305037) та ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 371 13389) звільнити та повернути територіальній громаді в особі Ізяславської міської ради Шепетівського району земельну ділянку з кадастровим номером 6820386200:02:007:0029 площею 90,0 га, що розташована на території Миклашівського старостинського округу Ямпільської селищної територіальної громади Шепетівського району.

21. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

22. Стягнути з Фермерського господарства «Соняшник плюс» (код ЄДРПОУ – 38305037) на користь Хмельницької обласної прокуратури (Хмельницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02911102, Держказначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, р/р иАІ 88201720343120002000002814) 19968 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 29952 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

23. Стягнути з ПрАТ «Зернопродукт МХП» (код ЄДРПОУ - 37113389) на користь Хмельницької обласної прокуратури (Хмельницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02911102, Держказначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, р/р 88201720343120002000002814) 19968 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 29952 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

24. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури (Хмельницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02911102, Держказначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, р/р88201720343120002000002814) 19968 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 29952 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

25. Надати доручення місцевому господарському суду про видачу відповідного наказу.

26. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

27. Матеріали справи №924/169/26 повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повна постанова складена "24" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Кульчій І.М.

Суддя Хабарова М.В.