Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №910/3310/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р. Справа№ 910/3310/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Бестаченко О.Л.

Шаратова Ю.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2026

у справі №910/3310/26 (суддя Демидов Д.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА СТІЛ ЮНІТІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ"

про стягнення 262 353,64 грн,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2026 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА СТІЛ ЮНІТІ" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ" про стягнення заборгованості за договором №Кр-00167/11-24 від 01.11.2024 у розмірі 262353,64 грн, з яких: 216790,30 грн – основний борг, 21679,03 грн – штраф, 1995,66 грн – 3% річних, 1302,48 грн – інфляційні втрати, 20586,17 грн – пеня.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 30.03.2026 була надіслана на адреси учасників справи в їх електронні кабінети та доставлено зокрема відповідачу 30.03.2026 19:14 год., що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі №910/3310/26 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА СТІЛ ЮНІТІ" основний борг в сумі 216 790 грн. 30 коп.; штраф в сумі 21 679 грн. 03 коп.; 3% річних в сумі 1 995 грн. 66 коп.; інфляційні втрати в сумі 1 302 грн. 48 коп.; пеню в сумі 20 586 грн. 17 коп. та судовий збір у розмірі 3 148 грн. 24 коп.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 18.06.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 18.06.2026) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт вважає рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки:

1. Строк оплати за отриманий товар не настав. Позивач мав надати відповідачу вимогу про сплату коштів. Долучена до матеріалів справи претензія позивача від 19.12.2025 року надіслана простим листом, який відповідач не отримував.

2. Суд неправильно застосував норми матеріального права - Господарський кодекс України, який діяв до 28.08.2025 року. Надані розрахунки пені, штрафу, пені у розмірі 3% річних та пені у розмірі інфляційного збільшення здійснено з урахуванням періоду після 28.08.2025 року. Поширення дії норм Господарського кодексу України на період після його скасування є незаконним та суперечить ст. 58 Конституції України, на яку суд безпосередньо зробив посилання у рішенні.

3.Суд неправильно застосував норму матеріального права - статтю 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", якою встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Фактично суд стягнув наступну відповідальність: пеню в сумі 20 586,17 грн., штраф в сумі 21 679,03 грн.; пеню у вигляді 3% річних в сумі 1 995,66 грн.; пеню у вигляді інфляційних втрат в сумі 1 302,48 грн., що разом дорівнює 45 563,34 грн.

За період з 17.10.2025 по 04.02.2026 розмір подвійного облікової ставки НБУ на суму

зобов`язань становить 20 402,05 грн. Таким чином загальна сума відповідальності має бути знижена до розміру 20402,05 грн.

4. Позивач неправильно визначив строк початку порушення строку оплати за отриманий товар - 16.10.2025 року (дата підписання сторонами видаткової накладної №6010. Вважає, що внаслідок помилки, судом нараховано збільшену фінансову відповідальність.

5. Суд не застосував норму матеріального права (ст.549 ЦК України). Оскільки сторони у договорі передбачили 2 види відповідальності - штраф та пеню, відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаратов Ю.А., Бестаченко О.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3310/26.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/3310/26.

02.07.2026 матеріали справи №910/3310/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

15.07.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 15.07.2026) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву про виконання ухвали, до якої долучено платіжну інструкцію №152 від 13.07.2026 про доплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 944,47 грн., яка була передана 03.08.2026 після виходу головуючого судді Скрипки І.М. з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі №910/3310/26, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Зазначає, що повністю погоджується із вказаним рішенням, так як між Позивачем та Відповідачем 01.11.2024 року був укладений Договір поставки металопродукції №Кр-00167/11-24, за яким Позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання. Натомість Відповідач від своїх обов`язків за договором ухиляється і до цього часу, і не бажає ані сплачувати за прийняту ним 16.10.2025 року, згідно накладної №6010 металопродукцію, на суму 216790,30 грн., ані нести відповідальність, згідно укладеного Договору та чинного законодавства у вигляді штрафних санкцій.

Всі обов`язки Відповідача, які були взяті ним на себе під час укладення Договору поставки металопродукції №Кр-00167/11-24 від 01.11.2024 року, об`єктивно та справедливо враховані судом першої інстанції. Але на момент подання апеляційної скарги Відповідач вирішив відмовитись від своїх обов`язків за Договором, тому в апеляційній скарзі просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у позові повністю.

Звертає увагу суду на те, що Позивач в першій інстанції не висунув жодних заперечень проти заявленого позову, що фактично свідчить про те, що Відповідач у першій інстанції погодився з позовними вимогами, але згодом різко передумав і вирішив оскаржити рішення суду першої інстанції, просити про відмову в позові.

Вважає, що така нелогічна поведінка Відповідача свідчить лише про одне: Відповідач зловживає своїми процесуальними правами, процесуально затягує час набрання рішенням законої сили та продовжує ухилятись від сплати за одержаний від Позивача металопрокат, а також намагається якомога довше ухилятись від сплати нарахованих штрафних санкцій.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що 01.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА СТІЛ ЮНІТІ" (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ" (надалі - Покупець) укладено Договір №Кр-00167/11-24 (далі - Договір).

Згідно пункту 1.1-1.2 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність Покупцю визначену цим Договором Продукцію, а Покупець зобов`язується приймати цю Продукцію та своєчасно здійснювати її оплату.

Партією Продукції є Продукція, що поставляється за однією Специфікацією або однією видатковою накладною.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що Покупець зобов`язується прийняти (вибрати) партію Продукції в день здійснення поставки, якщо інше не зазначено у відповідній Специфікації або видатковій накладній.

Датою поставки Продукції - є дата видаткової накладної Постачальника (п. 2.5 Договору).

Відповідно до п. 3.1-3.2 Договору, загальна сума Договору складає загальну вартість поставленої Продукції, яка зазначена в усіх специфікаціях та/або видаткових накладних, які були підписані Постачальником та Покупцем.

Оплата Продукції та наданих за договором послуг (у випадку їх надання) здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у Договорі, специфікації, у рахунку-фактурі чи інших додатках до Договору на умовах 100 % передплати, якщо інше не зазначено в Специфікації.

У відповідності до п. 4.1 Договору, продукція вважається поставленою Постачальником і прийнятою Покупцем з моменту підписання Сторонами видаткової накладної.

Згідно п. 5.1-5.3 Договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За порушення строків оплати Продукції, виконання іншого грошового зобов`язання, Покупець сплачує Постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості партії Продукції, іншого грошового зобов`язання за кожен день такого порушення.

За будь-яке порушення договору, що триває більш ніж на 15 календарних днів Покупець сплачує штраф у розмірі 10% від вартості партії Продукції, що була поставлена в період існування порушення договору.

Пунктом 5.6 та 5.8 Договору сторони погодили, що штрафні санкції нараховуються до моменту здійснення повного виконання своїх зобов`язань за договором.

Сторони домовились, що позовна давність по всім зобов`язанням за Договором, у тому числі штрафним санкціям складає 3 роки.

Відповідно до п. 8.1 та 8.2 Договору, Договір набуває чинності з дати його укладання, шляхом його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31.12.2025 р. року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов`язань.

Якщо за один місяць до закінчення строку дії Договору жодна зі Сторін не повідомила іншу Сторону про свій намір припинити дію Договору, він автоматично подовжується на наступний календарний рік.

Позивачем на виконання умов договору, 16.10.2025 поставлено відповідачу товар згідно видаткової накладної №6010 від 16.10.2025 на загальну суму 216 790,30 грн. Вищезазначена видаткова накладна підписана з боку сторін без зауважень.

Окрім того представником позивача було долучено ТТН у підтвердження поставки товару, у якій зокрема зазначено: асортимент товару, який відповідає видатковій накладній №6010 від 16.10.2025, а також містить підпис та печатку відповідача.

У зв`язку з не виконанням відповідачем умов договору, позивач 19.12.2025 простим листом надіслав на адресу відповідача претензію про сплату 216 790,30 грн.

З огляду на те, що відповідачем заборгованість оплачено не було, останнє стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, пунктом 3.2 Договору передбачено, що оплата Продукції та наданих за договором послуг (у випадку їх надання) здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у Договорі, специфікації, у рахунку-фактурі чи інших додатках до Договору на умовах 100 % передплати, якщо інше не зазначено в Специфікації.

Позивач зазначає, що останнім було виставлено відповідачу рахунок на оплату №1732 від 16 жовтня 2025 pоку. Поміж тим, ані в рахунку, ані в видатковій накладній чи договорі сторони не погодили строк оплати.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

З огляду на прийняття відповідачем товару, що підтверджується видатковою накладною, у відповідача виник обов`язок оплатити товар після його прийняття, а саме з 16.10.2025.

Місцевим господарським судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що правовідносини між сторонами виникли до 28.08.2025, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про регламентування спірних правовідносин також і приписами Господарського кодексу України.

Суд установив факт укладення Договору №Кр-00167/11-24 від 01.11.2024, на виконання якого позивач 16.10.2025 поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної №6010 від 16.10.2025 на загальну суму 216 790,30 грн, який був прийнятий відповідачем без будь-яких зауважень щодо кількості та якості. Вищезазначена видаткова накладна підписана уповноваженою особою відповідача та містить печатку підприємства (а.с.8).

Відповідач отриманий товар не оплатив, як слушно зауважує позивач, відповідач не бажає ані сплачувати за прийняту ним 16.10.2025 року, згідно накладної №6010 металопродукцію, на суму 216790,30 грн, ані нести відповідальність, згідно укладеного Договору та чинного законодавства у вигляді штрафних санкцій.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не спростовано наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ" заборгованості за отриманий, проте неоплачений товар за Договором у розмірі 216790,30 грн.

Окрім основної суми заборгованості, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 21679,03 грн – штрафу, 1995,66 грн – 3% річних, 1302,48 грн – інфляційних втрат та 20586,17 грн – пені.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За порушення строків оплати Продукції, виконання іншого грошового зобов`язання, Покупець сплачує Постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості партії Продукції, іншого грошового зобов`язання за кожен день такого порушення (п. 5.2 Договору).

За будь-яке порушення договору, що триває більш ніж на 15 календарних днів Покупець сплачує штраф у розмірі 10% від вартості партії Продукції, що була поставлена в період існування порушення договору (п. 5.3 Договору).

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

У випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Перевіривши розрахунок позивача в частині пені та штрафу, з урахуванням встановленої судом дати прострочення, у межах розрахунку позивача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правильність їх нарахування та стягнення 20 586,17 грн. пені та 21679,03 грн штрафу.

Щодо позовних вимог про стягнення 1995,66 грн – 3% річних, 1302,48 грн – інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов`язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3% річних складає 1995,66 грн за період з 16.10.2025 по 04.02.2026 та інфляційні втрати складають 1 302, 48 грн. за період з листопада 2025 по грудень 2025.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, у межах розрахунку позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх правильність та наявність підстав для задоволення у заявленому позивачем розмірі.

При цьому помилковим є твердження апелянта про відсутність підстав для застосування ч.2 ст.625 ЦК України, внаслідок ототожнення відповідачем (апелянтом) 3% річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, з пенею, передбаченою п. 5.2 Договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості партії Продукції, іншого грошового зобов`язання за кожен день такого порушення.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі №910/3310/26.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129,269, 270, 271, 277, 280, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі №910/3310/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі №910/3310/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РБМ".

4. Матеріали справи №910/3310/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді О.Л. Бестаченко

Ю.А. Шаратов