Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №914/4036/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/4036/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Бойко С.М., Манюка П. Т.,

секретар судового засідання Слободянюк В.С.,

за участю представників сторін:

від позивача Хабаров Г.В.,

від відповідача не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Медичного реабілітаційного центру "Одеський" від 21.04.2026 (вх.№01-05/1213/26 від 21.04.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2026 (повний текст підписано 02.04.2026, суддя Ділай У.І.)

у справі №914/4036/25

за позовом Медичного реабілітаційного центру "Одеський"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгмет Прайд"

про визнання недійсним п. 3.1 договору про постачання товару від 18.02.2022 №20-Т та стягнення 5065,00 грн,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Медичний реабілітаційний центр "Одеський" (далі – МРЦ "Одеський") звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгмет Прайд" (далі – ТОВ "Торгмет Прайд") про визнання недійсним п. 3.1 договору про постачання товару від 18.02.2022 №20-Т в частині включення до ціни договору податку на додану вартість у розмірі 5065,00 грн та стягнення 5065,00 грн безпідставно отриманих коштів у вигляді податку на додану вартість.

Позовні вимоги мотивовані незаконним внесенням до положень договору про постачання товару від 18.02.2022 №20-Т умов щодо сплати ПДВ, оскільки спірний товар (предмет закупівлі) був звільнений від оподаткування ПДВ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладання податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (у редакції від 02.03.2022) (далі також – постанова КМУ від 02.03.2022 №178) та пп. "а" і "б" п. 185.1 ст. 185 ПК України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням від 01.04.2026 у справі №914/4036/25 Господарський суд Львівської області у задоволенні позову МРЦ "Одеський" відмовив, судовий збір поклав на позивача.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів наявності передбачених постановою КМУ від 02.03.2022 №178 умов для застосування нульової ставки ПДВ.

Суд першої інстанції встановив, що МРЦ "Одеський" не є органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій та не виконує завдань, спрямованих на забезпечення національної безпеки, оборони або захисту населення, тобто діяльність центру не має характеру рятувальної чи оборонної функції, а носить виключно медико-реабілітаційний та оздоровчий характер, при цьому джерелами фінансування є, зокрема, кошти, одержані в установленому порядку за надані платні послуги.

У матеріалах справи відсутні докази того, що закупівля N UA-2022-01-10-000937-с (в тому числі додаткова угода № 1 від 27.09.2022) була проведена як оборонна закупівля товарів оборонного призначення, а також докази того, що товар, який був предметом цієї закупівлі (бензин А-95 та ДП), планувався до закупівлі для використання в оборонних цілях, був включений до оборонного планування відповідно до ст. 9 Закону України "Про оборонні закупівлі", а також використовувався позивачем як замовником саме в оборонних цілях. Натомість у спірних правовідносинах закупівля товару здійснювалася відповідно до положень Закону України "Про публічні закупівлі" за процедурою відкритих торгів з використанням електронної системи закупівель, а не як оборонна закупівля.

Отже, зазначений товар (предмет закупівлі) не звільняється від оподаткування ПДВ відповідно до постанови КМУ від 02.03.2022 №178, а положення цієї постанови не розповсюджуються на спірні правовідносини. Відтак відсутні правові підстави для визнання п. 3.1 договору про постачання товару від 18.02.2022 №20-Т недійсним.

Враховуючи, що підставою отримання відповідачем коштів (ПДВ, який був включений до вартості товару) у сумі 5065,00 грн є відповідний договір про постачання товару №20-Т від 18.02.2022 та додаткова угода №1 від 27.09.2022, які є чинними та не визнані недійсними, тобто правова підстава для отримання цих коштів існувала на момент виконання зобов`язань та не відпала, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених ст. 1212 ЦК України умов для повернення сплачених коштів як безпідставно набутого майна.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2026 у справі №914/4036/25, МРЦ "Одеський" подав до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 21.04.2026, у якій просить скасувати вказане рішення як незаконне та необґрунтоване, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що товар, який був предметом закупівлі (бензин А-95 та ДП), не є товаром оборонного призначення, а відтак і не звільняється від оподаткування ПДВ відповідно до постанови КМУ №178 від 02.03.2022. На думку скаржника, для застосування вказаної постанови визначальним є не статус самого товару як "товару оборонного призначення", а мета його постачання та використання — забезпечення функціонування транспорту ДСНС, тобто забезпечення діяльності органу, на який законом покладено виконання завдань у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, а в умовах воєнного стану — також завдань, пов`язаних із забезпеченням безпеки населення та належним функціонуванням відповідних сил цивільного захисту. МРЦ "Одеський" здійснює медико-психологічну реабілітацію працівників ДСНС та інших осіб, що прямо пов`язано з виконанням завдань цивільного захисту. Відповідно до ст. ст. 2, 17, 36, 117 Кодексу цивільного захисту України, така діяльність є складовою забезпечення належного функціонування системи цивільного захисту та захисту населення. Отже, придбання пального для забезпечення транспортних засобів ДСНС має безпосередній функціональний та цільовий зв`язок із виконанням завдань у сфері цивільного захисту, забезпеченням безпеки населення та належним функціонуванням відповідних сил і підрозділів ДСНС.

Відтак, на думку скаржника, саме цільове призначення постачання та його безпосередній зв`язок із виконанням завдань ДСНС, а не формальне віднесення бензину А-95 та дизельного палива до категорії "товар оборонного призначення", має бути враховано судом при вирішенні питання щодо застосування передбаченого постановою КМУ від 02.03.2022 № 178 режиму оподаткування відповідних операцій за нульовою ставкою ПДВ.

Таким чином скаржник стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам, внаслідок чого неправильно застосував положення постанови КМУ від 02.03.2022 № 178, що призвело до неправильного вирішення спору та невідповідності оскаржуваного рішення вимогам ст. 236 ГПК України і є підставою для його скасування.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026, апеляційну скаргу МРЦ "Одеський" розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів Бойко С.М. та Желіка М. Б.

Ухвалою від 27.04.2026 колегія суддів залишила апеляційну скаргу без руху та встановила скаржнику строк на усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 7267,20 грн.

06.05.2026 до суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалами від 11.05.2026, 01.06.2026 колегія суддів відкрила апеляційне провадження у справі та призначила апеляційну скаргу до розгляду в судовому засіданні.

19.05.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи №914/4036/25.

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду на підставі поданої заяви про відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 09.07.2026 №1416/0/15-26, згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 13.07.2026 №134 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (апеляційної скарги (вх.№01-05/1213/26)) між суддями від 13.07.2026, головуючого суддю Якімець Г.Г. замінено на ОСОБА_2 .

У зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії судді Желіка М. Б., згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 20.07.2026 №189 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (апеляційної скарги (вх.№01-05/1213/26)) між суддями від 20.07.2026, суддю Желіка М.Б. замінено на ОСОБА_3 .

Ухвалою від 20.07.2026 колегія суддів у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів Бойко С. М. та Манюка П. Т. прийняла справу №914/4036/25 до свого провадження та призначила розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні на 17.09.2026.

Представник відповідача у судове засідання 17.09.2026 не з`явився.

Копія ухвали від 20.07.2026 у справі №914/4036/25, яка була надіслана за місцезнаходженням ТОВ "Торгмет Прайд", повернулася до апеляційного суду з відміткою відділення поштового зв`язку про причини такого повернення: "адресат відсутній".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (такий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 27.02.2023 у справі №909/548/16(909/947/20), від 22.03.2024 №922/1648/19).

Установлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення із судовим рішенням.

За таких обставин саме по собі повернення поштового відправлення до суду у зв`язку з його неотриманням адресатом, що залежало від волевиявлення самого адресата, мало суб`єктивний характер та було наслідком незабезпечення отримання поштової кореспонденції за вказаною адресою і незвернення одержувача до відповідного відділення поштового зв`язку для отримання рекомендованого поштового відправлення, не свідчить про неналежне повідомлення відповідача про вчинення судом відповідної процесуальної дії.

Відповідач також не був позбавлений права та об`єктивної можливості ознайомитися з ухвалою апеляційного суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У межах встановленого апеляційним судом процесуального строку відповідач не надав відзив на апеляційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене і те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася апеляційним судом обов`язковою, матеріали справи містять достатній обсяг відомостей для перегляду рішення суду першої інстанції, а ненадання відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає такому перегляду, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 17.09.2026 підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

17.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини цієї постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені судом апеляційної інстанції.

18.02.2022 між МРЦ "Одеський" (замовник) та ТОВ "Торгмет Прайд" (постачальник) укладено договір про постачання товару №20-Т (далі – договір).

Предметом договору є закупівля: "Бензин А-95, ДП" згідно з кодом ДК 021:2015-09130000-9 – Нафта і дистиляти (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.3 договору, замовник, у свою чергу, зобов`язується провести оплату вартості товару на підставі видаткової накладної і прийняти товар на АЗС шляхом пред`явлення отриманих від постачальника талонів у встановленому цим договором порядку.

Відповідно до п. 3.1 договору, ціна складає: 533961,00 грн, у тому числі ПДВ - 88993,50 грн.

Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником поставлених товарів згідно видаткових накладних протягом 30 календарних днів з дати отримання товару (п. 4.1 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022, але не менш ніж до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 10.1 договору).

У п. п. 11.2, 11.3 сторони погодили, що сума, визначена у цьому договорі, змінюється у разі погодження замовника шляхом коригування ціни за одиницю товару, яка може змінюватися на підставі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін (інфляція). Коригування здійснюється шляхом множення ціни непоставленого товару по договору на індекс споживчих цін на момент укладення додаткової угоди про таке коригування та множення на кількість непоставленого товару. У зв`язку з тим, що зміни у вказаному випадку можуть відбуватися як у бік збільшення, так і у бік зменшення, то сума, визначена в договорі, може змінюватися в залежності від таких змін без зміни обсягу закупівлі (кількості товару). Якщо постачальник та замовник дійшли згоди щодо необхідності коригування ціни товару, складається додаткова угода про нову ціну та дату початку її застосування.

Додатком №1 до договору є специфікація, у якій сторони погодили поставку товару, а саме: бензину А-95 у кількості 7074 л, ціною 31,20 грн з ПДВ за 1 л, всього на 220708,80 грн та дизельного палива у кількості 10590 л, ціною 29,58 грн з ПДВ за 1 л, всього на 313252,20 грн. Загальна вартість товару становить 533961,00 грн, у т. ч. ПДВ – 88993,50 грн.

У подальшому, у зв`язку зі зменшенням фактичних видатків замовника, сторони уклали додаткову угоду №1 від 27.09.2022 до договору №20-Т від 18.02.2022, у якій погодили зменшити загальну суму договору на 503571,00 грн з ПДВ та викласти п. 3.1 договору у новій редакції, згідно з якою сума, визначена в договорі, становить 30390,00 грн, у тому числі ПДВ 5065,00 грн, яка має бути сплачена з державного бюджету. Водночас сторони погодили внести зміни до специфікації (додаток №1 до договору), згідно з якими повинен бути поставлений товар: бензин А-95 у кількості 500 л, ціною 31,20 грн з ПДВ за 1 л, всього на 15600,00 грн та дизельне паливо у кількості 500 л, ціною 29,58 грн з ПДВ за 1 л, всього на 14790,00 грн. Загальна вартість товару становить 30390,00 грн, у т. ч. ПДВ – 5065,00 грн. Решта пунктів договору залишається незмінною і обов`язковою для виконання. Ця додаткова угода набирає чинності з моменту підписання.

На виконання умов договору №20-Т від 18.02.2022 у редакції додаткової угоди №1 від 27.09.2022 відповідач поставив позивачу обумовлений товар на загальну суму 30390,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №210222/1 від 21.02.2022, а позивач оплатив прийнятий товар у повному обсязі, про що свідчить платіжне доручення №90 від 24.02.2022.

Закупівля товару здійснювалась за бюджетні кошти.

Позивач посилається на те, що під здійснення діяльності виявлено факт необґрунтованості та незаконності внесення до положень договору умов щодо сплати ПДВ, що суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладання податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (у редакції від 02.03.2022).

У зв`язку з викладеним позивач звернувся до відповідача з листом від 08.07.2025 №97012-450/9701, у якому просив повернути зайво сплачену суму ПДВ у розмірі 5065,00 грн.

Відповідь на вказаний лист відповідач не надав.

Листом від 02.10.2025 №97-700/97 01 позивач звернувся до ДСНС України із запитом щодо транспортних засобів, якими користується МРЦ "Одеський". У відповідь на вказаний запит ДСНС України листом від 17.10.2025 №04-26097/213-2 повідомила, що відповідні транспортні засоби належать до державної форми власності, їх власником є держава в особі ДСНС, МРЦ "Одеський" користується зазначеними транспортними засобами на праві оперативного управління.

Відтак, внаслідок неповернення відповідачем отриманої суми ПДВ, МРЦ "Одеський" подав позов про визнання недійсним п. 3.1 договору про постачання товару №20-Т від 18.02.2022 в частині включення до ціни договору ПДВ у розмірі 5065,00 грн та про стягнення 5065,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та дотримання норм процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна правова позиція вкладена у постанові Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 910/12279/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 217 ЦК України унормовано, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. ч. 1-2 ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення", вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом пп. "а" і "б" п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПК України.

Датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у п. 187.1 ст. 187 ПК України.

За своєю правовою сутністю податок на додану вартість є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Отже, хоча податок на додану вартість й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі №910/12764/20).

Таким чином, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються ПК України, та не залежить від волі сторін договору.

Так, згідно з п. 193.1 ст.193 ПК України, ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій), г) 14 відсотків по операціях з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України сільськогосподарської продукції.

У ст. 194 ПК України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою, а саме: 194.1) операції, зазначені у ст. 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в пп. "а" п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, яка є основною; 194.1.1) податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

У ст. 195 ПК України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою. Згідно з пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", у якій (у редакції від 02.03.2022 (тобто до 01.08.2024)) закріплено:

"З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

2. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.".

Таким чином, положення постанови КМУ від 02.03.2022 №178 застосовуються до правовідносин, що виникли з 24.02.2022. В даному випадку, постачання палива відбулося 21.02.2022 згідно видаткової накладної №210222/1.

Крім того, вказані норми щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту відповідних органів, застосовуються за умови наявності певного юридичного складу, а саме: 1) цільовий характер постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, а саме: для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави; 2) належність відповідного транспорту визначеним суб`єктам: Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Державній прикордонній службі, Міністерству внутрішніх справ, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

У разі, якщо не дотримано хоча б однієї із зазначених вище умов, така операція підлягає оподаткуванню ПДВ у порядку, визначеному пп. в п. 193.1 ст. 193 розділу 5 ПК України.

Як вірно встановив суд першої інстанції, матеріалами справи підтверджені обставини належності транспортних засобів, які використовує у своїй діяльності МРЦ "Одеський" на праві оперативного управління, Державній службі з надзвичайних ситуацій.

Разом із тим, за змістом п. п. 1.1, 1.2 Статуту МРЦ "Одеський", МРЦ "Одеський" є державною медико-реабілітаційною, санаторно-лікувального організацією (закладом) для медичної реабілітації, лікування, санаторно-курортного оздоровлення працівників та осіб рядового та начальницького складу системи ДСНС України та членів їх сімей, інвалідів, учасників АТО (ООС), учасників бойових дій, осіб, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, Чорнобильської катастрофи, військовослужбовців та членів їх сімей, інших осіб; медико-психологічної реабілітації особового складу аварійно-рятувальних служб, учасників АТО; реабілітації та відпочинку інших осіб. МРЦ "Одеський" є бюджетною установою та належить до сфери управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

МРЦ "Одеський" створено з метою забезпечення медичної, медико-психологічної реабілітації, санаторно-курортного лікування і відпочинку вказаних осіб; надання їм необхідних громадських послуг та відпочинку; обстеження, лікування і надання консультацій; надання хворим медичної допомоги відповідно до його профілю; задоволення громадської потреби у послугах МРЦ Одеський (п. 2.1 Статуту).

МРЦ "Одеський" здійснює господарську діяльність відповідно до законодавства України (п. 3.3 Статуту).

Згідно з п. 4.2 Статуту, майно та кошти МРЦ "Одеський" є державною власністю та належать йому на праві оперативного управління. Майно, отримане МРЦ "Одеський" від ДСНС, інших юридичних осіб або придбане за рахунок коштів державного бюджету, є державною власністю і закріплене за ним на праві оперативного управління. МРЦ "Одеський" використовує закріплене за ним майно лише за його цільовим і функціональним призначенням. Розпорядження майном та його відчуження здійснюються відповідно до вимог чинного законодавства.

У п. 4.3 Статуту передбачено, що джерелами фінансування МРЦ "Одеський" є, зокрема, кошти, одержані в установленому порядку за надані платні послуги; кошти, отримані за рахунок добровільних пожертвувань юридичних та фізичних осіб; інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

Відповідно до п. 5.2 Статуту, МРЦ "Одеський" зобов`язаний, зокрема: забезпечувати надання медичної реабілітації, санаторно-курортних або інших видів послуг; впроваджувати та використовувати в роботі нові методи діагностики та лікування; дотримуватись вимог законодавства з питань охорони здоров`я.

Отже, відповідно до положень Статуту, МРЦ "Одеський" першочергово є закладом охорони здоров`я, що здійснює медичну, медико-психологічну реабілітацію, санаторно-курортне лікування та оздоровлення визначених категорій осіб.

При цьому, попри те, що МРЦ "Одеський" належить до сфери управління ДСНС і утримується за рахунок державного бюджету, він не є органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій та не виконує завдань, спрямованих на забезпечення національної безпеки, оборони або захисту населення, тобто діяльність МРЦ "Одеський" не має характеру рятувальної чи оборонної функції, а носить виключно медико-реабілітаційний та оздоровчий характер, при цьому джерелами фінансування МРЦ "Одеський" є, зокрема, кошти, одержані в установленому порядку за надані платні послуги.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, апеляційний суд не бере до уваги аргументи скаржника у цій частині.

Водночас ані тендерна документація, ані договір не містять інформації, що відповідний товар (бензин A-95 та ДП) був придбаний саме для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

У матеріалах справи відсутні докази того, що закупівля №UA-2022-01-10-000937-с (в тому числі додаткова угода №1 від 27.09.2022) була проведена як оборонна закупівля товарів оборонного призначення, а також докази того, що товар, який був предметом цієї закупівлі (бензин А-95 та ДП), планувався до закупівлі для використання в оборонних цілях, був включений до оборонного планування відповідно до ст. 9 Закону України "Про оборонні закупівлі", а також використовувався позивачем як замовником саме в оборонних цілях.

Натомість, як вірно встановив суд першої інстанції, у спірних правовідносинах закупівля товару (бензину А-95 та ДП) здійснювалася не як оборонна закупівля, а за процедурою відкритих торгів з використанням електронної системи закупівель.

Крім того, МРЦ "Одеський" не є державним замовником у сфері оборони в розумінні п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборонні закупівлі", яким передбачено, що державні замовники у сфері оборони - визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, військові формування, утворені відповідно до законів України.

У п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 №363 "Питання оборонних закупівель" (у реакції, чинній у період проведення відкритих торгів UA-2022-01-10-000937-с та станом на дату укладення спірного договору) наведено вичерпний перелік органів, визначених державними замовниками у сфері оборони, до якого включена і ДСНС, однак жодні територіальні органи ДСНС, а також установи, підпорядковані таким територіальним органам ДСНС та належать до сфери їх управління, до яких належить і МРЦ "Одеський", не визначені Кабінетом Міністрів України державними замовниками у сфері оборони.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту придбання відповідного товару саме для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що свідчить про відсутність такої обставини, як цільовий характер постачання таких товарів, та у свою чергу - про відсутність юридичного складу для застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладання податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

З підстав наведеного, оскільки до спірних правовідносин не застосовуються положення постанови КМУ від 02.03.2022 №178, а позивач не навів жодних норм законодавства, яким суперечить п. 3.1 договору в частині включення до ціни договору податку на додану вартість у розмірі 5065,00 грн, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком законного й обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи скаржника про те, що статутні цілі діяльності МРЦ "Одеський" у повній мірі відображають та підтверджують їх значущість, особливо в умовах воєнного стану, що дає підстави для застосування постанови КМУ від 02.03.2022 №178 до спірних правовідносин, оскільки такі є необґрунтованими, спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 5065,00 грн податку на додану вартість колегія суддів зазначає, що, відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність таких умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем) з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи, що підставою отримання відповідачем коштів (ПДВ, який був включений до вартості товару) у сумі 5065,00 грн є договір про постачання товару 20-Т від 18.02.2022 та додаткова угода №1 від 27.09.2022 до цього договору, які були укладені між сторонами і не були визнані недійсними ані в цілому, ані в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 5065,00 грн, а отже відповідна підстава існує та не відпала, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України та стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у вигляді ПДВ у загальній сумі 5065,00 грн.

Таким чином колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять необґрунтованість чи незаконність ухваленого судового рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2026 у справі №914/4036/25 є обґрунтованим, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційну скаргу МРЦ "Одеський" від 21.04.2026 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Медичного реабілітаційного центру "Одеський" від 21.04.2026 (вх.№01-05/1213/26 від 21.04.2026) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2026 у справі №914/4036/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи №914/4036/25 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.09.2026.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Манюк П.Т.