Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №907/617/24 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Справа № 907/617/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я., за участю секретаря судового засідання Левус О.М., розглянувши матеріали справи

за апеляційною скаргою: Полтавської обласної прокуратури,

на рішення:Господарського суду Закарпатської області від 10.06.2026 (суддя Сисин С.В., повний текст рішення складено 12.06.2026),

у справі:№ 907/617/24,

за позовом:Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Північно-східного офісу Держаудитслужби, в особі Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області, та Миргородської районної ради, м. Миргород,

до відповідача 1:Комунального підприємства «Сервіс» Петрівсько-Роменської сільської ради, с. Петрівка-Роменська, Полтавська обл.,

до відповідача 2:Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Строй-Сервіс», м. Ужгород,

третя особа 1 на стороні позивача: Антимонопольний комітет України, м. Київ,

третя особа 2 на стороні позивача:Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків,

про:визнання недійсним договору, як такого, що суперечить інтересам держави й суспільства з умислу однієї сторони та застосування наслідків недійсності,

Представники учасників справи:

Прокурор - Панькевич Роман Васильович.

Представники інших учасників справи: не з`явилися.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Миргородська окружна прокуратура Полтавської області (надалі - прокурор) в інтересах держави в особі Північно - східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області (надалі - позивач 1) та Миргородської районної ради (надалі - позивач 2) звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Комунального підприємства «Сервіс» Петрівсько-Роменської сільської ради (надалі - відповідач 1, замовник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Строй-Сервіс», (надалі - відповідач 2, генпідрядник) про визнання недійсним договору, як такого, що суперечить інтересам держави й суспільства з умислу однієї сторони та застосування наслідків недійсності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведених відкритих торгів на об`єкті «поточний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області» очікуваною вартістю 10 000 000, 00 грн, між замовником та ТзОВ «Гранд-Строй-Сервіс» було укладено договір від 23.05.2019 № 50/05/2019-ПЗ, вартістю 9 970 000,00 грн, який додатковою угодою № 1 зменшено до 5 294 000,00 грн. Договір є фактично виконаним, а оплата за рахунок бюджетних коштів проведена в повному обсязі.

Прокурор зазначає, що рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.06.2021 № 70/61-р/к у справі №7/01-140-21 встановлено, що переможець торгів - ТзОВ «Гранд-Строй-Сервіс» та інший учасник торгів - ТзОВ «Будівельна компанія «Старт-Інвест» під час підготовки та участі в аукціоні діяли не самостійно, а узгоджували свої дії, усунувши конкуренцію та змагальність між собою. Антиконкурентна узгоджена поведінка, яка призвела до спотворення результатів торгів, виразилася у використанні однієї IP-адреси, незмінності цінових пропозицій протягом аукціону, наявності постійних телефонних зв`язків та господарських відносин, подачі файлів з однаковими параметрами та використанні спільної неофіційної версії програмного комплексу АВК-5 з ідентичними розрахунками договірної ціни, що свідчить про участь другого учасника як технічного гравця.

Посилаючись на те, що спірний договір укладено за результатами торгів, проведених із порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, прокурор вважає його таким, що суперечить інтересам держави і суспільства. У зв`язку з цим просить визнати недійсними договір від 23.05.2019 № 50/05/2019-ПЗ та додаткову угоду № 1 до нього, а також застосувати односторонню реституцію та стягнення в дохід держави шляхом стягнення з ТзОВ «Гранд-Строй-Сервіс» на користь КП «Сервіс» Петрівсько-Роменської сільської ради одержані за договором кошти в сумі 5 294 000,00 грн, а кошти в сумі 5 294 000,00 грн, які підлягають отриманню комунальним підприємством за рішенням суду, стягнути в дохід держави.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 10.06.2026 у справі № 907/617/34 у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Прокурор не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке рішення ухвалено судом з порушенням норм матеріального права, зокрема статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі», а також порушено норми процесуального права, що регулюють питання доказування та оцінки доказів.

Прокурор вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що саме по собі встановлення органом Антимонопольного комітету України факту вчинення антиконкурентних узгоджених дій не є достатньою підставою для визнання недійсним договору, укладеного за результатами відповідної процедури закупівлі.

Прокурор також зазначає, що рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.06.2021 № 70/61-р/к у справі № 7/01-140-21 встановлено вчинення ТзОВ «Гранд-Строй-Сервіс» та ТзОВ «Будівельна компанія «Старт-Інвест» антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, за що на кожне з товариств накладено штраф. При цьому рішенням встановлено, зокрема, використання учасниками одних і тих самих ІР-адрес для подання тендерних пропозицій, незмінність цінових пропозицій під час аукціону, використання однакових програмних засобів та розрахунків, наявність телефонних зв`язків і господарських відносин між учасниками, а також подання електронних файлів з однаковими параметрами.

На думку прокурора, зазначені обставини свідчать про те, що учасники торгів діяли не самостійно, усунули конкуренцію та змагальність між собою, унаслідок чого було спотворено результати закупівлі та порушено принципи здійснення публічних закупівель, зокрема принципи добросовісної конкуренції, максимальної економії та ефективності.

З огляду на це прокурор вважає, що укладення договору від 23.05.2019 № 50/05/2019-ПЗ відбулося за результатами процедури закупівлі, у якій конкуренція фактично була усунута.

Прокурор також зазначає, що спірний договір фактично виконано та оплачено за рахунок коштів місцевого бюджету, у зв`язку з чим на рахунок ТОВ «Гранд-Строй-Сервіс» перераховано 5 294 000,00 грн бюджетних коштів. Вважає, що укладення договору за результатами спотворених торгів та подальше використання бюджетних коштів суперечать інтересам держави і суспільства та свідчать про наявність підстав для застосування передбачених цивільним законодавством наслідків недійсності правочину.

Посилаючись на практику Верховного Суду щодо застосування положень статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та законодавства у сфері публічних закупівель, прокурор вказує на її неврахування судом першої інстанції та зазначає про відсутність належної правової оцінки встановленим органом Антимонопольного комітету України обставинам.

З огляду на вказані обставини, прокурор просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу Північно-східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області підтримує доводи прокурора в апеляційній скарзі, вважає рішення місцевого господарського суду незаконним, необґрунтованим та прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Зокрема зазначає, що встановлені рішенням АМКУ антиконкурентні узгоджені дії ТзОВ «Гранд-Строй-Сервіс» та іншого учасника торгів свідчать про спотворення результатів публічної закупівлі та порушення інтересів держави, а тому є підставою для визнання укладеного за результатами таких торгів договору недійсним відповідно до статті 228 ЦК України. При цьому, на думку позивача 1, фактичне виконання договору, відсутність завищення вартості робіт чи встановленої бюджетної шкоди не усувають протиправності договору.

Також у відзиві зазначено, що застосування статті 228 ЦК України не ставиться у залежність від наявності обвинувального вироку у кримінальному провадженні чи встановлення розміру матеріальної шкоди, а висновки АМКУ про спотворення результатів торгів є належним підтвердженням порушення конкурентного законодавства. Позивач 1 посилається на практику Верховного Суду щодо застосування статей 203, 215, 228 ЦК України та вказує, що наслідки недійсності правочину та адміністративно-господарські санкції за антиконкурентні узгоджені дії є різними за правовою природою та можуть застосовуватися незалежно один від одного.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 справу № 907/617/24 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я., Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.07.2026 апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури від 06.07.2026 залишено без руху з підстав викладених у цій ухвалі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури від 06.07.2026 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.06.2026 у справі № 907/617/24, призначено розгляд апеляційної скарги на 14.09.2026, витребувано з Господарського суду Закарпатської області матеріали справи № 907/617/24.

03.08.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 907/617/24.

У судове засідання 14.09.2026 прокурор з`явився, підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених в апеляційній скарзі та усних поясненнях

У судове засідання 14.09.2026 представники позивачів, відповідачів та третіх осіб не з`явились, причин неявки не повідомили.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом ч. 1 та п. 1 ч. 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання учасників справи, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності учасників справи.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом, 11.03.2019 Комунальним підприємством «Сервіс» Гадяцької районної ради в електронній системі закупівель «Prozorro» опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі послуг по ремонту автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-03-11-001451-b), доступне за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2019-03-11-001451-b.

Очікувана вартість предмета закупівлі становила: 10 000 000,00 гривень.

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ТзОВ «Гранд - Строй - Сервіс» та ТзОВ «Будівельна компанія «Старт - Інвест», що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій.

Тендерна пропозиція ТзОВ «Гранд-Строй-Сервіс» становила 9 970 000, 00 грн з ПДВ, а ТзОВ «Будівельна компанія «Старт - Інвест» – 9 980 000, 00 грн з ПДВ.

У подальшому 12.04.2019 та 15.04.2019 у системі опубліковано перелік змін до Тендерної документації щодо закупівлі за предметом згідно коду ДК 021:2015 (CPV 2008) – 45233142-6 – Ремонт доріг (поточний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області) (згідно ГБН Г.1-218-182:2011 та ДБН А.2.2-3:2014) за ідентифікатором закупівлі в електронній системі публічних закупівель – (UA-2019-03-11-001451-b).

Упродовж аукціону розмір пропозицій учасників не змінювався.

Враховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ТзОВ «Гранд-Строй-Сервіс», електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.

На сайті «Prozorro», на сторінці процедури закупівлі https://prozorro.gov.ua/tender/ (UA-2019-03-11-001451-b), у розділі «Протокол розкриття» у якості рішення про визначення переможця 06.05.2019 опубліковано протокол розгляду тендерних пропозицій № 100 на закупівлю послуг ремонт доріг (поточний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області). У зазначеному документі вказується про відповідність кваліфікаційним та технічним критеріям пропозиції ТзОВ «Гранд-Строй- Сервіс».

З огляду на викладене, саме вказаний протокол від 06.05.2019 є тим рішенням, яким в силу приписів ст. 28 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції від 01.01.2019) визнано переможцем закупівлі UA-2019-03-11-001451-b ТОВ «Гранд-Строй-Сервіс».

У подальшому 06.05.2019 електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти з ним договір.

23.05.2019 між Комунальним підприємством «Сервіс» Гадяцької районної ради» (надалі - замовник) та ТзОВ «Гранд - Строй - Сервіс» (надалі - генпідрядник) укладено договір (надалі – договір) № 50/05/2019-ПЗ про закупівлю послуг по об`єкту.

Відповідно до п. 1.1 договору генпідрядник зобов`язується за завданням замовника виконати та здати йому в установлений цим договором строк закінчені послуги по об`єкту: «поточний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області» (згідно коду ДК 021:2015 (CPV 2008) - 45233142-6 - Ремонт доріг) (згідно ГБН Г.1-218-182:2011 та ДБН А.2.2-3:2014) (далі-об`єкт), а замовник прийняти від генпідрядника закінчені послуги по об`єкту та оплатити їх. Перелік автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області визначено в додатку №1 до договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2. договору, склад та обсяги послуг, що доручаються до виконання генпідряднику, визначені проектно-кошторисною документацією, договірною ціною та календарним графіком виконання робіт (надання послуг), які є невід`ємною частиною даного договору.

Даний договір укладений з урахуванням особливостей передбачених законодавством про здійснення публічних закупівель (на який не поширюється дія ст. 627 ЦК України), що передбачає особливості здійснення господарської діяльності Замовника, як розпорядника бюджетних коштів, що знаходиться на казначейському обслуговуванні (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору, ціна договору є динамічною, визначена на підставі зведеного кошторису згідно нормативів згідно ДБН А.2.2-3:2014 та ГБН Г.1-218-182:2011 із урахуванням змін та доповнень і становить суму 9 970 000,00 грн, в тому числі ПДВ* - 1 661 666,67 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору, джерелом фінансування робіт (послуг) є кошти місцевого бюджету та інші кошти залучені у встановленому законодавством порядку.

Згідно з п. 4.3. договору, у разі відтермінування виконання робіт (надання послуг) у зв`язку з потребою та/або затримкою у фінансування виконання робіт (надання послуг) замовник щоквартально зобов`язаний узгоджувати з генпідрядником уточнений план фінансування ремонту доріг за місяцями на поточний квартал протягом 10 днів з початку кварталу.

Відповідно до п. 4.4. договору, розрахунки проводяться замовником на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт (форми - КБ-2в) і довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми - КБ-3), згідно фактично виконаних робіт (надання послуг), при наданні генпідрядником всіх необхідних виконавчих документів, передбачених в п. 5.3.7 цього договору. Замовник зобов`язаний підписати подані генпідрядником документи, що підтверджують виконання робіт (надання послуг), або обґрунтувати причини відмови від їх підписання протягом 60 (шістдесяти) днів з дня одержання. Оплата виконаних робіт (надання послуг) здійснюється протягом 180 (ста вісімдесяти) днів з дня підписання документів замовником.

Згідно з п. 4.5. договору, акти приймання виконаних будівельних робіт (надання послуг) приймаються замовником тільки в межах фактичних бюджетних асигнувань замовника. Такі умови фінансування виключають пред`явлення штрафних санкцій щодо своєчасності оплати робіт (послуг).

Відповідно до п. 4.6. договору, генпідрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт (наданих послуг), що підлягають оплаті, та готує відповідні документи і подає їх для підписання замовнику до 25 числа поточного місяця.

Згідно з п. 4.7. договору, замовник не оплачує роботу (послугу/и) авторського нагляду.

Відповідно до п. 13.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до розділу 15 договору «Перелік автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області» (додаток № 1), «Договірна ціна» (додаток № 2), «Календарний план виконання робіт (надання послуг)» (додаток № 3), «План фінансування робіт (послуг)» (додаток № 4), «Інформація про власників генпідрядника» (додаток № 5 ) є його невід`ємною частиною.

23.05.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, якою зменшено ціну договору на 4 676 000,00 грн і з урахуванням змін, ціна відповідно до п. 3.1 договору становить 5 294 000,00 грн , в т. ч. ПДВ - 882 333,33 грн.

Відповідно до форми звіту про виконання договору про закупівлю UA-2019-03- 11-001451-b від 06.11.2019 сума оплати за договором становить 5 294 000,00 грн в т.ч. ПДВ - 882 333,33 грн.

Відповідно до інформації УДКСУ у Гадяцькому районі № 02-08/1 від 24.04.2024 касові видатки за договором № 50/05/2019-ПЗ про закупівлю послуг по об`єкту «поточний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області» склали 5 294 000, 00 грн.

Факт оплати за договором за рахунок бюджетних коштів підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 5 294 000,00 грн.

Таким чином, договір № 50/05/2019-ПЗ про закупівлю послуг по об`єкту «поточний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області» від 23.05.2019 є фактично виконаним та оплаченим за рахунок бюджетних коштів.

Судом встановлено, що відповідно до інформації УДКСУ у Гадяцькому районі від 24.04.2024 №02-08/1, підтвердженої платіжними дорученнями, за договором від 23.05.2019 № 50/05/2019-ПЗ за рахунок бюджетних коштів здійснено касові видатки та оплату на загальну суму 5 294 000,00 грн, у зв`язку з чим договір є фактично виконаним та оплаченим.

Рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.06.2021 № 70/61-р/к у справі № 7/01-140-21 визнано ТзОВ «Гранд - Строй - Сервіс» та ТзОВ «Будівельна компанія «Старт - Інвест» винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів) та накладено штраф.

У вказаному рішенні адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, під час підготовки документації в торгах діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель та за Законом України «Про публічні закупівлі» (п. 75 вказаного рішення).

Крім того, вищевказаним рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на ТзОВ «Гранд - Строй - Сервіс» та ТзОВ «Будівельна компанія «Старт - Інвест» накладено штрафи за виявлені порушення у розмірі 68 000 грн на кожного.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У відповідності до частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі № 916/144/17).

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і на захист яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За змістом частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При вирішенні спору за позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21).

Прокурор у своїй апеляційній скарзі, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.06.2021 № 70/61-р/к, зазначає, що узгоджений характер дій ТзОВ «Гранд - Строй - Сервіс» свідчить про усвідомлення товариством протиправності своєї поведінки, передбачуваність її наслідків та спрямованість на усунення конкуренції з метою отримання права на укладення договору. На думку прокурора, така вольова спрямованість антиконкурентних узгоджених дій свідчить про їх умисний характер.

Наведені обставини свідчать про недійсність укладених за результатами процедури закупівлі договору від 23.05.2019 № 50/05/2019-ПЗ та додаткової угоди № 1 як таких, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам з огляду на наявність умислу у відповідача 2. У зв`язку з цим прокурор вважає за необхідне застосувати положення статей 203, 215, 228 ЦК України та передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України наслідки недійсності правочину.

Щодо доводів прокурора про недійсність спірного договору, з огляду на положення частини третьої статті 228 ЦК України (аналогічна за змістом норма містилась у ч. 1 ст. 208 ГК України, яка була чинною у період існування спірних відносин) та твердження про його суперечність інтересам держави і суспільства, колегія суддів зазначає таке.

За положеннями частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При цьому, не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18; від 10.02.2026 у справі 921/386/23).

Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, для вирішення спору у цій справі при застосуванні ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18; від 10.02.2026 у справі 921/386/23.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, зроблено висновки про те, що вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, суд має врахувати те, що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Отже, при визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.».

Крім того об`єднана палата Касаційного господарського суду у зазначеній постанові також виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23 виснувала про те, що застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України до спірних відносин призвело (у вказаній справі суди задовольнили позовні вимоги і застосували приписи зазначеної норми права) до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину.

Колегія суддів, звертає увагу, що правовідносини у цій справі № 907/617/24 та у справі № 922/3456/23 є подібними.

Подібність правовідносин у цих справах полягає у тому, що предметами спорів у цих справах, є вимоги прокурора про визнання недійсним договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з переможця закупівлі на користь замовника закупівлі коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, а з замовника закупівлі - в дохід державного бюджету (на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що у цій справі прокурор в обґрунтування недійсності оспорюваного правочину посилався на наявність недобросовісної поведінки між учасниками спірної закупівлі, на порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників, як однієї зі складових умислу, передбаченого частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом, прокурором не надано жодних доказів притягнення учасників правочину до кримінальної відповідальності, що свідчить про недоведеність прокурором факту наявності обвинувального вироку,

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір від 23.05.2019 № 50/05/2019-ПЗ та додаткова угода № 1 від 23.05.2019 мали реальний характер, а ТОВ «Гранд - Строй - Сервіс» належно та своєчасно виконало передбачені ними роботи в повному обсязі. При цьому остаточна ціна договору з урахуванням додаткової угоди не перевищувала вартості закупівлі.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що за результатами виконання оспорюваних договору та додаткової угоди мети публічної закупівлі було досягнуто в повному обсязі. Водночас прокурором не доведено завищення вартості чи неналежного виконання робіт, заподіяння державі майнової шкоди або нераціонального використання бюджетних коштів.

Тобто прокурором не доведено обставин, які б свідчили про те, що укладення оспорюваного договору призвело до порушення принципу максимальної економії, ефективності та результативності використання бюджетних коштів, який є одним із принципів здійснення публічних закупівель.

Лише сам факт вчинення відповідними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Адже антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10.02.2026 у справі 921/386/23.

Як зазначалось вище, прокурор у даному випадку не доводив, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За таких умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За умови відсутнього причинно-наслідкового зв`язку між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України. До того ж висновки суду першої інстанції у даній справі повністю узгоджуються з позицією, сформованою у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

У постанові Верховного суду від 10.02.2026 у справі 921/386/23, зокрема зазначено, що наведені скаржником норми Закону України "Про публічні закупівлі" та Закону України "Про захист економічної конкуренції", в якості обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, випливають із першочергового застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, яка може бути застосована у виключних випадках та не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що договір від 23.05.2019 № 50/05/2019-ПЗ про закупівлю послуг по об`єкту «поточний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області» та оспорювана додаткова угода №1 від 23.05.2019, укладені між Комунальним підприємством «Сервіс» Гадяцької районної ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд - Строй - Сервіс» мали реальний характер, остаточна ціна договору з урахуванням укладеної додаткової угоди не перевищує ціну закупівлі, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд - Строй - Сервіс» у повному обсязі, належно та своєчасно виконані роботи згідно договору та додаткової угоди, а також послуги прийняті та оплачені замовником, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Таким чином, за результатами виконання оспорюваного прокурором договору було в повній мірі досягнуто мету публічної закупівлі, зокрема, сторона замовника отримала зазначені в договорі та додатках до нього послуги по об`єкту: «поточний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення Гадяцького району Полтавської області», прокурором, в свою чергу, не доводиться, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала послугу неналежної якості, не доведено обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність позову з урахуванням того, що публічний інтерес на предмет закупівлі, яким були послуги ДК 021:2015 (CPV 2008) - 45233142-6 - Ремонт доріг) (згідно ГБН Г.1-218-182:2011 та ДБН А.2.2-3:2014), в разі задоволення позову потребуватиме подальшого витрачання бюджетних коштів для проведення повторної публічної закупівлі.

Колегія суддів погоджується з твердженнями прокурора про те, що дії суб`єктів господарювання щодо спотворення результатів торгів та створення формальної видимості конкуренції не можуть визнаватися допустимою господарською поведінкою та є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, за яке законом передбачено відповідальність.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТзОВ «Гранд - Строй - Сервіс» вже понесло відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді покладеного на нього рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.06.2021 №70/61-р/к у справі №7/01-140-21 штрафу у розмірі 68 000, 00 грн, який відповідачем - 2 сплачено.

Зважаючи на наведене, враховуючи вказані норми права та встановлені у цій справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки прокурором не доведено наявності обставин, які є необхідними для застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що прокурор в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, ґрунтуються на припущеннях, а тому не дають підстав для скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Щодо представництва прокурора в суді, колегя суддів зазначає наступне.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п. п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України). Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Частинами 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

У даному спорі уповноваженими суб`єктами владних повноважень є Північно-східний офіс Держаудитслужби та Миргородська районна рада.

Як вбачається із матеріалів справи, про виявленні порушення перед подачею позовної заяви Миргородською окружною прокуратурою було повідомлено у встановленому порядку, шляхом направлення листів, уповноважені на здійснення захисту порушеного інтересу органи, а саме: Північно-східнний офіс Держаудитслужби в особі Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області та Миргородську районну раду.

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону № 922-VIII (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 924/524/24).

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, від 25 червня 2024 року у справі № 918/760/23, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/778/23, від 20 лютого 2025 року у справі № 910/16372/21).

У справі, яка розглядається, прокурор в обґрунтування наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо визнання недійсним договору від 23.05.2019 № 50/05/2019-ПЗ як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТзОВ “Гранд - Строй - Сервіс”, адже вчинення відповідачем-2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів, призвело до закупівлі товару за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю.

При цьому, прокурор вважає, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснює захист інтересів держави, що стало підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.06.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

постановив:

1. Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури від 06.07.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.06.2026 у справі № 907/617/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.