Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №949/554/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/554/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

23 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , у якій просить стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № 256600172 від 16 березня 2021 року в загальному розмірі 43 932,40 гривень, яка складається з 13 000,00 гривень заборгованості за тілом кредиту та 30 932,40 гривень заборгованості за процентами за користування кредитом. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісним кредитором) та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора було укладено кредитний договір № 256600172 на суму 4 000 грн строком на 30 днів. У подальшому сторонами було укладено вісім додаткових угод про збільшення суми кредиту, внаслідок чого загальна сума отриманого відповідачем тіла кредиту склала 13 000 грн. Позивач зазначає, що відповідач порушив умови договору, не повернув отримані кошти та не сплатив проценти у встановлені строки, внаслідок чого утворилася вищезазначена заборгованість.

Щодо переходу права грошової вимоги позивач вказує, що 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, на виконання якого 18 травня 2021 року сторони підписали Реєстр прав вимоги № 134, за яким право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». У подальшому 05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, на виконання якого 31 серпня 2023 року сторони підписали Реєстр прав вимоги № 11, за яким право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС». Згодом, 11 липня 2025 року, між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» (позивачем) було укладено договір факторингу № 11/07/25-Е. Згідно з Реєстром боржників від 14 липня 2025 року та Актом прийому-передачі Реєстру боржників від 14 липня 2025 року право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 256600172 перейшло до позивача в повному обсязі.

Разом із позовною заявою позивач подав клопотання про витребування доказів у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки на адвокатський запит банк відмовив у наданні інформації з посиланням на банківську таємницю.

У позовній заяві позивач просить здійснювати розгляд справи за відсутності свого представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та у випадку неявки відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не з`явилася в судове засідання без поважних причин, без повідомлення причин, не подала відзив, представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що 16 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 256600172 (продукт «СМАРТ»). Вказаний правочин укладено в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця. Невід`ємними частинами договору є Паспорт споживчого кредиту, Графік розрахунків (Додаток № 1) та Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ».

Укладенню договору передувало подання відповідачем через сайт кредитодавця заявки на отримання грошових коштів у кредит від 16 березня 2021 року, у якій він зазначив свої персональні дані (паспорт, РНОКПП), фінансовий номер телефону НОМЕР_1 , адресу електронної пошти, а також платіжну картку НОМЕР_4, на яку він бажав отримати кредит.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що відповідач здійснив акцепт оферти шляхом підписання електронного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором «MNV7G37A», який був надісланий йому у вигляді SMS-повідомлення на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 16 березня 2021 року та введений відповідачем. Цей факт підтверджується відомостями про електронний підпис, зафіксованими в Графіку розрахунків, довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 12 вересня 2023 року, а також Алгоритмом дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця з метою акцепту оферти та укладення електронного договору.

За таких обставин суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами Цивільного кодексу України, а також спеціальними нормами законів України «Про електронну комерцію» та «Про споживче кредитування».

За змістом статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній формі.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина друга статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з частинами першою та другою статті 6 цього Закону електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що підписання кредитного договору за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора свідчить про укладення між сторонами правочину в електронній формі. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

З урахуванням викладеного наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у сумі 4 000,00 гривень на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

У подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до кредитного договору про збільшення суми кредиту: від 20 березня 2021 року - на 1 050,00 гривень; від 22 березня 2021 року - на 550,00 гривень; від 24 березня 2021 року - на 500,00 гривень; від 25 березня 2021 року - на 500,00 гривень; від 29 березня 2021 року - на 1 000,00 гривень; від 01 квітня 2021 року - на 2 000,00 гривень; від 07 квітня 2021 року - на 2 500,00 гривень та від 07 квітня 2021 року - на 900,00 гривень. Укладення цих додаткових угод відображено в довідці щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Відповідно до Графіка розрахунків у редакції останньої додаткової угоди загальна сума кредиту склала 13 000,00 гривень, а термін платежу визначено 15 квітня 2021 року.

Первісний кредитор є небанківською фінансовою установою, яка не надає платіжних послуг, а тому кредитні кошти перераховувалися позичальнику шляхом ініціювання кредитодавцем платіжних операцій через надавачів платіжних послуг.

Довідками ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» № 256600172/15082025/Э від 15 серпня 2025 року, підтверджується, що на виконання кредитного договору № 256600172 кредитодавець ініціював дев`ять платіжних операцій на користь отримувача ОСОБА_1 на платіжну картку НОМЕР_4, надавачем платіжних послуг отримувача за якою є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», кожна з яких містить унікальний ідентифікатор платіжної операції, дату і час її ініціювання та завершення, а також реквізити надавача платіжних послуг платника (АТ «СЕНС БАНК», АТ «ЮНЕКС БАНК», АТ «ОТП БАНК», АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Аналогічні відомості відображені в платіжних дорученнях про перерахування коштів, у яких призначенням платежу зазначено переказ коштів згідно з договором № 256600172 від 16.03.2021.

Зазначені обставини підтверджуються також інформацією, наданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду про витребування доказів, наданою листом від 22 квітня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260417/77933-БТ, разом із випискою по рахунку за період з 16 березня 2021 року по 12 квітня 2021 року. Відповідно до цієї інформації на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку номер якої зберігається із маскою карти, зазначеної позивачем; номер телефону НОМЕР_1 був фінансовим номером телефону за цією карткою та містився в анкетних даних клієнта; на картковий рахунок відповідача зараховано кошти в сумах і в дати, що повністю відповідають зазначеним вище платіжним операціям.

Маскований номер картки, зазначений у заявці позичальника, довідках кредитодавця та платіжних дорученнях, збігається з повним номером картки, наданим банком, що підтверджує надходження кредитних коштів саме на рахунок відповідача.

Отже, сукупність наданих доказів підтверджує як укладення сторонами кредитного договору та додаткових угод до нього, так і фактичне виконання кредитодавцем свого зобов`язання з надання відповідачеві кредитних коштів у загальній сумі 13 000,00 гривень. Доказів повернення відповідачем основної суми кредиту матеріали справи не містять, а тому вимога позивача про стягнення 13 000,00 гривень заборгованості за тілом кредиту є доведеною та підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно з статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 ЦК України).

Судом встановлено факт переходу права вимоги за вказаним кредитним договором внаслідок укладення послідовних договорів факторингу.

28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого неодноразово продовжувався додатковими угодами, зокрема додатковою угодою № 26 від 31 грудня 2020 року - до 31 грудня 2021 року. Відповідно до п. 4.1 договору право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги. 18 травня 2021 року сторонами підписано Реєстр прав вимоги № 134, згідно з витягом з якого право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 256600172 від 16.03.2021 перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» у розмірі 27 188,40 гривень, з яких 13 000,00 гривень - тіло кредиту, 14 188,40 гривень - проценти. Передання прав вимоги та оплата фінансування підтверджуються Протоколом узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог від 18 травня 2021 року та Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2021 року.

05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого продовжено додатковою угодою № 2 від 03 серпня 2021 року до 31 грудня 2022 року, а додатковою угодою № 3 від 30 грудня 2022 року - до 30 грудня 2024 року. 31 серпня 2023 року сторонами підписано Реєстр прав вимоги № 11, згідно з витягом з якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» у розмірі 43 932,40 гривень, з яких 13 000,00 гривень - тіло кредиту, 30 932,40 гривень - проценти. Факт передання прав вимоги підтверджується Протоколом узгодження предмету факторингової операції від 31 серпня 2023 року, а оплата за відступлення права вимоги - платіжною інструкцією.

Укладення договорів факторингу № 28/1118-01 та № 05/0820-01 до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не ставить під сумнів дійсність відступлення права вимоги, оскільки умови цих договорів передбачають можливість передання прав вимоги, які виникнуть у майбутньому, а саме відступлення відбувалося на підставі реєстрів прав вимоги, підписаних після укладення кредитного договору, в період дії договорів факторингу. Зазначені договори в установленому порядку недійсними не визнавалися, а тому відповідно до статті 204 ЦК України є правомірними.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е. Відповідно до п. 1.2 цього договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру боржників (Додаток № 2), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників.

14 липня 2025 року сторонами підписано Реєстр боржників (Додаток № 1), згідно з витягом з якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 256600172 від 16.03.2021 у розмірі 43 932,40 гривень, з яких 13 000,00 гривень - прострочене тіло кредиту, 30 932,40 гривень - прострочені проценти. Того ж дня сторонами підписано Акт прийому-передачі Реєстру боржників, яким засвідчено передання фактору реєстру боржників та перехід до позивача прав вимоги до них.

Позивач здійснив часткову оплату фінансування за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу № 11/07/25-Е, що підтверджується платіжними інструкціями. Оскільки договором перехід права вимоги пов`язано з підписанням Акта прийому-передачі Реєстру боржників, а не з повною оплатою ціни продажу, строк якої не сплив, позивач є належним кредитором у зобов`язанні.

Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав. Факт наявності заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 000,00 гривень та за процентами в розмірі 30 932,40 гривень підтверджується розрахунками заборгованості ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», витягами з реєстрів прав вимоги та Реєстру боржників, а також випискою з особового рахунку за кредитним договором.

Проценти за кредитним договором нараховувалися в межах 90-денного строку, встановленого п. 1.7.1 договору. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» мало право нараховувати проценти як новий кредитор у межах строку кредитування відповідно до статті 514 ЦК України та п. 5.3.4 договору факторингу № 28/1118-01.

Загальна сума процентів становить 30 932,40 гривень (14 188,40 + 16 744,00), що відповідає даним Реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року та Реєстру боржників від 14 липня 2025 року. Після 13 липня 2021 року проценти не нараховувались. Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором за період з 14 липня 2025 року по 26 грудня 2025 року позивач будь-яких нарахувань не здійснював, заборгованість станом на 26 грудня 2025 року становить 43 932,40 гривень і відповідачем не погашена.

Розмір заборгованості перевірено судом і він відповідає умовам кредитного договору.

Отже, проценти нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, згідно з якими право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування.

Відповідачем розрахунок позивача не спростовано, доказів повного або часткового погашення заборгованості суду не надано.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 000,00 гривень та процентів у розмірі 30 932,40 гривень є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Загальна сума до стягнення становить 43 932,40 гривень.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Як вбачається з платіжної інструкції № 43063 від 30 березня 2026 року, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень. Оскільки позовні вимоги майнового характеру задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначила, що суд за наявності конкретних обставин може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу, з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними процесуальним законом, зокрема критеріями пов`язаності витрат з розглядом справи, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 гривень. На підтвердження цих витрат суду надано: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ», з Протоколом погодження вартості послуг (Додаток № 1); додаткову угоду № 25770916749 від 01 вересня 2025 року, якою визначено доручення щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 256600172 від 16.03.2021; акт прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року; довіреність; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема щодо гонорару, розмір або виплата якого залежить від результату розгляду справи, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, і суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, усі її витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить, що їх розмір є завищеним щодо іншої сторони спору.

Суд враховує, що справа є малозначною, в цій категорії справ наявна усталена судова практика, а позовні заяви у таких справах є типовими, представник позивача участі в судових засіданнях не брав, справа розглянута без його участі. З урахуванням наведеного, виходячи з критеріїв реальності, розумності та пропорційності, суд вважає обґрунтованими витрати в розмірі 3 500,00 гривень. Саме такий розмір витрат суд вважає розумним та співмірним з обсягом виконаної адвокатом роботи у цій справі. У решті вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 15, 203, 204, 207, 509, 512-514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 611, 612, 625-628, 638, 639, 641, 644, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077, 1078, 1082 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 23, 76-78, 81, 141, 265, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України суд-

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 256600172 від 16 березня 2021 року в загальному розмірі 43 932,40 гривень (сорок три тисячі дев`ятсот тридцять дві гривні 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 662,40 гривень (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 гривень (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

В задоволенні решти вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ: 42986956, місцезнаходження: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор