Вирок від 23 вересня 2026 р. у справі №949/1516/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1516/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в режимі відеоконференції, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025170030006266 від 24 квітня 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та такого що проживає в АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, раніше не судимого, військовослужбовця Збройних Сил України, номер обслуги протитанкового взводу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому звані «солдат»,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,

в с т а н о в и в:

Обвинувачений ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України призваним під час мобілізації на особливий період, перебуваючи за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , маючи умисел на заподіяння фізичних та психологічних страждань своїй матері - ОСОБА_6 , в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи негативні наслідки, систематично у період часу з 30.07.2025 по 24.06.2026 вчинив відносно ОСОБА_6 акти фізичного та психологічного домашнього насильства, що призвели до фізичних, психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої.

Так, ОСОБА_4 30.07.2025, 10.11.2025, 06.01.2026 та 13.05.2026 вчинив відносно ОСОБА_6 акти психологічного домашнього насильства, що виразились у формі погроз, нецензурних висловлювань на адресу потерпілої, у зв`язку із чим ОСОБА_4 , відповідно до постанов Дубровицького районного суду Рівненської області від 05.09.2025 у справі №949/2046/25, від 20.11.2025 у справі №949/2504/25, від 12.02.2026 у справі №949/206/26 та від 25.06.2026 у справі №949/1224/26, за вищевказаними фактами притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.ч. 1, 3 ст. 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства.

Крім того, ОСОБА_4 , продовжуючи свої умисні протиправні дії, спрямованні на систематичне заподіяння фізичних та психологічних страждань, 13.06.2026, близько 20 години, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, та знаходячись в будинку за місцем проживання, вкотре вчинив відносно ОСОБА_6 акт фізичного та психологічного насильства у вигляді безпричинних словесних образ, нецензурної лайки в адресу потерпілої, погроз фізичною розправою, нанесенні удару долонею по обличчю, що призвів до болю.

Також, ОСОБА_4 , 24.06.2026, близько 01 години, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, та знаходячись в будинку за місцем проживання, знову вчинив відносно ОСОБА_6 акт фізичного та психологічного насильства у вигляді безпричинних словесних образ, нецензурної лайки в адресу потерпілої, погроз фізичною розправою, стягнув потерпілу з ліжка, від чого та впала на підлогу.

Внаслідок систематичних протиправних дій ОСОБА_4 , потерпілій ОСОБА_6 завдано психологічних та фізичних страждань, погіршилась якість їх життя, що виразилось у тривозі, втомі, зниженій концентрації уваги, відчутті безнадії, фізичному дискомфорті, втраті повноцінного сну та відпочинку, страху за своє життя.

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковані за ст. 126-1 КК України - домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного та психологічного насильства щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до фізичних, психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої особи.

Ухвалою суду від 24 вересня 2026 року дане кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України закрито на підставі ч. 5 ст. 401 КК України .

Будучи допитаним в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, визнав повністю та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.

До вчиненого обвинувачений ставиться критично, щиро кається, та зазначає, що такого більше не повториться, вказавши, що він з матір`ю примирився.

Захисник - адвокат ОСОБА_5 просила звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України у зв`язку з примиренням із потерпілою (матір`ю) та закриття кримінального провадження.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 вказала що претензій до обвинуваченого не має і в подальшому мати не буде, так як вони примирилися.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду та відповідно до ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Крім того, просить застосувати до обвинуваченого обмежувальні заходи, передбачені ч. 1 ст. 91-1 КК України, а саме покласти на нього обов`язок пройти програму для кривдників на строк один місяць.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі, як покази свідків та інші докази, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.

Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу ОСОБА_4 .

Судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ст. 126-1 КК України, як домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного та фізичного насильства щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілих осіб, є правильною.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як нетяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше несудимий (а.п. 167), за місцем проживання характеризується посередньо (а.п. 166), на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п. 168).

Обставиною, яка пом`якшує покарання, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння та вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує наявність обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення, у виді пробаційного нагляду, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

При цьому, судом враховується думка потерпілої, яка не наполягає на суворості покарання та ізоляції обвинуваченого від суспільства, оскільки з обвинуваченим примирилася.

Розглядаючи позицію захисника про можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України у зв`язку з примиренням із потерпілою (матір`ю) та закриття кримінального провадження, суд вважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 46 КК України, особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Тож, відповідно до імперативних вимог ст. 46 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим допускається лише у разі вчинення особою кримінального проступку або необережного нетяжкого злочину.

Згідно з вимогами ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України, за формою вини є виключно умисним, а за ступенем тяжкості (в межах санкції статті) відноситься до категорії умисних нетяжких злочинів.

Оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні саме умисного нетяжкого злочину, правові підстави для застосування ст. 46 КК України відсутні за формальними критеріями, визначеними у диспозиції цієї статті, що виключає можливість звільнення особи від відповідальності на вказаній підставі.

До того ж, кримінальне правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, за своєю юридичною природою є злочином, безпосередньо пов`язаним із домашнім насильством.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, закон містить пряму процесуальну заборону на закриття кримінального провадження у зв`язку з примиренням сторін у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов`язаних з домашнім насильством.

За таких обставин, факт примирення обвинуваченого з потерпілою, яка є його матір`ю, не може слугувати законною підставою для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без призначення реальної міри покарання, а саме у виді пробаційного нагляду із покладенням передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України обов`язків, який обчислюється з дня постановки на облік уповноваженим органом з питань пробації (ст. 49-2 КВК України) та із застосуванням обмежувальних заходів, передбачених ч. 1 ст. 91-1 КК України, що буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, сприяти виправленню та попередженню у вчиненні ним нових кримінальних правопорушень.

Так, згідно з ч. 1 ст. 91-1 КК України, в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав передбачених цим Кодексом від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені відповідні обов`язки.

Отже, враховуючи вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 домашнього насильства відносно своєї матері, її страждання та погіршення якості життя, в інтересах останньої, а також, оскільки суд призначає покарання обвинуваченому ОСОБА_4 не пов`язаного з позбавленням волі, слід застосувати щодо обвинуваченого обмежувальні заходи, згідно п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, направлення для проходження програми для кривдників.

На переконання суду, покарання, що застосовується за цим вироком у поєднанні з вказаним обмежувальним заходом, відповідатиме ч. 2 ст. 50 КК України, критерію гуманності й справедливості та не потягне за собою порушення засад виваженості, включатиме розумний баланс між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, не становитиме надмірного тягаря для обвинуваченого та не порушуватиме інтересів потерпілого.

Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .

Майнової шкоди кримінальним правопорушення не заподіяно.

Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлено.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_4 31 липня 2026 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 25 вересня 2026 року, який скасований ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 вересня 2026 року.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395, 615КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, призначивши покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 (два) роки.

Згідно ч. 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_4 на строк 1 (один) місяць обмежувальні заходи:

- направлення для проходження програми для кривдників.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених ст. 91-1 КК України, є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 390-1 КК України.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1