Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №626/2490/26 — Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №626/2490/26

Провадження № 2/552/4599/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.09.2026 м. Полтава

Київський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді Соловйової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Петрової А.В.,

учасники справи не з`явилися

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженнята заочного розгляду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №100276527 від 10.05.2025 в розмірі 17 820,78 грн., яка складається з: заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) в розмірі 3 520 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 2 218,57 грн.; заборгованості за нарахованими процентами згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги в розмірі 2 663,37 грн.; заборгованості за пенею та/або штрафами в розмірі 7 178,84 грн.; заборгованості за комісіями в розмірі 2 240 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором №100276527 від 10.05.2025 виконав неналежним чином, а тому рахується за ним заборгованість в розмірі 17 820,78 грн., яку просить стягнути у зв`язку з отриманням права вимоги відповідно до договору факторингу№29-12/2025/Т від 29.12.2025.

Представник позивача ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» у судове засідання не з`явився, в позовній заяві зазначено про розгляд справи у відсутність представника товариства, проти заочного розгляду не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з викладеним, враховуючи заяву представника позивача, який не заперечував проти такого вирішення справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів і ухвалити заочне рішення, направивши за місцем реєстрації/проживання відповідача копію рішення суду для відома.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням з точки зору їх належності, допустимості, достовірністю кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, врахувавши заяву відповідача про визнання позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 10 травня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 100276527 (далі – Договір про споживчий кредит), відповідно до п.п 1.3, 1.4 якого відповідачу надається кредит загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 10.05.2025 (дата надання кредиту). Строк на який окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів, остаточний термін повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом: 05.05.2026 (дата остаточного погашення заборгованості).

За умовами п. 1.5.2 Договору про споживчий кредит комісія за обслуговування кредиту за весь строк кредитування: 6160 грн., що нараховується за ставкою 7.00 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього договору.

Пунктом 1.5.3 Договору про споживчий кредит передбачено, проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 3,65 % річних на фактичну заборгованість за кредитом.

Договір було укладено в електронній формі.

29 грудня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу №29-12/2025/Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» за плату своє право вимоги до боржників в сумі 39 559 729,19 грн, а фактор, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором , приймає право вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договором про споживчий кредит, раніше укладеними між клієнтом і боржниками.

Таким чином, на підставі вищевказаного договору факторингу до позивача перейшло право вимоги і до відповідача, що підтверджується долученим реєстром боржників.

Судом досліджено реєстр боржників від 29.12.2025, де під номером 617 значиться відповідач про справі.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог статті 205 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Вимоги щодо письмової форми правочину встановлені положеннями статті 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Отже, аналіз документів, які підписані відповідачем одноразовим електронним ідентифікатором, а саме: договір про споживчий кредит № 100276527 від 10.05.2025 року, додаток № 1, 2, 3 до нього, паспорт споживчого кредиту, анкета-заява на кредит, графік платежів, дає суду підстави вважати, що сторонами у розумінні ст. 638 ЦК України узгоджено всі істотні умови кредитного договору: розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, які є обов`язковими до виконання обома сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Отже, судом в судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами виникли кредитні відносини, які регулюються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги наступне законодавство.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього Кодексу, а саме положення про позику (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Положеннями ст. ст. 1048, 1049 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На підставі ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078, 1080 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Зі змісту норм ст. ст. 525, 526 ЦК України, встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі наявних в матеріалах справи договору факторингу, право грошової вимоги, строк зобов`язань за якими настав до третіх осіб-боржників, перелік яких, підстави виникнення права грошової вимоги та її сума сформованих в реєстрах боржників, зокрема, й до відповідача перейшли до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» відповідно до правовстановлюючих документів зареєстровані та належать до фінансових установ.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Мілоан» виконало взяті на себе зобов`язання по кредитному договору в повному обсязі та надало відповідачу кредит. Натомість, відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, позику та проценти за користування кредитними ресурсами згідно умов договорів та графіку платежів не сплатив.

В той же час, відповідачем будь-яких заперечень та доказів стосовно відсутності боргу, його погашення або незгоди з розрахунком суми заборгованості суду не надано.

Таким чином, із досліджених судом документів встановлено, що відповідачем не виконано належним чином своїх зобов`язань за Договором про споживчий кредит в розмірі 3 520 грн., тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за комісіями в розмірі 2 240 грн. суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 1.5.2 Договору про споживчий кредит комісія за обслуговування кредиту за весь строк кредитування: 6160 грн., що нараховується за ставкою 7.00 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього договору.

У кредитних правовідносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Разом з тим, нормами частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавця на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, щомісячна комісія може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові від 06.11.2023 по справі №204/224/21 Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладено висновок, відповідно до якого якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З наданих до суду доказів неможливо встановити, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за комісіями в розмірі 2 240 грн. відсутні, тому у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені/штрафу в розмірі 7 178,84 грн суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 через агресію російської федерації проти України введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено.

Враховуючи викладене вище, нарахування позивачем пені/штрафу за спірним договором не відповідає вимогам норм цивільного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягненні пені/штрафу в розмірі 7 178,84 грн задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення заборгованості за нарахованими процентами згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги в розмірі 2 663,37 грн, то в цій частині суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано обґрунтованого розрахунку суми в розмірі 2 663,37 грн. з зазначенням конкретного періоду та правових підстав для такого нарахування.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 5 738,57 грн грн (17 820,78 грн – 12 082,21 грн).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з такого.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд, керуючись ст. 141 ЦПК України, та враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесений судовий збір в розмірі 857,33 грн., сплата якого підтверджується доданим до матеріалів справи платіжною інструкцією (безготівковий переказ в національній валюті) № 0673740015 від 14.07.2026 року.

Окрім того, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у сумі 9000 грн., що підтверджується договором про надання правової (правничої) допомоги № 02-07/2024 від 02 липня 2024 року, заявкою на надання юридичної допомоги від 01.06.2026, витягом з акту надання послуг (правової (правничої) допомоги) № 38 від 30.06.2026 року.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог витрати на правничу допомогу позивача підлягають частковому стягненню з відповідача в розмірі 2 898, 14 грн.

З огляду на викладене та керуючись положеннями ст. ст. 6, 11, 204, 205, 207, 514, 526, 610, 612, 626, 627, 629, 638, 639, 642, 1056-1, 1077, 1082 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 263-265, 268, 273, 274, 280-284, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, реквізити IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ОТП БАНК» суму заборгованості за договором про споживчий кредит в розмірі 5 738,57 грн (п`ять тисяч сімсот тридцять вісім гривні 57 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 857,33 грн (вісімсот п`ятдесят сім гривень тридцять три коп..), витрати на правову допомогу в розмірі 2 898, 14 грн. ( дві тисячі вісімсот дев`яносто вісім гривень 14 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 23 вересня 2026 року.

Суддя О.О. Соловйова