Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №372/1320/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 372/1320/25

Провадження № 2/369/3665/26

РІШЕННЯ

Іменем України

24.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді- Пінкевич Н.С.

при секретарі Худигнець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області з вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27 грудня 1996 року між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдаровуваною, від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , було укладено договір дарування, посвідчений Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою та зареєстрований у реєстрі за № 4-4954, серія ААА № 982781.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач безоплатно передала у власність відповідача 47/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що до укладення договору дарування вона була власником зазначеної частини житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Хотівської сільської ради народних депутатів, 19 грудня 1996 року, відповідно до Рішення виконкому від 29 листопада 1996 року, № 70/16, яке було зареєстроване Київським міжміським бюро технічної інвентаризації 21 грудня 1996 року за № 281.

Як зазначає позивач, після укладення договору дарування відповідач фактично не користувалася спірним майном, у житловому будинку не проживала, жодних витрат на його утримання не несла, ремонту не здійснювала та не вживала заходів щодо забезпечення його належного технічного стану. Водночас у спірному будинку зареєстрована, постійно проживає та здійснює його утримання виключно позивач.

Позивач також вказує, що 20 грудня 2017 року ОСОБА_2 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстровану в реєстрі за № 2764, відповідно до якої уповноважила ОСОБА_1 продати належні їй 47/100 частин житлового будинку за ціною та на умовах на розсуд повіреної. На думку позивача, зазначена довіреність підтверджує відсутність у відповідача наміру користуватися чи володіти спірним майном особисто.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач є громадянкою російської федерації та після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України до України не поверталася. У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, припиненням дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, а також зупиненням дії міжнародних договорів про правову допомогу між державами, на думку позивача, відповідач фактично не має наміру повертатися до України та здійснювати належне утримання подарованого майна.

Позивач стверджує, що спірний житловий будинок був збудований за її власні кошти та має для неї значну немайнову цінність. Вона розраховувала, що відповідач проживатиме поряд із нею, дбатиме про будинок, підтримуватиме його у належному стані та здійснюватиме необхідний ремонт. Проте, відповідач таких дій не вчиняє та не вчинятиме у майбутньому, що створює загрозу поступового руйнування будинку та його безповоротної втрати.

Вважає, що відповідач створює загрозу безповоротної втрати подарунка, який має для неї велику немайнову цінність, а тому наявні передбачені законом підстави для розірвання договору дарування.

Просить суд розірвати договір дарування від 27.12.1996, серія ААА №982781,укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , посвідчений Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою 27.12.1996, зареєстрований у реєстрі за № 4-4954 та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14.03.2025 справу передано до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.04.2025 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 1167 від 18.11.2025 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 372/1320/25 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 року вказану справу передано на розгляд судді Пінкевич Н.С.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.11.2025 справу прийнято до провадження судді Пінкевич Н.С., призначено підготовче засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.03.2026 закрито підготовче засідання.

Відповідачкою було подано заяву про визнання позову.

У судове засідання позивач не з`явився, у позовній заяві просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, просив проводити розгляд справи без її участі.

На підставі положень статті 223ЦПКУкраїни суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін.

У відповідності до ч. 5ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права або інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, зокрема шляхом звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч. 2 ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомої речі чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред`явлення вимоги дарунок є збереженим, а в разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов`язаний повернути дарунок у натурі.

Судом встановлено, що 27 грудня 1996 року між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдаровуваною, від імені якої діяла за довіреністю ОСОБА_3 , було укладено договір дарування, посвідчений Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою та зареєстрований за № 4-4954.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач передала у власність відповідачки 47/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1,2 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається належним йому майном на власний розсуд.

За змістом ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, а позбавлення особи права власності або обмеження у його здійсненні допускається лише у випадках і порядку, встановлених законом.

Підстави для розірвання договору дарування визначені ст. 727 ЦК України.

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

Частинами четвертою та п`ятою зазначеної статті передбачено, що дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред`явлення вимоги дарунок є збереженим, а у разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов`язаний повернути дарунок у натурі.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Разом із тим відповідачкою до суду подано заяву про визнання позову.

Згідно із ч.1, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання і продовжує судовий розгляд.

Отже, саме по собі визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для його задоволення, а суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав.

З матеріалів справи встановлено, що після укладення договору дарування відповідачка фактично не користувалася спірною часткою житлового будинку, у ньому не проживала, витрат на його утримання не несла, заходів щодо його збереження не здійснювала.

Натомість зі змісту довіреності від 20 грудня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованої за № 2764, убачається, що відповідачка уповноважила позивачку від свого імені продати належні їй 47/100 частин спірного житлового будинку за ціною та на умовах на розсуд повіреної.

Наведені обставини свідчать про відсутність у відповідачки наміру здійснювати правомочності власника щодо спірного майна та фактичне самоусунення від його утримання.

Судом також встановлено, що спірний житловий будинок був збудований позивачкою за власні кошти, вона постійно проживає у ньому, здійснює його утримання та забезпечує його належний технічний стан.

При цьому відповідачка є громадянкою російської федерації, тривалий час проживає за межами України, після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України до України не приїжджала та, визнавши позов, фактично підтвердила відсутність наміру надалі реалізовувати свої права власника щодо спірного майна.

За таких обставин суд приходить до висновку, що тривале невикористання відповідачкою подарованого майна, самоусунення від виконання обов`язків власника щодо його утримання, надання позивачці повноважень на відчуження спірної частки ще у 2017 році, а також повне визнання заявлених позовних вимог у своїй сукупності свідчать про наявність передбачених п. 2 ч.1 ст. 727 ЦК України підстав для розірвання договору дарування, оскільки створюють загрозу безповоротної втрати дарунка, який має для позивачки значну немайнову цінність.

Судом також встановлено, що на час звернення позивачки до суду спірний житловий будинок збережений, що відповідає вимогам ч.4 ст. ч.4 ст. 727 ЦК України.

Оцінюючи заяву відповідачки про визнання позову, суд доходить висновку, що таке визнання не суперечить вимогам закону, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими судом доказами та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України підлягає прийняттю судом.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору дарування від 27 грудня 1996 року та повернення позивачці подарованого майна в натурі.

Щодо заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами. Для визначення їх розміру суд враховує умови договору про надання правничої допомоги, докази щодо обсягу виконаних робіт та їх вартості, а також детальний опис наданих адвокатом послуг.

Частиною четвертою ст.137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зазначила, що при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат, а також враховувати конкретні обставини справи.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії Договору №08012505 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 08.01.2025, копія акту наданих послуг №08012505 до Договору

Оцінюючи заявлений до стягнення розмір витрат, суд враховує характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, кількість підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи, а також критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат.

При цьому суд бере до уваги, що дана справа не є справою підвищеної складності, правове регулювання спірних правовідносин є усталеним, обставини вини відповідача встановлені постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, а предметом доказування фактично був розмір завданої шкоди. Розгляд справи не потребував проведення судової експертизи, допиту значної кількості свідків чи вчинення інших складних процесуальних дій.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000,00 грн. є неспівмірним зі складністю справи, обсягом фактично наданих адвокатом послуг та витраченим часом, а тому не відповідає критеріям розумності та необхідності.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача, до 9 000,00 грн., оскільки саме такий розмір є обґрунтованим, співмірним характеру спору, фактичному обсягу виконаної адвокатом роботи та відповідає принципам справедливості й розумності.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, згідно з ч.1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні положення містяться у ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Як убачається з матеріалів справи, відповідачкою позов визнано до початку розгляду справи по суті, у зв`язку з чим позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 1 003,64 грн.

Інші 50 відсотків судового збору, а саме 1 003,63 грн., відповідно до ст.ст. 141, 142 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якого суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, та враховує, згідно що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Керуючись ст. 4, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. 15, 16, 203, 215, 651, 652, 717 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування та повернення дарунка в натурі задовольнити.

Розірвати договір дарування від договір дарування від 27.12.1996, серія ААА №982781,укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , посвідчений Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою 27.12.1996, зареєстрований у реєстрі за № 4-4954.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 003,63 грн. (одна тисяча три гривні 63 коп) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн. (дев`ять тисяч грн.).

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,адреса: АДРЕСА_3 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24 вересня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ