Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №369/20835/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20835/24

Провадження № 2/369/2509/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Козак І.А.,

при секретарі Кавун Є.О.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Києво-Святошинський районний суд Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

У своїй позовній заяві просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 40 207,80 грн. (сорок тисяч двісті сім грн. 80 коп.) на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, а також судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15 лютого 2024 року о 15 годині 50 хвилин у с. П. Борщагівка, по вул. Велика Кільцева, 2 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю:

- транспортного засобу Nissan Murano, д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 ;

- транспортного засобу Infiniti Q50, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Внаслідок вищевказаної ДТП, транспортний засіб Infiniti Q50, д.р.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , отримав механічні пошкодження.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Nissan Murano, д.р.н. НОМЕР_1 , на момент пригоди застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг», згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) №218991608.

Згідно постанови Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 01.04.2024р. у справі № 369/3521/24, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Франшиза за полісом № ЕР-218991608 складає 0,00 грн.

На виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», потерпілим ОСОБА_1 було надано страховику ТДВ «СГ «Оберіг» повідомлення про ДТП, заяву про страхове відшкодування та інші документи необхідні для здійснення виплати страхового відшкодування на його користь, а також представнику страховика було надано пошкоджений транспортний засіб Infiniti Q50, д.р.н. НОМЕР_2 на огляд.

Таким чином, з боку ОСОБА_1 було виконано всі покладені на нього Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язки.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до звіту ТДВ «СГ «Оберіг» про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ № 160798 від 14.04.2024 року, вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 97 279,65 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 57 071, 84 грн. з ПДВ., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 57 071, 84 грн. без ПДВ складає 50 962,39 грн.

Таким чином, сума страхового відшкодування яка підлягає сплаті з боку страховика на користь ОСОБА_3 складає 50 962,39 грн без ПДВ.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача 40 207,80 грн. (сорок тисяч двісті сім грн. 80 коп.), що складає різницю між вартістю відновлювального ремонту ТЗ та страховою виплатою.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.01.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи належним чином.

Однак, 23.06.2026 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Голосною А.В. подано заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника. У поданій заяві представник позивача просила позов задовольнити в повному обсязі, вказала, що не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 15 лютого 2024 року о 15 год 50 хв. у с. П. Борщагівка, по вул. Велика Кільцева, 2 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю:

- транспортного засобу Nissan Murano, д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 ;

- транспортного засобу Infiniti Q50, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Внаслідок вищевказаної ДТП, транспортний засіб Infiniti Q50, д.р.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , отримав механічні пошкодження.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Nissan Murano, д.р.н. НОМЕР_1 , на момент пригоди застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг», згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) №218991608.

Згідно з постановою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 01.04.2024р. у справі № 369/3521/24, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до частини шостої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини шостої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від від 01.04.2024р. у справі № 369/3521/24.

На виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», потерпілим ОСОБА_1 було надано страховику ТДВ «СГ «Оберіг» повідомлення про ДТП, заяву про страхове відшкодування та інші документи необхідні для здійснення виплати страхового відшкодування на його користь, а також представнику страховика було надано пошкоджений транспортний засіб Infiniti Q50, д.р.н. НОМЕР_2 на огляд.

Таким чином, з боку ОСОБА_1 було виконано всі покладені на нього Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язки.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до звіту ТДВ «СГ «Оберіг» про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ № 160798 від 14.04.2024 року, вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 97 279,65 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 57 071, 84 грн. з ПДВ., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 57 071, 84 грн. без ПДВ складає 50 962,39 грн.

Позивач вказує, що сума страхового відшкодування яка підлягає сплаті з боку страховика на користь ОСОБА_3 складає 50 962,39 грн без ПДВ.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача 40 207,80 грн. (сорок тисяч двісті сім грн. 80 коп.), що складає різницю між вартістю відновлювального ремонту ТЗ та страховою виплатою.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, – це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Крім того, Верховний суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові № 686/17155/15-ц від 03 жовтня 2018 року підтримав правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, де було зазначено, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

На підставі цього висновку Верховний Суд визначив, що страховик за договором обов`язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а за решту - безпосередній винуватець.

Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 22 січня 2019 року у справі № 676/518/17 дійшов до висновку, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливо б було відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням».

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Разом із тим, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміру страхового відшкодування, яке підлягає виплаті або було фактично виплачено страховиком. Зокрема, позивачем не надано страхового акта, рішення страховика про визначення розміру страхового відшкодування, розрахунку страхової виплати, платіжних документів чи інших доказів, які б підтверджували визначення страховиком суми страхового відшкодування у розмірі 50 962,39 грн або її фактичну виплату.

Сам по собі звіт про визначення вартості матеріального збитку, в якому зазначено вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу без податку на додану вартість у сумі 50 962,39 грн, не є доказом визначення страховиком розміру страхового відшкодування. Вартість відновлювального ремонту, визначена оцінювачем, та розмір страхового відшкодування є різними правовими категоріями, оскільки останній визначається страховиком відповідно до умов договору страхування та вимог законодавства на підставі страхового акта (рішення про здійснення страхового відшкодування) і не може автоматично ототожнюватися із визначеною експертом (оцінювачем) вартістю ремонту без ПДВ.

Таким чином, для задоволення позову в заявленому розмірі 40 207,80 грн позивач повинен був довести, що фактичний розмір шкоди становить відповідну суму у співвідношенні із розміром страхової виплати.

Проте з наданих суду доказів таке співвідношення не встановлюється.

Зокрема, звіт страховика містить декілька різних показників вартості ремонту - 97 279,65 грн, 57 071,84 грн та 50 962,39 грн, тоді як у позові не наведено належного розрахунку, який би пояснював, чому саме різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою становить 40 207,80 грн.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити, який саме розмір страхового відшкодування був визначений страховиком та чи був він виплачений потерпілому, а тому позовні вимоги в частині стягнення різниці між вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу та страховою виплатою є недоведеними, оскільки ґрунтуються виключно на припущенні позивача про те, що страхове відшкодування має дорівнювати вартості відновлювального ремонту без ПДВ.

Відтак позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір страхової виплати, з якою він пов`язує виникнення у відповідача обов`язку зі сплати різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням. Позовні вимоги ґрунтуються виключно на припущенні про те, що розмір страхового відшкодування повинен дорівнювати вартості відновлювального ремонту транспортного засобу без ПДВ, тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності правових та фактичних підстав для відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а тому позовні вимоги є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки у задоволенні позову судом відмовлено повністю, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого судового збору відсутні.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1166, 1187 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 280-284, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - залишити без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ірина КОЗАК