Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №367/6171/20 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/6171/20

Провадження №2/367/2162/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

23 липня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі

судді Карабаза Н.Ф.,

за участю секретаря Зайцевої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майнові права на об`єкт інвестування,

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду із позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майнові права на об`єкт інвестування, мотивуючи свої вимоги тим, що 26 липня 2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено попередній договір з передачею авансових платежів та досягнуто домовленості про те, що відповідач зобов`язувався продати йому, а останній придбати квартиру/частину будинку орієнтовною площею 339 кв. м., що являє собою весь 5-ий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до умов попереднього договору сторони домовилися що договір купівлі-продажу (основний договір) має бути укладено та нотаріально посвідчено не пізніше 31 грудня 2012 року. За взаємною згодою договір може бути укладено раніше цієї дати. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу він передав, а відповідач отримав від нього гроші в сумі еквівалентній 140 000,00 (сто сорок тисяч) доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього попереднього договору. В подальшому платежі в рахунок виконання своїх зобов`язань у частині оплати за частину будинку/квартири у житловому будинку покупець зобов`язався сплатити продавцю не пізніше 10 жовтня 2011 року гроші в сумі еквівалентній на день підписання договору у розмірі 71000 (сімдесят одна тисяча) доларів США, яку він сплатив 11 листопада 2011 року. 30 серпня 2012 року відповідачем було власноруч складено та написано графік повернення авансових платежів, згідно його заяви від 02 серпня 2012 року, відповідно до якого відповідач зобов`язався повернути йому до 15 вересня 2012 року кошти у розмірі - 100 000 (сто тисяч) доларів США, до 30 вересня 2012 року - 111 000 доларів США, з яких він отримав лише 11 000 доларів США, решту грошей відповідачем не повернуто. У зв`язку з неповерненням коштів, сплачених у якості інвестиції в об`єкт будівництва, він звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом про повернення коштів. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 липня 2015 року його позовні вимоги до відповідача були задоволено повністю, стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі - 5 582 500 грн. (п`ять мільйонів п`ятсот вісімдесят дві тисячі п`ятсот ) гривень та судові витрат по справі, розмірі - 20 000 грн. та суму сплаченого судового збору розмірі - 3654,00 грн. Проте відповідач належним чином не виконує судове рішення. Всього, з дати винесення Ірпінським міським судом Київської області рішення про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , було повернуто 31677,31 грн. в якості примусового стягнення за виконавчим листом №367/6416/14-ц, виданого 9 жовтня 2015 року Ірпінським міським судом Київської області. Тобто, він на час звернення до суду з даним позовом втратив значну суму коштів витрачених на частину будинку/квартири у житловому будинку, з вини відповідача, і був позбавлений права на отримання частину будинку/квартири у житловому будинку.Укладаючи 26 липня 2011 року попередній договір з передачею авансових платежів позивач отримав обмежене речове право, за яким він, як власник цього права, був наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому, а саме на квартиру/частину будинку орієнтовною площею 339 кв. м., що являє собою 5-ий поверх житлового будинку по АДРЕСА_1 , який на момент укладення договору знаходився на стадії будівництва. Він на виконання своїх зобов`язань за договором з відповідачем повністю сплатив грошові кошти за будівництво спірної частини будинку/квартири в житловому будинку. Відповідач, незважаючи на закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію, своїх зобов`язань щодо передачі спірної частини будинку/квартири перед ним, відповідно до умов договору не виконав, коштів, сплачених на виконання умов договору, не зважаючи навіть на рішення суду про стягнення таких коштів, не повернув. Вказані обставини є підставами для звернення з позовом до суду. Просить суд визнати за ним право власності на майнові права на об`єкт інвестування, а саме на спірну частину квартири/будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідає Додатку №1 Попереднього договору з передачею авансових платежів від 26 липня 2011 року. Стягнути з ОСОБА_1 на його користь частину коштів сплачених в якості примусового виконання рішення суду по сплаті коштів за відмову від укладення попереднього договору з передачею авансових платежів та передачі спірної нерухомості позивачу в розмірі 31677,31 (тридцять одна тисяча шістсот сімдесят гривень та 11000 доларів США, що в перерахунку по офіційному курсу НБУ (7,993 гривень за долар), на день отримання коштів становить - 87 923,00( вісімдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять три) гривні.

Представником відповідача по справі ОСОБА_2 – адвокатом Синьоока Г.І. через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що дійсно, 26 липня 2011 року між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем у справі ОСОБА_1 було укладено попередній договір з передачею авансових платежів, відповідно до якого відповідач зобов`язався продати ОСОБА_1 квартиру/частину будинку орієнтовною площею 339 (триста тридцять дев`ять) квадратних метрів, що являє собою п`ятий поверх житлового будинку під АДРЕСА_1 , що знаходився на стадії будівництва. Договір купівлі-продажу (основний договір) сторони повинні були укласти та нотаріально посвідчити не пізніше 31.12.2012 року. На виконання умов попереднього договору та підтвердження намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу позивачем була сплачена повна сума вартості квартир /частини будинку розміром 211 000 (двісті одинадцять тисяч) доларів США за офіційним курсом встановленим Національним Банком України на дату укладення попереднього договору. Попередній договір нотаріально не посвідчений. Оскільки, строки будівництва не влаштовували позивача, він вимагав від відповідача ОСОБА_2 повернути сплачені ним кошти. Так, 02 серпня 2012 року позивач у справі ОСОБА_1 за власною ініціативою відмовився від купівлі квартири/частини будинку, що являє собою 5 поверх будинку АДРЕСА_1 , подавши відповідачу ОСОБА_2 заяву про повернення сплачених коштів. За результатами розгляду вищезазначеної заяви, 30 серпня 2012 року відповідачем ОСОБА_2 був письмово визначений графік повернення авансових платежів за договором, згідно якого він взяв зобов`язання повернути позивачу авансові платежі в наступні строки: до 15 вересня 2012 - 100 000 доларів США; до 30 вересня 2012 - 111 000 доларів США. 24.11.2012 року відповідачем було повернуто позивачу 11 000 доларів США, що еквівалентно 87 923,00 грн. На підтвердження повернення коштів було видано розписку. Вищевказані обставини та факти встановлені: рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 липня 2014 року по цивільній справі №367/3250/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ФОП ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, яке набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку та заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 липня 2015 року по цивільній справі №367/6416/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. В рішенні Ірпінський міський суд у справі №367/6416/14-ц дійшов висновку, що попередній договір від 26.07.2011 року є не укладеним та не створює юридичних наслідків для сторін. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28.07.2014 року по справі №367/3250/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30.09.2014. відмовлено ОСОБА_1 в задоволені позову до ОСОБА_2 про визнання дійсним попереднього договору від 26 липня 2011 року, укладеного між сторонами. Зазначені обставини спростовують доводи позивача, що відповідач ухилявся від укладення основного договору та його нотаріального посвідчення. Натомість, позивач у справі свідомо відмовився від придбання квартири і укладення основного договору купівлі-продажу та звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів, що були передані ним відповідачу за попереднім договором від 26.07.2011 року. 15 липня 2015 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив заочне рішення у цивільній справі №367/6416/14-ц, яким стягнув з ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 5 210 000 гривень, що еквівалентно сумі 200 000 доларів США, та 3% річних від простроченої суми в розмірі 372 500 гривень. Всього суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 582 500,00 (п`ять мільйонів п`ятсот вісімдесят дві тисячі п`ятсот) гривень. Судове рішення набрало законної сили. 9 жовтня 2015 року Ірпінським міським судом Київської області, на виконання судового рішення, видано виконавчий лист № 367/6416/14-ц. 12 січня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Микитчик І.В. винесено постанову ВП № 49776782 про відкриття виконавчого провадження. В ході примусового виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області за виконавчим листом №367/6416/14-ц з відповідача примусово стягнено на користь позивача 31677,31 грн. Наразі виконавче провадження не закрито та стягнення коштів з відповідача на користь позивача за судовим рішенням від 15 липня 2015 року здійснюється відповідно до чинного законодавства, що позивачем не заперечується та підтверджується доказами, доданими ним до позовної заяви, а саме випискою ПриватБанку з карткового рахунку позивача за період з 01.01.2015 – 04.09.2020. Вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження порушеного права за захистом якого він звернувся до суду. За викладених вище обставин, що мають преюдиційне значення вбачається, що попередній договір від 26.07.2011 року між сторонами не було укладено, в позові про визнання його дійсним судом відмовлено. Будь-який договір про купівлю-продаж майнових прав на об`єкт будівництва чи інший цивільно-правовий Договір сторони не укладали, що підтверджується доказами доданими до позовної заяви. Вважає, що відкрите провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини першої ст. 255 ЦПК України. Просить суд постановити ухвалу про закриття провадження у справі за відсутності предмета спору та стягнути з позивача понесені відповідачем у справі судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 25000,00грн.

В судове засідання позивич ОСОБА_1 та його представник не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду через канцелярію від представника позивача – адвоката Возного М.В. надійшла заява про розгляд справи у відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовільнити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду через канцелярію від його представника – адвоката Свириденко В.М. надійшла заява, щодо розгляду справи у відсутності представника відповідача. Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Подано письмові пояснення (промову) у судових дебатах. Додатково зазначає, що даний позов про визнання права власності на майнові права фактично спрямований на зміну наслідків уже реалізованого позивачем способу захисту, що суперечить принципам правової визначеності та добросовісності. Вважають, що позивач уже реалізував своє право на вибір способу захисту. Він відмовився від договору, звернувся до суду про стягнення коштів, отримав судове рішення, яке набрало законної сили та перебуває на виконанні. Невиконання рішення суду не означає відновлення договору чи виникнення права вимагати інший спосіб захисту. Просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майнові права на об`єкт інвестування відмовити повністю. Судові витрати покласти на позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач зазначає, що відповідачем порушено його право набувача майнових прав на об`єкт інвестування, ним була втрачена значна сума коштів витрачених на частину будинку/квартири у житловому будинку, і з вини відповідача він був позбавлений права на отримання частини будинку /квартири у житловому будинку після його здачі в експлуатацію у власність.

При цьому в обґрунтування викладеного зазначає, що 26 липня 2011 року між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем у справі ОСОБА_1 було укладено попередній договір з передачею авансових платежів, відповідно до якого відповідач зобов`язався продати ОСОБА_1 квартиру/частину будинку орієнтовною площею 339 (триста тридцять дев`ять) квадратних метрів, що являє собою п`ятий поверх житлового будинку під АДРЕСА_1 , що знаходився на стадії будівництва. На виконання умов якого в підтвердження своїх намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу ним була сплачена повна сума вартості квартири/частини будинку розміром 211 000 (двісті одинадцять тисяч) доларів США.

Факт укладання 26 липня 2011 року зазначеного вище попереднього договору в ході розгляду справи відповідачем не заперечувався, так як і не заперечувався факт здійснення оплати ОСОБА_1 суми вартості квартири/частин будинку в розмірі 211000 доларів США.

Проте, твердження відповідача про те, що 02 серпня 2012 року позивач у справі ОСОБА_1 за власною ініціативою відмовився від купівлі квартири/частини будинку, що являє собою 5 поверх будинку АДРЕСА_1 , подавши відповідачу ОСОБА_2 заяву про повернення сплачених коштів, так як його не влаштовували строки будівництва, жодним належним доказом стороною позивача не спростовано.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в Ірпінському міському суді на розгляді перебувала цивільна справа № 367/3250/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ФОП ОСОБА_3 про визнання договору дійсним. Предметом позову був попередній договір з передачею авансових платежів від 26.07.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на купівлю квартири/частини будинку орієнтовною площею 339кв.м., що являє собою весь п`ятий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 , що знаходиться на стадії будівництва. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28.07.2014 року по справі № 367/3250/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30.09.2014, відмовлено ОСОБА_1 в задоволені позову до ОСОБА_2 про визнання дійсним попереднього договору від 26 липня 2011 року, укладеного між сторонами. При розгляді справи суди дійшли висновку, про те, що правочини, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки, момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210 та 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Також на розгляді суду перебувала цивільна справа № 367/6416/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 липня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі – 5 582500,00 грн. (п`ять мільйонів п`ятсот вісімдесят дві тисяч п`ятсот ) грн. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, а саме витрати на правову допомогу у розмірі – 20 000 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі – 3654,00 грн. Зі змісту рішення вбачається, що оскільки, попередній договір від 26.07.2011 року, укладений між позивачем та відповідачем не був нотаріально посвідчений та не було здійснено його державну реєстрацію, Ірпінський міський суд у справі №367/6416/14-ц дійшов висновку, що попередній договір від 26.07.2011 року є не укладеним та не створює юридичних наслідків для сторін. Відповідачем 30.08.2012 року було власноруч написано графік повернення авансових платежів, згідно заяви позивача від 02.08.2012р., відповідно до якого відповідач зобов`язався повернути позивачу до 15.09.2012р. року суму у розмірі - 100 000 доларів США, до 30.09.2012 року - 111 000 доларів США, з яких Позивач отримав лише 11 000 доларів США, решту грошей відповідачем не повернуто.

Зазначене рішення набрало законної сили.

9 жовтня 2015 року Ірпінським міським судом Київської області, на виконання судового рішення, видано виконавчий лист №367/6416/14-ц.

12 січня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Микитчик І.В. винесено постанову ВП № 49776782 про відкриття виконавчого провадження.

В ході примусового виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області за виконавчим листом №367/6416/14-ц з відповідача примусово стягнено на користь позивача 31677,31 гривню.

Наразі виконавче провадження не закрито та стягнення коштів з відповідача на користь позивача за судовим рішенням від 15 липня 2015 року здійснюється відповідно до чинного законодавства, що позивачем не заперечується та підтверджується доказами, доданими ним до позовної заяви, а саме випискою ПриватБанку з карткового рахунку позивача за період з 01.01.2015 - 04.09.2020.

Нормою ст. 598 ЦК України врегульовані підстави припинення зобов`язання. Так, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

На сьогоднішній день відповідач у справі не перебуває з позивачем у будь - яких договірних відносинах та не має не виконаних зобов`язань по них.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), (див. пункт 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2026 року в справі № 925/632/19 (провадження № 12-26гс25)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13 099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 5 82/18/21 (провадження № 61-20968 св 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини четвертої ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справа, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Твердження позивача, про те, що коштів, сплачених ним на виконання умов вищезазначеного попереднього договору, не зважаючи навіть на рішення суду про стягнення таких коштів, відповідач не повернув, відповідачем не спростовано, однак невиконання рішення суду не означає відновлення договору чи виникнення права вимагати інший спосіб захисту.

Твердження позивача проте, що після закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію, відповідачем не виконано своїх зобов`язань щодо передачі спірної частини будинку/квартири, відповідно до умов вищезазначеного попереднього договору не виконав в ході розгляду справи не знайшло обґрунтування, так як попередній договір від 26.07.2011 року є неукладеним та не створює юридичних наслідків для сторін, даний факт встановлений судовими рішеннями, правовідносин між сторонами, щодо виникнення права власності на майнові права на об`єкт інвестування в подальшому на нерухоме житлове та нежитлове майно не існувало.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 2 статті 11 ЦК України, встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 202, 204 ЦК України, правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За викладених вище обставин, що мають преюдиційне значення вбачається, що попередній договір від 26.07.2011 року між сторонами не було укладено, в позові про визнання його дійсним судом відмовлено. Будь-який договір про купівлю-продаж майнових прав на об`єкт будівництва чи інший цивільно-правовий договір сторони не укладали, даний факт в ході розгляду позивачем не спростовано.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно положень частини 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до положень частини 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, надавши належну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Позивач скористався своїм правом на судовий захист, однак його позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог та про відсутність підстав для їх задоволення.

З огляду на те, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майнові права на об`єкт інвестування задоволенню не підлягає, з урахуванням приписів ст.141 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору.

На підставі ст. 3, 11, 15, 16, 190, 202, 204, 328, 598 ЦК України, ст. 4, 10,13 76-82, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майнові права на об`єкт інвестування – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Н.Ф. Карабаза