Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №288/917/26 — Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/917/26

Провадження № 2/288/859/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року селище Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Поліщук Р. М.,

з участю секретаря судового засідання – Поліщук А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (далі – відповідач) про захист прав споживачів, в якому вказує, що до Попільнянського районного суду Житомирської області з позовом про стягнення заборгованості звернулось ТОВ «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 .

В даному позові по справі № 278/1310/26 позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 241226-001 від 26 грудня 2024 року в розмірі 65473,12 гривень, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту 24937,49 гривень та простроченої заборгованості за процентами 40535,63 гривень.

За даним кредитним договором, а саме: п. 3.1 кредитного договору, визначено, що клієнту надається кредит у сумі 39473,68 гривень. Пунктами 3.2, 3.4 договору, передбачено нарахування кредитодавцем комісії за надання кредиту в розмірі 24% від суми виданого кредиту, яка складає 9473,68 гривень. Різниця в розмірі 30000 гривень перераховується на картку позичальника.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, комісія за надання кредиту в розмірі 9473,68 гривень, була утримана, однак була врахована для її повернення кредитодавцю та на неї були нараховані відсотки за користування.

Позивач вважає, що п. 3, 4 кредитного договору, який передбачає нарахування комісії за надання кредиту є несправедливою умовою договору в зв`язку з цим є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 29)).

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що умови п. 3.4 кредитного договору є нікчемними, а тому розмір заборгованості за кредитним договором підлягає до перерахунку, здійснивши розрахунок процентів за договором, виключивши з тіла кредиту утриману відповідачем суму як комісію за надання кредиту.

Тому розмір заборгованості за кредитним договором підлягає до перерахунку.

На підставі вищевикладеного, позивач просить визнати порушеними її права, як споживача послуг за кредитним договором № 241226-001 від 26 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 . Зобов`язати ТОВ «Кредитсервіс» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором № 241226-001 від 26 грудня 2024 року, розрахувавши проценти за користування тілом кредиту без урахування утриманих коштів за умовами п. 3.4 (комісія за надання кредиту) договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду надав заяву, в якій просить дану справу розглядати без його участі та позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить вирішити питання про розподіл понесених позивачем судових витрат.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином згідно до довідки про доставку електронного документу, про причини неявки суд не повідомив, що не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних в справі доказів.

Частина третя статті 211 ЦПК України визначає, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши в сукупності докази по справі, приходить до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Як вбачається з ухвали Попільнянського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року по справі № 278/1310/26 прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін. /а.с. 9-10/

Як вбачається з позовної заяви ТОВ «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ТОВ «Кредитсервіс» звернулось до Попільнянського районного суду Житомирської області з даною позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 241226-001 від 26.12.2024 року в розмірі 54473,12 гривень. /а.с.11-21/

Відповідно до Договору про надання кредиту (індивідуальна частина) № 241226-001 від 26.12.2024 року, укладеного між ТОВ «Кредитсервіс» далі –кредитодавець та ОСОБА_1 далі- позичальник, сума кредиту 39473,68 гривень, сума на карту 30000,00 гривень, процентна ставка -146,00% річних за перший місяць, 361,35% річних за всі наступні місяці. Пункт 3.4 договору зазначає, що комісія за видачу кредиту – 24,00% від суми кредиту, утримується на користь кредитодавця з суми кредиту в момент видачі кредиту. /а.с. 23-36/

Згідно до Паспорту споживчого кредиту від 26.12.2024 року, сума кредиту 39473,68 гривень, комісія за надання кредиту – 9473,68 гривень за ставкою 24% від суми кредиту. /а.с. 37-39/

Як вбачається з Виписки з особового рахунку за Кредитним договором № 241226-001 від 26.12.2024 року, виданої ТОВ «Кредитсервіс», ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 65473,12 гривень, сума виданих кредитних коштів 39473,68 гривень. /а.с. 55/

Довідкою про укладення договору № 16/12/-8 від 16 грудня 2025 року, виданої ТОВ «Кредитсервіс», також підтверджено розмір виданого кредиту в сумі 39473,68 гривень. /а.с. 56/

Відповідно до платіжної інструкції № 1331 від 26 грудня 2024 року, виданої АТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_1 перераховано від ТОВ «Кредитсервіс» 30000,00 гривень, призначення платежу: номер картки НОМЕР_1 , перерахування кредитних коштів згідно договору № 241226-001 від 26.12.2024 року, з вирахуванням комісії за оформлення 9473 гривні 68 копійок. /а.с. 64/

Згідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 241226-001 від 26.12.2024 року, виданого ТОВ «Кредитсервіс», ОСОБА_1 має кредитну заборгованість в розмірі 65473,12 гривень. Також зазначено, що тіло кредиту – 39473,68 гривень, разова комісія – 9473,68 гривень. /а.с. 65-66/

Позивач звернулась до суду з позовом про захист прав споживачів, в якому просить визнати порушеними її права, як споживача послуг за кредитним договором № 241226-001 від 26.12.2024 року, укладеного між нею та ТОВ «Кредитсервіс» та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за даним кредитним договором розрахувавши проценти за користування тілом кредиту без урахування утриманих коштів за умовами п. 3.4 (комісія за надання кредиту) договору, вищевказаний кредитний договір не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком визначено плату, як комісію за надання кредиту.

Судом встановлено, що підпункт 3.4 пункту 3 Договору про надання кредиту № 241226-001 від 26.12.2024 року, укладеного між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 , передбачає комісію за видачу кредиту – 24,00% від суми кредиту. /а.с. 23-32/

Крім того, в Паспорті споживчого кредиту до вищевказаного кредитного договору вказано, що комісія за надання кредиту становить 9473,68 гривень, за ставкою 24% від суми кредиту.

За змістом статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Статтями 205, 207 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі №910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У Рішенні від 01 листопада 2023 року №9-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дієвий та ефективний захист прав споживачів є одним зі способів виконання державою її головного конституційного обов`язку - утверджувати й забезпечувати права і свободи людини (абзац перший підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини).

За положеннями абзаців першого, другого та третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №204/224/21 у постанові від 06.11.2023 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Також суд звертає увагу, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок узгоджується з викладеним висновком Верховного Суду України у постанові від 06.09.2017 по справі № 6-2071цс16, а також аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 №6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.

Крім того, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі за №520/2614/17).

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15.

Як вбачається з пункту 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Враховуючи те, що положення спірного споживчого кредитного договору від 26 грудня 2024 року передбачають плату за надання кредиту (комісія), що було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які були чинними на момент укладення спірного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, суд вважає, що такі умови договору порушують публічний порядок.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що кредитним договором було встановлено комісію за надання кредиту, яка є незаконною, оскільки виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами і тому вважає, що є несправедливими положення кредитного договору щодо встановлення плати за видачу кредиту.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також те, що положення спірного споживчого кредитного договору від 26 грудня 2024 року щодо встановлення плати за надання кредиту є нікчемними, суд вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ТОВ «Кредитсервіс» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором № 241226-001 від 26.12.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитсервіс», розрахувавши проценти за користування тілом кредиту без урахування утриманих коштів за умовами п. 3.4 договору.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, від 19 квітня 2023 року у справі №335/4991/16-ц, від 06 грудня 2023 року у справі №755/15848/20.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в даній частині.

Представник позивача також надав до суду клопотання, в якому просить долучити докази витрат позивача на професійну правничу допомогу в зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень підтверджуються наданими: Договором –дорученням про надання правничої допомоги від 04 грудня 2025 року, укладеним між адвокатським бюро Анатолія Яковенка та ОСОБА_1 ; Додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги б/н від 04.12.2025 року, укладеною 11 червня 2026 року; Актом про прийняття-передачі наданих послуг від 22 вересня 2026 року та квитанцією від 23 вересня 2026 року на суму 5000,00 гривень.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» v. Ukraine» («Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України) від 23 січня 2014 року в § 268 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим, вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Частиною четвертою, п`ятою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 визначено, що суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Представник відповідача не скористався своїм правом та не заявив клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Таким чином, позов в частині заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає до задоволення та з відповідача належить стягнути вказані витрати на користь позивача.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивач при поданні до суду позовної заяви звільнена від сплати судового збору, а тому з відповідача необхідно стягнути судові витрати на користь держави.

Керуючись Законом України «Про електронну комерцію»; Законом України «Про захист прав споживачів»; Законом України «Про споживче кредитування»; статтями 11, 15, 16, 203, 205, 207, 215, 526, 530, 610, 611, 626, 1054 ЦК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 81, 89, 128, 133, 137, 141, 211, 258, 259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України; суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» про захист прав споживачів – задовольнити.

Визнати порушеними права ОСОБА_1 , як споживача послуг за кредитним договором № 241226-001 від 26 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 .

Зобов`язати ТОВ «Кредитсервіс», Код ЄДРПОУ: 41125531, здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором № 241226-001 від 26 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 , розрахувавши проценти за користування тілом кредиту без урахування утриманих коштів за умовами п. 3.4 (комісія за надання кредиту) договору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (01133, місто Київ, вулиця Коновальця Євгена, будинок 36-Д, приміщення 65-з, код ЄДРПОУ: 41125531) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (01133, місто Київ, вулиця Коновальця Євгена, будинок 36-Д, приміщення 65-з, код ЄДРПОУ: 41125531) судовий збір в розмірі 3328 гривень 20 копійок, зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду Р. М. Поліщук