Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №161/15609/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/15609/26

Провадження № 2/161/7495/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Рудської С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1.1. Позиція позивача.

22 липня 2026 року позивач звернувся до суду з цим позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснює пасажирські перевезення за маршрутом №24 у м. Луцьку, зокрема автобусом з державним номерним знаком №24. У зв`язку з порушенням правил перевезення пасажирів, позивач 05 червня 2026 року рекомендованим поштовим відправленням №R430180009951 надіслав на адресу відповідача скаргу, яку ним отримано 08 червня 2026 року.

Зазначає, що станом на день звернення до суду (21 липня 2026 року) відповідач не отримав відповідь на свою скаргу.

Посилаючись на вищевикладене позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання своєчасної відповіді на скаргу;

2) зобов`язати відповідача надати відповідь на скаргу позивача від 05 червня 2026 року;

3) зобов`язати відповідача надати позивачу копії запису із камер відеоспостереженням автобуса НОМЕР_1 21 травня 2026 року у період з 14:00 по 14:40 год.

4) стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 153 286,00 грн.

1.2. Позиція відповідача.

Відповідач у письмовому відзиві позовні вимоги заперечив, зазначивши, що він, як фізична особа-підприємець, не зобов`язаний надавати відповідь на звернення громадян, які надходять в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Щодо вимоги надати відповідь вказав, що письмова відповідь надана позивачу 13 серпня 2026 року.

Також вказує, що не є власником або розпорядником відеозапису, який запитував позивач у своєму запиті.

У відповіді на відзив та запереченнях на позов сторони фактично повторили доводи своїх попередніх заяв по суті спору.

ІІ. Мотивувальна частина.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, з таких підстав.

2.1. Встановлені судом фактичні обставини справи, а також зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що відповідач, як фізична особа-підприємець, надає послуги з перевезення пасажирів у м. Луцьку за маршрутом №24.

05 червня 2026 року засобами поштового зв`язку, за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача, як ФОП, позивач направ скаргу на дії водія автобуса з державним номерним знаком НОМЕР_2 . У цій скарзі позивач просив відповідача вжити заходів до водія автобуса, а також надати копію відеозапису із камер відеоспостереження цього автобуса 21 травня 2026 року у період з 14:00 по 14:40.

Скарга направлена рекомендованим поштовим відправленням №R430180009951, яке отримано відповідачем 08 червня 2026 року.

З матеріалів справи слідує, що відповідь на цю скаргу відповідач надав лише 13 серпня 2026 року та надіслав її позивачу цінним листом з описом вкладення 14 серпня 2026 року.

У відповіді вказано про відсутність підстав для вжиття будь-яких заходів до водія, оскільки він не відмовляв у пільговому проїзді, а щодо копії відеозапису пояснив, що він не є розпорядником або власником відеозаписів, адже власником відповідної системи є Виконавчий комітет Луцької міської ради.

2.2. Позиція суду.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільний перевізник - суб`єкт господарювання, який здійснює на комерційній основі чи за рахунок власних коштів перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами;

автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв.

З матеріалів справи слідує, що відповідач є саме автомобільний перевізником, а не автомобільний самозайнятим перевізником, тобто, на комерційній основі здійснює перевезення пасажирів, використовуючи працю найманих працівників (водіїв).

При цьому, згідно правової позиції, яка викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №5, оскільки відповідач, як фізична особа-підприємець, здійснює організаційно-розпорядчі обов`язки, а саме керівництво трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників, він вважається посадовою особою.

В такому випадку, на відповідача, як посадову особу, поширюється вимоги Закону України «Про звернення громадян», зокрема і стосовно розгляду звернення його споживачів стосовно можливої некоректної поведінки підпорядкованих йому працівників, а також отримання копії певних матеріалів.

Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

У частині першій статті 7 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Всупереч вищенаведеному, отримавши скаргу позивача 08 червня 2026 року, відповідач не розглянув її у строк, передбачений законодавством, а саме протягом місяця з дня її надходження. Тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного розгляду скарги необхідно задовольнити.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання надати відповідь на скаргу, то така до задоволення не підлягає, оскільки після звернення позивача до суду відповідач надав відповідь на його скаргу.

Щодо вимоги про надання копії відеозапису суд зазначає, що відповідач у письмовій відповідь надав відповідь на цей запит та роз`яснив, що не є володільцем такої інформації. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що саме відповідач володіє відеозаписом події, який він просив надати. Тому у задоволенні такої позовної вимоги також необхідно відмовити.

Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної школи, суд зазначає наступне.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Частиною першою статті 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З аналізу вищенаведених положень цивільного законодавства слідує, що обов`язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, є наявність трьох обов`язкових елементів цивільного правопорушення (делікту), а саме протиправність діяння, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діянням та шкодою. При цьому тягар доказування наявності вказаних обставин покладений саме на особу, яка вважає себе потерпілою від шкоди.

Проте у розглядуваному випадку позивач не довів суду наявність основного елементу цивільного правопорушення (делікту) з боку відповідача, а саме факту спричинення йому моральної шкоди бездіяльністю відповідача. У тексті позову позивач не конкретизує, чим саме йому була завдана моральна шкода, як вона проявилася і чому шкода оцінена ним саме у 153 286,50 грн. З цих підстав у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд вважає за необхідне відмовити.

Оскільки суд задовольнив позов частково, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, у зв`язку із задоволенням одної позовної вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 щодо ненадання своєчасної відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 05 червня 2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне рішення суду складено та підписано 24 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська