Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №158/1115/26 — Ківерцівський районний суд Волинської області

Суд: Ківерцівський районний суд Волинської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 23 вересня 2026 р.

Справа: №158/1115/26

Суддя: Корецька В. В.

Справа № 158/1115/26

Провадження № 2/0158/683/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Корецької В.В.

за участю секретаря - Процик Л.В.

позивачів за первісним позовом,

відповідачів за зустрічним позовом – ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника позивачів первісним позовом,

відповідачів за зустрічним позовом – ОСОБА_3

представника відповідача за первісним позовом,

представника позивача за зустрічним позовом – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в :

Адвокат Радюк З.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , після смерті якої залишилось спадкове майно, до якого увійшли:

- житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,0909 га, кадастровий номер – 0721855400:01:001:1484, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 3,9429 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2842, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області;

- земельна ділянка площею 0,6476 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2841, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області.

На випадок своєї смерті ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений 07.09.2017 року Олицькою селищною радою Луцького району Волинської області за реєстровим № 56, згідно якого заповіла житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь своєї дочки - ОСОБА_1 , земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в рівних частина на користь дочки – ОСОБА_1 та онуки ОСОБА_2 .

Зазначає, що спадщину після смерті ОСОБА_7 , позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли шляхом подачі до Ківерцівської державної нотаріальної контори, у строк, визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, заяви про прийняття спадщини за заповітом та за законом. Разом з тим, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є інший спадкоємець за законом першої черги, син спадкодавця – відповідач у справі ОСОБА_5 , який у визначений ст. 1241 ЦК України строк спадщину не прийняв.

Вказує, що після звернення до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтв про право на спадщину, їм було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

З врахуванням вищевикладеного, просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 3,9429 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2842, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,6476 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2841, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області в порядку спадкування за заповітом після смерті матері – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; земельну ділянку площею 0,0909 га, кадастровий номер – 0721855400:01:001:1484, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 3,9429 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2842, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,6476 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2841, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області в порядку спадкування за заповітом після смерті баби – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.03.2026 року було відкрито провадження в даній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні.

01.04.2026 року від відповідача ОСОБА_5 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якої позовні вимоги не визнав, зазначив, що є спадкоємцем померлої ОСОБА_7 , оскільки на момент смерті останньої був зареєстрований разом з нею за однією адресою. Крім того, має право на обов`язку частку у спадковому майні, оскільки є інвалідом ІІІ групи. З врахуванням наведеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

02.04.2026 року від представника відповідача до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, у який просить визнати за ОСОБА_5 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 право власності на 1/6 частку житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/6 частку земельної ділянки площею 3,9429 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2842, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області; 1/6 частку земельної ділянки площею 0,6476 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2841, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області в порядку спадкування за заповітом після смерті матері – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0909 га, кадастровий номер – 0721855400:01:001:1484, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 27.04.2026 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно.

11.05.2026 року від представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – адвоката Радюк З.О. до суду подано відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого остання зазначає, що ОСОБА_5 заяви про прийняття спадщини у строк визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України не подав, на момент смертю спадкодавця із нею не проживав, а тому не є таким, що прийняв спадщину. Відтак, просила у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02.06.2026 року підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Заслухавши пояснення сторін, кожного зокрема, після закінчення судових дебатів у судовому засіданні 17.09.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. Зважаючи на складність справи, керуючись ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд відклав ухвалення та проголошення рішення на 24.09.2026 року, про що оголосив присутнім у судовому засіданні.

Всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 18.07.2025 року Олицькою міською радою Луцького району Волинської області /а.с.9/.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, до складу якої увійшло наступне нерухоме майно:

- житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

Належність вищевказаного спадкового майна ОСОБА_7 стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №123850566 від 15.05.2018 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 467925435 від 12.03.2026 року, копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №011375 від 30.01.2006 року, інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 16.03.2026 року /а.с. 20-24/.

У судовому засіданні також встановлено, що земельна ділянка площею 0,0909 га, кадастровий номер – 0721855400:01:001:1484, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заповітом не охоплена.

Як вбачається із спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після смерті ОСОБА_7 , позивачі за первісним позовом, відповідачі за зустрічним позовом - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли шляхом подачі до Ківерцівської державної нотаріальної контори, у строк, визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, заяви про прийняття спадщини за заповітом.

Відповідно до довідки Олицької міської ради №81 від 01.04.2026 року та копії витягу з реєстру територіальної громади від 22.11.2024 року відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 з 27.04.1990 року зареєстрований, разом із матір`ю (спадкодавцем) ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.64, 84/.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №871858 від 04.11.2024 року, витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №197/25/2101 від 29.10.2025 року, ОСОБА_5 є інвалідок ІІІ групи з 07.10.2024 року по 31.10.2028 року /а.с.73-75/.

Звертаючись до суду із позовними заявами позивачі за первісним позовом просили визнати за ними право власності на спадкове майно за заповітом та за законом, при цьому зазначали, що ОСОБА_5 є таким, що не прийняв спадщину у строк, визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, водночас, останній звернувшись до суду із зустрічним позовом зазначив, що на момент смерті був зареєстрований за однією адресою із спадкодавцем та має право на обов`язкову частку.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Положеннями статей 1216 та 1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що сторони по справі – ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 є дітьми спадкодавця ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_2 - онукою.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із відповідними заявами про прийняття спадщини звернулися до нотаріальної контори.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що ОСОБА_5 , як спадкоємець першої черги за законом, не може вважатися таким, що прийняв спадщину, оскільки на час її відкриття постійно не проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 та у передбачений законом строк для прийняття спадщини після смерті останньої не подав нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини. Отже, він не набув права на спадщину, тобто є таким, що не прийняв спадщину.

Представник позивачів за первісним позовом, відповідачів за зустрічним позовом зазначила, що ОСОБА_5 хоч і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте з 2001 року фактично там не проживає, а тому прийняти спадщину після смерті ОСОБА_7 шляхом спільного проживання зі спадкодавцем не міг.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц)).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу на те, що згідно з частинами третьою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подання нотаріусу заяви про її прийняття.

Таким чином, законом встановлено лише два способи прийняття спадщини: подання відповідної заяви нотаріусу (стаття 1269 ЦК України) або постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України). Причому постійне проживання зі спадкодавцем має бути належним чином підтверджене.

Положення частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України містять правову презумпцію прийняття спадщини, зміст якої становить припущення про те, що певні спадкоємці вважаються такими, що прийняли спадщину без спеціального волевиявлення про це.

Презумпція прийняття спадщини може бути застосована лише щодо спадкоємців, які постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Існування зазначеної презумпції можливе за умови, що такі спадкоємці не відмовилися від прийняття спадщини в установленому законодавством порядку.

Установлення законом презумпції прийняття спадщини, зумовлене одним лише фактом спільного й постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, є своєрідним «способом» прийняття спадщини. У такому випадку спадкоємець набуває право на спадщину автоматично, не висловлюючи при цьому волі на прийняття спадщини, що не узгоджується з правовою природою акта прийняття спадщини, який є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття цивільних прав та обов`язків.

Як і будь-яка презумпція, презумпція прийняття спадщини може бути спростована. Зокрема, інша сторона може заперечувати факт-основу презумпції, а саме факт спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 130/263/20 (провадження № 61-3877св22).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала суду, що ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично там не проживав, оскільки одружився та проживав із своєю сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 .

Вищевказані покази свідка також підтверджуються довідкою Олицької міської ради №13 від 24.04.2026 року та листом ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області №164657-2025 від 29.12.2025 року/а.с. 19, 130/.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Верховний Суд зауважує, що якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 130/263/20 (провадження № 61-3877св22).

Крім того, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22) закріплено, що у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташованого на території України.

Отже, оскільки відповідно до встановлених обставин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями після смерті матері ОСОБА_7 за заповітом та законом, у визначений строк звернулися до нотаріуса із відповідними заявами, а тому мають право на визнання права власності на спадкове майно, водночас ОСОБА_5 хоч і був зареєстрований на момент смерті ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично за вказаною адресою не проживав, сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому останній, як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину (у строки передбачені ч. 1 ст. 1270 ЦК Укоаїни), що відкрилася після смерті матері, а отже, не набув права на спадкове майно.

Щодо твердження представника ОСОБА_5 – адвоката Бохонковича В.Є. про те, що ОСОБА_5 має право на обов`язкову частку у спадщині, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України право на обов`язкову частку це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

Спадкування обов`язкової частки є правом, а не обов`язком спадкоємця і реалізується лише в разі прийняття ним спадщини. Якщо необхідний спадкоємець (таку назву мають суб`єкти права на обов`язкову частку) не прийняв спадщину або відмовився від неї, спадкування здійснюється в загальному порядку. При цьому слід ураховувати правила ст. 1268 ЦК, за якими певні особи (малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, дієздатність яких обмежено, особи, які спільно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини) вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо протягом встановленого строку не подали заяву про відмову від неї. Перелік цих осіб може збігатися з колом осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Якщо необхідний спадкоємець не вказаний у ч. 3 і ч. 4 ст. 1268 ЦК, йому необхідно подавати заяву про прийняття спадщини або відмову від її прийняття на загальних підставах, як і будь-якому іншому спадкоємцю, виключення для необхідного спадкоємця закон не встановлює. Так само, сама по собі наявність права на обов`язкову частку у спадщині не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини у порядку ч. 3 ст. 1272 ЦК, тощо.

Суд звертає увагу на те, що право на обов`язкову частку не означає автоматичного успадкування; його необхідно прийняти шляхом подання заяви нотаріусу або фактичного прийняття (проживання разом із спадкодавцем). Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №483/597/16-ц.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, п. 29).

З врахуванням вищевикладеного, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заповітом та за законом, шляхом звернення із заявою до нотаріальної контори, а ОСОБА_5 , який був зареєстрований із спадкодавцем за однією адресою, однак разом не проживав, своєчасно спадщину, у межах строків визначених ч. 1 ст. 1270 ЦК України, що відкрилася після смерті матері (обов`язкова частка) не прийняв, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 13, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Первісні позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- 1/2 частку земельної ділянки площею 3,9429 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2842, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- 1/2 частку земельної ділянки площею 0,6476 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2841, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області в порядку спадкування за заповітом після смерті матері – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- земельну ділянку площею 0,0909 га, кадастровий номер – 0721855400:01:001:1484, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, після смерті матері – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Визнати за ОСОБА_2 право власності на :

- 1/2 частку земельної ділянки площею 3,9429 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2842, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті баби – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- 1/2 частку земельної ділянки площею 0,6476 га, кадастровий номер – 0721855400:04:000:2841, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Олицької міської ради Луцького району Волинської області в порядку спадкування за заповітом після смерті баби – ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивачі за первісним позовом, відповідачі за зустрічним позовом:

– ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

- ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Представник позивачів за первісним позовом, відповідачів за зустрічним позовом – адвокат Радюк Зоя Олександрівна, адреса: м. Ківерці, вул. Соборності, 6А, Луцького району Волинської області.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Представник відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом – адвокат Бохонкович Василь Євгенійович, адреса: м. Луцьк, вул. Шота Руставелі, 10/171, Волинської області.

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька

Оригінал: reyestr.court.gov.ua