Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №154/2445/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/2445/26

2/154/1492/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м.Володимир

Володимирський міський суд Волинської області в складі:

головуючого: судді Лященка О.В.

при секретарі: Баранюк О.В.

з участю представника позивача: ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції)

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зменшення стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -

встановив:

16 червня 2026 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про зменшення стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

В позовній заяві покликається на ту обставину, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у них із відповідачкою народився син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька, ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька, ОСОБА_7 .

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 07 травня 2026 року, шлюб між ним та відповідачем було розірвано, однак рішення не вступило в законну силу.

Відповідно до судового наказу від 23.12.2022 року було прийнято стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у розмірі 1/2 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття, починаючи утримання з 23.12.2022 року.

На даний час він є діючим військовослужбовцем, з квітня 2026 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Особливості проходження військової служби пов`язані з необхідністю нести додаткові витрати на придбання предметів військового спорядження, амуніції, засобів зв`язку, речового майна, ліків, транспортних витрат, а також інших витрат, пов`язаних із забезпеченням належного виконання військового обов`язку.

Його дохід має нестабільний характер та складається не лише із основного грошового забезпечення, але й із додаткових виплат, які пов`язані з виконанням завдань військової служби та можуть змінюватися залежно від умов її пруходження.

Стягнення аліментів у розмірі 1/2 частини всіх видів доходу призводить до утримання значної частини його грошового забезпечення та істотно впливає на можливість забезпечувати власні життєві потреби, нести витрати, пов`язані з проходженням військової служби, а також виконувати інші обов`язки майнового характеру.

При цьому визначений судовим наказом розмір аліментів значно перевищує розумний та справедливий баланс між інтересами дітей та можливостями платника аліментів. Зазначені обставини свідчать про зміну його матеріального стану та є підставою для перегляду розміру аліментів відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України. Зменшення розміру аліментів не позбавить дітей належного матеріального забезпечення, однак дозволить забезпечити справедливе співвідношення між потребами дітей та реальними можливостями платника аліментів, враховуючи особливості проходження військової служби в умовах воєнного стану.

Просить зменшити розмір аліментів, які стягуються із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , на утримання трьох неповнолітніх дітей з частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, та стягувати з нього 1/8 частину всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

Ухвалою судді від 25 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач відзиву на позов не подала.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з викладених у ньому підстав, додатково повідомив що матір дітей не за цільовим призначенням використовує отримані в якості аліментів на утримання дітей кошти, і розмір їх є явно завищеним у зв`язку з покращенням його матеріального забезпечення, а залишок суми після сплати аліментів для нього є недостатнім, оскільки він постійно купує військову амуніцію та медикаменти.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечила проти задоволення позову, просить відмовити його задоволенні, оскільки підстави, вказані позивачем, як обґрунтування його вимог, суперечать закону, будуть порушувати права трьох неповнолітніх дітей, а інші доводи не підтверджені належними доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Щодо виниклих правовідносин за даною справою, останні пов`язані щодо аліментних зобов`язань, які врегульовані Сімейним Кодексом України, та безпосередньо стосуються і впливають на права і інтереси малолітньої дитини.

У відповідності до статті 3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язанні утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Виходячи із змісту статті 181 СК за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 роз`яснено що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (абз. 1 п. 17). Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (абз. 3 п. 17). Відповідно до ст. 192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них (абз. 1 п. 23). У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили (абз. 4 п. 23).

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст. 184 СК України).

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Водночас, права та інтереси батьків очевидно підлягають врахуванню та оцінці судом при вирішенні спору.

У п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України визначено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Отже, під час розгляду справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів суд може змінити розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст ч. 7 ст. 170 ЦПК України, ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений судовим рішенням, не є незмінним.

У разі видачі судового наказу про стягнення аліментів, боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів і доводити реальний стан здоров`я та матеріального становища, що може бути підставою для задоволення його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставині сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав що до неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання що до зменшення розміру аліментів.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані позивачем до суду докази, суд зазначає наступне.

Із досліджених доказів вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька, ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька, ОСОБА_7 . Вказані обставини стверджуються копіями свідоцтв про народження дітей, про шлюб та копією рішення про розірвання шлюбу.

Відповідно до судового наказу від 23.12.2022 року, виданого Володимир-Волинським міським судом Волинської області, було вирішено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у розмірі 1/2 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття, починаючи утримання з 23.12.2022 року.

На даний час позивач ОСОБА_3 є діючим військовослужбовцем, з квітня 2026 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що стверджується відповідною довідкою про його доходи, та отримує доходи, які мають мінливий характер, зокрема у квітні 2026 - понад 50 тисяч грн., а у червні-липні 2026 року– понад 80 тисяч грн.

Як пояснив представник позивача, ОСОБА_3 є військовослужбовцем з 2014 року.

Як вказав позивач, стягнення аліментів у розмірі 1/2 частини всіх видів доходу призводить до утримання значної частини його грошового забезпечення та істотно впливає на можливість забезпечувати власні життєві потреби, нести витрати, пов`язані з проходженням військової служби, а також виконувати інші обов`язки майнового характеру. При цьому визначений судовим наказом розмір аліментів значно перевищує розумний та справедливий баланс між інтересами дітей та можливостями платника аліментів. Зазначені обставини свідчать про зміну його матеріального стану та є підставою для перегляду розміру аліментів відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні також додатково повідомив, що матір дітей не за цільовим призначенням використовує отримані в якості аліментів на утримання дітей кошти, і розмір їх є явно завищеним у зв`язку з покращенням матеріального забезпечення позивача, а залишок суми після сплати аліментів для нього є недостатнім, оскільки він постійно купує військову амуніцію та медикаменти.

Будь-яких доказів на підтвердження невиконання позивачем покладених на нього зобов`язань за вказаним судовим наказом зі стягнення аліментів, до суду не надано.

Та обставина, на яку посилається позивач у позовній заяві, що його матеріальне становище носить мінливий характер, оскільки залежить від доходу з урахуванням особливостей проходження ним військової служби, не може бути підставою для зменшення розміру аліментів, з урахуванням обставин справи, а саме розміру присуджених аліментів та утримання трьох неповнолітніх дітей.

Інші доводи позивача, що присуджені аліменти істотно впливають на можливість забезпечувати власні життєві потреби, нести витрати, пов`язані з проходженням військової служби, а також виконувати інші обов`язки майнового характеру, а також пояснення в суді його представника про те, що матір дітей не за цільовим призначенням використовує отримані в якості аліментів на утримання дітей кошти, і розмір їх є явно завищеним у зв`язку з покращенням матеріального забезпечення позивача, а залишок суми після сплати аліментів для нього є недостатнім, оскільки він постійно купує військову амуніцію та медикаменти - є необґрунтованими, оскільки в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України до суду не надано жодного доказу на підтвердження цих обставин, а наявні фото чеків та квитанцій не підтверджують факту придбання вказаних речей саме ОСОБА_3 та не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.

Суд констатує, що наведені позивачем доводи та надані на їх підтвердження докази не свідчать про його неможливість сплачувати аліменти на утримання трьох неповнолітніх дітей у визначеному розмірі вищевказаним судовим наказом.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що у відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Приймаючи вищевикладене, а також, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, суд вважає позов необґрунтованим та не підлягаючим задоволенню.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі ст.273 СК України, керуючись ст.ст. ст.ст.12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зменшення стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей - відмовити повністю.

Позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 .

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня вручення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий: Олександр ЛЯЩЕНКО